<<
>>

Узагальнення досвіду функціонування та механізмів регулювання діяльності страхових компаній, інститутів спільного інвестування

Визначення механізмів функціонування інститутів спільного інвестування та страхових компаній на ринку фінансових послуг ЄС

Розвиток інвестиційних фондів у країнах ЄС відбувається поступово, але за багатьма напрямами на рівні лідера.

Тенденції розвитку інвестиційних фондів є прогресивними і в майбутньому виступатимуть орієнтирамидля інших економік і великих інвестиційних компаній, зокрема в Україні. У Європейському Союзі є дві основні категорії інвестиційних фондів. До першої належать «підприємства колективних інвестиційу цінні папери, що підлягаютьобігу» (UCITS). Інша категорія інвестиційних фондів у ЄС - non-

UCITS-фонди, з 2014 р. їх перейменували в AIF-фонди (Institutional alternative investment fund) відповідно до класифікації регулятора.

Метою UCITS є спільне інвестування в цінні папери, що підлягають обігу, з фондів, залучених від фізичних осіб, видача цінних паперів, що відображають такі інвестиції, та їх наступний викуп. Інвестиції UCITS повинні включати один чи декілька активів із таких: цінні папери та інструменти грошового ринку, що обертаються на регульованому ринку; цінні папери та інструменти грошового ринку, що обертаються на ринку країни - члена ЄС; цінні папери та інструменти грошового ринку, що допущені до офіційного лістингу на фондовій біржі третьої країни або обертаються на регульованому ринку третьої країни, який є стабільним та визнається відкритим; нововипущені цінні папери за умови, що вони пройдуть лістинг; вклади в кредитних установах, що підлягають погашенню за вимогою або можуть бути відізвані зі строком не більше ніж 12 місяців; інвестиції UCITS або інші колективні інвестиції; похідні фінансові інструменти; інструменти грошового ринку.

Вимоги до інститутів спільного інвестування є різними, отже, необхідно використовувати переваги кожного для розроблення власних стратегій інвестування. Крім того, слід враховувати специфічні категорії non- UCITS-фондів, які не представлені в описаних вимогах.

Фонд фондів (FF), як і будь-який інший non-UCITS-фонд, може бути сформований за типом роздрібного фонду, PIF або QIF. Головною метою роздрібного фонду фондів є інвестиції в акції та паї інших суб’єктів колективного інвестування (цільовий фонд). Роздрібний фонд фондів не може інвестувати більше, ніж на 20% його чистих активів в інший ІСІ. Роздрібний фонд фондів має можливість вкладати до 10% своїх чистих активів у цінні папери, що обертаються, при цьому забороняється купувати паї будь-яких інших фондів фондів.

PIF фонд фондів може інвестувати до 40% від його чистих активів у регульовані цільові фонди та не більше 20% - у нерегульовані цільові фонди.

QIF фонд фондів не може інвестувати більше 50% його чистих активів у будь-який цільовий фонд.

Стосовно закритого фонду інвестори мають право вийти з фонду в кінці строку його існування. Час, протягом якого фонд може функціонувати і діяти, залежить від категорії фонду (роздрібний фонд, PIF або QIF) та ліквідності паїв або акцій.

Хедж-фонд не має обмежень стосовно капіталу, розкриття інформації, розміру винагороди та депозитарних умов.

У березні 2013 р.Європейський Союз схвалив нормативно-правові акти, які передбачають формування двох нових інвестиційних напрямів:

1) Положення про європейські венчурні фонди (EuVECA);

2) Положення про європейські фонди соціального підприємництва (EuSEF).

EuVECA (європейські венчурні фонди) - це підкатегорія альтернативних інвестиційних технологій, які орієнтовані на новостворені компанії;

EuSEF (Європейські фонди соціального підприємництва) - це інвестиційна технологія, що фокусується на всіх видах підприємств, які забезпечують досягнення перевірених соціальних результатів.

