5.2 Дослідження впливу фінансової допомоги ЄС на основні показники економічного і соціального розвитку країн - нових членів і кандидатів на вступ
Аналіз впливу передвступної фінансової допомоги ЄС країнам останньої хвилі розширення цього економіко-політичного блоку (вісім країн, що вступили у 2004 р., а також Болгарія та Румунія, які вступили у 2007 р.) показав її суттєвий вплив на стабілізацію вкрай складного економічного становища, у якому опинилися країни ЦСЄ після розпаду т.зв.
соціалістичного табору, а також колишнього СРСР.
Враховуючи перебіг формування системи передвступної допомоги як спрямованої спочатку (1989-1991 рр.) на запобігання політичного, економічного та соціального колапсу колишніх соціалістичних країн, і її офіційне спрямування лише через кілька років (з 1992 р.) на їхню інтеграцію до ЄС через повну реструктуризацію економічних та фінансових систем та інститутів влади держав-вступників відповідно до вимог країн-старих членів європейського об’єднання, гармонізації законодавства країн-кандидатів із законодавством ЄС та інших надзвичайно масштабних політичних та соціально-економічних трансформацій, найбільш повним є розуміння впливу фінансової допомоги ЄС на соціальні показники цих країн починаючи з 1989 р.При цьому слід враховувати, що у різні періоди надання фінансової допомоги країнам-кандидатам та новим членам ефективність цієї допомоги та ступінь її впливу на економічний та соціальний розвиток цих країн оцінювався у самому Євросоюзі за багатьма різними критеріями, без усталених стандартів. Окрім того, багато з наявних нині оцінок цього впливу не дають реальної картини трансформацій, яких зазнали країн ЦСЄ в ході перехідного періоду від домінування в їхніх економіках державного сектора до приватного, особливо на його початку у 1988-89 рр. Адже до цього промислова база цих країн була на піку розвитку, хоча й перебувала у державній власності. Саме ця промислова база дозволила практично вирішити проблеми безробіття та бідності і забезпечити, хоча подекуди далекі від ідеальних, але доступні для всіх без винятку верств населення системи освіти та охорони здоров’я.
Проте наприкінці 80-х - на початку 90-х років повна зміна їхньої політичної системи та перехід до ринкової економіки супроводжувалися глибоко кризовими явищами перехідного періоду, стрімким падінням доходів та рівня життя величезної більшості їхнього населення. Оскільки показники економічного і соціального розвитку, досягнуті країнами-вступниками у 2004-2007 рр. за десятиліття, які передували тяжкому перехідному періоду, майже не беруться до уваги в
оцінках ані економістів країн - старих членів ЄС, ані Європейської комісії, пріоритетність і навіть об’єктивність багатьох критеріїв та показників, і особливо висновків, які робилися на основі їхнього аналізу у старих і нових країнах-членах, були і залишаються неоднозначними. Вони продовжують бути предметом дискусій у середовищі фахових економістів, міжнародних фінансових організацій, і навіть в органах самого ЄС.
Вивчення економічних оцінок процесу розширення ЄС, викладених у документах Євросоюзу, показує, що найменш суперечливими і найбільш часто використовуваними є такі традиційні показники економічного розвитку, як обсяги валового внутрішнього продукту (ВВП) країн-кандидатів та країн-нових членів в абсолютному вимірі та в розрахунку на душу населення, а також обсяги торгівлі (як експорту, так і імпорту, з наголосом на обсяги торговельних обмінів всередині самого ЄС). Значне місце посідає також динаміка інвестицій. Традиційні до останнього часу показники галузевого розвитку промисловості цих країн оцінюються рідко, особливо з часів фінансово-економічної кризи 2007-2008 рр.
Найбільш активно використовуваними індикаторами змін у соціальному становищі всередині країн-кандидатів та країн - нових членів, спричинених надходженням допомоги Євросоюзу, є дохід на душу населення, купівельна спроможність населення, кількість населення, що проживає за межею бідності. Ефективність програм ЄС зі зменшення бідності оцінюється за допомогою такого порівняно нового комплексного показника, як процент населення у стані ризику бідності.
