4.5. Механізми гарантування депозитів вкладників банків у ЄС: досвід для України

Наукові здобутки у царині гарантування вкладів та щоденний практичний досвід з управління ризиками вкладників у окремих країнах світу спонукали до виділення схожих правил регулювання питань відшкодування та об’єднання їх у єдину законодавчу систему.

Основоположними першими правовими документами, що закріпили механізм гарантування вкладів у ЄС, стали: Директива 94/19/ЄС Європейського Парламенту і Ради «Щодо схем гарантування депозитів» від 30 травня 1994 р. та Директива 97/9/ЄС Європейського Парламенту та Ради «Про схеми компенсації інвесторам» від 3 березня 1997 р.

Цими документами було встановлено таке^[182]:

- обов’язковість для членів ЄС створити одну чи декілька систем гарантування вкладів;

- мінімальний рівень компенсації вкладникам - 20 тис. євро;

- максимальний строк до виплати відшкодування - три місяці з можливістю продовження;

- обов’язковість участі всіх банків країн ЄС у своїх системах гарантування;

- поширення захисту вкладників філіалів банків, материнські офіси яких зареєстровані у країнах - членах ЄС тощо.

Кризові явища наприкінці 90-х років ХХ ст., які найбільш потужно сколихнули центрально-східний європейський регіон, зумовили внесення змін до правових механізмів компенсаційних систем. Так, на основі досліджень експерта МВФ Дж. Гарсії до загальної системи регулювання з гарантування вкладів було надано рекомендації щодо ретельного забезпечення фондів з гарантування вкладів, мінімізації моральної шкоди за вкладами, обмеження сум відшкодування, чіткої координації гарантійних структур тощо та внесено відповідні зміни^[183].

Важливим елементом у формуванні механізмів гарантування депозитів стали 18 принципів ефективних систем страхування вкладів, розроблених спільно Базельським комітетом з банківського нагляду та Міжнародною асоціацією страховиків депозитів (англ. - IADI) у 2009 р. Ці правила стосувалися питань регулювання системи управління, координації установ на рівні країн, достатності та своєчасності фінансового забезпечення відшкодувань тощо^[184].

Ґрунтуючись на перелічених вище директивах, рекомендаціях МВФ та принципах, у 2010 р. розмір виплати за вкладами збільшили до 100 тис. євро, причому компенсація мала покривати 100% збитків у межах страхової суми. У країнах, які не належали до єврозони, було дозволено здійснювати гарантування у національних валютах, але у межах визначеного еквіваленту. Так, наприклад, у Великій Британії максимальний розмір відшкодування становив 85 тис. фунтів стерлінгів.

Директива Європарламенту та Ради Європи від 16.04.2014 р. «Про систему гарантування вкладів» (далі - Директива) визначила уніфіковані концептуальні підходи до механізму дії гарантування вкладів.

Зокрема, було встановлено залежність розмірів внесків учасників фондів від рівнів та ступенів ризиків; визначено обов’язковість покриття як основної суми (тіла) інвестиції, так і відсотків, нарахованих до моменту виплати компенсації; заплановано скорочення термінів виплати (із трьох місяців до семи днів з 2024 р.), наголошено на необхідності розширення інформаційно-просвітницької роботи серед вкладників.

Однак, згідно із Директивою, не всі вкладники мають право на відшкодування. Так, не підлягають відшкодуванню органами гарантування такі види активів: вклади страхових компаній, інвестиційних фондів, пенсійних фондів, державних установ; кошти власного капіталу; боргові цінні папери, акцептовані векселі; вклади інших кредитних установ, вкладені ними від свого імені та зі свого рахунку.

Якщо кредитна установа вирішила здійснити виплати за вкладом, термін гарантування може становити від 3 до 12 місяців.

Окрім переваг уніфікованої системи гарантування вкладів у країнах ЄС є суттєві моменти, що можуть підривати стабільність фондів, і на них потрібно звернути увагу.

1. Директива не дає чітких рекомендацій, яким чином діятимуть фонди країн у разі настання світової чи регіональної криз. Тут варто зважати на так званий «ефект доміно», коли банки можуть у короткий момент оголошувати себе неплатоспроможними за зобов’язаннями, а резервів фондів на покриття збитків вкладникам може не вистачити. І якщо у країнах ЄС, де існує розгалужена система приватних фондів, ризик невиплат відшкодування можна мінімізувати, то у решті країн, де єдиним гарантом виступає держава, подібні проблеми можуть виникнути.

