5.4. Динаміка накопичення та особливості обслуговування зовнішнього державного боргу України

Формування зовнішнього державного боргу України розпочалося з 1992 року (рис. 5.2). 1992 року на підставі Постанови Президії Верховної Ради України від 15 липня уряд почав залучати кредити під державні гарантії.

1994 року з’явилася заборгованість перед країнами СНД, яка стала основним чинником зовнішнього державного боргу, – 75,4% (у т.ч. 2,7 млрд. дол. США – перед Росією, решта – Молдові та Казахстану), а на гарантійний борг за експортними (товарними) кредитними лініями припадало 24,6% (з них 45% – на ФРН, 37,4% – на США, решта – на ЄС). Державні витрати на обслуговування зовнішнього державного боргу були пов’язані винятково з кредитами, наданими під гарантію уряду.

Уряд України 1994 року розпочав практику залучення коштів від міжнародних організацій економічного розвитку. Найбільшими за обсягами були кредитні ресурси МВФ (371 млн. дол. США) та Світового банку (102 млн. дол. США) на початок 1995 року, коли зовнішній борг становив 4 828 млн. дол. США та заборгованість перед міжнародними фінансовими організаціями становила 10,0% усього зовнішнього боргу.

Зростання обсягів зовнішнього державного боргу 1995 року на 66% вплинуло на його структуру: знизилася питома вага зовнішнього кредитування країн СНД – з 71,4% в 1994 році до 46,1% у 1995. Це було пов’язано з проведеною реструктуризацією боргу. Так, 1995 року вперше було випущено облігації зовнішньої державної позики (ОЗДП) на суму 1,2 млрд. дол. Значні зрушення в структурі зовнішнього державного боргу відбулися також під впливом зростання боргу за рахунок залучення коштів від міжнародних організацій економічного розвитку.

На ОЗДП припадало: 14,6% – у структурі зовнішнього боргу, 9,1% – на іноземні кредитні лінії, 19,1% – МВФ, 6,1% – Світовий банк, 0,4% – ЄБРР, вперше було залучено кредити від ЄС – 1,3%.

Таким чином, можна зробити висновок, що період 1992–1995 років характеризується стрімким зростанням зовнішнього державного боргу. Треба зазначити, що більше половини зовнішнього боргу держави було сформовано як борг перед Росією за споживання енергоносіїв (51%).

1996 року було проведено виплати з обслуговування (зокрема погашення) боргу перед країнами СНД (Росією, Туркменістаном; повністю розрахувалися з Молдовою), в результаті чого загальна сума заборгованості держави зменшилася на 507 млн. дол. США.

На кінець 1996 року діяли сім кредитних ліній на суму 1 874,55 млн. дол. США. Три кредитні лінії – ЄС в сумі 130 млн. екю (призначені для закупівлі зерна і медикаментів), Ексімбанку США в сумі 500 млн. дол. США, з яких використано 213,176 млн. дол. США (для закупівлі добрив, сільськогосподарської техніки) та перша черга італійської лінії на суму 29,5 млн. італ. лір – погашено за рахунок коштів Державного бюджету.

Усі зазначені кредитні лінії – банківські експортні кредити, і вони не передбачали перерахування коштів позичальнику. Оформлення кредитів здійснювалося через укладення міжурядових і міжбанківських кредитних угод відповідно до міжнародної практики кредитування із застосуванням комерційних ставок за фіксованими або плаваючими відсотками, введенням комісій з управління та обслуговування кредиту термінами погашення від 1 до 25 років.

Отримані кредити використовували на фінансування закупівлі зерна, засобів захисту рослин і тварин, насіння, сільськогосподарської техніки, а також на забезпечення підприємств агропромислового комплексу пальним і мастилами. У зв’язку з критичним станом забезпечення населення України медичними препаратами та лікарськими засобами частину кредитів використовували для їх придбання за кордоном, а також закупівлі обладнання для власної фармакологічної промисловості.

