<<
>>

Основні тенденції, проблеми і перспективні напрями модифікації фінансових інститутів ЄС у сфері макропруденційної політики

Питання необхідності проведення змін у системі фінансового регулювання та контролю, передусім на наднаціональному рівні,що актуалізувалося після фінансових потрясінь у 2007-2010 рр., насамперед було зумовлено зростанням кількості та обсягу транскордонних операцій, кардинальним посиленням ролі транснаціональних фінансових організацій, що в сукупності призводить до принципово іншого рівня взаємозалежності

країн на світовому ринку капіталу.

Глобалізація фінансових ринків природним чином потребувала глобалізації регулювання й нагляду, що, власне, і дало поштовхстворенню нових наглядових фінансових інститутів.

При цьому можна виділити два рівні, на яких впроваджуються такі інститути: світовий рівень і рівень окремих регіональних об’єднань, який відрізняється підвищеним ступенем інтеграції національних економік і національних фінансових ринків. На глобальному рівні було створено (у квітні 2009 р.)новий міжнародний орган- Раду з фінансової стабільності (РФС, Financial Stability Board), яка фактично стала наступником Форуму з фінансової стабільності й завданням якого, в тому числі є розвиток нових форм і підходів для поглиблення співпраці між національними та міжнародними фінансовими й наглядовими органами з метою забезпечення стабільності міжнародного фінансового середовища.

Процес упровадження елементів наднаціонального регулювання й нагляду на рівні окремих регіональних об’єднань країн найбільш глибоко відбувся в рамках Європейського Союзу, оскільки країни угруповання відчули на собі не тільки наслідки глобальної фінансової кризи, а й європейської кризи суверенних боргів. Зокрема, йдеться про створення нової Системи фінансового нагляду (ЄСФН; European System of Financial Supervisors, ESFS), закріпленої кількома Регламентами від 24 листопада 2010 р. (рис. 4.1), а саме:

1) Регламентом Європейського Парламенту та Ради № 1092/2010 про створення Європейської ради з системних ризиків (ЄРСР, ESRB) [136].

Згідно з цим регламентом ЄРСР відповідає за макропруденційний нагляд за фінансовою системою в ЄС з метою запобігання та пом ’якшеннянаслідків системних ризиківу рамках ЄС;

Рис. 4.1. Система регулювання фінансового сектора в ЄС

Джерело: Handbook on Systemic Risk / ed.: J.-P.Fouque, J.A.Langsam.

New York: Cambridge University Press, 2013. 964 p.

2) Регламентом ЄС №1093/2010 про створення Європейського банківського органа (ЄБО; European Banking Authority, EBA) [137], що входить у Європейську систему фінансового нагляду. ЄБО розташована в Лондоні. У сферу компетенції ЄБО входить оцінка системних ризиків, рівня розвитку та координації фінансових показників, забезпечення високого рівня захисту вкладників та інвесторів по всьому ЄС та розроблення методів оцінювання відповідних інструментів фінансування;

3) Регламентом № 1094/2010 про створення Європейської організації страхування та пенсійного забезпечення (ЄОСПЗ; European Insurance and Occupational Pensions Authority, EIOPA)[138]. Згідно з цим Регламентом ЄОСПЗ

здійснює нагляд за страховими компаніями, фінансовими конгломератами, закладами пенсійного забезпечення та страховими посередниками;

2) Регламентом ЄС №1095/2010 про засновання Європейсьої організації з цінних паперів (ЄОЦП; European Securities and Markets Authority, ESMA). ЄОЦП згідно з Регламентом здійснює нагляд за обігом цінних паперів, включаючи питання корпоративного управління, аудиту, фінансової звітності, злиття, взаємних розрахунків [139];

3) Директивою №2010/78/ЄС, що вносить зміни в чинне законодавство стосовно визначення деяких повноважень Об’єднаного комітету європейських наглядових органів (Joint Committee of the European Supervisory Authorities), інтеграції деяких повноважень, передбачених правовими актами ЄС, та поправки для забезпечення ефективного та безперебійного функціонування ЄСФН[140];

4) Регламентом №1096/2010, що ставить конкретні завдання перед ЄЦБ відносно функціонування ЄРСР.

