5.8. Державний борг та економічна безпека країни

Поняття «економічна безпека» охоплює та розкриває широке коло питань, пов’язаних зі сталим розвитком економічної, фінансово-кредитної, бюджетної та інших систем у розпорядженні державних органів управління ресурсами, достатніми для виконання взятих на себе державою функцій і зобов’язань; з високим життєвим, моральним, інтелектуальним рівнем населення; з досягненням максимальної зайнятості; зі ступенем довіри населення до держави, державних органів влади та суб’єктів економічних відносин; із забезпеченням сталої законодавчо-правової бази, що призводить до впевненості у майбутньому і населення, і суб’єктів господарювання; з формуванням високого рівня господарської культури та відповідальності всіх учасників фінансово-кредитних відносини за наслідки власної діяльності; з відкритістю національної економіки за умов забезпечення національних інтересів тощо.

Суть і рівень економічної безпеки виявляються і за допомогою конкретних показників, критеріїв і граничних рівнів. Одними з важливих показників, що відображають рівень економічної безпеки, є розміри бюджетного дефіциту і, відповідно, державного боргу. Для забезпечення економічного зростання країни Європейської Співдружності, відповідно до Маастрихтської угоди, можуть мати коефіцієнт внутрішньої заборгованості не більше 0,7% до місячного обсягу ВВП. Цей коефіцієнт вважається характерним для країн з розвиненою ринковою економікою, де відбувається економічне зростання та державні боргові папери є довгостроковими й безстроковими.

Перевантаження в структурі внутрішньої державної заборгованості коротко- та середньострокових цінних паперів свідчить про необхідність обмеження розмірів коефіцієнта у межах 0,4%. При цьому ще треба враховувати структуру ринку державних боргових зобов’язань і вартість витрат з обслуговування державного боргу. Зростання вартості обслуговування державного боргу та потреби у додаткових ресурсах для фінансування бюджетних витрат обмежуються емісійними можливостями держави, а також здатністю фінансового ринку поглинути всі здійснювані випуски державних боргових цінних паперів.

Важливим критерієм, що характеризує сталість та економічну безпеку в кредитно-банківській сфері, є відношення грошової маси та ВВП. Тенденція до зростання обсягів ВВП потребує адекватного зростання грошової маси. У країнах з розвиненою ринковою економікою (США, Японія, Німеччина) темпи зростання грошової маси в 2–5 разів перевищують темпи зростання споживчих цін і в 3–6 разів зростання ВВП.

В Україні та інших країнах з перехідною економікою невідповідність зростання грошової маси до фактичних потреб у ній призводить до значних негативних наслідків, зокрема кризи неплатежів, проблемності формування основного та обігового капіталів і, відповідно, економічного зростання країни. Так, коефіцієнт відповідності грошової маси індексу ВВП, наприклад, у Росії 1999 року, порівняно з 1998 роком, становив 17,4%, а індекс споживчих цін – 119,21% [8]. В Україні цей показник в аналогічному періоді становив 12,8%, за умов ідентичного індексу споживчих цін. 2000 року ситуація погіршилася і зростання обсягів грошової маси на 3,2% відставало від темпів зростання ВВП, а індекс споживчих цін становив 125,8%.

Завдання ускладнюється тим, що неконтрольоване зростання обсягів грошової маси може призвести до зростання розмірів бюджетних видатків і бюджетного дефіциту та до посилення інфляційних процесів. Завдання органів управління фінансовою, грошово-кредитною політикою та органів управління державним боргом полягає у співпраці для оптимізації розмірів грошової маси, узгодженості грошово-кредитної та боргової політики держави, здійснення державою контролю за ефективністю та цільовим використанням коштів для фінансування процесів відтворення.

Розглядаючи управління державним боргом як складник макрорівневого фінансового менеджменту, значну увагу треба приділити ефективності його функціонування як чинника, що впливає на економічну безпеку держави.

Одним із завдань управління державним боргом є мінімізація витрат на залучення, обслуговування, зокрема погашення, державного боргу. Відповідно до завдання розробляються боргова політика держави та програми здійснення боргових запозичень.