Усі кредити для промисловості залучалися на умовах валютної самоокупності, й більшу частину їх було використано для першочергових потреб держави, створення імпортозамінних виробництв та розвитку експортного потенціалу України. Погашення кредитів, що залучалися на закупівлю обладнання для медичної промисловості, здійснювалося за рахунок державного бюджету.

Державний зовнішній борг України на 1 січня 1997 року становив 8,839 млрд. дол. США, з яких борг перед країнами СНД – Росією та Туркменістаном, що виник як результат торговельно-економічних відносин у 1992–1994 роках, – 3,085 млрд. дол. США (34,9%).

1996 року Україна на фінансування бюджетного дефіциту залучила зовнішніх ресурсів на 124,3 млн. грн, або 29,88% загального обсягу (табл. 5.3). Загальна сума фінансування дефіциту бюджету із зовнішніх джерел 1997 року становила 1,5 млрд. грн. Передбачалося, що решту необхідної суми буде залучено через отримання коштів з альтернативних зовнішніх джерел, зокрема за рахунок випуску Україною єврооблігацій.

Оцінка розвитку зовнішнього сектору економіки України свідчить, що Україна 1997 року вийшла з від’ємним сальдо поточного рахунку платіжного балансу в 2,8 млрд. дол. США. Це ознака того, що імпорт реальних цінностей перевищив їхній експорт, тобто країна, як і раніше, потребувала зовнішнього фінансування та була споживачем іноземного капіталу.

Здійснення структурної перебудови, впровадження нових технологій призвело до підвищення попиту на імпорт інвестиційних товарів. Поряд з цим активізація імпортних поставок товарів на реалізацію міжурядових кредитних ліній і здійснення нерезидентами іноземних інвестицій у майновій формі, спрямовані на збільшення експорту в майбутньому, вплинули на погіршення стану торговельного балансу в короткостроковій перспективі.

На 1 січня 1998 року зовнішня заборгованість збільшилася на 714 млн. дол. США, тобто на 8,1% порівняно з попереднім роком. Відбулося скорочення боргів перед країнами СНД на 486 млн. дол. США (у т.ч. перед Росією – на 381 млн.

Динаміка заборгованості за кредитними лініями пов’язана з погашенням частини заборгованості перед ФРН – на 134 млн. дол. США та Францією – на 3 млн. дол. США, а також відкриттям нової кредитної лінії з Іспанії – на 1 млн. дол. США. Зросла заборгованість за позиками іноземних комерційних банків на суму 506 млн. дол.

Загальний обсяг фінансування України міжнародними фінансовими організаціями та країнами-донорами становив 1998 року 3,5 млрд. дол. США, в який увійшли всі види кредитів і грантів.

1998 року для фінансування бюджетних витрат уряд України здійснив запозичення в обсязі 1 423,9 млн. дол. США, що на 617 млн. дол. більше, ніж 1997 року. Причому 76,1% (1 083,9 млн. дол. США) було залучено як комерційні позики, а 23% (340 млн. дол. США) становили позики Світового банку (табл. 5.4). 1998 року позики Європейського Союзу для фінансування бюджетних витрат не залучалися.

Уряд України в другій половині 1998 року різко скорочує запозичення на зовнішніх ринках у зв’язку з азійською, а потім і російською кризами, які відбили бажання в іноземних інвесторів вкладати кошти в ринки, що є занадто ризикованими. Україна потрапила до переліку країн, які значно постраждали від кризи, і для нівелювання її наслідків країна повинна була відмовитися від запозичень як таких.

1998 року видатки бюджету щодо платників за іноземними кредитними лініями перевищили 370 млн. дол. США, що втричі більше, ніж у 1996–1997 роках.

Використання зовнішніх державних запозичень для фінансування державних витрат 1998 року дало змогу повністю покрити витрати з погашення основного боргу та інших платежів, пов’язаних з його обслуговуванням. При цьому було отримано позитивний результат, і чисте залучення коштів становило 90,6 мільйонів гривень (дивись додаток 7). Наступними роками ситуація докорінно змінюється.