EuVECA та EuSEF є UCTΓS, які інвестують не більше 30% їх сукупного інвестиційного капіталу в інші активи, ніж «кваліфікаційні інвестиції».

Наведені різновиди інституціональних інвесторів ЄС свідчать про широкі можливості для вибору напрямів і форм інвестування, що може бути використано інвесторами в Україні.

Варто відзначити, що ринку страхових платежів ЄС належить близько 40% світового обсягу страхових платежів. Формування принципів та інстру­ментів комуні тарного страхового ринку забезпечується зростанням взаємоза­лежності між країнами, що зумовлює зближення видів національної регу­ляторної політики та створює умови для розвитку наднаціональних важелів впливу на функціонування страхової індустрії в межах співтовариства.

Інтеграція страхування визначається як зближення, об’єднання та інтернаціоналізація національних страхових процесів для формування цілісного страхового ринку, що сприяє щільності зв’язків між країнами у сфері страхування та супроводжується зближенням їх організаційних систем.

За даними «Swiss Reinsurance Company Ltd», лідером європейського страхового ринку є Велика Британія. До п’ятірки лідерів також входять Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди. Найбільша частка страхових платежів перестраховикам належить Великій Британії та Німеччині. Зменшення обсягу вихідного зовнішнього перестрахування пов’язане в першу чергу зі зменшенням обсягів операцій перестрахування з РФ (частка зменшилась на 20,7 в.п.). Структура вихідного перестрахування за 2014 р. зазнала змін на користь таких країн, як Велика Британія (на 8,3 в.п.), Німеччина (на 6,0 в.п.), Швейцарія (на 2,6 в.п.).

Модернізовані страхові продукти та технології роботи страхових компаній у країнах ЄС.Банкострахування як модернізований страховий продукт та технологія

Значні переваги від банкострахування отримують клієнти страховика та банку і економіка країни загалом. Взаємодія страхових компаній і банків є економічно вигідною для обох сторін угоди. Економічні інтереси, властиві і страховикам, і банкам, такі як отримання додаткових доходів та зменшення витрат, спонукали фінансові установи до організації взаємодії. Економічні інтереси на рівні фінансових посередників є їх основними передумовами, що посприяли появі співпраці фінансових посередників на мікроекономічному рівні.

Варто зазначити, що перспективи розвитку банкострахування у розвинених країнах Європи є незначними.

Це пов’язано з перенасиченістю ринку продуктами банкострахування (для Південної Європи), а також з наявністю значної кількості страхових брокерів та агентів, що становлять значну конкуренцію банкам у просуванні страхових продуктів (для Північної Європи). Навпаки, східноєвропейські ринки є досить перспективними щодо

розвитку банкострахування, що можна пояснити значним потенціалом розвитку страхових ринків цих країн.

Зняття фінансових обмежень у багатьох країнах світу дало поштовх для розвитку банкострахування, асюрбанкінгу та сприяло появі фінансових груп, холдингів, альянсів, а в подальшому - фінансових супермаркетів. Позитивний досвід розвитку взаємозв’язків між фінансовими посередниками, що продемонстрував значні показники прибутковості за досить незначний проміжок часу, мав вплив на вітчизняний ринок фінансових послуг і став одним із визначальних факторів появи банкострахування в Україні.

На сьогодні основним пріоритетом для клієнтів є зручність, функціональність та швидкість отримання фінансової послуги. Відповідаючи цим вимогам, фінансові інститути оптимізуютьсята поєднують декілька фінансових послуг в одну, а також спрощують та урізноманітнюють канали дистрибуції.