Під час розгляду кредитних проектів необхідно враховувати специфіку отримання позикових коштів від різних кредиторів. У разі отримання фінансових ресурсів на економічно не виправданих умовах (як, наприклад, високі відсоткові ставки за певних умов, відсутність грантів, значні комісійні та плата за невикористання кредитних ресурсів, кредитні умови, що не відповідають інтересам країни-позичальника, значні організаційні витрати під час укладення та оформлення позики) створюється ситуація, коли держава потенційно не в змозі виконати всі висунуті вимоги, розрахуватися за кредитними ресурсами та отримати економічну вигоду від здійснення запозичень.

Відсутність можливостей для виконання взятих кредитних зобов’язань і неефективність державних запозичень призводить, по-перше, до фактичного недофінансування кредитного проекту; по-друге, до необхідності укладення нових кредитних проектів і для фінансування програм, під які вже укладалися кредитні угоди, і для обслуговування раніше укладених кредитних проектів; по-третє, значні розміри витрат, які потрібно профінансувати, несвоєчасне перерахування коштів, спад внаслідок невиконання зобов’язань кредитного рейтингу призводять до укладення нових кредитних угод на ще невигідніших умовах, ніж ті, що були раніше. Це явище властиве капіталодефіцитним країнам, коли державні витрати фінансуються за допомогою державних запозичень через накопичення і внутрішнього, і зовнішнього державного боргу. Безконтрольне та економічно не виправдане залучення короткострокових спекулятивних капіталів для фінансування державних програм і під державні гарантії негативно позначається на економічному розвитку країни, її кредитному рейтингу і може призвести до руйнування фінансової системи.

Грошово-кредитна та боргова політика держави, пов’язана з переходом від емісійного до боргового фінансування бюджетних витрат, з одного боку, призводить до обмеження зростання розмірів грошової маси та інфляційних процесів, а з іншого, – до розриву між фактичною грошовою масою та потребами в ній, кризи неплатежів, зростання вартості кредитних ресурсів, ставки відсотка та формування «фінансової піраміди» ринку внутрішніх державних боргових зобов’язань.

Економічна безпека держави пов’язана з можливістю вільно використовувати іноземні активи країни, брати участь у міжнародному співробітництві та фінансувати внутрішні програми соціально-економічного розвитку за рахунок коштів світового ринку позикових капіталів. Неефективне функціонування системи управління державним боргом призводить до неможливості виконання державою взятих на себе зобов’язань (дефолту).

1999 року Україна визнала технічний дефолт перед «АйЕнДжі Бернінгз» на суму 163 млн. дол. США. Пролонгація боргу була досягнута на умовах, що 53% зобов’язань сплачуватимуться двома платежами 1999 року, а 46% зобов’язань було реструктуризовано у євробони, деноміновані в німецьких марках, з рівнем дохідності 23% і терміном погашення 26 лютого 2001 року.

Цей випадок технічного дефолту свідчить про високий рівень ризику щодо вкладання іноземними кредиторами ресурсів в українські боргові зобов’язання та низьку довіру іноземних інвесторів до наших боргових зобов’язань, якщо реструктуризацію вдалося здійснити лише на умовах дохідності 23% (це вище середнього рівня дохідності на 7–9%). Важливим для недопущення дефолту є застосування таких методів управління державним боргом, як конверсія, консолідація, уніфікація, реструктуризація боргу тощо.

Економічна безпека безпосередньо пов’язана з відпливом національного капіталу за кордон. Відплив капіталу за кордон коливається в межах від 2 до 10 млрд. дол. США щорічно, і якщо відплив національного капіталу за кордон у 2–3 рази перевищує інвестиційні надходження, зокрема за зовнішніми кредитними ресурсами, то ця ситуація, з урахуванням недосконалої грошово-кредитної політики, може призвести до повної тінізації національної економіки, поглиблення національної фінансової кризи та кризи неплатежів, спаду життєвого рівня населення, соціально-політичної нестабільності та повного дефолту держави.

Управління державним боргом тісно пов’язано з управлінням національною заборгованістю. Ефективність функціонування органів управління фінансово-банківською системою визначається у співвідношенні розмірів дебіторської і кредиторської заборгованості між собою та ВВП.

