Задать вопрос юристу

ДІАГНОСТИКА БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА

Відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або виз­нання його банкрутом "від ЗО. 06.1999p. M784-XIV(далі - Закон про банкрутство) під бан­крутством розуміють визнану господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів тільки за допомогою застосування ліквідаційної процедури [4, с.5].

Діагностика банкрутства є системою цільового фінансового аналізу, спрямованого на виявлення можливих тенденцій та негативних наслідків кризового стану підприємства, що генерують загрозу його банкрутства в майбутньому періоді [на основі 3, с.276].

Інститут банкрутства є одним з ефективних інструментів ринкових перетворень, який сприяє формуванню ефективних власників та підвищенню конкурентноздатності еко­номіки в цілому. Ці фактори обумовлюють необхідність державного регламентування процесу банкрутства, яке здійснюється за допомогою чинного законодавства. В 1992 році прийнято Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або виз­нання його банкрутом". Сама назва цього закону наголошує на зацікавленості законо­давця в збереженні суб'єкта господарювання - платника податків, послабленні соціаль­ної напруги за рахунок збереження робочих місць. І тільки в тому разі, коли заходи з відновлення платоспроможності не дадуть позитивного результату, застосовується про­цедура банкрутства [7, с.468].

Розрізняють такі види банкрутства підприємства [3, с.475, Методичні рекомен­дації, ін.]:

- реальне банкрутство — характеризує повну неспроможність підприємства відно­вити в наступному періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність через реальні втрати капіталу, який використовується. Значний рівень втрати капіталу не дозволяє такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність у наступному періоді, внаслідок чого воно оголошується банкрутом юридично;

- технічне банкрутство — характеризує стан неплатоспроможності підприємства, спричинений суттєвим простроченням його дебіторської заборгованості. При цьо­му розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборго­ваності підприємства. Технічне банкрутство підприємства при ефективному ан- тикризовому управлінні підприємством, включаючи йогосанування, зазвичай не спричиняє його юридичного банкрутства;

- навмисне банкрутство — характеризує навмисне створення (або збільшення) керівництвом чи власником підприємства його неплатоспроможності; заподіян­ня ними економічного збитку підприємству в особистих інтересах або в інтересах інших осіб; свідомо некомпетентне фінансове управління. Виявлені факти навмис­ного банкрутства переслідуються в кримінальному порядку;

- фіктивне банкрутство - характеризує завідомо неправдиве оголошення підприємством про свою неспроможність з метою отримання відстрочки (роз­строчки) виконання своїх кредитних зобов’язань або знижки зі своєї кредиторсь­кої заборгованості. Такі дії також переслідуються в кримінальному порядку.

Поняття боржника українське законодавство трактує як "суб'єкта підприємницької діяльності, неспроможного виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у
тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) протя­гом трьох місяців після настання строку їх сплати".

На майбутні фінансові труднощі підприємства та ймовірність його банкрутства, зг дослідженнями Комітету з узагальнення практики аудитування (Великобританія), мо­жуть вказувати наведені нижче явища, аналіз результатів динаміки яких є негативним

- суттєві втрати в основній виробничій діяльності, що постійно повторюються;

- перевищення деякого критичного рівня простроченої кредиторської заборгова­ності;

- надмірне використання короткострокових позикових коштів у якості джерел фінансування довгострокових вкладень;

- стійке низьке значення коефіцієнтів ліквідності;

- хронічний дефіцит оборотних коштів;

- стійке зростання до небезпечних меж частки позикових коштів у загальній сумі джерел засобів;

- неправильна реінвестиційна політика;

- перевищення розміру позикових коштів над встановленими лімітами;

- хронічне невиконання зобов'язань перед інвесторами, кредиторами та акціонера­ми (щодо своєчасності повернення позик, виплати процентів і дивідендів);

- висока питома вага простроченої дебіторської заборгованості;

- наявність наднормативних залежалих товарів, виробничих запасів;

- погіршення відносин із установами банківської системи;

- вимушене використання нових джерел фінансових ресурсів на відносно невигідних умовах;

- використання у виробничому процесі устаткування з термінами експлуатації, шо минули;

- потенційні втрати довготермінових контрактів;

- негативні зміни в портфелі замовлень.

