4.3. Державнезапозичення коштів з міжнародного фінансового ринку

Міжнародний (світовий) фінансовий ринок – це сфера функціонування фінансових відносин, у якій відбувається рух фінансових активів під впливом попиту та пропозиції, але їх учасниками (на відміну від національного фінансового ринку) можуть бути і окремі суб’єкти господарювання, і різні держави, міждержавні об’єкти, міждержавні об’єднання, міжнародні фінансові організації тощо.

Використання ресурсів міжнародного фінансового ринку можливе за умов розвитку міжнародного кредиту, міжнародної інтеграції. Міжнародний кредит – це сфера міжнародних фінансових відносин між кредиторами та позичальниками різних країн з приводу надання, використання та повернення отриманих кредитних ресурсів разом зі сплатою відсотків.

Суб’єктами міжнародних фінансово-кредитних відносин є комерційні та банківські установи, державні установи, уряди країн, міжнародні та регіональні фінансово-кредитні організації.

За допомогою міжнародного кредиту, крім перерозподілу фінансових і матеріальних ресурсів, відбувається прискорення кругообігу виробничого капіталу суб’єктів господарювання через активізацію їхньої діяльності з упровадження новітньої техніки та технології, відповідно до передових досягнень науково-технічного прогресу; підвищення продуктивності праці, зокрема й за допомогою зростання кваліфікаційного рівня працюючих; збільшення віддачі виробничих та обігових фондів; прискорення процесів реалізації продукції та здійснення розрахунків у міжнародному масштабі. Міжнародний кредит сприяє також інтеграції національного господарства у світове та інтернаціоналізації виробництва.

Використання міжнародного ринку капіталів дає змогу значно розширити можливості приватних, інституційних, державних інвесторів і позичальників.

Вихід країни на міжнародний ринок капіталів пов’язується не тільки з додатковим залученням кредитних ресурсів, а й з формуванням відповідної національної законодавчої нормативно-правової бази, що задовольняла б положення міжнародного права; вивченням і використанням світового досвіду щодо емісії, розміщення, обслуговування та погашення інструментів міжнародного ринку боргових зобов’язань. Використання державою коштів світового ринку капіталів за допомогою міжнародного кредиту призводить до формування зовнішнього державного боргу.

Міжнародний ринок грошей і валют – це ринок короткострокових позикових операцій, за допомогою якого задовольняються тимчасові потреби у високоліквідних ресурсах. Держава виходить на цей ринок за умов, з одного боку, неможливості залучення коштів у короткі терміни на національному ринку, з іншого – за наявності термінової потреби в коштах. Зазвичай, держава-позичальник на міжнародному грошовому ринку на термін до року використовує депозитні сертифікати, євровекселі, євроноти тощо.

Євровекселі – короткострокові незабезпечені інструменти на пред’явника з терміном погашення від одного до шести місяців. Вони випускаються у купонній і дисконтній формах.

Євроноти – короткострокові незабезпечені боргові папери з терміном погашення до року в купонній чи дисконтній формах і, зазвичай, великого номіналу. Вони розміщуються за передплатою, що дає змогу емітенту гарантувати отримання коштів [73].

Міжнародний ринок капіталів – це ринок, де перерозподіляються інвестиційні ресурси середньо- та довгострокового використання. Залучення коштів міжнародного ринку капіталів здійснюється за допомогою випусків міжнародних облігацій та отримання міжнародних банківських синдиційованих кредитів. Кошти міжнародного ринку капіталів використовуються за допомогою таких міжнародних середньо- та довгострокових боргових зобов’язань, як єврооблігації, іноземні облігації, паралельні облігації тощо.

Єврооблігації – види міжнародних боргових паперів, що випускаються емітентом в одній чи кількох валютах інших країн для акумулювання необхідних ресурсів.

Особливість єврооблігацій полягає в тому, що вони випускаються не у валюті емітента чи інвестора, а у валюті іншої країни. Розміщення єврооблігацій відбувається у фінансових центрах різних країн – за допомогою міжнародного синдикату андерайтерів (синдикату банків з розміщення цінних паперів через представників, зазвичай, інвестиційних банків). Привабливість єврооблігацій у тому, що вони є цінними паперами на пред’явника і право власності забезпечується фактом володіння сертифікатом, а також відсутністю в більшості країн законодавчо визнаної обов’язкової реєстрації емісії та врегулювання термінів і обсягів їх випуску. Дохід за єврооблігаціями не оподатковується.