Звичайно, продовжують займати чільне місце дані щодо обсягів безробіття. У зв’язку з цим параметром та внаслідок посилення міграційних процесів всередині ЄС та до ЄС з країн - нечленів, дедалі важливішу роль відіграють оцінки показників міграції.Водночас порівняння ряду показників економічного та соціального становища країн - отримувачів передвступної фінансової допомоги призводить, як уже відзначалося, до неоднозначних висновків. Наприклад,
зростання ВВПу країнах - вступниках до ЄС 2004-2007 рр. (у середньому на 40% за період 2004-2010 рр.) при збільшенні за цей же період обсягів сукупної заборгованості громадян (т. зв. приватної заборгованості) у середньому до 47% від обсягу ВВП цих країн не може не розцінюватися як ознака щонайменше нерівномірності позитивного впливу передвступної фінансової допомоги, яка надавалася 12 країнам-кандидатам останньої хвилі розширення ЄС 2004-07 рр. і продовжує надаватися нинішнім шести країнам-кандидатам.
Оцінка причин надання фінансової допомоги країнам ЦСЄ показує, що повний організаційний безлад в економіках держав колишнього соціалістичного табору впродовж 1989-1991 рр.унаслідок повної зміни їхніх політичних систем та відмови від домінування державної форми власності в економіці спричинив падіння обсягів промислового виробництва у них по деяких галузях на 50 і більше відсотків, а також викликав повний розрив традиційних торговельних зв’язків, тривалу гіперінфляцію та інші негативні для їхнього соціально-економічного становища наслідки. Як наслідок, фінансова допомога ЄС до 1992 р. взагалі мала по своїй суті характер не передвступної, а термінової надзвичайної допомоги, причому спочатку лише двом країнам - Угорщині і Польщі, з метою припинити їх сповзання до повного економічного, а отже,й політичного та соціального хаосу. Лише після того, як політичною метою надання такої допомоги було визначено підготовку цих країн до вступу до Європейського Союзу, ця фінансова допомога була поширена ще на вісім країн ЦСЄ і почала набувати більш комплексного характеру, перетворившись на передвступну.
Сукупні обсяги передвступної допомоги з урахуванням усіх програм та механізмів її надання, починаючи з 1989 р., становилипонад 100 млрд дол. США. За останні одинадцять років обсяг коштів, виділених ЄС за згаданими вище уніфікованими інструментами передвступної допомоги,становив:
- 11,5 млрд євро у період дії першого ІПД 2007-2013 рр.;
- 11,7 млрд євро виділено за ІПД-ІІ на 2014-2020 рр.
Основними напрямами використання коштів діючого нині ІПД-ІІ є: реформа державної адміністрації; верховенство права; стабільна економіка; розвиток людських ресурсів; сільське господарство та розвиток села.
Для оцінки впливу фінансової допомоги ЄС на соціально-економічний стан країн - нових членів слід згадати їхні основні статистичні показники, включаючи й економічні, на початковому етапі її надання (табл. 5.3, 5.4).
Таблиця 5.3
Основні економічні та демографічні показники країн-кандидатів у 1999 р.
Країна | Площа, тис. кв. км | Населення, млн | Інфляція, середня за рік | Рівень безробіття, % працезд. населення | Експорт до ЄС, % від заг. обсягу експорту | Імпорт з ЄС, % від заг. обсягу імпорту |
Болгарія | 111 | 8,3 | 2,6 | 17,0 | 52,6 | 48,6 |
Кіпр | 9 | 0,7 | 1,3 | 3,6 | 50,7 | 57,3 |
Чеська Республіка | 79 | 10,3 | 2,0 | 8,7 | 69,2 | 64,0 |
Естонія | 45 | 1,4 | 4,6 | 11,7 | 72,7 | 65,0 |
Угорщина | 93 | 10,1 | 10,0 | 7,0 | 76,2 | 64,4 |
Латвія | 65 | 2,4 | 2,4 | 14,5 | 62,5 | 54,5 |
Литва | 65 | 3,7 | 0,8 | 14,1 | 50,1 | 49,7 |
Мальта | 0,3 | 0,4 | 2,1 | 5,3 | 48,7 | 65,4 |
Польща | 313 | 38,7 | 7,2 | 15,3 | 70,5 | 64,9 |
Румунія | 238 | 22,5 | 45,8 | 6,8 | 65,5 | 60,4 |
Словаччина | 49 | 5,4 | 10,6 | 16,2 | 59,4 | 51,7 |
Словенія | 20 | 2,0 | 6,1 | 7,6 | 66,0 | 68,6 |
Туреччина | 775 | 64,3 | 64,9 | 7,6 | 52,6 | 53,9 |
Джерело:McGiffen S. P. The European Union. A Critical Guide / Pluto Press. 2001. С. 39.