До показників і критеріїв, несприятливі значення яких не дають підстав розглядати поточний фінансовий стан як критичний, але разом з тим вказують на те, що за певних умов ситуація може різко погіршитися, відносяться;

- втрата професійних співробітників апарату управління;

- вимушені зупинки, а також порушення ритмічності виробничого процесу;

- недостатня диверсифікація діяльності підприємства, тобто надмірна залежність фінансових результатів діяльності підприємства від якогось одного конкретного проекту, типу устаткування, типу активів і таке ін.;

- надмірна ставка на можливу і прогнозовану успішність і прибутковість нового проекту;

- участь підприємства в судових процесах з непередбаченим кінцевим результатом;

- втрата ключових контрактів;

- недооцінка необхідності постійного технічного і технологічного оновлення підприємства;

- неефективні довгострокові узгодження;

- політичний ризик, пов'язаний з підприємством в цілому або з його ключовими підрозділами.

Причини банкрутства підприємства можна поділити на дві групи:

- ті, які не залежать від підприємства

- ті, які залежать від підприємства.

ї

До перших можна віднести:

- недосконалість фінансової, грошової, кредитної політики держави;

- недосконалість податкової системи;

- недосконалість нормативної і законодавчої бази реформування економіки країни;

- досить високий рівень інфляції.

До другої групи відносяться:

- зниження обсягів продажу за умов недосконалого вивчення попиту, відсутності каналів збуту, реклами;

- зниження обсягів виробництва;

- зниження якості та ціни продукції;

- невиправдано високі витрати;

- низька рентабельність продукції;

- високі борги;

- невміння керівництва працювати та обирати ефективну фінансову, цінову, інвес­тиційну політику в умовах ринку та конкуренції.

Одним із перших сигналів банкрутства є неплатоспроможність підприємства. Не­платоспроможність підприємства, з фінансового погляду, означає, що підприємство:

- поглинає ресурси або засоби кредиторів (постачальників, банків, власних працівників, акціонерів), їх товари, гроші та послуги;

- формує недоплати з податків та інших обов'язкових платежів.

Банкрутство є наслідком розвитку кризового фінансового стану, коли підприємство проходить шлях від епізодичної до стійкої (хронічної) неплатоспроможності. Переду­мовою банкрутства є тривалий нестабільний стан фінансів підприємства, неефективне їх використання.

В Україні розроблено методику проведення поглибленого аналізу фінансово-госпо­дарського стану неплатоспроможних підприємств, організацій, яка затверджена Агент­ством з питань запобігання банкрутству підприємств і організацій.

Основним завданням проведення аналізу є оцінювання результатів господарської діяльності за попередній і поточний роки, виявлення факторів, які позитивно чи нега­тивно вплинули на кінцеві показники роботи підприємства, прийняття рішення про визнання структури балансу задовільною (незадовільною), а підприємства - плато­спроможним (неплатоспроможним) і подання пропозицій Кабінету Міністрів України щодо доцільності внесення цього підприємства до Реєстру неплатоспроможних підприємств і організацій.

Результати проведеного аналізу відображаються в аналітичній записці. Висновок комісії про доцільність занесення підприємства до Реєстру робиться на підставі уза­гальнення результатів аналізу. Згідно з цим методика аналізу складається з двох час­тин: аналізу фінансового стану та аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства.

Існує значна кількість методик проведення діагностики банкрутства, що відрізня­ються об'єктами спостереження, етапами проведення аналізу, масштабами досліджен­ня, а також набором показників, за допомогою яких здійснюється аналіз [8, с.90].

В економічній літературі можна знайти чимало моделей прогнозування банкрутства. Одним притаманний фундаментальний підхід, іншим — суто технічне вирішення про­блеми прогнозування банкрутства.

Фундаментальний підхід базується на тому, що контролер збирає й аналізує всю інфор­мацію про підприємство із внутрішніх та зовнішніх стосовно нього джерел. На підставі зовнішньої інформації оцінюється поточна і перспективна ситуація в галузі, до якої належить це підприємство, загальний розвиток кон’юнктури і т.д.

З огляду на здобуті загальноекономічні дані, внутрішні джерела інформації та фінан­сові плани досліджуваного підприємства прогнозуються результати його господарської діяльності на найближчий період. Отже, фундаментальний підхід до оцінки кредитос­проможності та прогнозування банкрутства підприємства зорієнтований на внутрішнє фінансове планування й бюджетування та на оцінку перспективного розвитку суб’єкта господарювання.