Дані таблиці 5.7 свідчать про скорочення частки кредиторської заборгованості до ВВП з 200,2% 1998 року до 149,4% 2000 року. Одночасно відбувається скорочення дебіторської заборгованості зі 130,5% 1999 року до 107,1% 2000 за одночасного зростання їхніх абсолютних розмірів. Однак негативними чинниками є перевищення обсягами кредиторської заборгованості розмірів ВВП в 1,5 разу та зростання частки кредиторської заборгованості щодо дебіторської зі 134,6% 1999 року до 139,5% 2000.

Чинники, пов’язані зі значними розмірами кредиторсько-дебіторської заборгованості, свідчать про негативні процеси у розрахунково-платіжній системі. Проблема повинна пов’язуватися з удосконаленням фінансово-банківського механізму і механізму платіжно-розрахункової системи з усіма їх складниками.

Грошово-кредитна політика, спрямована на обмеження розмірів грошової маси, може негативно впливати на економічну ситуацію в країні, що призводить до кризи неплатежів, відпливу капіталу з виробничого сектору та з країни в цілому. А це вже свідчить про те, що національна валюта не в змозі повноцінно виконувати функції грошей. У такому разі для забезпечення готівкою грошового обороту залучається іноземна валюта (офіційно або стихійно). У сучасних умовах такою іноземною валютою, зазвичай, є долар. Рівень доларизації економіки відображає ефективність функціонування національної грошової системи і національної валюти зокрема. Доларова маса використовується, зазвичай, для обслуговування експортно-імпортних операцій, тіньової економіки.

Значною мірою економічна безпека країни залежить від фінансової безпеки фондового ринку. Фінансова безпека фондового ринку охоплює бюджетну, валютну, боргову, інвестиційну та безпеку суб’єктів кредитно-фінансової сфери. Фінансова безпека фондового ринку – це оптимальний обсяг його капіталізації (з огляду на представлені на ньому цінні папери, їхню структуру та рівень ліквідності), здатний забезпечити стійкий фінансовий стан емітентів, покупців, організаторів торгівлі, торгівців, інститутів спільного інвестування, посередників (брокерів), консультантів, реєстраторів, депозитаріїв, зберігачів і держави в цілому. Державна безпека (у тому числі боргова) пов’язана зі специфічними особливостями обігу боргових паперів і приватних емітентів, і уряду держави.

Розглядаючи інвестиційну діяльність фондового ринку та цінних паперів, треба звернути увагу на тенденції зростання ступеня ризику. Ризик-менеджмент операцій на фондовому ринку пов’язаний з фінансовою безпекою суб’єктів фондового ринку. До ризик-факторів ринку державних боргових паперів належать дефолт, конверсія та інші методи оперативного управління державним боргом, розміри відсоткових ставок, податкова політика тощо.

Рівень безпеки ринку та ризиків щодо державних боргових зобов’язань залежить від наявності й ефективності функціонування системи обліку державного боргу та рівня доступності достовірної фінансової інформації.

Таким чином, управління державним боргом, з погляду безпеки економічного розвитку країни, може складатися з дій і засобів безпосереднього та опосередкованого впливу на боргову ситуацію в державі. Безпосередній вплив – це дії, пов’язані із залученням, використанням кредитних ресурсів та обслуговуванням державного боргу, а також кредитна та облікова політика центрального банку.

Опосередкований вплив охоплює заходи, пов’язані зі стабілізацією соціально-економічного стану в державі та створенням умов для економічного зростання, зокрема за допомогою бюджетного, податкового та фінансового механізмів.

Завдання і запитання для самостійної роботи

1. Визначте необхідність і специфіку обліку державного боргу.

2. Назвіть суб’єкти системи управління державним боргом, що здійснюють облік державного боргу.

3. Розкрийте сутність і призначення графіка платежів.

4. Що таке «звірка боргу» і хто її здійснює?

5. Що таке операція з погашення боргу і які чинники на неї впливають?

6. Визначте сутність операцій з обслуговування боргу.

7. Які наслідки має невиконання боргових зобов’язань державою?

8. Назвіть причини та наслідки дефолту.

9. Визначте методи управління державним боргом.

10. Розкрийте специфіку застосування різних механізмів врегулювання боргової кризи.

11. Запишіть у словник визначення таких термінів: погашення боргу, обслуговування боргу, дефолт, конверсія боргу, консолідація боргу, уніфікація боргу, відстрочка погашення боргу, анулювання боргу, списання боргу, викуп боргу, реструктуризація боргу.