Україна протягом І кварталу 1999 року існувала в умовах очікування дефолту. 1999 року планові фінансові зобов’язання України оцінювалися в сумі 3,3–3,6 млрд. дол. США, зокрема на підвищення квоти МВФ – 93 млн. Таким чином, у виконанні всіх накреслених програм недофінансування становило 0,8–1,1 млн. дол. США. За свої борги Україна мала сплатити майже 2 млрд. дол., що більше 30% прибутків бюджету 1999 року.

Ситуація змінилася після отримання кредитів від МВФ і Світового банку на суму 300 млн. дол. США. Це дало змогу у квітні 1999 року сформувати резерви НБУ в обсязі 945 млн. дол. На 1 червня 1999 року зовнішній борг України становив 12,381 млрд. дол. США. За І півріччя 1999 року він збільшився на 898 млн. дол. США.

На зростання зовнішнього державного боргу (на 1 384 млн. дол. США) вплинули такі чинники:

1) Визнання Мінфіном на 1 липня 1999 року обсягу державного боргу України перед Російською Федерацією (без урахування заборгованості перед РАТ «Газпром») у сумі 3 074 млн. дол. США. Внаслідок цього державний борг України перед Російською Федерацією зріс, порівняно з розрахованим Мінфіном його обсягом на 1 січня 1999 року, на суму 1 178 млн. дол. США. Причиною цього стало передчасне врахування Мінфіном заліку зменшення російською стороною державного боргу України перед Російською Федерацією без підписання необхідних документів.

2) Отримання чотирьох траншів для фінансування бюджету за позиками Світового банку (на розвиток підприємств, реструктуризацію вугільної галузі та перебудову фінансового сектору) на загальну суму 155 млн. дол. США.

3) Перевищення обсягу отриманих позик Світового банку за інвестиційними проектами і кредитів Європейського банку реконструкції та розвитку над витратами на їх погашення на загальну суму 51 млн. дол. США [5].

Одночасно в процесі управління та обслуговування державного боргу зовнішній борг України за цей період зменшився на 486 млн. дол. США за рахунок погашення заборгованості перед РАТ «Газпром» і Туркменістаном на загальну суму 100 млн. дол. США; зменшення загального обсягу заборгованості за фідуціарними позиками, кредитами МВФ, ЄС і Японії та іноземними товарними кредитами на суму 386 млн. дол. США за рахунок перевищення сум погашення над сумами надходжень і, ще більшою мірою, у зв’язку з перерахунками відповідних сум заборгованості внаслідок зростання протягом І півріччя 1999 року курсу долара США до відповідних інших іноземних валют.

В аналізі обслуговування зовнішньої державної заборгованості велике значення має структура боргу за кредиторами, оскільки умови отримання та обслуговування боргу визначаються кредитними угодами та умовами розміщення боргових інструментів.

Фінансова допомога від МВФ становить найбільший обсяг коштів, залучених від міжнародних фінансових організацій. Надання кредитів МВФ супроводжується меморандумами економічної політики уряду. Невиконання країною своїх зобов’язань (згідно з меморандумом) призводить до негайного припинення подальшої допомоги з боку МВФ (як це було навесні 1998 року). Так, у використанні кредиту stand-by (резервний, використовуваний за потреби кредит) укладалася домовленість між МВФ і країною-членом про те, що вона може отримати у формі траншевого кредиту валютні кошти в обсязі, що не перевищують узгодженого ліміту, в будь-який момент протягом встановленого періоду тривалістю, зазвичай, 1–3 роки.

У рамках цієї домовленості межі доступу до ресурсів МВФ розширюються поетапно, досягаючи максимальної межі за умови дотримання позичальником усіх взятих на себе зобов’язань, які звичайно стосуються національної грошово-кредитної політики, бюджетної політики та позик уряду і державного сектору, зовнішньоторговельної політики та використання зовнішніх запозичень.

Мінфін України разом із МВФ визначили основні критерії ефективності та індикативні показники для програми EFF. Під час реалізації програми необхідно здійснювати постійний моніторинг виконання програми та дотримання індикативних показників.

Фінансові ресурси МВФ надаються Україні на пільгових умовах: термін сплати – 3–5 років, початок сплати – через 3 роки, ставка відсотка за кредит – від 5,75% до 6,29%. Розпорядник фінансових ресурсів, наданих МВФ, – НБУ.