Вважається, що найчастіше ініціаторами взаємодії страхових компаній та банків є саме банки, що обумовлено наявністю у останніх більшого, порівняно зі страховиками, капіталу. А отже, банки мають більше фінансових можливостей щодо отримання повного або часткового контролю над страховою компанією. Перший, на нашу думку, найсильніший економічний інтерес взаємодії банків зі страховими компаніями - можливість збільшення прибутків. Адже історично внаслідок втрати монополії на фінансовому ринку прибутки банків почали зменшуватися. Для отримання додаткових джерел доходів банківські установи впровадили у свою діяльність систему банківського страхування. Співпрацюючи зі страховою компанією, банк отримує такі переваги, якзбільшення своїх доходів за рахунок:

1) отримання комісійних винагород від продажу страхових продуктів корпоративним та індивідуальним клієнтам через власні канали збуту. В основному на ринках, що розвиваються, через банківські канали продаються прості й недорогі страхові продукти, такі як страхування автоцивільної відповідальності, страхування від нещасних випадків, страхування громадян

при виїзді за кордон тощо. Здійснення цих операцій не потребує особливих професійних навичок і не займає багато часу.

Однак в багатьох розвинених країнах світу, де взаємодія банківського і страхового секторів досягла своїх найвищих форм, практикується продаж і більш дорогих страхових послуг, наприклад: майнове страхування, добровільне медичне страхування тощо. Комісійний дохід банку залежить від кількості реалізованих страхових полісів, а банківські працівники отримують відповідні бонуси за продаж страхових продуктів;

2) отримання додаткових прибутків за рахунок розміщених у банку резервів страхової компанії. Розміщуючи вільні кошти на банківському рахунку, страховик отримує відповідні відсотки, а банк, використовуючи ці кошти у інвестиційній діяльності, - інвестиційний дохід;

3) зменшення власних витрат за рахунок налагодженого партнерства з однією або кількома страховими компаніями. Банк на пільгових умовах (зі знижкою) може придбати у страхової компанії-партнера ряд продуктів, страхування заставного майна під надані кредити, страхування працівників та клієнтів банку, банківського майна: будівель, приміщень, сховищ, автомобілів, техніки. Також, відповідно до законодавчих вимог, обов’язковим є страхування інкасаторських перевезень. Як відомо, робота інкасаторів, операціоністів та охоронців найбільше пов’язана з різного роду ризиками. Укладені договори страхування дозволять банку компенсувати можливу заподіяну шкоду.

В умовах таких партнерських взаємовідносин страхова компанія та банк уникають витікання коштів із єдиної фінансової системи. По-друге, широкий асортимент фінансових послуг, представлених в одній установі, дає можливість утримати наявних клієнтів і залучити нових. Відповідно, впроваджуючи до власної продуктової лінійки поліси зі страхування життя, банк здатен повністю задовольнити потреби своїх клієнтів. Крім цього, реалізуючи програми накопичувального страхування від імені страхової

компанії, банк, як правило, грошові кошти за проданими полісами отримує у своє користування.

Співпраця страхових компаній та банків є так само вигідною і для страховиків. Протягом останніх десятиріч страхові компанії значно ускладнили продуктову лінійку відповідно до зростаючих потреб клієнтів. Це, у свою чергу, зумовило перегляд каналів збуту страхових послуг, а такожпідвищення вимог щодо кваліфікаційного рівня підготовки фахівців. У багатьох країнах світу страховики почали використовувати послуги банків як можливих дистриб’юторів страхових продуктів.

У багатьох західних країнах Європи, де використання банківських каналів дистрибуції страхових послуг набуло значного поширення, страхові компанії практикують придбання акцій банків, що дає страховикам змогу не тільки отримувати інвестиційний дохід, а й брати участь в управлінні банківсько-страхового бізнесу. Останнім часом у розвинених європейських країнах кількість полісів, що реалізуються через страхових агентів, почала зменшуватися. Фахівці пояснюють такий регрес особистим підходом страхових агентів до своїх потенційних клієнтів: агенти надають перевагу тим клієнтам, чиї страхові премії будуть більшими, оскільки від розміру зароблених премій залежить заробіток агента. Така селекція хоч і є абсолютно зрозумілою, однак призводить до зменшення кількості страхових договорів і, як наслідок, до незначного зменшення прибутків страхової компанії. У банківпідхіддоформуванняклієнтськоїбазизовсімінший . Споживачі з різним рівнем доходу, які мають потребу в банківських послугах, приходять до банкусамі. Співпрацюючи з банками, страхові компанії отримують доступ до інформаційної бази банку, що містить детальні персоніфіковані відомості про кожного клієнта. Це значно знижує затрати страхової компанії, а також дає можливість сегментувати клієнтів за географічними і галузевими ознаками.