2. Існує ризик у системі наповнення фондів у той період часу, коли такі фонди потрібні для виплати відшкодувань. Система має формувати платежі заздалегідь без огляду на прогнозні дані настання кризових явищ у банківській системі. При цьому активи фондів мають виступати у найбільш ліквідній формі.

3. Зі зростанням ВВП країн - членів ЄС перспективи збільшення суми гарантування створюють загрози появи так званих «моральних ризиків», коли вкладник нехтує аналізом надійності банків -партнерів.

Наразі правова система гарантування вкладів у ЄС потребує вдосконалень. Так, проведені у 2016-2018 рр. стрес-тести фондів гарантування країн Єврозони показали, що система може зазнавати дисбалансів у період фінансово-економічних криз^[186].

Однією зі слабких ланок правової системи гарантування є відсутність єдиних правил для приватних фондів (страхових компаній, пенсійних та інвестиційних фондів), які би змогли здійснювати виплати у відповідь на звернення вкладників збанкрутілих банків у часи фінансових потрясінь.

Попри сформовані єдині підходи до питання гарантування вкладів, у законодавствах кожної країни існують свої системи, які можуть дуже відрізнятися як за структурою, так і за характером застосування.

На прикладі трьох країн - Німеччини, Великої Британії та Польщі - помітна різниця у складі учасників гарантування, механізмах виплат відшкодування та процедури ліквідації збанкрутілих банків (табл.

Таблиця 4.2

Порівняльна характеристика параметрів системи гарантування вкладів на прикладі Німеччини, Великої Британії та Польщі

Закінчення таблиці 4.2

Джерело:Forbes. Украина. Инфографика: как работает гарантирование вкладов в разных странах. URL:http://forbes.net.ua/business/1397145-infografika-kak-rabotaet-garantirovanie-vkladov-v-raznyh-stranah;Стародубцева Е.Б. Накопление денежного капитала в экономике Германии:... дисс. докт. экон. наук: 08.00.14 / Московский государственный университет.Москва, 2008. 351 с.; Цибульникова В.Ю., Земцов А.А. Об особенностях системы страхования банковских вкладов в странах европейского союза. Фундаментальные исследования. 2017.№ 6. С. 205-206.

Так, у Німеччині існує багаторівнева, але ліберальна система із гарантування вкладів. Ця система передбачає наявність двох підсистем гарантування (страхування) - обов’язкову та добровільну.

Відповідно до «Закону про захист і відшкодування збитків інвесторам» усі кредитні установи Німеччини - державні чи приватні - зобов’язані здійснювати відрахування до Фонду обов’язкового захисту вкладів, який захищає інвестиції лише країн-членів, переважно в євро. У разі банкрутства банку Фондом можуть скористатися як фізичні, так і юридичні особи. Компенсації підлягають заощадження на поточних рахунках, на безстрокових та термінових вкладах, депозитні сертифікати, а також вимоги клієнтів щодо цінних паперів. Перший рівень у структурі гарантійних установ становлять Європейський центральний банк, Німецький федеральний банк (Бундесбанк) та Союз публічних банків Німеччини.

Другий рівень становлять комерційні банки, Народні кредитні банки, Ощадні банки, земельні каси. Вони покликані кредитувати малий та середній бізнес і, в разі банкрутства, Фонд має виплачувати компенсації.

До третього рівня належать небанківські установи: фонди страхування приватних депозитів, страхові фонди публічних банків, фонди страхування депозитів ощадних кас та страхові фонди корпоративних банків. Ці фонди автоматично страхують депозити приватних клієнтів, дрібних підприємців, корпоративних клієнтів та громадських організацій ^[187].

Таким чином, можна констатувати, що у Німеччині діє подвійна система захисту вкладників, причому Німецький федеральний банк не має повноважень втручатись у діяльність приватних фондів страхування вкладів, які входять до складу банківських асоціацій.