На противагу цьому технічний підхід до прогнозування банкрутства базується на аналізі даних звітності минулих періодів — показників балансу та звіту про фінансові результати.

Одним із найважливіших інструментів системи раннього запобігання банкрутству підприємств та методом його прогнозування є дискримінантний аналіз. Зміст дис- кримінантного аналізу полягає втому, що за допомогою математично-статистичних ме­тодів будується функція та обчислюється інтегральний показник, на підставі якого з достатньою ймовірністю можна передбачити банкрутство суб'єкта господарювання.

Дискримінантний аналіз базується на емпіричному дослідженні фінансових показ­ників численних підприємств, певна частка з яких збанкрутіли, а решта — успішно діють далі. При цьому добирається сукупність показників — коефіцієнтів, для кожного з яких визначається питома вага в так званій «дискримінантній функції».

Вагомість, як і граничне значення розглянутих коефіцієнтів, може коригуватися. Вона залежить від галузі, до якої належить підприємство, загальної економічної та політич­ної ситуації в країні, рівня інфляції та інших факторів. Значення інтегрального показ­ника дає підстави для висновку про належність об’єкта аналізу до підприємств-банкрутів чи підприємств, які успішно функціонують.

Попередником дискримінантного аналізу є тест на банкрутство Тамарі. В основу тесту Тамарі покладено шість показників: коефіцієнт забезпеченості власним капіталом; прибутковість капіталу; абсолютна ліквідність; коефіцієнт співвідношення вартості товарної продукції до запасів готової продукції на складі; коефіцієнт обороту основного капіталу; коефіцієнт, що відображає залежність обороту та дебіторської заборгованості.

Існує багато підходів до прогнозування фінансової неспроможності суб'єктів госпо­дарювання.

Будь-яка методика оцінки кредитоспроможності є, по суті, методикою прогнозування банкрутства.

Нині державними органами розроблений документ, у якому викладений новий підхід до методики діагностики банкрутства українських підприємств. Це — Методичні реко­мендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з при­ховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверд­жені наказом Мінекономіки України від 19.01.2006 р. №14 (далі — Методичні рекомен­дації). Ця методика проведення діагностики банкрутства максимально враховує вимо­ги Закону про банкрутство щодо наступних дій боржника у випадку, якщо його фінан­совому стану властивості ознаки неплатоспроможності.

У зарубіжних країнах моделі прогнозування банкрутства підприємств почали з’яв- лятисьу 50-х роках XX століття. Спочатку банкрутство намагалися передбачати емпірич­но, на основі фактів банкрутства компаній відповідної галузі.

Перші моделі передбачення банкрутства, в яких використали статистико-матема- тичний апарат, були розроблені у 60-х роках. Серед них найвідомішими є Z-розрахунок Альтмана (США), коефіцієнт Таффлера (Англія), A-розрахунок Арженті та деякі інші.

Згодом методики прогнозування ймовірності банкрутства почали застосовувати в антикризовому управлінні та для діагностики стратегічних проблем. Кожна із методик

має свої переваги та недоліки, які необхідно враховувати при вирішенні певних завдань.

Модель відомого західного економіста Е.Альтмана. Прогнозування ймовірності бан­крутства може здійснюватись за допомогою двофакторної моделі Альтмана. Ця модель вимагає розрахунку коефіцієнта Z. Якщо цей коефіцієнт буде більшим нуля, то ймовірність банкрутства велика. Від’ємне значення коефіцієнта Z вказує на малу ймовірність.

Двофакторна модель Альтмана має такий вигляд:


де: К, — коефіцієнт покриття;

К2 - питома вага залучених засобів у пасивах.

У 1968 році Альтман розробив п'ятифакторну модель. Знаменитий Z-розрахунок Альтмана побудований за допомогою мультиплікативного дискримінантного аналізу (MDA) та розрахований за даними про банкрутство американських компаній у 60-х роках. П'ятифакторна модель Альтмана має такий вигляд:


де: Z — інтегральний показник рівня загрози банкрутства;

X, — відношення власного оборотного капіталу до суми всіх активів підприємства;

- співвідношення нерозподіленого прибутку до суми всіх активів;

Х3 — відношення прибутку від операційної діяльності до суми усіх активів;

Х4 — відношення ринкової вартості акцій до суми зобов’язань;

Х5 — коефіцієнт оборотності активів (відношення виручки від реалізації до суми усіх активів).