Реалізуючи страхові продукти через банківські канали збуту, страхова компанія отримує можливість швидко завойовувати нові ринкові сегменти.

Наприклад, якщо банківська мережа відділень охоплює ті регіони країни, де страховик не був представлений, то реалізація страхових полісів через роздрібні банківські відділення дає йому можливість значно розширити коло споживачів. Відповідно до цього у страховика значно збільшуються обсяги продажів. Іншим мотивом співпраці з банком для страховика є зниження затрат за рахунок розширення каналів збуту страхових послуг. Загальновідомо, що страхова діяльність є менш прибутковою, ніж банківська. Однією з причин цього є досить великі витрати страховиків на утримання класичних каналів розповсюдження страхових послуг. Цей факт підштовхнув страхові компанії скористатися альтернативними каналами продажу, а саме банківськими. Попри те, що страховий агент і банківський менеджер мають різну професійну підготовку, на сьогоднішній день агенти в середньому продають від 4 до 10 полісів за місяць, тоді як банківські працівники - від 10 до 30. Це можна пояснити такими факторами:

- банківські працівники не витрачають час на пошук клієнтів і візити до них - клієнти самостійно приходять до банківських відділень; менеджери банків пропонують своїм клієнтам придбати страхову послугу на додачу до банківської (за спрощеною схемою, з меншою затратою часу та кількістю заповнюваних документів), за якою він саме і звернувся в банк;

- маючи довіру до банківської установи, клієнт з більшою вірогідністю погодиться придбати страховий поліс у банківському відділенні, аніж у страховій компанії, яку він не знає;

- банк пропонує страхові послуги широкому колу осіб, що мають різне соціальне і фінансове положення, навіть своїм найдрібнішим вкладникам і великим боржникам, серед яких також можуть бути потенційні споживачі страхових послуг .

Завдяки співпраці і страхова компанія, і банк отримують можливість покращити якість власного бізнесу і підвищити привабливість послуг для споживача. Адже сучасні інтегровані фінансові установи пропонують своїм клієнтам гібридні банківсько-страхові продукти та активно використовують

різноманітні маркетингові прийоми для утримання своєї клієнтури. До таких прийомів можна віднести: знижки при придбанні банківських та страхових послуг у комплексі; можливість для клієнта, відповідно до власних потреб, обирати, які саме продукти він хоче поєднати, тощо.

Отже, за тими видами страхування, що не є обов’язковими, банк може самостійно приймати рішення щодо необхідності страхового захисту. У тому випадку, коли банк користується значною кількістю страхових послуг, йому доречніше придбати єдиний поліс комплексного страхування банківських ризиків - Banker’s Blanket Bond (BBB).

Програма комплексного страхування банківських ризиків (BBB) для багатьох західних країн є обов’язковою і включає захист майнових інтересів банку, що пов’язані з володінням, використанням та розпоряджанням майном та коштами, які належать банківській установі чи надані їй партнерами або клієнтами під час здійснення банківських операцій. Для більшості зарубіжних банків не виникає питання щодо придбання або подовження полісу ВВВ, оскільки його наявність підтверджує захищеність банку від настання непередбачуваних ситуацій і є однією з умов співпраці учасників ринку з банківською установою.

Створення фінансового супермаркету як модернізований страховий продукт

Правильне визначення місії фінансового супермаркету є досить важливим для його успішного входу на ринок, адже таким чином закладається інформація, заради чого та для кого функціонує компанія. При визначеннімісії мають бути представлені основні конкурентні переваги фінансового супермаркету, а самейого унікальність та універсальність як фінансового посередника і коротко визначатися вигоди для клієнтів від користування саме його послугами.