Яскравим прикладом відшкодування гарантійних вкладів став банк Hypo Real Estate, який станом на 2007 р. мав зобов’язань на суму в 394 млрд євро. Однією з головних причин накопичення такого боргу стали операції зі структурованими цінними паперами, не підкріпленими реальними активами (заставою) чи підкріплені низько ліквідними активами для погашення. Зрозуміло, що здійснити виплати такої суми у короткий час було неможливим. Тому банк вдався до залучення рятівного кредитного пакету на суму вартістю у 51 млрд євро. Окрім того, було створено державний гарантійний фонд на суму в 220 млрд євро, що дало змогу приватним вкладникам погасити значну частину боргу^[188].

У Великій Британії установою, що регулює та контролює фонд (англ. - FSCS) є Орган із пруденцій регулювання Банку Англії. Особливістю системи є автономність фонду та широкий спектр учасників гарантування вкладів. До них можуть належати як фізичні, так і юридичні особи, а учасниками є банки, страхові компанії, пенсійні фонди тощо^[189].

Окрім цього, різні категорії вкладників мають диференційних підхід до виплати сум відшкодування. Так, розмір відшкодування за депозитами у

комерційних банках та інших фінансових установах становить до 85000 ф.ст., у інвестиційних компаніях та фондах - до 50 000 ф.ст., а за збитками від страхування (нерухомості, майна, життя та здоров’я) - до 90% від суми збитку.

На відміну від систем гарантування у Німеччині чи Польщі англійська система дозволяє уповноваженому органу не лише передати майно неплатоспроможної установи тимчасовому (перехідному) банку для реалізації, а й безпосередньо продати таке майно новому власнику.

За результатами 2017/18 рр. FSCS здійснила виплати на суму близько 405 млн ф.ст. майже 70 тис. вкладників різних категорій. За звітний період відшкодовано майна на 168 млн. ф.ст. ^[190].

Польська система гарантування вкладів схожа за структурою та змістом з німецькою, проте має особливість у механізмі ліквідації установи - банкрута. Механізм Bail-in дозволяє під час фінансового оздоровлення банку використовувати не кошти держави, а кошти кредиторів, які стають інвесторами-акціонерами, викуповуючи у банка вимоги, у тому числі й на безвідкличні депозити. Ця схема дозволяє під контролем держави поступово відновити діяльність банку завдяки наповненню структури акціонерним капіталом, оновленню менеджменту, виробленню нових стратегічних орієнтирів. Часто такі банки проходять процедуру ребрендингу^[191].

Дослідження систем гарантування вкладів у більшості країн ЄС показує, що в основу механізмів збереження заощаджень вкладників покладено модель жорсткого державного регулювання та централізованого державного фонду з виплат відшкодування. Наявність ряду приватних фондів поряд із державними у високорозвинених і економічно сильних країнах ЄС свідчить про наявність чіткого налагодженого правового механізму виплат, а також про стабільності фінансово-економічних систем цих країн.

Так, для прикладу, у Болгарії Фонд страхування депозитів - головний орган із гарантування вкладів, - створений та керується державою, але не є залежним від уряду. У цій країні гарантованими є вклади у кредитних кооперативах, вітчизняних ощадних банках, ощадних кооперативах, а членами системи гарантування виступають комерційні банки. До сфер покриття Фондом належать: дорожні чеки, грошові перекази, вклади в іноземній валюті та ощадні рахунки. Фонд може відшкодовувати максимальну суму до 100 тис. євро, водночас має обмежені повноваження щодо управління збанкрутілими фінансовими установами. Так, Фонд може формально ліквідувати банк чи здійснити капіталізацію у потрібний момент, але він не може виступати активною стороною з питань механізмів передачі активів іншим установам ^[192].

В Угорщині головною установою з гарантування вкладів є Національний фонд страхування депозитів. Проте поряд із цією організацією існують Національне об’єднання з інтеграції кредитно-ощадних кооперативів (далі - SZHISZ), яке реалізує схему гарантування депозитів шляхом інституційного захисту кредитно-ощадних кооперативів від банкрутства, та Банк угорських кредитно-ощадних кооперативів (далі - Takarekbank), який діє в інтересах кредитно-ощадних установ. Разом ці установи, маючи відмінні функції, здійснюють пруденційний нагляд за сільськими, комерційними, ощадними банками та фінансовими кооперативами. Окрім цього, SZHISZ видає обов’язкові до виконання директиви, контролює операції і достатність капіталу, проводить перевірку, здійснює нагляд за платоспроможністю та може ухвалювати плани антикризового управління.