Динаміка змін обсягів заборгованості України перед МВФ свідчить про постійне зростання заборгованості перед МВФ упродовж 1995–2000 років (найбільший стрибок відбувся 1995 року – на 322%). Нерівномірність зростання заборгованості за кредитними лініями МВФ у цьому періоді (на 45% – 1996 року, на 6% – 1997 і на 17% – 1998) має своє пояснення, що ґрунтується на специфічних відносинах України з МВФ (особливі умови надання кредитів, які в основному залежать від ступеня виконання умов щодо змін у фінансовій сфері економіки). 1999 року відбулося подальше зростання заборгованості України перед МВФ, і на 1 січня 2000 року вона становила 2 800,8 млн. дол. США.

Кредити Світового банку надходили для фінансування системних та інвестиційних проектів. Згідно з класифікацією Світового банку, Україна належить до третьої категорії країн (середній рівень доходів). Для таких країн термін погашення кредитів становить 17 років з пільговим періодом 5 років, під час якого сплачуються лише відсотки. Відсоткова ставка може бути фіксованою або плаваючою, прив’язаною до ставки LIBOR. Відсотки за позиками Світового банку, залученими Україною до цього часу, сплачуються за плаваючою відсотковою ставкою. З урахуванням загальної маржі Світового банку ставка відсотків для України становить близько 6,5% річних.

На 1 вересня 1999 року державний борг України перед Світовим банком становив 1 905,57 млн. дол. США, або 20% загального зовнішнього боргу України. Динаміка зміни заборгованості України перед Світовим банком характеризується різким зростанням 1995 року (на 398%). Надалі спостерігається стійка тенденція збільшення заборгованості за кредитами Світового банку. Але темпи приросту поступово знижуються (80% – 1996 року, 34 і 31% – відповідно у 1997 і 1998 роках, 20% – 1999).

1999 року відбувається значне зростання заборгованості за позиками Європейського Союзу (рис. 5.3). Якщо на початок року заборгованість перед ЄС визначалася в обсязі 332,5 млн. дол. США і становила 6,9% усієї заборгованості України перед міжнародними організаціями економічного розвитку, то на початок 2000 року вона становила 344,6 млн. дол. США, або 37,98%.

Іншим джерелом фінансування інвестиційних проектів є позики ЄБРР. Кредитні лінії ЄБРР в Україну спрямовуються в основному на розвиток малого та середнього бізнесу, а також на фінансування великих проектів розвитку народного господарства. Вони надаються на 3–5 років за пільговими ставками. ЄБРР отримує плату в розмірі одного пункту відсоткової ставки і 6% LIBOR.

На 1 вересня 1999 року державний борг України перед ЄБРР становив 95,28 млн. дол. США, або 1% загального зовнішнього боргу України. Зміна заборгованості за кредитними лініями ЄБРР має трохи нерівномірний характер (зростання на 560% 1995 року, на 6% – 1996, на 89 і 47% – 1997 і 1998 років відповідно). На 1 вересня 1999 року відбулося деяке зниження цієї заборгованості (на 2%), що, як і у випадку з МВФ, багато в чому може бути пояснено невизначеністю політичної ситуації на той момент. Узагалі, з огляду на загальні тенденції характеру співробітництва України з міжнародними фінансово-кредитними організаціями, можна сподіватися на подальше співробітництво з ЄБРР. Для України це має дуже важливе значення, оскільки кредитні лінії цієї організації мають цільове призначення і фінансують винятково програми економічного та соціального розвитку.

Важливим партнером і вагомим кредитором України є Російська Федерація. Уже в перші роки своєї політичної незалежності Україна визнала свої борги перед Росією, передусім за імпорт енергоносіїв. Державний борг між Україною і Росією був оформлений міжурядовою угодою від 26 травня 1993 року на суму 2,5 млрд. дол. США. Щорічно протягом 1996–1998 років Україна повинна була погашати 416,7 млн. дол. США, але погасила лише за один рік. А 24 червня 1993 року було підписано угоду, згідно з якою уряд Росії надав Україні кредит на 203,9 млн. дол. США для сплати постачання товарів і послуг з Росії. Україна сплатила лише 67,9 млн. дол. США.