Емітентами єврооблігацій можуть бути і держави та міжнародні фінансові організації, і банки, підприємства й організації різних країн. Використання єврооблігацій дає змогу широкому колу позичальників і кредиторів використовувати ресурси міжнародного ринку капіталів. Біржова реєстрація єврооблігацій дає змогу залучати ресурси інституціональних інвесторів, для яких реєстрація на біржі є головною умовою отримання дозволу на їх придбання. Дохідність єврооблігацій залежить від рейтингу емітента.

Найбільшою популярністю користуються єврооблігації, номіновані в американських доларах (майже 50%), потім у німецьких марках (15%), японських єнах (10% ринку). Останнім часом на ринку європозик з’явились аргентинське песо, хорватські куни, польські злоті, російські рублі.

Розміщення боргових паперів на євроринку відбувається у формі відкритої передплати або через приватне розміщення. Приватне розміщення передбачає участь обмеженого кола інвесторів. Розміщення паперів серед них здійснюється незначною кількістю банків. При цьому папери не мають лізингу на фондовій біржі. Управління процесом розміщення здійснює лише один визначений менеджер із розміщення.

Відкрита передплата передбачає необмеженість кола інвесторів, що беруть участь у передплаті з розміщення міжнародних боргових паперів.

Відкрите розміщення боргових паперів передбачає проведення значної, кропіткої роботи між лід-менеджером, іншими менеджерами, емітентом, андерайтерами, агентами з розміщення, платіжним агентом, фіскальним агентом та іншими учасниками цього процесу.

Після виявлення емітентом бажання розмістити міжнародні боргові папери, публічного оголошення тендера пропозицій, розсилки персональних запрошень банкам узяти участь у конкурсі визначення лід-менеджера емісії або, навпаки, після отримання емітентом пропозиції від інвестиційного банку щодо здійснення емісії під його керівництвом відбувається передплата на міжнародні облігації фінансових установ, які пізніше стануть менеджерами розміщення позики. Емітент самостійно визначає одного чи кількох лід-менеджерів.

Лід-менеджер визначає менеджерів позики, допомагає емітенту підготувати проспект емісії позики, узгоджує з емітентом, до офіційного оголошення про емісію боргових паперів, попередні умови позики: терміни, обсяги емісії, розмір відсоткової ставки, ціну розміщення та складає список членів майбутнього синдикату андерайтерів.

До публічного оголошення про емісію здійснюється підготовка необхідних документів: попереднього проспекту емісії, договору про передплату, договору між менеджерами, договору з платіжним агентом та інших.

Представники емітента, за умов недостатньої обізнаності фінансових інвесторів з емітентом, за сприяння лід-менеджера проводять рекламні акції з розповсюдження інформації про емітента. Інвестори, що визначилися, подають свої побажання щодо кількості облігацій та їхньої ціни до книги замовлень у лід-менеджера. На підставі даних книги замовлень лід-менеджер визначає попит на облігації та здійснює попередній розподіл паперів між поданими заявками учасників синдикату. Завершення передплати на міжнародні облігації дає змогу визначити лід-менеджеру, за погодженням з емітентом, остаточні цінові умови.

Початком емісії міжнародних облігацій є офіційне оголошення в пресі та в електронних інформаційних системах (Reuters, Bloomberg, Telerate) про початок випуску облігацій. Інвестиційним банкам розсилаються запрошення взяти участь у синдикаті з розміщення емісії. Такий синдикат створюється для розміщення кожної емісії облігацій. Учасники синдикату, відповідно до частки в його участі, отримають прибутки/зазнають збитків після повного продажу облігацій.

Охочим взяти участь у створенні синдикату в якості андерайтерів чи агентів з розміщення надається до 10 діб для остаточного вирішення питання щодо їхньої участі у синдикаті.

Визначення остаточних умов емісії та друкування остаточного проспекту емісії дає змогу завершити документальну роботу між лід-менеджером, емітентом і членами синдикату. Після цього підписуються всі необхідні документи з внесеними остаточними ціновими умовами емісії між лід-менеджером та емітентом. Лід-менеджер повідомляє учасників синдикату про частку цінних паперів для кожного з них.

Андерайтери, на відміну від агентів з розміщення, які мають право повернути непродані боргові папери за обумовленою ціною, відповідають за розміщення паперів відповідно до частки їхньої участі в синдикаті. Якщо агенти з розміщення повернули непродані папери, то андерайтери повинні їх викупити за обумовленою раніше ціною, відповідно до частки їхньої участі.