Таблиця 5.4
Обсяги ВВП країн-кандидатів у одиницях паритетного купівельного стандарту (ПКС) на душу населення у 1999 р.
Країна | Мільярди євро у ПКС | Євро на душу населення у пкс | Євро на душу населення, % до середнього по ЄС |
Болгарія | 38,5 | 4700 | 22 |
Кіпр | 12,0 | 17100 | 81 |
Чеська Республіка | 128,7 | 12500 | 59 |
Естонія | 10,8 | 7800 | 36 |
Угорщина | 108,1 | 10700 | 51 |
Латвія | 13,9 | 5800 | 27 |
Литва | 22,9 | 6200 | 29 |
Мальта | - | - | - |
Польща | 301,9 | 7800 | 37 |
Румунія | 128,2 | 5700 | 27 |
Словаччина | 55,6 | 10300 | 49 |
Словенія | 30,0 | 15000 | 71 |
Туреччина | 379,4 | 5900 | 28 |
Джерело:McGiffen S.P. T | 'he European Union. A Critical Guide / Pluto Press. 2001. С. 39. |
При цьому, як зазначає С. Макгіффен, у 1999 р. середній темп приросту ВВП у країнах-кандидатах становив 2,2%, водночас у багатьох із них, наприклад у колишніх прибалтійських республіках, він залишався від’ємним, тобто у них продовжувався економічний спад[208].
Показовою є оцінка впливу передвступної допомоги на обсяги ВВП країн, що вступили до ЄС у 2004-2007 рр., здійснена експертами Світового Банку. Не згадуючи про масштаби руйнувань, матеріальних збитків та загибелі десятків мільйонів людей у цих країнах протягом Другої світової війни, вони відзначають, що «з 1950 по 1990 рік ... [економічне] зростання у Східній Європі було повільним. За цей самий період ВВП на душу населення чотирнадцяти західноєвропейських країн зростало у три рази швидше, аніж у Східній Європі». Відповідним чином вони оцінюють і взаємозв’язок між динамікою ВВП в країнах ЄС та приєднанням до цього економічного союзу дюжини нових членів: «Додавши до [населення] Європейського Союзу 123 мільйони людей, 10 нових країн ЄС зменшили середній рівень ВВП на душу населення на 15,6%»[209].
У період 1996-2016 рр. статистика річного зростання ВВП усіх нинішніх 28 країн - членів Євросоюзу виглядала у реальному вимірі таким чином.
Починаючи з кінця 90-х - початку 2000-х років у країнах - тодішніх кандидатах був в основному завершений процес приватизації матеріальних активів. Невдовзі після того значною мірою були подолані найбільш гострі
прояви кризових явищ в їхніх економіках. Але у багатьох випадках їхня інтеграція в економічну систему Європейського Союзу відбулася ціною втрати цілих галузей промисловості, десятків і сотень промислових підприємств. Через брак коштів у власних державах для інвестицій, найкращим варіантом у цей період вважався продаж промислових підприємств власникам з багатших країн, причому часто частинами і з припиненням діяльності багатьох структурних частин цих підприємств, які до недавнього часу були цілком прибутковими. З втратою колишнім Радянським Союзом ролі постачальника інвестиційних та сировинних ресурсів за цінами, набагато нижчими за світові, країни Європи з переважаючим державним сектором в економіці по суті і не мали іншого вибору, аніж стати отримувачем допомоги від країн спільного ринку, тобто ЄЕС, перетвореного у 1992 р. на Європейський Союз.
Для більшості з них така допомога була одним із небагатьох доступних засобів стабілізації свого не лише економічного й фінансового, а й соціально- політичного становища. Брак власних інвестиційних ресурсів, до якого призвела кількарічна надзвичайно висока інфляція, яка у деяких країнах сягнула рівнів гіперінфляції, загострювався також міжнародними фінансовими кризами. Першою з них була відома криза 1998 р., яка вдарила в основному по країнах, що розвиваються, однак спричинила водночас величезний і раптовий відтік капіталів з країн-кандидатів на вступ до ЄС, а також різке скорочення (або повне припинення надовго) прямих іноземних інвестицій.
Надходження інвестицій вважається однією з найбільш важливих умов для розвитку економіки будь-якої країни. У цілому ряді досліджень з питання впливу передвступної допомоги на економічний розвиток країн - претендентів на вступ до ЄС, виконаних такими організаціями як МВФ, цілий ряд напрямів фінансової допомоги ЄС цим країнам розцінюється як важливий внесок у їхній економічний розвиток саме завдяки сприянню інвестиціям, зокрема іноземним. В останні роки, однак, вплив вступу
постсоціалістичних країн до ЄС на приплив інвестицій оцінюється менш однозначно. Наприклад, за оцінками Транс’європейської асоціації політичних досліджень, вступ до ЄС та надходження фінансової допомоги Євросоюзу не були визначальними для збільшення ПІІ. Подібно до динаміки темпів зростання, приплив ПІІ не може бути напряму пов’язаним із часом вступу (до ЄС). Деякі збільшення припливу іноземного капіталу виявилися більш пов’язані з новою (або запізнілою) стадією приватизації, відкриттями нових промислових майданчиків та кращим правовим та інституційним тлом, причому всі ці умови були більшою мірою результатом розвитку внутрішньої ситуації, аніж адаптації до правил ЄС[210].
Однак зростання впевненості у тому, що регіон складається з країн - нових членів, спричинив напевне позитивний вплив на процес прийняття рішень у великих міжнародних компаніях. Водночас базова ринкова орієнтація прямих іноземних інвестицій не зазнала змін (оскільки або розвинула експортно-орієнтовану структуру ще до вступу до ЄС, або залишилася орієнтованою здебільшого на національний внутрішній ринок). Вступ до ЄС не справляв скільки-небудь суттєвого впливу ані на рішення щодо реінвестування, ані на рішення щодо репатріації прибутків. Нарешті, у географічному розташуванні міжнародних центрів виробництва або послуг (або їхніх філій) можна помітити лише скромні зміни, викликані найбільшою мірою дозріванням країни призначення інвестицій, а не набуттям нею членства. Такі побоювання та очікування не справдилися після 2004-2007 рр. Компанії західноєвропейських країн не перемістили свої підприємства масово до країн - нових членів. Подібним чином прямі іноземні інвестиції у країни, що вступили до Євросоюзу у 2004 р., продемонстрували схильність до вже усталених та прибуткових місць розташування, незважаючи на вступ у січні 2007 р. двох нових країн з сильними конкурентними перевагами за рівнем заробітних плат[211].
Одним із періодів надання фінансової допомоги країнам ЦСЄ, оцінка якого є, мабуть, найменш дискусійною, є визнання руйнівних наслідків глобальної фінансової кризи 2007-2008 рр. - першої для нових ринкових економік країн останньої хвилі приєднання до ЄС 2004-2007 рр. Ця криза завдала сильного удару по фінансових системах усіх країн - членів ЄС і багатьма європейськими економістами була названа кризою зони євро. Динаміка показників ВВП, зокрема різке скорочення його обсягів у період кризи, добре проілюстровані на рис. 5.1.
Рис. 5.1. Річний приріст ВВП у реальному вимірі, ЄС -28, 1996-2016 рр., %
Джерело: Євростат.
Рівень ВВП на душу населення у період після проходження найгострішої стадії кризи 2007-2008 рр. станом на рік завершення першого Інструменту передвступної допомоги наведений на рис. 5.2.
За останніми наявними узагальненими даними ЄС, основні показники соціального стану країн - отримувачів фінансової допомоги ЄС виглядали протягом останніх років таким чином.
Середній показник кількості населення у стані ризику бідності по усіх 28 країнах ЄС зріс упродовж 2010-2013 рр. на 0,2% (з 16,5 до 16,7%). У
2013-2014 рр. він зріс ще на 0,5% і станом на 2015 р.становив 17,3%. По країнах останньої хвилі розширення ЄС, а також країнах-кандидатах, які продовжують отримувати передвступну фінансову допомогу ЄС, він був вищим, сягаючи однієї п’ятої або й більше населення цих країн: 25,4% у Румунії та Сербії, 22,5% у Латвії, 22,2% у Литві, 22,0% у Болгарії, 21,6 % в Естонії, 21,5% у Колишній Югославській Республіці Македонії, 20,0% у Хорватії[212].
Примітка: приріст ВВП обраховано у одиницях паритетного купівельного стандарту на душу населення.
Рис. 5.2. Приріст ВВП на душу населення за період реалізації програм передвступної фінансової допомоги, включаючи ІПД, наданих країнам хвилі розширення ЄС 2004 р., та країн - старих членів
Джерело: Євростат.
Водночас, за останніми наявними даними (2014 р.) Євростату щодо розподілу доходів між верствами населення усіх країн-членів ЄС, близько 40% доходів отримується лише однією п’ятою частиною найбагатших громадян[213].
Показники безробіттяу країнах - нових членах ЄС, як і загалом по Євросоюзу, почали покращуватися буквально за останні кілька кварталів, засвідчуючи майже повне подолання наслідків кризи 2007-2008 рр. Так, станом на початок лютого 2018 р., кількість безробітних загалом по ЄС знизилася проти грудня 2017 р. на 19 тис. людей, склавши 17 931 000. Це становить 7,3% від загальної кількості працездатного населення і свідчить про покращення цього показника у порівнянні з січнем 2017 р., коли він становив 8,1%. Цікаво, що серед країн з найменшим рівнем безробіття на першому місці станом на січень 2018 р.стоїть Чехія, у якій безробітними є лише 2,4%. Для порівняння слід відзначити, що рівень безробіття у Німеччині становить на початок лютого 2018 р. 3,5%, а у США 4,1%[214].
Таким чином, вплив фінансової допомоги ЄС на основні показники економічного і соціального розвитку країн - нових членів і кандидатів на вступ може розцінюватися загалом як позитивний.
Водночас різні види цієї допомоги, різні часові рамки її надання, а також різні економічні, політичні та соціальні умови, у яких вона здійснювалася, вимагають більш глибокого і докладного вивчення її впливу на різні аспекти економічного та соціального розвитку країн-реципієнтів .
Оцінюючи її вплив на суб’єктів підприємницької діяльності як головного рушія економічного, а через податки і соціального розвитку країн - отримувачів різних видів фінансової допомоги ЄС, слід погодитися з неодноразово висловлюваною в експертних колах самого ЄС оцінкою цієї допомоги як поки що більш корисної для великих транснаціональних компаній, які оперують у цих країнах, аніж для значної більшості місцевих суб’єктів підприємницької діяльності, абсолютно переважна частина яких є середніми і малими підприємствами.
Окрім того, аналіз впливу фінансової допомоги ЄС країнам - новим членам і кандидатам на вступ робить очевидним факт взаємного позитивного впливу економічної діяльності цих країн на економічне зростання країн ЄС - 15 (членів ЄС до 2004 р.), насамперед через експорт товарів і послуг, а також постачання робочої сили, оплачуваної за набагато більш конкурентним рівнем, ніж працівникам - громадянам традиційних країн-членів.
Для України аналіз впливу фінансової допомоги ЄС на основні показники економічного і соціального розвитку країн - нових членів і кандидатів на вступ є корисним з точки зору кращого розуміння пріоритетів цього економіко-політичного об’єднання у забезпеченні економічного та соціального розвитку, наявних у цій сфері проблем, а також можливості використання досвіду Євросоюзу у поліпшенні якості життя громадян нашої країни.