На відміну від попередніх цей регламент був ухвалений 17 листопада 2010 р.[141].

Інституційну структуру для реалізації макропруденційної політики в ЄС загалом можна вважати доволі складною, адже складається вона із сукупності органів на різних рівнях, зокрема:

- у рамках ЄС основним органом макропруденційного нагляду над фінансовою системою визнано ЄРСР, яка тісно співпрацює із європейськими наглядовими органами та Об’єднаним комітетом європейських наглядових органів;

- на національному рівні держави-члени створили свої органи, відповідальні за макропруденційну політику, і їх рекомендації мають більш зобов’язуючий характер, ніж рекомендації ЄРСР, що в принципі є закономірним, адже різниця у бізнес- та фінансових циклах серед країн - членів вимагає застосуваннямакропруденційних заходів різної сили;

- банківське регулювання, тобто пакет «CRD IV/CRR», який набрав чинності у січні 2014 р., передбачає імплементацію нових макропруденційних інструментів, які можуть бути активізовані на національному рівні з різними процедурами консультацій на рівні ЄС. На ЄРСР покладено координаційну функціюв активації деяких з цих нових макропруденційних інструментів CRD IV/CRR;

- відповідно до Єдиного наглядового механізму (Single Supervisory Mechanism - SSM) Європейський центральний банк наділений специфічними макропруденційними повноваженнями в межах банківського союзу, суть яких полягає у нагляді за найбільшими і найважливішими європейськими фінансовими інститутами.

Таким чином, в інституційному аспекті імплементація макропруденційної політики в ЄС забезпечується кооперацією та координацією багатьох органів на різних рівнях (ЄРСР на рівні ЄС, ЄЦБ/SSM на рівні банківського союзу, національними макропруденційними органами на рівні держав-членів). Процедури активації нових макропруденційних інструментів іноді є обтяжливими, що відображає необхідність підтримувати гнучкість на національному рівні, обмежуючи негативні наслідки транскордонного впливу на сусідні країни та захист єдиного ринку.

У законодавчому аспекті реалізація макропруденційної політики здійснюється шляхом ухвалення єдиного кодексу правил для всіх фінансових

устаноув межах ЄС. Його основу становить так званий CRD-IV Package- пакет законодавчих заходів, який включає Директиву про вимоги щодо достатності капіталу (Capital Requirements Directive, CRD-IV)і Регламент достатності капіталу (Capital Requirements Regulation, CRR-IV)[142]. Цей пакет документів замінює чинні на той час Директиви ЄС про вимоги до капіталізації(2006/48 та 2006/49). Регламент містить деталізовані пруденційні вимоги до кредитних установ та інвестиційних фірм, а Директива охоплює питання попередніх Директив про вимоги до капіталу в тій частині, де положення ЄС потребують транспозиції країнами-членами у спосіб, зручний для їхнього регулятивного середовища. Ці законодавчі акти базуються на нових стандартах Базеля ІІІ, які схвалені країнами - членами Базельського комітету, в тому числі країнами ЄС, у 2010 р.

Уведення положень Базель ІІІ

Відповідно до положень Базель ІІІ у національних законодавствах угода мала набрати чинності з 1 січня 2013 р., однак більшість країн, включаючи ЄС, зробили це із запізненням. Пакет CRD-IV почав діяти з 1 січня 2014 р., одночасно з аналогічними законами у США та інших країнах. Крім цього, деякі нові положення уводяться поетапно у період між 2014 р. і 2019 р. Параграф 50 Базеля ІІІ передбачає, що банкам слід підтримувати СЕТ1 у розмірі як мінімум 4,5% активів, зважених на ризик, адекватність капіталу першого рівня - не менше 6%, а загального капіталу - не нижче 8%. У ст. 87 CDR-IV ці вимоги поширено на всі банки ЄС і національним органам не дозволено запроваджувати вищі вимоги, проте збережено право регуляторів визначати підвищені рівні антициклічного буфера капіталу.