Відповідно до отриманого значення можна визначити ймовірність банкрутства підприємства (таблиця 11.3).

Таблиця 11.3
Значення показника Ймовірність банкрутства
До 1,8 дуже висока
1,81-2,7 висока
2,71-2,9 можлива
2,91 та вище дуже низька

1

Таким чином, базуючись на чинних формах фінансової звітності України, формулу розрахунку інтегрального показника рівня загрози банкрутства можна представити в такий спосіб:




Результати численних розрахунків показали, що за моделлю Альтмана узагальнюю­чий показник Z може приймати значення від (-14) до (+ 22).

Редченко К.І. виділяє декілька суттєвих недоліків, які не дозволяють беззастережно використовувати Z-розрахунок для аналізу показників вітчизняних підприємств [9, с.84]:

- Z-розрахунок придатний лише для великих компаній, акції яких котируються на біржі. Тільки для таких компаній можна отримати об’єктивну ринкову оцінку влас­ного (акціонерного) капіталу;

- показники звітності, які використовуються для розрахунку, можуть виявитися не­достовірними. Як правило, компанії, в яких погіршується фінансове становище, намагаються прикрасити звітність для запобігання відтоку капіталу;

- методика Альтмана була розрахована на фінансові коефіцієнти, які визначалися за даними фінансової звітності, складеної на основі GAAP — загальноприйнятих прин­ципах (стандартах) бухгалтерського обліку. У зв’язку з прийняттям в Україні національ­них стандартів бухгалтерського обліку необхідно знайти відповідні показники для того, щоб здійснювати аналіз фінансових коефіцієнтів вітчизняних підприємств;

- в зарубіжних країнах і в Україні існують різні критерії та процедури визнання підприємств банкрутами. Відповідно використання моделі Альтмана для вітчиз­няних підприємств обмежується прогнозуванням негативних тенденцій платос­проможності і фінансового стану, а прогнозування банкрутства через законодавчу неврегульованість цього процесу залишається проблематичним.

У 1983 році Альтман запропонував нову модель, яка дозволяла виправити перший з вищеперерахованих недоліків. За новою формулою можна було визначати ймовірність банкрутства компаній, акції яких не були представлені на біржі:


Таблиця 11.4
Значення показника Характеристика фінансового стану
Z< 1,2 Незадовільна фінансова ситуація
1,2 < Z < 2,9 Фінансовий стан задовільний із середньою ймовірністю банкрутства
Z> 2.9 Добра фінансова ситуація

Другою методикою оцінки загрози банкрутства, що застосовується у зарубіжній прак­тиці, є розрахунок коефіцієнта фінансування важколіквідних активів (K^a). При цьому визначають, наскільки ці активи (сума необоротних та оборотних активів у формі за­пасів товарно-матеріальних цінностей) фінансуються власними і позичковими кошта­ми (позичкові кошти при цьому поділяють на довго- і короткотермінові кредити). Рівень загрози банкрутства підприємства оцінюється за шкалою (таблиця 11.5).

У зарубіжній практиці значного поширення набула також модель встановлення бан­крутства за Спрінгейтом:

Z = 1.03А + 3.07В + 0.66С + 0.4D , де: А — робочий капітал / загальна вартість активів;

Шкала оцінки загрози банкрутства підприємства шляхом встановлення коефіцієнта фінансування важколіквідних активів (Кфм)
Значення Кф„ Ймовірність банкрутства
Вна + Пз < Кв Дуже низька
Вна + Пз < Кв + Кд Можлива
Вна + Пз < Кв +Кд + Кк Висока
Вна + Пз > Кв +Кд +Кк Дуже висока

Вна — величина необоротних активів;

Пз — поточні запаси товарно-матеріальних цінностей;

Кв — власні кошти;

Кд — позикові довгострокові кошти;

Кк — позичкові короткострокові кошти.


В — прибуток до сплати податків та відсотків / загальна вартість активів;

С - прибуток до сплати податків / короткострокова заборгованість;

D — обсяг продажу / загальна вартість активів.


Вважається, що точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 92 %, проте з часом цей показник зменшується.

Якщо Z < 0,862, то підприємство є потенційним банкрутом.