Наприклад, такий фінансовий супермаркет, як «Himmelstein Financial» позиціонує себе як надавач незалежної консультативної, інвестиційноїта страхової допомоги, щосприяє обранню єдиного правильного рішення

фінансових потреб клієнтів. Його місія формулюється так: «Ми прагнемо підтримувати високий рівень сумлінності та професіоналізму в наших відносинах з вами, нашими клієнтами. Ми докладаємо всіх зусиль, щоб знати і розуміти ваше фінансове становище і надавати Вам інформацію, послуги і продукти тільки найвищої якості, щоб допомогти вам у досягненні ваших цілей».До основних довгострокових цілей фінансового супермаркету можна віднести: завоювання та постійне збільшення частки ринку; збільшення обсягів реалізації фінансових продуктів; регіональне розгалуження мережі філій та відділень; збільшення продуктового ряду фінансового супермаркету шляхом створення нових гібридних фінансових продуктів; залучення до фінансового супермаркету нових видів фінансової діяльності.

Аналіз сучасного ринкового середовища є важливим при створенні стратегії, оскільки дає можливість керівництву компанії чітко усвідомити перспективи та перешкоди розвитку фінансового супермаркету в обраній ніші.

Важливо зазначити, що ці дві складові стратегії відіграють ключову роль у питанні, чи буде фінансовий супермаркетрозвиватись надалі. У тому випадку, якщо ринкові умови або негативний досвід попередників унеможливлює досягнення намічених цілей та виконання місії, топ - менеджмент повертається на перший етап формування стратегії та здійснює перегляд цілей та місії компанії.

Визначення потенціалу фінансового супермаркету передбачає сукупність факторів, якіокреслюють його конкурентоспроможність, наявність джерел отримання додаткових ресурсів, кваліфікованих кадрів, утворення резервів, що можуть бути використані у подальшій економічній діяльності. Основна характерна риса потенціалу фінансового супермаркету - це наявність ефектів синергії та масштабу, про які йшлося раніше. До питання визначення обсягів необхідних резервів, що мають бути сформовані в межах діяльності фінансового супермаркету, варто підходити з особливою увагою, оскільки фінансовий супермаркет - це модель поєднання різних видів фінансової діяльності, які в реальних ринкових умовах регулюються

різними державними органами управління, аотже, мають різну нормативно- правову базу. За відсутності законодавчого визнання фінансового супермаркету як самостійного фінансового посередника та створення відповідної нормативно-правової бази, що регулює його діяльність, формування єдиного резерву за всіма видами фінансових операцій не представляється можливим. У межах фінансового супермаркету, відповідно до чинного законодавства, має бути сформований резерв окремо за банківськими та страховими послугами. Що стосується гібридних банківсько-страхових послуг, то вони розподіляються на банківську та страхову складові, за якими, відповідно, також формуються резерви згідно з вимогами. Ті резерви, що створюються фінансовим супермаркетом понад нормативні вимоги, розраховані на покриття збитків за всіма видами фінансових операцій. Резерви можуть бути об’єднані та нагромаджуватись при використанні у інвестиційній діяльності.

Спираючись на досвід уже існуючих за кордономфінансових супермаркетів, перерахуємо стандартний набір фінансових послуг,якіобмежуються страховою та банківською діяльністю:

1) страхові продукти: автострахування: КАСКО, ОСАГО, зелена картка; страхування майна; страхування життя; страхування тих, хто виїжджає закордон; страхування відповідальності; страхування для бізнесу;

2) банківські продукти: прийом депозитів; видача кредитів; касове обслуговування; випуск пластикових карток; здійснення грошових переказів;

3) банківсько-страхові продукти: іпотечне кредитування; споживче кредитування; страхування цільових депозитів.