У свою чергуTakarekbank виступає центральною фінансовою установою для кредитно-ощадних кооперативів та створює необхідну інфраструктуру для розвитку, забезпечує постійний моніторинг та функціонування єдиної інформаційної системи з обміну даними.

Національний фонд страхує вклади в іноземній валюті, депозитні сертифікати а ощадні рахунки. Виплата коштів, відповідно до згаданої вище Директиви ЄС, може здійснюватись у межах суми 100 тис. євро. При цьому головна установа з гарантування вкладів в Угорщині може повноправно проводити процедуру ліквідації банків, але не може виступати ліквідатором ^[193].

В Україні головною установою із гарантування інвестицій вкладників є Фонд гарантування вкладів (далі - Фонд). Головне покликання Фонду - стабілізація фінансової системи в умовах настання проблемних чи кризових явищ як у країні, так і у світі.

Ця установа гарантує виплати вкладникам, які належать до категорій фізичних осіб та фізичних осіб (підприємців) і які розмістили вклади у банках - учасниках Фонду у розмірі до 200 тис. грн (7352,81 євро за середнім курсом НБУ за 2018 р.).

Кожному такому вкладнику банк гарантує відшкодування коштів, які були залучені зазначеними вище банками на умовах: договору депозиту; банківського рахунку; шляхом видачі іменного депозитного сертифіката^[194].

Термін виплат відшкодування може бути здійснене не пізніше, ніж за два роки з моменту оголошення банку банкротом. Однак термін може бути подовжений не більше, ніж двічі: спочатку до двох років, потім до одного року. Таким чином, процедура з виплат може затягнутися до п’яти років.

Згідно із Положенням про порядок розрахунку, нарахування і сплати зборів до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 02.07.2012 № 1 банки зобов’язані одноразово, не пізніше, ніж за 10 днів після отримання ліцензії сплатити до Фонду суму у розмірі 1% від статутного капіталу та щороку здійснювати

відрахування у розмірі 0,5% від бази нарахування у національній та 0,8% у іноземній валютах^[195].

У разі визнання банку неплатоспроможним Фонд отримує повноваження контролю та управління, а отже, спочатку передає активи і зобов’язання перехідному банку, а потім продає банк інвестору. Процедура ліквідації триває не більше двох років, однак не завжди у цей термін вдається знайти інвестора.

Аналізуючи питання ефективності системи гарантування у ЄС і порівнюючи її із наявною системою в Україні, можна помітити суттєві відмінності.

По-перше, з погляду здатності стабілізації фінансової системи країни у період кризових явищ, виникає запитання, наскільки адекватним є рівень гарантування вкладів. Адекватність пов’язана з багатьма економічними факторами, однак, з точки зору вкладника, сума відшкодування має бути прив’язана до його здатності придбати певний набір товарів чи послуг після терміну виплати. З точки зору Фонду актуальними є проблеми достатності його наповнення для покриття збитків вкладників у критичні моменти. Окрім встановлених розмірів банківських зборів до Фонду, узагальнюючим фактором інтенсивності його наповнення є ВВП, адже чим вищим є цей показник у динаміці, тим меншим буде ризик нестабільності банківської системи і тим швидше може зростати максимальна сума гарантування.

Візьмемо для аналізу інтегральний показник ВВП за паритетом купівельної спроможності на душу населення і покажемо, наскільки великим є співвідношення максимальної суми відшкодування у цьому інтегральному показнику для Німеччини, Великої Британії, Польщі та України.

Як видно з рис. 4.2, Україна має більш як удвічі нижчий показник, ніж у Німеччини, майже втричі - ніж у Великої Британії та вчетверо - ніж у Польщі. Це означає, що наша країна відстає у рівні забезпечення вкладників адекватною сумою гарантування.