Ще одним із підходів до прогнозування банкрутства є коефіцієнт Таффлера, запропо­нований у 1977 році. Підхід за Таффлером передбачає побудову моделі платоспромож­ності за допомогою статистичного методу на основі розрахунку 80 співвідношень за даними збанкрутілих та платоспроможних підприємств. При цьому визначаються ти­пові часткові співвідношення, які найбільш точно виділяють дві групи компаній та їх коефіцієнти. Типова модель для аналізу компаній за Таффлером має вигляд:


де: xt—прибуток до сплати податків/поточні зобов’язання (характеризує прибутковість підприємств);

х2— поточні активи/загальна сума зобов’язань (характеризує стан оборотного капіта­лу);

хпоточні зобов’язання/загальна сума активів (характеризує фінансовий ризик);

х4— відсутність інтервалу кредитування (характеризує ліквідність);

с(,..сп — коефіцієнти моделі.

Z-коефіцієнт свідчить про стабільність чи ризикованість становища підприємства відносно інших.

Модель Таффлера може мати такий вигляд [10, с.262]:


де: х— відношення прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг до короткострокових оборотних коштів;

х2 — відношення оборотних активів до сумарних зобов’язань;

відношення короткострокових зобов’язань до сумарних активів; х4— відношення виторгу від реалізації продукції, робіт, послуг до сумарних активів. Якщо Z > 0,3 — господарюючий суб’єкт має гарні довгострокові перспективи;

Якщо Z < 0,2 — існує ймовірність банкрутства.

де: к,— оборотний капітал/активи; к2— чистий прибуток/власний капітал; к}— виручка від реалізації/активи; к4— чистий прибуток/сукупні витрати.

Вчені Іркутської державної економічної академії запропонували модель прогнозуван­ня ризику банкрутства — модель R, яка визначається:


Ймовірність банкрутства підприємства згідно з моделлю R визначається за такими критеріями:

Шкала оцінки загрози банкрутства підприємства за допомогою R-моделі

Таблиця 11.6

Значення R Ймовірність банкрутства, %
менше 0 максимальна (90-100 %)
0-0,18 висока (60-80 %)
0,18-0,32 середня (35-50 %)
0,32 -0,42 низька (15-20 %)
більше 0,42 мінімальна (до 10%)

Існує також модель прогнозування ймовірності банкрутства Лисса, яка має вигляд:


де: х; — відношення оборотних активів до сумарних активів;

х2— відношення прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг до сумарних активів; х3 — відношення нерозподіленого прибутку до сумарних активів; х4— відношення власного капіталу до позикового.

Граничне значення Z-розрахунку за моделлю Лисса рівне 0,037.

На основі декількох методик прогнозування банкрутства О.Терещенко дає універсаль­ну дискримінантну функцію:


де: X, — cash-flow / зобов’язання;

Х2— валюта балансу / зобов’язання;

Х3 - прибуток / валюта балансу;

Х4 - прибуток / виручка від реалізації;

Х5 — виробничі запаси / виручка від реалізації;

Х6— оборотність основного капіталу (виручка від реалізації / валюта балансу).

Здобуті значення Z-показника можна інтерпретувати так:

Якщо Z > 2, то підприємство вважається фінансово стійким і йому не загрожує бан­крутство.

Якщо 1 < Z < 2, то фінансова рівновага (фінансова стійкість) підприємства поруше­на, але за умови переходу на антикризове управління банкрутство йому не загрожує.

Якщо 0 < Z < 1, то підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить са­наційних заходів.

Якщо Z < 0, то підприємство є напівбанкрутом.

У вітчизняній практиці зазначені моделі застосовуються мало, оскільки не врахо­вують галузевих особливостей розвитку підприємств та властивих їм форм організації

бізнесу. Йдеться про суто теоретичний характер підходів до прогнозування банкрут­ства.

Разом з тим розрахунок індексу банкрутства з орієнтацією на певний один критерій, навіть досить привабливий теоретично, на практиці не завжди виправданий. Тому багато великих фірм, які займаються аудитом, прогнозуванням та консультуванням, викорис­товують для своїх аналітичних оцінок системи критеріїв.

Базуючись на розробках західних аудиторських фірм, Ковальов В.В. запропонував дворівневу систему показників [6, с. 140].

До першої групи належать критерії і показники, несприятливі поточні значення яких або тенденціїїх зміни свідчать про можливі у недалекому майбутньому значні труднощі, в тому числі і банкрутство. До них відносяться:

- тенденція постійних втрат в основній операційній діяльності підприємства;

- перевищення певного критичного рівня простроченої кредиторської заборгованості;

- надмірне використання короткострокових позик як джерела фінансування довго­строкових вкладень;

- стабільно низький рівень коефіцієнтів ліквідності;

- хронічна потреба оборотних засобів;

- стабільно зростаюча до небезпечних меж частка позикових засобів у загальній сумі джерел засобів;

- неправильна реінвестиційна політика;

- перевищення розмірів залучених засобів над встановленими лімітами;

- хронічне невиконання обов’язків перед інвесторами, кредиторами і акціонерами (у відношенні своєчасності повернення кредитів, виплати процентів і дивідендів);

- висока питома вага простроченої дебіторської заборгованості;

- наявність понаднормативних і залежаних товарів та виробничих запасів;

- погіршення відносин із закладами банківської системи;

- використання (вимушене) нових джерел фінансових ресурсів на відносно невигідних умовах;

- застосування у виробничому процесі обладнання зношених основних засобів;

- потенційні втрати довгострокових контрактів;

- несприятливі зміни у портфелі замовлень.

До другої групи входять критерії і показники, несприятливі значення яких не дають можливості розглядати поточний фінансовий стан як критичний; водночас вони вказу­ють на те, що при певних умовах, зобов’язаннях або бездіяннях ситуація може різко погіршитись.

До них належать:

- втрата передових співробітників апарату управління;

- вимушені зупинки, а також порушення ритмічності виробничо-технологічного про­цесу;

- недостатня диференціація діяльності підприємства, тобто надзвичайна залежність фінансових результатів діяльності підприємства від певного конкретного проекту, типу обладнання, виду активів та ін.;

- необгрунтована впевненість у можливій і прогнозованій успішності та прибутко­вості нового проекту;

- участь підприємства в судових розглядах з непередбаченим результатом;

- втрата основних контрагентів;

- недооцінка необхідності постійного технічного і технологічного оновлення підприємства;

- неефективні довгострокові угоди;

- політичний ризик, пов’язаний з підприємством в цілому або його основними підрозділами.

Для оцінки вказаних факторів необхідно використовувати різні джерела інформації, які не обмежуються лише бухгалтерською та фінансовою звітністю підприємства.

Після проведення діагностики банкрутства керівництво підприємства готує попередні варіанти для вирішення комплексу завдань з [8, с. 121]:

1. Визначення попиту на продукцію (послуги), його прогнозування.

2. Вивчення конкурентноспроможності товарів, здатності бути виділеним спожива­чем серед інших аналогів.

3. Забезпечення відповідності рівня якості товарів вимогам ринку.

4. Розробки концепції життєвого циклу товарів (на стадіях впровадження, росту, зрілості та спаду).

5. Управління товарним асортиментом (розроблення нових видів, модифікація існу­ючих, зняття з виробництва застарілих моделей).

6. Розрахунку прогнозних обсягів виробництва та визначення номенклатури.

7. Розширення інноваційної діяльності, спрямованої на розробку нових товарів з ура­хуванням ринкових вимог та стратегії підприємства.

11.4.

<< | >>
Источник: Герасимчук Зоряна Вікторівна, Вахович Ірина Михайлівна. ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ Навчальний посібник Видання друге, перероблене і доповнене Луцьк Волинське обласне редакційно-видавниче підприємство “Надстир’я” (державне) 2007. 2007

Еще по теме ДІАГНОСТИКА БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА:

  1. 1. Визначення фінансового стану підприємства і ознаки його стійкості.
  2. Глава №3. Аналіз та оцінювання фінансового стану підприємств
  3. Сутність та основні завдання антикризового фінансового управління підприємством
  4. Реструктуризація підприємства в системі антикризового фінансового управління
  5. Система раннього попередження та реагування (СРПР)
  6. Реструктуризація підприємства в системі антикризового фінансового управління
  7. Сутність та основні елементи антикризового фінансового управління
  8. 12.4. Фінансова санація як складова антикризового управління
  9. ТЕСТИ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
  10. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
  11. Антикризове фінансове управління корпорацією