Однак варто зазначити, що на сьогодні у зарубіжній практиці майже не існує фінансових супермаркетів, які базуються тільки на поєднанні страхової компанії та банку. А, отже, до продуктового ряду фінансового супермаркету можна додати: управління інвестиціями; пенсійні стратегії; фінансовий та управлінський консалтинг; проектне фінансування; лізингові послуги; інші.

Наступною складовою стратегії розвитку фінансового супермаркету є визначення обсягів ресурсів, необхідних для першого періоду діяльності. Ця складова включає такі елементи: планування фінансових ресурсів з урахуванням: визначеного асортименту фінансових послуг; оренди нових офісів та їх ремонту; придбання новітнього програмного забезпечення, комп’ютерного та офісного обладнання; витрати на рекламу тощо; збільшення обсягів та видозміну технологічного обладнання з урахуванням зміни спеціалізації компанії, що виникає внаслідок запровадження модифікованого продуктового ряду; залучення додаткових кадрових ресурсів, таких як: висококваліфіковані управлінці, які володіють професійними знаннями у сфері страхового та банківського бізнесу, а також професійні фінансові консультанти - фахівці з високим рівнем знань сучасної ринкової ситуації та комунікаційними здібностями.

Контроль за виконанням стратегії розвитку здійснюється відділом маркетингу фінансового супермаркету і передбачає перевірку показників діяльності компанії, її відповідності поставленим цілям та місії. Досить часто внаслідок впливу зовнішніх або внутрішніх факторів стратегія піддається незначному коригуванню.

Остаточне визначення кількісних та якісних показників діяльності здійснюється при завершенні періоду дії стратегії для встановлення її ефективності. До основних кількісних показників можна віднести такі: обсяги активів фінансового супермаркету; розмір капіталу фінансового супермаркету; розмір прибутку; обсяги залучених коштів: страхових премій, депозитів; обсяги виданих коштів: страхових виплат, кредитів; обсяги інвестицій та інші.

Якісними показниками діяльності фінансового супермаркету є: продуктивність праці фінансового супермаркету; рівень доходності; частка компанії на ринку; репутація; якість фінансових послуг; ступінь розвитку реклами; мережі збуту: якість, кількість, можливості розширення тощо.Відповідність кількісних та якісних показників визначеним нормативам та

очікуванням топ-менеджменту фінансового супермаркету означає ефективність обраної стратегії розвитку.

Система захисту прав споживачів фінансових послуг повинна містити такі елементи, як: адекватна законодавча база, де має бути закладено механізм недопущення ризиків як для фінансових установ, так і для споживачів фінансових послуг, забезпечення зростання рівня фінансової грамотності споживачів фінансових послуг, формування доступної та достовірної інформаційної бази про параметри фінансових послуг, що надаються, механізм управління ризиками споживачів фінансових послуг.

Важливим елементом формування превентивної системи захисту прав споживачів фінансових послуг є розроблення загальних програм просвіти та інформування споживачів з урахуванням культурних традицій населення. Мета - забезпечення можливості для населення діяти як розбірливі споживачі, здатні компетентно вибирати послуги і бути обізнаними зі своїми правами та обов’язками. У процесі вибору послуги вони не завжди можуть оцінити рівень ризиків і можливі наслідки набуття додаткових фінансових зобов’язань та порівняти умови їх надання, що пропонуються небанківськими фінансовими установами. Саме тому просвіта споживачів повинна стати невіддільною частиною основної програми навчання у системі освіти, переважно як один із розділів навчальних дисциплін. Уряд повинен заохочувати організації та інші зацікавлені групи, зокрема засоби масової інформації, створювати просвітні та інформаційні програми, особливо для груп споживачів з низьким рівнем доходів споживачів фінансових послуг.

