Функції управління прибутком. Фактори, що визначають дивідендну політику

Проблемами, рішення яких обумовлює необхідність вироблення дивідендної політики, є:

• з одного боку, виплата дивідендів повинна забезпечити захист інтересів влас­ників і створити передумови для росту курсової ціни акцій, і в цьому розу­мінні їхнє збільшення є позитивною тенденцією;

• з іншого боку, збільшення виплати дивідендів скорочує частку прибутку, ре- інвестованого у розвиток виробництва.

При формуванні дивідендної політики компанії необхідно враховувати, що інвестори можуть високо оцінити вартість акцій підприємства навіть і без виплати дивідендів, якщо вони добре інформовані про його програму розвитку, причину невиплати й напрямки реінвестування прибутку.

Ухвалення рішення про виплату дивідендів і їхніх розмірів значною мірою визначається стадією життєвого циклу підприємства. Наприклад, якщо керівництво компанії передбачає впровадити серйозну програму реконструкції і для її реалі­зації має бажання здійснити додаткову емісію акцій, то такій емісії повинен пере­дувати досить тривалий період стійких високих виплат дивідендів, що приведе до істотного зростання курсу акцій і, відповідно, суми позикових коштів, отри­маної у результаті розміщення додаткових акцій.

У таблиці 5.1 наведені характеристики існуючих методик дивідендних виплат.

Дивідендну політику пропонується розглядати як розподіл прибутку що залишається у розпорядженні підприємства колективної форми власності як на дивіденди, так і на інші цілі. Таким чином розподільча (дивідендна) політика виступає складовою частиною процесу прийняття рішень у сфері вибору джерел фінансування виробничої діяльності у поєднанні з делегуванням колективної власності.

Слід зауважити, що дивіденди можуть прийняти будь-яку форму: грошову, у вигляді додаткових акцій, інших цінних паперів підприємства. В умовах слабкої ринкової кон’юнктури підприємства можуть вдатися до розрахунку з акціонерами

товарами власного виробництва або придбаними згідно з бартерними угодами. Крім того, слід відзначити, що дивіденди необов’язково є частиною прибутку - в розвинутих країнах дивіденди несуть так звану сигнальну функцію, відобра­женням якої є небажаність зниження дивідендів, коли знижується прибуток.

Беручи до уваги ці зауваження, пропонується наступне визначення. Диві­денди - це доход у грошовій або іншій формі, який отримують власники капі­талу підприємства колективної форми власності пропорційно їх частці у капіталі з прибутку підприємства або спеціальних фондів, створених за рахунок прибутку минулих років

Термінологічна розбіжність у визначенні ґрунтовних понять стосовно ди­відендної політики підприємства найбільш сильно проявляється у відображенні фінансових показників, що характеризують дивідендну політику підприємства колективної форми власності. Як вже відзначалось, для ефективного аналізу за­рубіжного досвіду, необхідно уніфікувати вітчизняний понятійний апарат. На­самперед, це стосується такого поняття, як дивіденд на акцію (Dividend per Share). Це найбільш простий і зрозумілий для пересічного акціонера показник. Як пра­вило, для фінансового аналізу цей показник не є достатнім, проте на його основі побудовано решта показників, акціонерних компаній розвинутих країн.

Маса дивіденду (М) - частина прибутку акціонерного товариства, яка на­правляється на виплату дивідендів акціонерам. Розраховується як добуток ставки доходу на акціонерний капітал.

Наприклад, акціонерний капітал компанії склав 5500 тис. грн., а ставка до­ходу визначена на рівні 10%, то маса дивіденду дорівнює 550 тис. грн. (5500 х 0,1).

Важливим показником, який дає змогу оцінити прибутковість вкладу капі­талу у дане підприємство є поточна доходність акції (Dividend Yield). Вжива­

ється також термін «рентабельність акції», процент доходу від акції та «ставка дивіденду», «рендит». Визначається цей показник, як відношення поточного ди­віденду до середньориночного курсу (ціни) акції:

де Ks - поточна доходність акції;

D - поточний дивіденд на акцію;

Po - середньориночний курс (ціна) акції.

Термін «поточна доходність акцій», на наш погляд, найбільш повно відо­бражає економічну сутність даного показника - саме поточний характер доход- ності (рентабельності) акції на відміну від майбутнього, часом не визначеного, характеру зростання курсу акції.

Якщо АТ виплачує дивіденд у розмірі 5 грн. на акцію, а середньориночний курс акцій дорівнює 100 грн., то Ks = 5 х 100/100 = 5%

Для аналізу фінансового стану підприємства важливим є коефіцієнт ви­плати дивідендів (Payout/Retention, Dividend Payout, Payout Ratio). Даний показник відображає долю прибутку, що сплачена акціонерам у вигляді дивідендів про­тягом року:

де Kd - коефіцієнт виплати дивідендів;

М - маса дивіденду;

П -чистий прибуток.

Наприклад, компанія протягом року сплатила 700 тис. грн. прибутку у ви­гляді дивідендів. Чистий прибуток компанії за цей період склав 1400 тис. грн. Виходячи з цих показників визначаємо, що Kd = 700/1400 = 0,5.

Коефіцієнт виплати дивідендів залежить від структури акціонерного (влас­ного) капіталу підприємства, перспектив зростання. В динаміці він є відобра­женням схильності керівництва реінвестувати прибуток, замість того, щоб випла­чувати його акціонерам. Як правило новостворені компанії сплачують низькі дивіденди, чи взагалі їх не сплачують, в той час як стійкі і швидкозростаючі

компанії намагаються сплачувати більш високі дивіденди. В економічній літе­ратурі коефіцієнт виплати дивідендів може зустрітись під назвами «показник виплати дивідендів», «схильність до виплати дивідендів», «норма виплат», «ди­відендний вихід» «дивідендний доход». Щодо останнього варіанту, слід зробити зауваження. У практиці фінансового менеджменту розрізняють поняття дивіденди і дивідендний доход. Дивідендний доход - це доход, що його отримує підпри­ємство, а не акціонери (мається на увазі перший етап, бо врешті акціонери як власники підприємства отримують цей доход, трансформований у власне диві­денди або приріст курсової вартості акцій). Тому, вживання терміну «дивіденд­ний доход» у якості відношення виплаченого доходу (прибутку) на акцію є не­коректним.

Деякою невизначеністю даного показника є те, що в окремих джерелах враховується значення прибутку до оподаткування . Але дивіденди, як правило, виплачуються з чистого прибутку. Тому, на наш погляд, цілком логічно при визначенні коефіцієнта виплати дивідендів оперувати з сумою не балансового, а чистого прибутку.

Показником, тісно пов’язаним з коефіцієнтом виплати дивідендів є коефі­цієнт покриття дивідендів (Dividend Coverage). Інвестори дуже багато уваги приділяють цьому показнику, який визначається перевищенням прибутку над сплаченими дивідендами, і таким чином сигналізує про певну захищеність вкла­деного капіталу (тобто наскільки дивіденди забезпечені прибутком та грошовим потоком).

На ринку цінних паперів багато уваги приділяється і показнику, який характеризує цінність акції (Price/Earnings Ratio - P/E). Цей показник відображає ринкове сприйняття акцій компанії і розраховується як відношення ціни акції до доходу на акцію. Показник Р/Е показує, наскільки багато інвестори згідні платити за одиницю прибутку. Для українського фондового ринку цей показник поки що неактуальний, але по мірі входження економіки в нормальне русло, він займе належне місце в аналітичній роботі.

З точки зору розподілу прибутку необхідним є аналіз коефіцієнта реінвес-

тицій (Retained Earnings Ratio), який розраховується як відношення нерозподі­леного прибутку до суми чистого прибутку і характеризує схильність підприєм­ства до накопичення капіталу. Чим більший коефіцієнт реінвестицій, тим скоріше зростає акціонерний капітал власників, і тим більші можливості для майбутнього зростання доходів .

Це основні показники, які характеризують розподільчу політику акціонер­ного товариства, але вони цілком придатні для застосування у діяльності будь- якого підприємства з колективною власністю, де власність персоніфікована. Зрозуміло, що любий аналіз потребує комплексного підходу до об’єкта, тому характеристика означених показників потребує ув’язки їх з іншими показниками господарської діяльності підприємства: прибутковості, ефективності використання активів, фінансової стійкості, ліквідності.

Світовий досвід з питань дивідендної політики і розподілу прибутку на підприємствах колективної форми власності можна розділити на концепції ди­відендної політики та схеми участі працівників у прибутках.

У світовій економічній практиці розглядаються три основні концепції, які стосуються питань дивідендної політики. Перша, розроблена М. Міллером та Ф. Модільяні, заснована на твердженні, що вибір дивідендної політики не має великого значення, тому що розмір сплачуваних дивідендів не впливає на вар­тість компанії та її капіталу і, отже, на вартість її акцій. Теорія М. Гордона та Дж. Лінтнера базується на ствердженні, що будь-який інвестор надає більшу перевагу поточним дивідендам, ніж майбутньому прибутку, а вартість фірми максимізується із зростанням виплати дивідендів. Третя концепція орієнтується на специфіку зарубіжного податкового законодавства і стверджує, що компаніям вигідніше тримати виплату дивідендів на порівняно низькому рівні, що дозволить зробити акції більш привабливими для інвесторів, оскільки в багатьох країнах рівень оподаткування дивідендів вищий у порівнянні з рівнем оподаткування приросту капіталу.

Жодна з означених концепцій не є безумовною і не дає чіткої відповіді щодо правильності того чи іншого вибору варіанту дивідендної політики. Тому

на практиці кожному підприємству слід приймати самостійне рішення, виходячи передусім з притаманних йому особливостей та зовнішніх чинників, які часто важко формалізувати. При цьому будь-який обраний варіант повинен відповідати двом взаємопов’язаним цілям:

а) максимізації сукупного доходу інвесторів (сплачених дивідендів та приросту курсової вартості акцій);

б) достатньому фінансуванню діяльності підприємства.

В залежності від стадії життєвого циклу підприємства, схильності керів­ництва до ризику виділяють три підходи до вирішення питань, що стосуються виплати дивідендів і реінвестування нерозподіленого прибутку у виробництво: консервативний, поміркований та агресивний. Консервативний підхід припускає сплату дивідендів за залишковим принципом та додержання стратегії підтримки стабільної норми і дивідендних виплат. У цьому випадку більш високими темпами зростає вартість чистих активів акціонерного товариства і, як наслідок, ринкова вартість акцій. Поміркований підхід характеризує підприємства, що дотриму­ються політики стабільного розміру дивідендів та політики «екстра дивідендів». У відповідності з цим підходом поточні інтереси акціонерів щодо розміру диві­дендних виплат стабільно балансуються з необхідністю формування власних фінансових ресурсів для забезпечення розвитку фірми. Агресивний підхід при­пускає постійно зростаючий розмір дивідендів незалежно від результатів фінан­сової діяльності компанії. Таку дивідендну політику можуть дозволити собі лише фінансово стійкі компанії на ранніх стадіях свого життєвого циклу. Якщо ж ця політика не підкріплена постійним ростом фінансових результатів, то вона ви­мальовує реальний шлях фірми до банкрутства.

Існує також політика подрібнення акцій. До неї звертаються, щоб зробити акції більш доступними для покупців. Це дуже схоже на сплату дивідендів акціями, але акціонери отримують більш значну кількість акцій. Наприклад, якщо компанія заявляє про подрібнення акцій 3 за 1, це означає, що акціонер отримає додатково вдвічі більше акцій ніж він має. Подрібнення акцій не змінює загаль­ний власний капітал, але зменшує номінал акції в стільки разів, у скільки збіль­

шується кількість акцій. Відповідно до попереднього прикладу власник 100 акцій з номіналом 20 грн. після подрібнення 3 до 1, буде мати 300 акцій з номіналом 6,6 грн. (20 : 3). Розглянемо як позначаться на балансі фірми такі форми виплати дивідендів.

Важливим методологічним етапом аналізу будь-якого економічного явища є визначення та класифікація факторів впливу на досліджуваний об’єкт. Основ­ними факторами, що впливають на розподільчу (дивідендну) політику підприєм­ства є такі, що характеризують інвестиційні можливості підприємства, можливості формування капіталу з альтернативних джерел, фактори, пов’язані з об’єктив­ними причинами та інші.

До факторів, які характеризують інвестиційні можливості підприємства відносяться: стадія життєвого циклу; необхідність розширення підприємством своїх інвестиційних програм; ступінь готовності окремих інвестиційних проектів з високим рівнем ефективності; можливість впливу на інтенсивність інвести­ційного процесу. Розподільча (дивідендна) політика на кожній стадії життєвого циклу підпорядковується основній меті поточної діяльності (вихід на ринок, за­кріплення на ринку, розширення ринкового сегменту тощо), але при цьому орі­єнтується на загальноекономічну стратегію підприємства та враховує обраний підхід до дивідендної політики (консервативний, поміркований, агресивний).

Фактори, що об’єднані інвестиційною спрямованістю діяльності підпри­ємства, впливають на розподільчу (дивідендну) політику з точки зору визначення пріоритетності фондів нагромадження і споживання. Далекоглядна розподільча політика повинна передбачати можливість акумуляції коштів для здійснення ін­вестицій і забезпечення джерела розширеного відтворення власного виробництва. Проте аналіз впливу означеної групи факторів на розподільчу (дивідендну) полі­тику конкретного підприємства в умовах України ускладнений через згортання інвестиційної активності на макрорівні.

Одною з причин згортання інвестиційної активності є репресивна податкова політика, тому постала необхідність впровадження реформи, основними момен­тами якої повинні стати ефективний проект податку на додану вартість, зміна

амортизаційної політики та зменшення нарахувань на заробітну плату.

До факторів, які характеризують можливості формування капіталу з альтер­нативних джерел, відносяться: достатність резервів власних фінансових ресурсів, сформованих у попередньому періоді; доступність залучення коштів на фінансо­вому ринку; складність залучення позикових коштів у зв’язку з низьким рівнем платоспроможності та фінансової стабільності підприємства;

Достатність резервів власних фінансових ресурсів, сформованих у поперед­ньому періоді, дає змогу спрямовувати на виплату дивідендів порівняно більшу частину чистого прибутку, і тим самим підняти привабливість акцій підприємства в очах тієї частини портфельних інвесторів, яка орієнтована на поточне спожи­вання.

Основною частиною інвестиційних резервів підприємства є амортизаційний фонд, але в сучасних умовах амортизація не відіграє ролі фінансового двигуна відтворювального процесу. Причинами втрати амортизаційним фондом функції відтворення є інфляція, яка поступово знецінювала нагромаджені кошти під­приємств, нецільове використання амортизаційного фонду та непродумані норма­тивні положення стосовно амортизаційних відрахувань, які спричинили сповіль­нення процесів акумулювання коштів на відтворення.

Доступність залучення коштів на фінансовому ринку дозволяє підприємству для розвитку виробничої діяльності використовувати кошти, отримані ззовні, спрямовуючи залишок прибутку на споживання (дивіденди, преміювання, інші матеріальні виплати).

Залучення коштів на фінансовому ринку необхідно розглядати в контексті боргового навантаження поточної діяльності і формування структури капіталу підприємства колективної форми власності. Вигідність залучення коштів на зовнішньому ринку проявляється через дію ефекту фінансового важеля. Якщо рентабельність використання активів підприємства перевищує середню ставку проценту за використання позикових коштів, підприємству доцільно збільшувати боргове навантаження, оскільки це приведе до підвищення рентабельності власних активів.

Довгострокове кредитування повинно стати одним з важливих джерел формування інвестиційних коштів підприємства. Але, зважаючи на об’єктивні умови кризового стану економіки, в Україні практично припинено середньо- та довгострокове кредитування, відсутні інвестиційні кредити. Неефективно вико­ристовуються і короткострокові кредити.

Достатньо вагомим джерелом формування акціонерного капіталу і попов­нення оборотних коштів підприємств могли б стати вільні кошти населення, дивідендна політика конкретного підприємства повинна орієнтуватись на пріо­ритети різних груп населення і плануватись таким чином, щоб сприяти акуму­ляції грошових заощаджень населення шляхом забезпечення відповідної віддачі як у вигляді дивідендів, так і зростання капіталу. Успішне вирішення цієї проб­леми в умовах України ускладнене через нерозвиненість інфраструктури фондо­вого ринку, певні наслідки непродуманого проведення приватизації та підірвану довіру громадян до ощадної справи у будь-якому прояві.

Контрольні запитання

1. Дайте характеристику прибутку.

2. Визначте основні елементи управління прибутком.

3. Охарактеризуйте основні етапи формування прибутку підприємства.

4. Визначте та охарактеризуйте основні джерела формування прибутку підпри­ємства.

5. Стратегія управління прибутком підприємства.

6. Структура джерел формування доходів підприємства.

7. Охарактеризуйте дивідендну політику підприємства.

8. Охарактеризуйте процес розподілу прибутку.

9. Які грошові фонди підприємства формуються з чистого прибутку підприємства?

10. Дайте характеристику нерозподіленого прибутку.