Метою пакета CDR-IV є уведення нових кількісних і якісних вимог до достатності капіталу, а також до ліквідності, фінансового важеля, єдиних для усіх країн ЄС. Тим самим передбачається не тільки впровадити міжнародні

стандарти відповідно до угоди Базель III, а і створити Єдиний звід правил для всіх країн ЄС (Single Rulebook). Це, на думку експертів Євросоюзу, дозволить забезпечити гармонізацію європейських законів з банківського нагляду в умовах єдиного фінансового ринку й уникнути регулятивного арбітражу. Наразі в Єдиному зводі правил систематизовано вимоги чотирьох основоположних документів:

•Директиви 316/36/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 26.06.2013 про доступ до діяльності кредитних установ та пруденційний нагляд за кредитними установами та інвестиційними фірмами;

•Регламенту № 575/2013 Європейського Парламенту та Ради від 26.06.2013 про пруденційні вимоги до діяльності кредитних установ та інвестиційних фірм;

•Директиви 2014/59/ЄС Європейського Парламенту та Ради від15.05.2014 про визначення основоположних правил санації кредитних установ та виведення неплатоспроможних кредитних установ з ринку;

•Директиви 2014/49/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 16.04.2014 про системи гарантування вкладів.

Директива 2013/36/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 26 червня 2013 р.[143] врегульовує питання доступу до діяльності кредитних установ та пруденційний нагляд стосовно кредитних установ та інвестиційних фірм, що вносить зміни до Директиви 2002/87/ЄС та припиняє дію Директиви 2006/48/ЄС та 2006/49/ЄС. Водночас положення додатків до Директив 2006/48/CC та 2006/49/CC були об’єднані в основоположні поняття цієї Директиви та Регламенту (ЄС) № 575/2013 Європейського Парламенту та Ради від 26 червня 2013 р.

У цій Директиві закріплено правила, що стосуються: доступу до діяльності кредитних установ та інвестиційних фірм (далі - «установи»);

наглядових повноважень та інструментів пруденційного нагляду за установами з боку компетентних органів; пруденційного нагляду за установами з боку компетентних органів у спосіб, що відповідає правилам, встановленим у Регламенті (ЄС) № 575/2013; вимог до публікації для компетентних органів у галузі пруденційного регулювання та нагляду за установами.

Ця Директива, з-поміж іншого, містить положення, що регулюють ліцензування господарської діяльності, придбання кваліфікаційної частки участі, використання свободи започаткування та свободи надання послуг, повноваження наглядових органів держав-членів походження та приймаючих держав-членів з цього приводу, а також положення, що регулюють стартовий капітал та наглядові провадження кредитних установ та інвестиційних фірм.

Основна мета та предмет цієї Директиви полягають у координації національних положень щодо доступу до діяльності кредитних установ та інвестиційних фірм, методів їх управління та їх наглядової структури.

Пруденційний нагляд за установою є відповідальністю компетентних органів країни походження.

Держави-члени та ЄБО можуть укладати угоди про співпрацю, що передбачають обмін інформацією з наглядовими органами третіх країн чи з органами та відомствами третіх країн відповідно. Директивою передбачено порядок наданняінформації щодо кредитно-грошової системи захисту вкладень, системних та платіжних аспектів. Документ містить положення про оперативні перевірки та інспекції у філіях, започаткованих в іншій державі- члені та порядок розкриття інформації, отриманої в результаті оперативних перевірок та інспекцій

Директивою від 26 червня 2013 р. передбачено процедуру оцінки достатності внутрішнього капіталу. Установи повинні мати діючі, ефективні та комплексні стратегії та процедури для постійної оцінки та підтримання обсягів, типів та механізмів розподілу внутрішнього капіталу, які вони вважають достатніми для покриття характеру та розміру ризиків, наякі

наражаються або можуть наражатися. Нею передбачається, що установи повинні мати продумані умови управління, що включають чітку організаційну структуру з ясно визначеною, прозорою та послідовною лінією відповідальності, ефективними процедурами встановлення, управління, моніторингу та звітування про ризики, на які вони можуть наражатися, належні механізми внутрішнього контролю, включаючи раціональні адміністративні та облікові процедури, політику та практику винагород, які відповідають та сприяють продуманому та ефективному управлінню ризиками.

Наглядові органи здійснюють нагляд за політикою винагород. У свою чергу ЄБО видає настанови щодо раціональної політики винагороди.