Основною метою процесу формування механізму управління ризиками споживачів фінансових послуг є виявлення та усунення причин імовірних кризових станів фінансово-кредитної установи. Така перевірка виконується у кілька етапів. Насампередздійснюється аналіз достовірності інформації про об’єкт управління та процеси в ньому, розробляються протоколи, що гарантують цілісність інформації, тобто відповідність інформації про об’єкт його реальному стану. Наступним етапом є виявлення множини ймовірних

варіантів щодо стану об’єкта, на якого спрямована діяльність споживачів. Особливої уваги потребують ті варіанти стану об’єкта, які є несприятливими для досягнення цільової функції превентивного управління (можливості з прогнозування і попереднього визначення проблемних ситуацій) . Своєчасне виявлення зовнішніх факторів поточних станів керованого об’єкта та управлінських рішень, що сприяють розвитку кризового стану керованого об’єкта, - це є третій етап. Цей етаппокликанийвиявити явища, які у майбутньому можуть значно зашкодити споживачам, особливо якщо йдеться про неправильні управлінські рішення.

Важливим аспектом регулювання фінансових послуг у ЄС є гармонізація законодавства щодо захисту прав споживачів фінансових послуг. Одним із найбільш актуальних питань у цій сфері є проблеми надання фінансових послуг шляхом укладання дистанційних контрактів. Основним нормативним актом ЄС, який регулює ці питання, слугує Директива Європейського Парламенту та Ради Європи 2002/65/ЄС від 23 вересня 2002 р. про дистанційну торгівлю споживчими фінансовими послугами та про внесення доповнень до Директиви Ради 90∕619∕CEC і Директив 97/7^C та 98/27^C (далі Директива 2002/65/ЄС).

Згідно з Директивою 2002/65/ЄС до укладення дистанційного контракту постачальник повинен надати споживачу фінансової послуги таку інформацію: відомості про постачальника; відомості про фінансову послугу; інформацію про дистанційний договір; порядок вирішення спорів.

Зазначена інформація, комерційна мета якої повинна бути викладена чітко та ясно, надається у формі, способом зручній для потенційного клієнта, враховуючи зручний при використанні дистанційний обмін інформацією, в першу чергу на принципах добросовісності в комерційних угодах і принципах, що регулюють захист осіб, які не мають відповідно до законодавства країн-учасниць можливості давати свою згоду, наприклад, неповнолітніх. Директива передбачає наявність у споживача періоду тривалістю в 14 календарних днів, упродовж якого він має право відмовитися

від виконання договору без застосування будь-яких санкцій і без пояснення причин. Зазначений період продовжується до 30 календарних днів стосовно дистанційних договорів, що укладаються стосовно страхування життя, а також стосовно операцій особистого пенсійного забезпечення.

Згідно з цим нормативним актом, країни-учасниці вживають заходів, необхідних для заборони надання фінансових послуг споживачеві без попередньої згоди з боку останнього, якщо внаслідок такого надання послуг вимагається негайна або відстрочена оплата. Крім того, країни-учасниці забезпечують звільнення споживача від будь -яких зобов’язань щодо нав’язаних йому послуг. Причому відсутність відповіді споживача не може тлумачитися як його згода.

Слід зазначити, що відповідно до цієї Директиви, країни-учасниці можуть вимагати від постачальника послуг доказів щодо його зобов’язаньстосовно інформування споживача та отримання згоди споживача на укладення і виконання договору. Положення договору, що перекладає на споживача необхідність доводити факти недотримання постачальником його зобов’язань, які передбачені цією Директивою, є несправедливою умовою.

3.3.

<< | >>
Источник: Розвиток фінансових інститутів ЄС та виклики для фінансової політики p64України : монографія / [Борзенко О.О., Богдан Т.П., Шаров О.М. та ін.] ; НАН України, ДУ«Ін-т екон. та прогнозув. НАН України». - Електрон. ресурс. - К.,2019. - 372 с. : 42 табл., 20 рис.. 2019

Еще по теме Узагальнення досвіду функціонування та механізмів регулювання діяльності страхових компаній, інститутів спільного інвестування: