Управління фінансовим ризиком
Управління фінансовими ризиками є одним з найважливіших функціональних завдань фінансового менеджменту. На практиці цю сферу управління фінансами здебільшого виокремлюють у специфічний напрям діяльності фінансового менеджменту - ризик-менеджмент.
Під ризик-менеджментом слід розуміти систему управління ризиками на підприємстві, що передбачає використання методів та інструментів, спрямованих на виявлення, ідентифікацію ризиків, розрахунок ймовірності їх настання, їх оцінку (визначення можливого розміру фінансових втрат) та нейтралізацію (внутрішнє і зовнішнє їх страхування).
Основна мета управління фінансовими ризиками - мінімізація пов’язаних з ними фінансових втрат. Головними завданнями управління фінансовими ризиками є оптимізація структури капіталу (співвідношення між власними та позичковими джерелами формування фінансових ресурсів) та оптимізація портфеля
боргових зобов’язань. Передумовою оптимізації структури капіталу є розрахунок ефекту фінансового левериджу. Оптимізація портфеля боргових зобов’язань досягається на підставі:
- диверсифікації кредиторів;
- максимізації рівня показника дюрації (середньозваженого строку непогашеної заборгованості);
- мінімізації платежів за користування позичковим капіталом.
В процесі фінансової діяльності ризик-менеджмент здійснюється у відповідності з політикою управління фінансовими ризиками - системою цілей і завдань управління ризиками, а також сукупністю методів і засобів досягнення цих цілей. Політика управління фінансовими ризиками знаходить своє відображення у стратегії і тактиці виявлення та нейтралізації ризиків.
Процес управління ризиками є досить складним (рис. 9.1).
 Рис. 9.1 - Процес управління ризиками |
Система управління ризиками включає наступні блоки завдань:
- ідентифікацію - процес встановлення переліку основних видів фінансових ризиків, що притаманні діяльності конкретного підприємства;
- оцінку ризиків - відображення наслідків впливу ризиків та ймовірності їх настання в кількісному виразі;
- нейтралізацію ризиків - вжиття відповідних заходів щодо зменшення ймовірності настання ризиків і зменшення наслідків їх впливу.
Ідентифікація фінансових ризиків є необхідною передумовою оцінки їх рівня в процесі ризик-менеджменту.
На першій стадії ідентифікації в розрізі кожного напрямку господарської діяльності (операційної, інвестиційної, фінансової) і основних господарських операцій визначаються притаманні їм види фінансових ризиків і на цій підставі складається перелік можливих несистематичних ризиків підприємства.
На другій стадії визначається перелік систематичних ризиків, пов’язаних з господарською діяльністю підприємства в цілому.
На третій стадії формується загальний портфель фінансових ризиків пов’язаних з діяльністю підприємства (включає можливі систематичні і несистематичні фінансові ризики).
Під час оцінки ризиків базовими величинами, що розраховуються, є величина збитків, яких може зазнати підприємство та ймовірність настання цих збитків. Для визначення цих величин використовують складні алгоритми розрахунків. Результати оцінки ризиків є основою для вибору відповідних заходів їх нейтралізації.
До основних інструментів нейтралізації ризиків слід віднести:
- формування відповідних резервів;
- диверсифікація ризиків;
- хеджування;
- страхування ризиків страховими компаніями.
Найпоширенішим інструментом нейтралізації наслідків настання ризиків є використання для цих цілей резервного фонду фінансових ресурсів, що при-
значений для покриття можливих збитків.
Резерви створюються відповідно до чинного законодавства або установчих документів підприємств за рахунок нерозподіленого прибутку або коштів власників. В окремих випадках джерелом формування резервного фонду можуть бути валові витрати суб’єктів господарювання, що регулюється законодавчими актами з питань оподаткування. Згідно Закону України «Про господарські товариства» на кожному підприємстві, заснованому у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю тощо, повинен бути сформований резервний (страховий) фонд (капітал). Розмір цього фонду регламентується засновницькими документами, але він не може бути меншим 25% статутного капіталу підприємства.
Розмір щорічних відрахувань до резервного фонду (капіталу) також передбачається засновницькими документами, але він не може бути меншим 5% суми чистого прибутку підприємств. Для банківських установ, страхових компаній та деяких інших сфер діяльності нормативними актами встановлено особливий порядок формування резервного капіталу. Зазначимо, що додатковий вкладений капітал можна розглядати як резервний капітал, джерелом формування якого є кошти власників.Зменшення рівня фінансових ризиків можна також досягти, застосовуючи механізм диверсифікації.
Диверсифікація - один зі способів мінімізації фінансових ризиків, який полягає в розподілі ризиків шляхом розширення об’єктів капіталовкладень, асортименту товарів і послуг, фінансових інструментів тощо.
Розрізняють диверсифікацію інвестицій, продукції та виробництва.
При вивченні цього питання слід враховувати, що законодавством встановлені вимоги щодо диверсифікації активів та їх ліквідності у разі, якщо суб’єкти господарювання здійснюють свою діяльність у сфері банківської чи страхової справи, фінансового посередництва та в інших випадках.
Диверсифікація активів може здійснюватися шляхом розподілу значної їх частини між найбільш ліквідними, безпечними і прибутковими категоріями, на-
приклад:
- кошти на поточних рахунках;
- банківські вклади (депозити);
- нерухоме майно;
- цінні папери, що передбачають одержання прибутку;
- цінні папери, що емітуються державою;
- готівка в межах лімітів залишків каси.
При розробці політики диверсифікації активів слід враховувати принцип обмеженого обсягу окремих їх категорій та необхідність їх диверсифікації. Так, банківські вклади (депозити) повинні бути розміщені не в одному банку, а в кількох. У нерухоме майно рекомендується інвестувати також обмежену суму коштів. Якщо кошти вкладаються у прибуткові цінні папери, то слід дотримуватися принципу диверсифікації видів цінних паперів (акції, облігації) та їх емітентів. У разі збереження значної суми коштів в іноземній валюті їх також слід диверсифікувати.
У практиці фінансового менеджменту для позначення різних методів нейтралізації ризиків зміни цін на окремі елементи активів (страхування валютного ризику, ризику падіння курсу цінних паперів чи зміни цін на готову продукцію або сировину та матеріали) вживається термін «хеджування».
Хеджування - метод страхування цінового ризику за угодами на біржі (товарній, фондовій). Механізм хеджування ризиків полягає в здійсненні зустрічних операцій з купівлі-продажу активів (фінансових інструментів).
До хеджування твердих контрактів належать форвардні, ф’ючерсні та аналогічні щодо них контракти. До хеджування умовних контрактів належать опці- они та аналогічні щодо них контракти (табл. 9.1).
| Інструмент хеджування ризиків | Характеристика інструменту хеджування |
| Форвардний контракт | Інструмент хеджування ризиків, один з видів ф’ючерсних контрактів, який засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на певних умовах у майбутньому з фіксацією цін такого продажу під час укладання подібного форвардного контракту |
| Ф’ючерс | Інструмент хеджування ризиків, який полягає в укладанні контракту, що засвідчує зобов’язання з купівлі (продажу) відповідної кількості базового активу (цінних паперів, товарів, валютних цінностей) у встановлений час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією ціни активу під час укладання контракту; розрізняють товарні ф’ючерси та фінансові |
| Опціон | Інструмент хеджування ризиків, стандартний контракт, що дає його власнику право (але не зобов’язання) купити або продати цінні папери, товари або валютні цінності за визначеною ціною протягом встановленого періоду |
| Своп | Інструмент хеджування ризиків, зміст якого полягає у здійсненні обмінної операції, за якої контракт на придбання (продаж) певної кількості цінних паперів, товарів, коштів або фінансових інструментів супроводжується контрактом на зворотний їх продаж (придбання) на певну дату в майбутньому |
Операція хеджування вимагає здійснення трьох біржових угод:
- купівлі (продажу) реального товару або цінних паперів з поставкою в майбутньому періоді;
- продажу (або, відповідно, купівлі) ф’ючерсних контрактів на аналогічну кількість товарів або цінних паперів;
- ліквідацію позиції за ф’ючерсними контрактами в момент поставки реального товару або цінних паперів шляхом укладання зворотної (офсетної) угоди.
Перші два види біржових угод здійснюються на початковій стадії операції по страхуванню цінового ризику, а третій їх вид - на стадії завершення. Принцип операції хеджування оснований на тому, що якщо її учасник має фінансові втрати через зміни цін як продавець реального товару або цінних паперів, то він виграє в тих же розмірах як покупець ф’ючерсних контрактів на таку ж кількість товару або цінних паперів і навпаки. В зв’язку з цим на біржовому ринку роз-
різняють два види операцій страхування цінового ризику - хеджування купівлею і хеджування продажем ф’ючерсних контрактів.
При застосуванні вказаних фінансових інструментів (див. табл. 9.1) слід враховувати, що вони можуть використовуватися як з метою нейтралізації ризиків зміни цін на окремі позиції активів, так і в спекулятивних цілях. Фінансовий інструмент використовується як хеджування і враховується в цій якості, якщо:
- точно визначена позиція активів, за якою існує ризик втрат від зміни цін і яку підприємство з цієї причини хеджує;
- фінансовий інструмент точно визначений як хедж у момент його придбання або продажу;
- існує зворотня залежність між зміною ціни на актив і зміною ціни на інструмент, визначений як хедж, у результаті чого ризик втрат від зміни цін на активи суттєво знижується.
Якщо фінансовий інструмент не задовольняє цим вимогам, він визначається як спекулятивний.
Контрольні запитання
1. Назвіть критерії класифікації ризиків підприємства.
2. Охарактеризуйте сукупний ризик суб’єкта господарювання та структуруйте його.
3. Визначте поняття фінансових ризиків та приведіть господарські операції, реалізація яких є джерелом такого ризику.
4. Охарактеризуйте сучасні концепції організації управління ризиками.
5. Охарактеризуйте модель управління ризиками та визначте основні її складові.
6. Визначте основні стратегії нейтралізації ризиків.
7. Основні фінансові інструменти хеджування ризиків.
8. Обґрунтуйте функціональні моделі диверсифікації фінансових ризиків підприємства.
9. Визначте основні цілі хеджування.
10. Порівняйте переваги та недоліки варіантів стратегії утримання ризиків (страхування, диверсифікація, хеджування).