Компетентні органи повинні сприяти, щоб установи, великі у плані розміру, внутрішньої організації та характеру, масштабу та складності діяльності, розробляли внутрішні можливості оцінки кредитних ризиків та збільшувати використання внутрішніх рейтингів, що базуються на підході щодо розрахунку вимог до власних коштів для кредитних ризиків, якщо ризикована ситуація суттєва, та одночасно вони мають велику кількість важливих контрагентів.

Система управління ризиками також має включати заходи з управління залишковим ризиком, ризиком концентрації, сек’юритизаційним ризиком, ринковим ризиком, відсотковим ризиком у результаті діяльності некомерційного характеру, операційним ризиком, ризиком втрати ліквідності, ризиком надмірного левериджу.

Директивавід 26 червня 2013 р. визначає наглядові заходи та повноваження компетентних органів. Компетентні органи у разі доцільності, але принаймні раз на рік повинні проводитив установах, які вони контролюють, наглядові стрес-тести для полегшення наглядового перегляду та оцінки. Компетентні органи регулярно та, принаймні, кожні три роки переглядають виконання установою вимог щодо підходів, які вимагають

дозволу компетентних органів перед використанням таких підходів для розрахунку вимог до власних коштів.

Від кредитних установ ця Директива вимагає застосування процедури оцінки достатності внутрішнього капіталу.

Вона встановлює вимоги до власних грошей задля встановлення буферів з метою запобігання системним ризикам.

Цією Директивою передбачено відповідальність держав-членів у співпраці з компетентними органами держави-члена походження капіталу за нагляд за ліквідністю філії кредитних установ.

Певна автономність національних регуляторів зберігається тільки в питаннях макропруденційних нагляду й оцінки системних ризиків, що регулюється Директивою CRD-IV, наприклад, з урахуванням взаємозв’язку макроекономічного розвитку та кредитування. Пакет розповсюджується на всі комерційні (депозитні) банки в ЄС, а також на інвестиційні банки і компанії, хоча з деякими винятками. Слід підкреслити, що загалом CRD-IV представляє собою імплементацію Базеля ІІІ, зокремастосовно вимог до капіталу, проте містить ряд положень, які відрізняються від Базельської угоди. По-перше, Базель III не є законом. Це остання конфігурація комплексу узгоджених на міжнародному рівні стандартів, розроблених наглядовими органами та центральними банками. Цей набір стандартів повинен пройти процес демократичного контролю, оскільки його уводять у законодавство ЄС (і національні), відповідно до існуючих європейських (і національних) законів чи угод. Крім того, тоді як Базельський договір про достатність капіталу застосовується до «міжнародно активних банків», у ЄС він завжди застосовувався до всіх банків (яких понад 8300), а також інвестиційних фірм. Така широка сфера охоплення зумовлена тим, що банки, уповноважені в одній державі-члені, можуть надавати свої послуги через єдиний ринок ЄС і, як такі, більше схильні брати участь у транскордонному бізнесі на рівних умовах.

На думку керівника німецького фінансового мегарегулятора ВаFin Ф. Розелер, така широка сфера охоплення є надзвичайно важливим

елементом регулювання, оскільки створює уніфіковані правила для всіх гравців і єдине конкурентне фінансове поле в рамках ЄС. Саме тому поряд із Директивою було затверджено Регламент, який безпосередньо уводить основні кількісні вимоги до мінімальних коефіцієнтів для банківських інститутів. Зазвичай, такий підхід, на думку Розелера, збільшує витрати всіх банків ЄС, у тому числі й тих, які не «сприяли» кризі, але це, як він вважає, - необхідний превентивний захід, а з урахуванням тих сум, які сплатили платники податків, щоб врятувати банки під час кризи 2008-2009 рр. (приблизно 4,5 трлн євро)[144], ціна не надто велика[145].

У руслі рекомендацій G20 і РФС СИЛЛУ також пропонує переглянути правила і принципи корпоративного управління і внутрішньобанківського ризик-контролю в бік посилення відповідальності менеджменту і наглядової ради банків. Уводяться обмеження на бонуси банківським службовцям, які не повинні перевищувати суму їх річних зарплат, або, за рішенням зборів акціонерів, перевищення може бути не більше, ніж удвічі[146].

Пакет CRD-IV доповнюється більш ніж 100 технічними регламентами, які готує Європейський банківський орган (ЄБО), а випускає Європейська комісія. ЄБО може також готувати рекомендації, які не мають обов’язкового характеру, але допомагають правильно застосовувати CRD-IV.

Відтермінуваннянабрання чинності пакетом CRD-IV було пов’язане з низкою розбіжностей, що виникли під час обговорення документа. Так, якщо комісари ЄС з фінансових ринків вбачали найважливішим завданням створення зводу єдиних правил фінансового регулювання і запобігання арбітражу в ЄС, то ряд країн-членів, насамперед Велика Британія, Швеція, а також Іспанія виступали за більшу гнучкість щодо застосування пакета СИЛ-

IV на національному рівні. Частково в ході дискусій ці побажання було враховано, й частина розрахункових коефіцієнтів стосовно капіталу та ліквідності були перенесені з Регламенту в Директиву.

З іншого боку, лобісти фінансового сектора, насамперед Європейська банківська федерація, вважаючи деякі вимоги за угодою Базель III - перш за все щодо рівня ліквідності - надто жорсткими, закликали використовувати підготовчий період для оцінки реальних наслідків уведення нових коефіцієнтів[147]. Широку дискусію викликало питання про обмеження банківських бонусів. Фінансове співтовариство, а також представник Великої Британії виступили проти обмеження банківських бонусів, вважаючи, що їх регулювання не повинно бути у компетенції наглядових органів. При цьому зазначалося, що банки в будь-якому випадку знайдуть вихід із ситуації, збільшивши зарплати, і тоді, щоб бути послідовними, регулятори повинні будуть ввести обмеження і на зарплати банківським службовцям

Важливою особливістю пакета CDR-IV є також приписи для банків, зроблені у напрямі пріоритетів ЄС: не покладатися виключно на оцінки міжнародних рейтингових агентств, а розвивати власні системи оцінки та контролю за кредитними та іншими фінансовими ризиками.

Пакет регулювань CRD-IV формувався в тісній взаємодії з іншими директивами ЄС, також прийнятими в контексті розвитку основних напрямів міжнародної реформи регулювання фінансового сектора. Це насамперед Директива за фінансовими інструментами (Markets in Financial Instruments Directive, MIFID II) і Регламент стосовно інфраструктури європейського ринку (European Market Infrastructure Regulatio n, EMIR)[148].

EMIR - головний законодавчий акт ЄС, покликаний забезпечити реалізацію узгоджених у рамках G20 заходів щодо посилення регулювання та прозорості ринку похідних фінансових інструментів - деривативів. Саме

операції з нерегульованими деривативами, насамперед кредитними дефолтними свопами (CDS), зумовили безпрецедентний розмах глобальної фінансової кризи 2008-2009 рр. Зокрема, Регламент передбачає обов’язковий кліринг для фінансових стандартизованих угод з деривативами через центральні контрагенти (ССІ^); для позабіржових (ОТС) угод з деривативами встановлюється більш висока маржа та обов’язкове надання звітності за операціямидов торгових депозитаріїв, а також жорсткі заходи з оцінки ризиків.

Поряд із фінансовими інститутами ЄС під дію EMIR підпадають нефінансові компанії, якщо обсяг їх операцій перевищує певні ліміти, наприклад, за кредитними деривативами - 1 млрд. євро, за валютними і товарними - 3 млрд. євро. Регламент також встановлює вимоги до корпоративного управління, оцінки ризиків і публічного звітування самих центральних контрагентів і торгових репозитаріїв. Усі ці заходи покликані перетворити операції з деривативами, по-перше, на більш прозорі, по-друге, на більш дорогі, а, отже, менш привабливі. І те, й інше має зменшити ризики на фінансових ринках. Важливо відзначити, що дія EMIR поширюється не тільки на європейські, а й на іноземні фінансові інститути, які оперують на європейському ринку, що викликає неоднозначну реакцію з боку їх «домашніх» регуляторів.