Рис. 4.2. Частка максимальної суми гарантування вкладів у структурі ВВП (ПКС) на душу населення

Джерело:Credit Suisse. Average Foreign Exchange Rates as per end of December 2018. URL: https://www.credit-suisse.com/media/assets/private-banking/docs/ch/unternehmen/kmugrossunternehmen/devisendurchschnittskurse-2018.pdf;PehTHHr стран по объёму ВВП на душу населения 1980-2018 гг., Ш1С, дол. URL:http://svspb.net/danmark/vvp-stran-na-dushu-naselenija.php

По-друге, в умовах отримання відшкодування є декілька суттєвих пунктів, які унеможливлюють отримання виплат. Так, згідно зі ст. 26, п.7 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб Фонд не відшкодовує вклади, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами, відповідно до ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», або мають інші фінансові привілеї від банку. Іншими словами, якщо за депозитами діє система бонусів і вкладник розмістив кошти під більш високий відсоток, Фонд гарантування відмовить у відшкодуванні в разі ліквідації банку^[196].

З одного боку, цей захід можна розглядати як спосіб зменшення рівня морального ризику для банку; з іншого - така практика відсутня у країнах ЄС, і у законодавстві діють інші механізми мінімізації депозитів з високими ставками.

По-третє, у європейських країнах існує тенденція до скорочення строків виплат відшкодування вкладникам. Так, у східних країнах ЄС - Польщі, Чехії, Угорщині -виплати починають здійснювати вже на сьомий день після оголошення про ліквідацію банку. В Україні проблема ускладнюється відсутністю достатньої суми відшкодування для вкладників через низький рівень резервів та неефективну систему реалізації активів збанкрутілих банків^[197].

По-четверте, незважаючи на централізовану модель з високою роллю держави у процесі відшкодування, у деяких країнах ЄС, наприклад, у Німеччині, існує паралельна система приватних фондів, що полегшує навантаження на державний фонд. В Україні така модель може стати можливою у середньостроковій перспективі, коли буде розширено коло учасників гарантування, а також увійде в широку практику застосування фінансових інновацій з належним законодавством у їх основі.

По-п’яте, застосування механізму Bail-in у разі ліквідації банку у Польщі законодавчо обмежене з метою унеможливлення процесів масового скуповування здешевлених активів іноземними контрагентами. В Україні використання такого механізму перебуває на початковому етапі та може бути випробуваним на декількох банках, наприклад, Дельта-банку.

Підходи до вирішення проблем, пов'язаних із залученням депозитів від населення України

Залучення депозитів від вкладників було і залишається актуальною проблемою для банківської системи. За даними проектуBusinessViews, українці утримають на руках заощаджень на суму 26-28 млрд дол. США. Утримання такої суми від обігу гальмує зростання ВВП, розвиток інвестиційних проектів, покращення фінансових показників діяльності українських банків тощо^[198].

Для вирішення проблем із залучення депозитів від населення необхідно врахувати ключові причини небажання українців інвестувати. Ними є:

1) тотальна недовіра до банків та банківського секторазагалом. Недовіра викликана, по-перше, бажанням деяких банків заробляти капітал, використовуючи нечесні та непрозорі схеми; по-друге, відсутністю надійної правової системи захисту вкладників; по -третє, недостатнім рівнем максимальної суми гарантування; по-четверте, тенденцією до зниження рівня відсоткових ставок за депозитами у останні п’ять років тощо;

2) недостатній рівень фінансової грамотності з питань інвестування власних заощаджень;

3) невеликий вибір джерел для інвестування з високим доходом і низьким рівнем ризиків;

4) відсутність розвиненого ринку фінансових інновацій, здатних генерувати різні рівні доходності залежно від типу інвестора;

5) наявність великої кількості альтернативних фондів (кредитних спілок, інвестиційних, іпотечних фондів тощо) з високим ступенем ризику та відсутністю будь-яких гарантій на отримання відшкодування.

Ключем до залучення приватних коштів від населення у банківський сектор є відновлення довіри до фінанової системи країни. Процес відновлення є тривалим, і у його основу маєбути покладено налагодження ефективних механізмів контролю і захисту держави у періоди економічних потрясінь.

Нижче наведено декілька загальних підходів до вирішення проблем заохочення вкладників.

1. Збільшення суми гарантування вкладів. Як відомо, останній перегляд суми гарантування відбувався у квітні 2012 р. З того часу і донині максимальна гарантована сума була незмінною - 200 тис. грн. За більш ніж шість років відбулися інфляційні зміни, а тому купівельна спроможність

визначеної суми для вкладників знизилась. Для приведення показника до сучасної норми застосуємо індекси споживчих цін та проіндексуємо суму гарантування за кожен рік, починаючи з 2013 р. Розрахунки показують, що сума має становити 473737 грн, згідно із прогнозним значенням інфляції (табл. 4.3).

Таблиця 4.3

Розрахунок суми гарантування відповідно до індексу споживчих цін у 2013-2019 рр.

Джерело: Базовый индекс инфляции 2019 в Украине / Мінфін. URL:

https://index.minfin.com.ua/economy/index/inflation/basic/

2. Диференційований підхід до відшкодування суми нарахованих відсотків з метою недопущення «морального ризику». Цей підхід покликаний, з одного боку, стимулювати вкладника диверсифікувати вклади у різні категорії банків, таким чином зменшуючи ймовірність ризику неповернення. З іншого боку, необхідно виключити пункт ст. 26 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, де незалежно від привілеїв, акцій, розіграшів та ін. додаткових нарахувань до базової відсоткової ставки гарантія Фонду має діяти.

3. Постійний та періодичний моніторинг показників найбільших банків на предмет ліквідності активів, рентабельності, фінансової стійкості та ділової активності тощо. У разі виявлення погіршення ситуації з платоспроможністю рекомендувати вживати заходів щодо усунення фінансових ускладнень. Окрім цього, необхідно слідкувати за прозорістю проведення фінансових операцій, особливо операцій з цінними паперами та виведенням великих сум за межі України.

4. Кластеризація банків за такими параметрами, як: величина залучених депозитів та виданих кредитів, співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованостей, аналітичні показники стійкості установ з подальшим присвоєнням номеру категорії, до якої буде належати банк. Такий поділ може датитакі результати, як: а) диференціація відрахувань до Фонду гарантування вкладів; б) визначення для інвестора типології банку за рівнем ризиків і,залежно від цього, прийняття рішення про здійснення вкладу; в) можливість кращого контролю з боку регулятора. У деяких країнах ЄС вже існує така практика. Так, наприклад, у Греції банкам присвоєні категорії з різними коефіцієнтами: найбільш безпечні - 1,1; умовно безпечні - 1; найменш безпечні - 0,9. Подібна практика існує у Франції, Італії, Швеції та Фінляндії^[199].

5. Скорочення терміну виплат вкладникам завдяки автоматизації та злагодженості бюрократичних процесів тимчасової адміністрації чи процесу ліквідації банків. Проблема реалізації активів збанкрутілих банків може бути вирішена не лише за допомогою Bail-in, а й шляхом застосування інноваційних фінансових угод (інструментів) як-от форвардні, лізингові, опціонні механізми тощо, що даватимуть гнучкість у придбанні активів, які виставлені на продаж. У разі низької ліквідності наповнення Фонду має здійснюватись державою, аби вкладник не відчував ризику тривалої затримки відшкодування.

6. Створити на сайті Фонду інформаційну базу про кожний банк із неупередженим аналізом фінансового стану, прозорою статистичною звітністю та коментарями для широкого загалу вкладників.

7. Посилення взаємодії Фонду з правоохоронними органами разом із удосконаленням та пожвавленням механізму притягнення до відповідальності осіб, винних у доведенні банку до банкрутства. Власники

банків, згідно з українським законодавством, відповідальні за фінансові злочини усім своїм майном. Водночас за період 2017-2018 рр. лише 1% заяв було передано до судів²⁰⁶. Цей підхід є комплексним, оскільки зачіпає актуальні проблеми реформування правоохоронної, судової тощо систем.

Таким чином, аналіз механізмів гарантування вкладів у країнах ЄС свідчить про необхідність створення злагодженої системи відшкодування інвесторам коштівнеплатоспроможних банків в Україні. Створення такої системи передбачає реалізацію кількох поступових, але взаємопов’язаних кроків з метою стабілізації банківського сектора та сприяння залученню коштів від населення, що не перебувають у обігу на ринку. Рух України у напрямі стандартизації правил гарантування, подібної до країн ЄС, має враховувати ряд особливостей, характерних для нашої країни, передусім - рівня ВВП, купівельної спроможності, інфляції тощо.

5.