20 березня 1995 року для врегулювання прострочених боргових зобов’язань України перед Росією було підписано міжурядову угоду про реструктуризацію заборгованості. Згідно з цим документом, реструктуризовано платежів на загальну суму 1 131 млн. дол. США, з яких прострочені відсотки за користування кредитами в 1994–1995 роках і штрафні санкції за прострочення платежів становили близько 160 млн. дол. США. Відповідно до умов реструктуризації, протягом 1995–1996 років Україна повинна була виплачувати лише відсотки, а з 1997 року починати погашати кредит. В абсолютних розмірах у 1997 році вона повинна була сплатити 68 млн. дол. США, а з 1998 до 2007 року – щорічно по 106,8 млн. дол. США. Реструктуризація дала змогу поліпшити структуру заборгованості перед Росією.

Різке зростання боргу в 1992–1995 роках змусило український уряд запровадити низку заходів, спрямованих на врегулювання проблеми Чорноморського флоту. Так, 20 березня 1995 року було підписано міжурядову угоду про реструктуризацію заборгованості України за держкредитами, наданими Росією 1993 року. Відповідно до цієї угоди було реструктуризовано платежів на суму 1,13 млрд. дол. США.

Обслуговування та врегулювання проблеми взаємних боргів України та Росії пов’язано з укладенням 28 травня 1997 року угоди між урядами Росії та України про взаємозаліки у зв’язку з розподілом Чорноморського флоту і перебуванням Чорноморського флоту РФ на території України. Відповідно до цих умов, близько 17% поточного зовнішнього боргу (борг перед РФ) не підлягає обслуговуванню грошовими коштами, що поліпшує показники навантаження на бюджет і обслуговування зовнішнього боргу до експорту. З цього часу державний борг України перед Росією повинен був сплачуватися через залік плати за використання російським флотом земельних ділянок і розміщених на них об’єктів берегової інфраструктури, акваторій бухт тощо. На 1 липня 1999 року Мінфін визнав обсяг державного боргу України перед Росією в сумі 3 074 млн. дол. США у зв’язку з ратифікацією «Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України».

Досить важливою частиною зовнішнього боргу України є облігації зовнішньої державної позики 1995 року (борг перед РАТ «Газпром»). 18 березня 1995 року між українським урядом і керівництвом РАТ «Газпром» укладено угоду про принцип урегулювання заборгованості України за поставки російського природного газу 1994 року і забезпечення поточних платежів 1995 року.

Відповідно до угоди заборгованість у сумі 1 400 млн. дол. США реструктуризована за принципом своп – борг/ОЗДП. Було випущено державні цінні папери з терміном погашення 12 років і дворічним пільговим періодом. Відсоткова ставка зафіксована на рівні 8,5% річних. 25 березня 1995 року емітовано 280 тис. облігацій з номінальною вартістю 5 тис. дол. США кожна. З цієї дати нараховуються відсотки. Сплата купонів здійснюється щоквартально, виходячи з бази 360 днів на рік. Основним платіжним агентом випуску призначено НБУ.

На 1 вересня 1999 року державний борг України за облігаціями зовнішньої державної позики 1995 року становив 1 155 млн. дол. США, або 10,1% суми загального зовнішнього боргу України. Динаміка його абсолютних значень свідчить, що заборгованість перед РАТ «Газпром» практично майже не змінюється: 1996 року зменшилася на 7%, а в 1998 – збільшилася на 3%. Це пояснюється тим, що в результаті реструктуризації термін погашення боргу значно продовжено. 19 січня 1995 року сума боргу України перед Росією була уточнена і становила 723,44 млн. дол. США. Щорічно до 2001 року Україна зобов’язана була сплачувати 140,9 млн. дол. США.

Борг України перед Туркменістаном утворився внаслідок переоформлення на державу обов’язків з оплати колишніх поставок природного газу в Україну. Борг перед Туркменістаном за постачання газу на суму 672 млн. дол. США (1994 року) Україна не погасила і відсотки не сплатила, тому в листопаді 1994 року уряд Туркменістану погодився на переоформлення боргу, але вже в розмірі 713,4 млн. дол. США (борг + відсоткові платежі), терміном на 7 років із дворічною відстрочкою і подальшою щоквартальною виплатою амортизаційних і відсоткових платежів.

Оплата боргу перед Туркменістаном здійснюється таким чином:

— погашення у вільно конвертованій валюті;

— постачання товарів;

— через залік за підготовку спеціалістів для Туркменістану.

На 1 січня 1999 року державний борг України перед Туркменістаном становив близько 458 млн. дол. США, або 4% загальної суми зовнішнього державного боргу. Його динаміка має стійку тенденцію до зниження, що відповідає закладеним у відповідній угоді умовам, хоча, зрозуміло, утворюється і прострочена заборгованість. 1999 року розмір державного боргу перед Туркменістаном скоротився на 141 млн. дол. США, а 2000 – ще на 35. Тому на початок 2001 року він дорівнював 282 млн. дол. США.

Окреме місце у складі зовнішнього державного боргу посідає заборгованість за фідуціарними позиками. Аналізуючи динаміку зміни заборгованості України за фідуціарними позиками, важливо зазначити, що за досить короткий термін відбулося значне зростання цього виду заборгованості. Так, лише за 1998 рік заборгованість зросла на 1 336,9 млн. дол. США (на 216%) (рис. 5.4), причому термін погашення основної суми цієї заборгованості (понад 1 млрд. дол. США) припадав на одну дату – 26 лютого 2001 року. 1999 року відбувалося скорочення її обсягів, і вже на 1 січня 2000 року заборгованість України за фідуціарними позиками становила 1766,7 млн. дол. США, або 15,4% усієї зовнішньої заборгованості України.

Специфічність зовнішнього державного боргу України полягає у наявності в його складі умовної заборгованості держави за гарантованими позиками. Державні витрати на обслуговування (зокрема погашення) і сплату відсотків гарантованих урядом іноземних кредитів на 1 липня 1999 року становили 589,0 млн. грн. і перевищили заплановані на 51,4 млн. грн. Водночас надходження в рахунок погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання юридичними особами своїх зобов’язань з обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, становили лише 30,4 млн. грн., або в 19 разів менше від здійснених видатків на обслуговування таких кредитів. Причому Міністерство фінансів у бюджетному розписі запланувало одержати таких надходжень у І півріччі 1999 року лише в сумі 800 тис. грн, що становить лише 0,3% запланованого на рік обсягу.

Протягом І півріччя 1999 року Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про надання таких гарантій на загальну суму 511,2 млн. дол. США, або в гривневому еквіваленті за офіційним курсом на 1 липня 1999 року – 2 млрд. грн. з погашенням і сплатою відсотків іноземних кредитів на умовах самоокупності, зокрема: Укрзалізниці, ВАТ «Суднобудівний завод «Океан», ВАТ «Нафтопереробний комплекс «Галичина», СП «Укрінтерцукор», підприємству «Дніпроміськелектротранс».

Інформація про позики, які було погашено за рахунок коштів бюджету і не відшкодовано або частково відшкодовано позичальниками, свідчить, що державний бюджет сам обслуговує зовнішній борг підприємств-позичальників, а потім намагається стягти з них належні суми. Проте держбюджету досі вдалося отримати лише близько 3% виплачених коштів, причому близько 75% у формі взаємозаліків (рис. 5.5).

Як наслідок, загальний обсяг заборгованості позичальників і видатків з Державного бюджету України за гарантованими урядом іноземними кредитами постійно зростає. Так, обсяги простроченої заборгованості перед бюджетом за іноземними гарантованими позиками зросли з 1996 до 2001 року у 7,4 разу.

Вдосконалення нормативно-правової бази значно поліпшило процедуру відшкодування коштів державному бюджету, але фактичні дані свідчать, що вона недосконала. Так, з 1996 року до 1 липня 2001 року прострочена перед бюджетом заборгованість за кредитами, залученими під державні гарантії, зросла майже у 7,4 разу, або більше ніж на 1 693,8 млн. дол. США. На 1 січня 2000 року вона становила 1 млрд. дол. США. За 1999 рік за рахунок коштів державного бюджету було сплачено 289,7 млн. дол. США і лише 9,4 млн. дол. США за рахунок власних коштів позичальників іноземних кредитів, що становить 3% сплаченої суми [141]. Кількість боржників 1999 року зросла і 2000 року становила 58 суб’єктів господарювання (з 68 позичальників іноземних гарантованих кредитів). На початок 2001 року прострочена заборгованість за такими кредитами перед державним бюджетом досягла максимального значення – 20 360 млн. дол. США. У 2001–2002 роках проведення заходів зі стягнення із суб’єктів господарювання заборгованості перед державним бюджетом дало змогу скоротити її до 1421,5 млн. дол. США на 1 липня 2002 року.

Ці чинники вплинули на динаміку і структуру зовнішнього державного боргу. Протягом 1999 року він зріс на 966 млн. дол. США, або на 25 300 млн. грн. Темп зростання до попереднього періоду становив 8%, а порівняно з 1993 роком зовнішній борг збільшився в 30 разів. На кінець року він досяг максимального значення за період існування в Україні і становив 12 438 млн. дол. США. Найвагомішим чинником збільшення зовнішнього боргу в національній валюті стала девальвація гривні до долара США. Внаслідок спаду курсу гривні від 3,4 до 5,2 грн. за долар гривневий еквівалент фіксованої у доларах суми зовнішнього боргу України збільшився на 15 600 млн. грн., що становить 71% загального обсягу річного зростання.

Розміри зовнішнього державного боргу збільшилися в основному за рахунок зростання боргів перед Світовим банком (420 млн. дол. США), Росією (на 1 178 млн. дол. США), Японією (на 11 млн. дол. США) та інших боргів. Суттєвий позитивний результат до динаміки зовнішнього державного боргу 1999 року внесло скорочення розмірів державного боргу перед такими кредиторами, як Туркменістан (на 141 млн дол. США), ФРН (на 144 млн. дол. США), США (на 79 млн. дол.), погашення ОЗДП 1995 року на 107 млн. дол. США та ін.

Зростання боргів перед одними кредиторами та зменшення перед іншими внесло суттєві зміни в структуру зовнішнього державного боргу на 1 січня 2000 року. Аналізуючи структуру державного зовнішнього боргу з 1 січня 1999 року до 1 січня 2000 року, треба зазначити зростання питомої ваги боргу перед Світовим банком (на 2,3%), Росією (на 8,2%), Manhattan Bank Luxembourg S.A. (на 1%). Головним чином на збільшення питомої ваги боргів перед цими кредиторами вплинуло зростання абсолютних обсягів боргів перед ними. Структурні зрушення призвели до зростання частки боргу за позиками міжнародних організацій економічного розвитку на 1%, частки боргів перед закордонними органами управління на 4% і скорочення заборгованості за фідуціарними позиками на 3% та заборгованості за ОЗДП на 2%.

Значне накопичення зовнішнього державного боргу призвело до ситуації, коли на кінець 1999 року співвідношення зовнішнього державного боргу до ВВП дорівнювало 50% за критичного рівня 40%.

Протягом 2000 року вперше відбулося зменшення розміру зовнішнього боргу – на 17% до попереднього періоду, або на 2 107 млн. дол. США. На 1 січня 2001 року він становив 10 327 млн. дол. Скорочення боргу відбулося за рахунок таких чинників:

— проведення взаємозаліку заборгованості з Росією на суму 1099 млн. дол. США відповідно до протоколу про взаємні розрахунки, пов’язані з розподілом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Росії на території України;

— зменшення заборгованості за позиками, наданими закордонними органами управління, на 56 млн. дол. США;

— зменшення заборгованості за позиками, наданими міжнародними фінансовими організаціями у зв’язку з їх погашенням, на загальну суму 663 млн. дол. США, головним чином перед МВФ;

— зменшення заборгованості за позиками, наданими іноземними комерційними банками, на 1,6 млрд. дол. США у зв’язку з їх реструктуризацією;

— зменшення заборгованості за ОЗДП на 835 млн. дол. США [6].

Зменшенню зовнішнього державного боргу також сприяла девальвація європейських валют (євро, нім. марки) до долара США. Головними причинами зменшення іноземного кредитування стало скорочення потреб у зовнішньому фінансуванні у зв’язку зі збільшенням позитивного сальдо поточного рахунку, а також продовження кризи рефінансування державного боргу внаслідок низької кредитоспроможності України в очах кредиторів.

Водночас відбулося збільшення величини зовнішнього боргу через такі чинники:

— випуск облігацій державної зовнішньої позики 2000 року на 2 190 млн. дол. США на суму реструктуризованої заборгованості;

— збільшення заборгованості за позиками, наданими Світовим банком, на суму 80 млн. дол. США;

— зростання заборгованості перед Іспанією на 13 млн. дол. [6].

За цей рік також поліпшилися показники боргової залежності. Так, на кінець року державний зовнішній борг становив 32% від ВВП і відношення платежів за зовнішнім державним боргом до надходжень від експорту становило 20,1%. Це пов’язано і з тим, що, крім зменшення номінального розміру боргу, було досягнуто зростання ВВП, а також збільшилися надходження від експорту.

Вирішення проблеми боргового навантаження України 2000 року здійснювалося за трьома напрямами:

— реструктуризація боргу перед комерційними кредиторами;

— створення умов для надання Україні кредиту від МВФ у рамках програми розширеного фінансування, що є необхідною передумовою реструктуризації боргу перед Паризьким клубом кредиторів;

— врегулювання питань з реструктуризації боргу перед Паризьким клубом і Туркменістаном.

Ускладнення вирішення проблеми боргового навантаження 2000–2001 років визначалося такими чинниками:

— боргові інструменти підпорядковувалися законодавству різних країн;

— кредиторів налічувалося близько 100 тис.;

— надзвичайно широка географія власників облігацій: Європа, Північна та Південна Америка, Азія, деякі країни колишнього СРСР;

— три з чотирьох єврооблігацій уже було цілком або частково реструктуризовано;

— переговори з окремими групами кредиторів не сприяли ефективній співпраці країни з рештою кредиторів.

Уряд України спільно з юридичними та фінансовими радниками розробив стратегію загальної реструктуризації 2000 року зовнішнього комерційного боргу. Дотримуючись принципу однакового ставлення до всіх кредиторів, Україна припинила платежі Паризькому клубу одночасно з платежами комерційним кредиторам.

Під час реструктуризації частину облігацій зовнішніх державних позик 1995 та 1998 років замінено на нові єврооблігації ОЗДП 2000. Завдяки проведеній реструктуризації Україні вдалося вирішити проблему пікового навантаження, платежів за державним боргом, які припадали на 2000–2001 роки. Сума основного боргу після його реструктуризації зменшилася на 152 056,5 тис. дол. США. Проте одночасно відбулося зростання додаткових витрат державного бюджету за рахунок проведення реструктуризації 2000 року на 612 863,3 тис. дол. США [6].

Внаслідок здійснення операцій з управління державним боргом 2000 року державний зовнішній борг України зменшився на 2 148 млн. дол. США (17,2%). Значне зменшення в основному відбулося за рахунок проведення взаємозаліку відповідно до угоди між урядом України та урядом Російської Федерації на суму 1,1 млрд. дол. США, а також погашення боргу за кредитами Світового банку, Туркменістану та за рахунок проведення реструктуризації комерційного боргу. На початок 2001 року зовнішній державний борг України становив 10 327 млн. дол.

Останніми роками відбувалося скорочення розмірів державного зовнішнього боргу України. На зменшення боргу мали вплив незначна сума зовнішніх запозичень, погашення боргу в більших розмірах, ніж планувалося, зменшення курсу іноземних валют (євро, єна, нім. марка та ін.) до долара США. У гривневому обчисленні державний зовнішній борг скоротився завдяки ревальвації гривні.