Вплив системних ризиків у країнах ЄС на заходи фінансової політики щодо їх стримування

Системні фінансові ризики - це ризики порушення роботи фінансової системи, що можуть мати серйозні наслідки для реальної економіки. Упродовж 1970-2011 рр. у світі зафіксовано 147 епізодів системної банківської кризи, при цьому втрати суспільства були надзвичайно великими.

Сприяння запобіганню та пом’якшенню системних ризиків фінансової стабільності стало очевидною метою для всіх фінансових органів різного рівня - як національних, так і міжнародних, зокрема, МВФ, Європейської ради з системних ризиків, Європейського центрального банку тощо. Відносно нова модель регулювання фінансових ринків передбачає застосування макропруденційних методів, коли оцінюються ризики фінансової системи загалом, які при цьому не зводяться до суми індивідуальних ризиків. Розвиток цієї моделі на базі сучасних досягнень

економічної й математичної наук є пріоритетним напрямом формування методології глобального управління системними фінансовими ризиками.

Виділяють такі основні етапи імплементації стратегії макропруденційної політики, що утворюють так званий цикл макропруденційної політики^[134]:

I етап - ідентифікація системних ризиків: за допомогою відповідних індикаторів виявляють та оцінюють «слабкі» місця фінансової системи, а порогові значення деяких індикаторів можуть використовуватися для подальшого розроблення політики;

II етап - відбір і калібровка інструментів;

III етап - імплементація та комунікація: відібрані й адаптовані інструменти активуються;

IV етап - оцінка: оцінювання ефективності імплементованого інструментарію, враховуючи можливість його подальшого коригування або деактивації деяких елементів.

Так, МВФ пропонує при оцінюванні системних ризиків використовувати підхід «на основі запитань». Фахівці МВФ зазначають:для того щоб отримати відповідь на так зване запитання,потрібно застосувати певні моделі та інструменти макропруденційного моніторингу системних ризиків. Такий підхід передбачає запитання стосовно:

- фінансових інститутів (чи створюються надмірні ризики фінансовими інститутами?);

- цін на активи (чи не зростають ціни на активи занадто швидко?);

- суверенного ризику (чи є суверенний ризик джерелом системного ризикуі наскільки великим?);

- економіки: загалом (чи існують і які саме канали посиленого впливу між секторами економіки і секторів на національну економіку?);

- міжнародних зв’язків (чи існують і які саме канали посиленого впливу зовнішніх ефектів?);

- ризиків системної кризи (яка імовірність виникнення системної кризи?).

Для отримання відповідей на зазначені запитання МВФ розробив інструментарій моніторингу системних ризиків, який включає такі моделі:

• модель умовної вартості під ризиком (Conditional Value-At-Risk (CoVaR));

• індикатори спільних загроз (Joint Distress Indicators);

• моделі перетікання волатильності (Returns Spillovers);

• моделі перетікання стресу (Distress Spillovers);

• моделі ймовірності дефолту ринків (Market-Based Probability of Default);

• аналіз боргової стійкості (Debt Sustainability Analysis (DSA));

• індикатори фіскального стресу (Indicators of Fiscal Stress);

• сценарії шоку державного фінансування (Sovereign Funding Shock Scenarios);

• моделі оцінки активів (Asset Price Models);

• балансовий підхід (Balance Sheet Approach);

• системний аналіз умовних вимог (Systemic Contingent Claims Analysis (CCA));

• модель транскордонної взаємопов’язаності (Cross-Border Interconnectedness);

• модель транскордонного мережевого зараження (Cross-border Network Contagion);

• індикатори ризику незбалансованої системної ліквідності (Systemic Liquidity Risk Indicator);

• моделі з переключенням режимів (Regime-Switching Volatility Model);

• індикатори фінансової стійкості (Financial Soundness Indicators (FSIs));

• інструмент оцінювання загального стану банків (Bank Health Assessment Tool (HEAT));

• модель порогів (Thresholds Model);

• макро стрес-тести (Macro Stress Tests);

• ВВП під ризиком (GDP at Risk);

• модель прогнозування кризи на основі кредитного навантаження (Credit to GDP-Based Crisis Prediction Model);

• моделі прогнозування кризи (Crisis Prediction Models);

• динамічна стохастична модель загальної рівноваги (DSGE Model).^[135]

Проте застосування цих моделей багато в чому обмежується, наприклад, низьким рівнем розвитку фінансових ринків, дефіцитом інформації або недостатнім ступенем її актуальності тощо.

Таким чином, МВФ ретельно працює над удосконаленням механізму, інструментарію, підходів щодо оцінювання системних ризиків, адже це є один із визначальних елементів макропруденційної політики, покликаної передусім забезпечувати фінансову стабільність - як на національному, так і міжнародному рівнях.

4.2