У день завершення розміщення облігацій члени синдикату перераховують кошти на спеціальний банківський рахунок. Отримання коштів від емісії облігацій емітентом, відповідно до підписаного договору, відбувається після передачі емітентом лід-менеджеру глобального сертифіката.

Після повного розміщення облігацій або неможливості подальшого їх розміщення синдикат припиняє свою діяльність і в пресі розповсюджується інформація про завершення розміщення облігацій.

Іноземні облігації – це боргові папери, призначені для запозичення ресурсів на закордонному внутрішньому ринку, випущені емітентом у валюті країни розміщення. Іноземні облігації розміщуються за допомогою синдикату андерайтерів країни розміщення. Умови розміщення, терміни обігу, обсяги емісії, режим оподаткування відрізняються від внутрішніх облігацій.

До іноземних облігацій належать Yankee bonds (облігації «Янкі»), Samurai bonds (облігації «Самурай»), Shibosai bonds (облігації «Шибосай»), Bulldog bonds (облігації «Бульдог»), Rembrandt bonds (облігації «Рембрандт»), Matador bonds (облігації «Матадор»), Kangaroo bonds (облігації «Кенгуру») та ін.

Так, наприклад, облігації «Янкі» випускаються нерезидентами США в доларах США в іменній формі. Розміщуються переважно в США синдикатом американських фінансово-кредитних установ.

Облігації «Самурай» випускаються нерезидентами для публічного розміщення на фінансовому ринку Японії і деноміновані в японських єнах. Форма випуску може бути іменна та на пред’явника.

Облігації «Шибосай» призначені для розміщення на японському фінансовому ринку, але, на відміну від облігацій «Самурай», їхнє розміщення здійснюється приватно.

Облігації «Бульдог» – облігації на пред’явника і випускаються нерезидентами у фунтах стерлінгів для розміщення на фінансовому ринку Великої Британії.

Зазначені міжнародні боргові зобов’язання мають специфічні особливості, пов’язані з їхньою відсотковою ставкою. Залежно від визначеної відсоткової ставки міжнародні облігації бувають: з фіксованою ставкою; з нульовим купоном; з плаваючою відсотковою ставкою.

Міжнародні облігації з фіксованою відсотковою ставкою передбачають визначення розміру відсоткової ставки на момент випуску.

Міжнародні облігації з нульовим купоном не мають купонів на виплату відсотків. Дохід за такими паперами визначається як різниця між ціною придбання (продається з дисконтом) і ціною погашення.

Міжнародні облігації з плаваючою відсотковою ставкою характеризуються періодичним (щомісяця, раз на 3, 6 і 12 місяців) переглядом відсоткової ставки відповідно до зміни ставок у міжнародних фінансових центрах. Зазвичай, така відсоткова ставка визначається через додавання до базових ставок маржі.

За базові беруться такі ставки:

— LIBOR – ставка покупця на лондонському міжбанківському ринку депозитів, диференційована за видами валют і термінами;

— LIBID – ставка продавця на лондонському міжбанківському ринку депозитів, диференційована за видами валют і термінами;

— LIMEAN – середнє арифметичне між LIBOR і LIBID;

— PIBOR – ставка покупця на паризькому міжбанківському ринку депозитів;

— SIBOR – ставка покупця на сінгапурському міжбанківському ринку депозитів;

— ставка за короткостроковими зобов’язаннями Казначейства США та ін.

Маржа (спред) – надбавка до відсоткової ставки, що визначається виходячи з базової ставки кредитування та таких специфічних чинників, як фінансовий стан позичальника, характер позики, ситуація на ринку тощо.

Паралельні облігації – міжнародні облігації на пред’явника, які випускаються кількома траншами одночасно в кількох валютах, що передбачає їхнє розміщення на національних ринках країн, відповідно до валюти випуску.

Глобальні облігації – міжнародні облігації, призначені для розміщення і на національному, і на євроринку. Умови випуску глобальних облігацій передбачають їх вільний рух між ринками.

Важливим сегментом ринку міжнародних капіталів є ринок синдиційованих кредитів. Специфічність функціонування цього ринку полягає у створенні банківського синдикату для надання кожного конкретного кредиту з використанням спільної документації, спільною участю в ризику, відповідно до частки у синдикаті, та з обслуговуванням і гарантуванням його спільним агентом. Зазвичай, у синдиційованому кредитуванні встановлюється плаваюча відсоткова ставка, що складається зі ставки LIBOR і маржі. Терміни кредитування становлять від 10 місяців до 12 років, тобто є меншими, ніж залучення кредитних ресурсів за допомогою міжнародних облігацій. Проте позитивним в отриманні синдиційованих кредитів є те, що вартість і терміни отримання таких кредитів – значно менші, а обсяги залучень ресурсів значно перевищують обсяги залучень під час емісії міжнародних облігацій.

Державні запозичення або запозичення, здійснені на світовому фінансовому ринку під гарантії держави, виступають як фінансові кредити в готівковій, товарній та облігаційній формах.

Міжнародні кредити характеризуються умовами їх отримання:

— валютою кредитування;

— валютою платежу;

— обсягом кредитування;

— термінами погашення;

— вартістю залучення;

— вартістю обслуговування;

— видом забезпечення;

— методом страхування;

— наявністю пільгового періоду;

— порядком надходження кредитних ресурсів.

Валюта кредитування – валюта, в якій надаються позичальнику кредитні ресурси. Це, зазвичай, сталі міжнародні валюти або міжнародні розрахункові грошові одиниці.

Валюта платежу – вид міжнародної валюти, в якій має бути здійснено погашення кредиту. Валюта платежу може відрізнятися від валюти кредитування.

Обсяги кредитування (сума кредиту) визначаються під час укладення кредитної угоди і відображають загальний розмір кредитних ресурсів (у товарній або грошовій формі), що надаються кредитором позичальнику.

Термін погашення залежить від строковості надання кредитних ресурсів, умов надання та використання, довіри до позичальника, ситуації на фінансовому ринку. Термін погашення охоплює періоди використання ресурсів, погашення відсотків та основного боргу. За наявності пільгового періоду, що має бути зазначений у кредитній угоді, до терміну погашення зараховується пільговий період, під час якого відбувається лише сплата відсотків за використання кредитних ресурсів.

Залежно від умов погашення міжнародний кредит може бути наданий на таких умовах:

— разове погашення всієї суми кредиту;

— погашення рівними частками;

— погашення нерівними частками (зростаючими або такими, що зменшуються);

— погашення на ануїтетних умовах, коли визначаються рівні річні суми сплати основного боргу та відсотків.

Вартість залучення кредиту складається з витрат позичальника, пов’язаних з проведенням підготовчих і консультаційних робіт, відшкодуванням усіх витрат учасників процесу залучення кредитних ресурсів та отриманих ними доходів. Вона залежить від ситуації на міжнародному фінансовому ринку, кредитного рейтингу позичальника, виду кредиту, умов отримання тощо.

Вартість обслуговування кредиту відображає витрати позичальника, пов’язані з виконанням узятих на себе фінансових зобов’язань. До таких витрат належать відсоткові платежі за використання кредитних ресурсів, комісійні фінансовим посередникам, які беруть участь в обслуговуванні кредиту (наприклад комісійні за управління, комісійні за участь у синдикаті, комісійні за обслуговування кредиту), витрати, пов’язані зі сплатою штрафних санкцій, пені за прострочення термінів виконання зобов’язань (графіка платежів), за невикористання частини кредитних ресурсів та інші витрати, відповідно до умов кредитного договору і положень міжнародного права.

Вартість обслуговування кредитних ресурсів передбачає, зазвичай, сплату доходів кредитора у вигляді відсоткової ставки та погашення основного боргу.

Відсоткова ставка може бути фіксована або плаваюча. Фіксована відсоткова ставка визначається в момент укладення кредитної угоди, а плаваюча відсоткова ставка змінюється відповідно до ринкової ситуації. Незалежно від її видів відсоткова ставка за міжнародними кредитами враховує відсотки, які сплачуються за безризиковими короткостроковими борговими паперами, інфляційну надбавку, надбавку за ризик невідшкодування, ризик у разі збільшення тривалості використання ресурсів тощо.

Існування великої кількості комерційних, фінансових, політичних, форс-мажорних (стихійні лиха) та інших ризиків призводить до необхідності використання захисту від ризиків у формах: страхування кредитів, забезпечення кредитів, створення фондів відшкодування та державних гарантій.

Страхування кредитів, як і інші види страхування, передбачає укладення страхової угоди для уникнення кредитного ризику або відшкодування витрат у разі настання страхового випадку. Страхування можуть здійснювати національні, іноземні чи міжнародні страхові організації. Для страхування міжнародних кредитів можуть використовуватися перестрахування та співстрахування.

Міжнародні кредити можуть бути забезпеченими та умовно забезпеченими. Забезпеченими є кредитні операції, що здійснюються за допомогою міжнародних банківських установ. Забезпеченням є гарантії, заставне майно тощо.

Державні запозичення на міжнародному фінансовому ринку, зазвичай, здійснюються як умовно забезпечені кредити. Зростання розмірів державної заборгованості в світовому масштабі призвело до формування клубів кредиторів (Паризького та Лондонського), які ставлять за мету врегулювання відносин між кредиторами і позичальниками.

Наявність пільгового періоду в міжнародному кредиті свідчить про можливість ефективнішого використання кредитних ресурсів і створення умов для своєчасного виконання фінансових зобов’язань. Пільговий період – це період після отримання ресурсів, коли держава-позичальник сплачує лише відсотки без погашення основного боргу. Він може становити до семи років.

Привабливим для позичальників є отримання кредитних ресурсів з міжнародного фінансового ринку, де в кредитних умовах передбачається наявність гранту. Грант-елемент визначає пільговий характер наданого кредиту, тобто розмір, за яким він наближається до гранту (субсидії). Грант-елемент визначається як різниця між номінальною сумою наданого кредиту та його дисконтною (приведеною) поточною вартістю, відображеною у відсотках від номінальної суми кредиту. Збільшення пільгового характеру кредиту призводить до зростання значення грант-елемента до 100% і до зниження його дисконтної поточної вартості. Грант, що не потребує погашення, має грант-елемент 100%.

На грант-елемент впливають умови кредитування (терміни кредиту, розміри пільгового періоду, відсоткова ставка), дисконтна ставка, обсяги платежів у рахунок обслуговування боргу в різні періоди.

Важливе місце серед кредитів, чи офіційної допомоги розвитку, що надаються OECD (Organization for Economic Cooperation and Development), належить субсидіям (грантам) і кредитам, які надаються для підтримки економічного розвитку або добробуту населення [200]. Особливість офіційної допомоги розвитку полягає в тому, що вона охоплює фінансові ресурси, які надаються на пільгових умовах (тобто грант-елемент – не менше 25%).

Уряд країни-позичальника може визначати ступінь пільговості отриманих кредитів за допомогою грант-елемента і використовувати отримані результати для порівняння умов залучення кредитних ресурсів і для розробки боргової політики держави.

Комітет сприяння розвитку при ОЕСD для зіставлення ступеня пільговості кредитів, що отримують країни-позичальники, визначив рівень 10% як стандартну дисконтну ставку, що використовується в підрахунку грант-елемента. Офіційно прийнятими для офіційної допомоги розвитку ОЕСD вважають кредити з нормою грант-елемента 86%.

Кредити Світового банку мають низький грант-елемент. Це пов’язано зі статусом Світового банку як фінансового посередника. Кошти, що надходять до нього, – запозичені на світовому ринку, тому відсотки, які отримує Світовий банк за свої кредити, мають покривати його власні витрати на запозичення ресурсів і приносити йому маржу у розмірі 0,5% для покриття його операційних витрат.

Непільгова іноземна допомога характеризується тим, що вона не має комерційного характеру. Тобто фінансові інструменти, які надають непільгову іноземну допомогу, не прагнуть до максимізації прибутку, їхня мета – сприяння економічному розвитку країни та її економічній перебудові.

Країни з низьким рівнем доходу отримують від Міжнародної асоціації розвитку (МАР), що є складником Світового банку, безвідсоткові кредити на термін до 40 років з 10-річним пільговим періодом. Кредити, що надаються МАР, мають комісійні у розмірі 0,75% для покриття власних витрат.

Участь держави у міжнародному ринку фінансових ресурсів пов’язана з надходженням приватних фінансових потоків. До них належать:

— експортні кредити;

— міжнародні банківські кредити;

— облігаційні позики;

— приватні іноземні прямі інвестиції;

— гранти приватних неурядових організацій.

Окреме місце серед кредитних ресурсів, що залучаються державою, належить експортним кредитам. Експортні кредити – це кредити, кошти за якими надаються для фінансування конкретних закупівель товарів і послуг. Надання коштів експортних кредитів пов’язано з відвантаженням товарів чи завершенням роботи організаціями, що надають послуги.

Експортні кредити бувають трьох видів:

— кредити постачальників, що надаються безпосередньо експортерам чи підрядникам;

— кредити покупцям, що надаються комерційними банками, які обслуговують постачальників;

— офіційні експортні кредити, що надаються державними спеціалізованими агентствами країни-експортера.

Найбільшого поширення набули кредити покупцям. Розвиток приватних експортних кредитів призвів до необхідності створення спеціалізованих страхових агентств. Створення нової галузі страхування дало змогу розширити терміни дії приватних експортних кредитів з 3–7 років до тривалішого періоду.

Страхові агентства під час укладення угод вимагають від позичальника гарантії. Підприємствам приватного сектору економіки, зазвичай, надаються державні гарантії, а підприємствам інших форм власності гарантії може надавати і держава, і відомі банківські установи.

Державне втручання в процеси розвитку сфери експортних кредитів обмежується створенням сприятливих умов і наданням безпосередніх гарантій.

Міжнародні банківські кредити відіграють важливу роль у фінансуванні національних економік країн, що розвиваються, та окремих галузей у цих країнах. Міжнародні банки використовують і власні кошти, і кошти дрібних банків, створюючи кредитні консорціуми з їхньою участю.

Зазвичай, міжнародні банківські установи здійснюють кредитування за плаваючими відсотками, на які впливає попит і пропозиція на позикові кошти. Це може негативно позначитися на розмірах заборгованості перед кредиторами внаслідок зростання розмірів відсоткових ставок.

Перехід до кредитування у формі облігаційних позик, портфельних інвестицій і прямих іноземних інвестицій справив позитивний вплив на стимулювання перетікання фінансових ресурсів. Характерною рисою таких змін стало зменшення ролі надходжень від урядів іноземних держав і зростання питомої ваги надходжень від приватного сектору, що, своєю чергою, треба розглядати як свідчення зменшення ролі фінансових посередників. Використання облігацій як головного засобу залучення зовнішніх позик залежить від стану розвитку міжнародного ринку капіталів і наявності чи відсутності боргової кризи в країні.

Прямі іноземні інвестиції пов’язані з вкладанням фінансових ресурсів фізичних чи юридичних осіб країни-кредитора в акціонерний капітал підприємств країни-позичальника. Участь у капіталі підприємства країни-позичальника може відбуватися у грошовій чи товарній формах. За прямих іноземних інвестицій інвестор країни-кредитора стає повноправним співвласником підприємства, згідно з його участю в капіталі цього підприємства.

Залучення зовнішніх кредитних ресурсів пов’язано насамперед із проведенням певними, згідно з чинним у країні законодавством, урядовими органами підготовчої роботи із забезпечення необхідної законодавчо-правової бази, обчислення потреб держави у зовнішньому фінансуванні, визначення узгодженої позиції уряду для проведення переговорів і пріоритетів національного фінансування, вивчення особливостей функціонування світового ринку позикових капіталів і можливості залучення коштів країною-позичальником з урахуванням отриманих кредитних рейтингів.

Після проведення підготовчої роботи створюється оперативна група для проведення переговорів. Кількісний склад цієї групи залежить від багатьох факторів, на які впливають якісні чинники. Склад групи має забезпечити проведення ефективних переговорів з урядами країн-позичальників. До неї повинні входити представники різних урядових органів, що мають безпосереднє відношення до державного кредитування та управління державним боргом.

Зовнішні позики можуть бути надані як пільгові кредити, зовнішня допомога, експортні кредити та позики на ринкових умовах.

Важливим моментом у плануванні отримання кредитної допомоги має бути вивчення особливостей сегмента ринку капіталів, на якому працює потенційний донор країни, наявність певних обмежень у його діяльності, порядок проведення процедур надання кредитів чи допомоги.

Порядок надходження кредитних ресурсів відповідно до кредитних умов може передбачати разове надходження коштів або часткове, окремими траншами. Надходження кожного наступного траншу може пов’язуватися з виконанням спільно узгодженої програми кредитора та позичальника; з графіком надходження коштів для забезпечення ефективності їх використання тощо. Невиконання кредитних умов призводить, з одного боку, до припинення надходження коштів наступного траншу, з іншого – до появи додаткових витрат як компенсації за невикористання зарезервованих на спеціальному рахунку коштів.