Іншим інструментом посилення регулювання операцій з деривативами став пакет заходів - MIFID II, який включає переглянуту Директиву «Про ринки фінансових інструментів - MIFID» і відповідний Регламент, які були прийняті Радою і Парламентом у 2012 р. Переглянута директива MIFID-II поширює сферу своєї дії тепер не тільки на багатосторонні торговельні операції (Multilateral Trading Facilities) та організовані ринки, а й на так звані торгові майданчики (Organised Trading Facilities, OTF), діяльність якихраніше не регулювалася. Одночасно посилюється регулювання операцій фінансових посередників з товарними деривативами, уводяться ліміти по категоріях учасників із тим, щоб краще контролювати спекулятивні угоди.

Ще один напрям міжнародної реформи фінансового регулювання - структурні зміни в банківському секторі з метою зменшення ризику «перехресного зараження» між комерційною та інвестиційною діяльністю банків і обмеження дії гарантій за депозитами у сфері традиційних банківських операцій. У США на це спрямоваео так зване правило Волкера, у Великій Британії - рекомендації Комісії Віккерса, в рамках європейських структур групою Ліїканен були запропоновані подібні, але дещо відмінні в деталях, заходи для вирішення цих завдань. Комісія з внутрішнього ринку і послуг (Internal Market and Services) ЄС розробляє пропозиції про обмеження інвестиційних операцій комерційних банків за рахунок власних коштів, тобто обраний варіант близький до американського. Однак американський досвід тривалого уведення правила Волкера свідчить, що дії сильного банківського лобі здатні впливати на жорсткість і терміни прийняття рішень.

Головна мета нових заходів, за заявами регуляторів, - забезпечення інтересів інвесторів та стабільності фінансових ринків. Тодішній комісар ЄС з внутрішнього ринку і послуг М. Барньє відзначав: «Фінансові ринки існують, щоб обслуговувати реальний сектор, а не навпаки. Ринки за останні роки зазнали серйозних змін, і регулювання має іти в ногуіз цими змінами»[149].

Таким чином, в інституційному планіосновним органом макропруденційного нагляду над фінансовою системою у рамках ЄС визнано ЄРСР, яка забезпечує сигнали раннього попередження загальносистемних ризиків і дає рекомендації щодо впливу на них. ЄРСР тісно комунікує із ЄЦБ, національними центральними банками, європейськими наглядовими органами та Об’єднаним комітетом європейських наглядових органів, таким чином відображаючи макропруденційну систему фінансового нагляду в ЄС.

У законодавчому аспекті реформа регулювання фінансового сектора в ЄС постає як багаторівневий процес, який спирається на єдині міжнародні

стандарти, що розробляються глобальними організаціями (глобальний рівень), директиви і регламенти наднаціональних інститутів ЄС (європейський регіональний рівень), законодавчі акти національних фінансових регуляторів, що враховують логіку перших двох рівнів. Відповідно, законодавчою основою макропруденційного регулювання в ЄС є єдиний кодекс правил для всіх фінансових установ ЄС - CRD-IV Package, який включає Директиву про вимоги щодо достатності капіталу (Capital Requirements Directive, CRD-IV) і Регламент достатності капіталу (Capital Requirements Regulation, CRR-IV), а також уводить правила і принципи корпоративного управління і внутрішньобанківського ризик-контролю, спрямовані до посилення відповідальності менеджменту і наглядової ради банків.

Системні ризики можна вважати достатньо динамічними та залежними від низки факторів, зокрема, від зовнішніх умов, стану розвитку та особливостей банківської системи, фази фінансово-економічного циклу тощо. Саме тому інструменти макропруденційної політики повинні своєчасно й адекватно реагувати на зміну факторів і, відповідно, системних ризиків.

4.3

<< | >>
Источник: Розвиток фінансових інститутів ЄС та виклики для фінансової політики p64України : монографія / [Борзенко О.О., Богдан Т.П., Шаров О.М. та ін.] ; НАН України, ДУ«Ін-т екон. та прогнозув. НАН України». - Електрон. ресурс. - К.,2019. - 372 с. : 42 табл., 20 рис.. 2019

Еще по теме Основні тенденції, проблеми і перспективні напрями модифікації фінансових інститутів ЄС у сфері макропруденційної політики: