<<
>>

Висновки до розділу 1

Підсумовуючи результати проведеного вище дослідження еволюції всіх видів видатків у суспільстві та публічних видатків зокрема можна зробити такі висновки:

1. Еволюція видатків, які виникали в процесі діяльності у державі, нерозривно пов’язана з еволюцією системи грошових фондів коштів у державі.

Види видатків досить сильно змінювалися з плином часу та розвитком держав як суспільних утворень, а точніше – значно розширювалися.

2. Під видатками необхідно розуміти витрачання лише фондів грошових коштів. А витрати, які здійснюються у натуральній формі, не можуть розглядатися як операції, пов’язані із здійсненням фінансової діяльності в державі, і тому їх треба відокремлювати від видатків.

3. Публічні видатки поступово, протягом багатьох століть, виокремлювалися із приватних видатків у міру розвитку в державах системи грошових відносин, яка регламентується нормами правового характеру, а також у міру виникнення публічних фондів грошових коштів.

4. У загальному процесі еволюції видатків у державі та їх правового регулювання можна виділити три етапи:

– етап існування виключно “суспільних” потреб прадержав. Такі потреби можна розглядати як перший аналог суспільних публічних потреб. На цьому етапі все господарювання та перші зародки виробництва носять суто натуральний характер;

– етап існування переважно приватних потреб та, відповідно, приватних видатків. При перетворенні первісних общин у ранні державні об’єднання у суспільстві виникають перші різновиди приватних видатків. Майже до кінця ХIV ст. усі наявні в суспільстві видатки мають вигляд приватних видатків, за рахунок яких оплачувалися як приватні потреби окремих індивідуумів, їх сімей, так і перші суспільні – публічні – потреби ранніх держав;

– етап існування як публічних, так і приватних потреб та, відповідно, приватних і публічних видатків у державі. У ХIIV‑XIX ст., видатки правителів держав на перші види публічних потреб (оборону, будівництво і підтримання шляхів сполучення, спорудження культових будівель та інші потреби публічного характеру) поступово відокремлюються від суто приватних видатків правителів і перетворюються у новий вид видатків – публічні видатки, які фінансуються за рахунок спеціальних фондів коштів держави, а потім – за рахунок державної казни.

Саме в ці часи виникає і поступово розвивається правове регулювання здійснення публічних видатків. Починаючи з ХХ ст., в усіх країнах світу існує досить розвинута система приватних та публічних видатків, здійснення яких регулюється нормами фінансового права, що вже має вигляд сформованої окремої галузі права.

5. У часи Київської Русі та в середні віки на території України не було чіткого розподілу між приватними і публічними коштами у державі, й існувало чотири види видатків:

– приватні видатки громадян та їх сімей для задоволення їх приватних потреб;

– приватні видатки громадян на задоволення потреб публічного характеру – будівництво шляхів, утримання армії, урядові перевезення та інші;

– приватні видатки князів, які здійснювалися за рахунок державної (княжої) казни для задоволення приватних потреб князів та їх сімей;

– видатки княжої казни на задоволення потреб публічного характеру, а саме – утримання армії та спорудження культових будівель. При цьому останні видатки мають, в основному, натуральну форму;

6. У часи Київської Русі та пізніше (протягом всього існування феодального устрою) все державне майно повністю ототожнювалося із приватним майном князів (государя). Більша частина публічних потреб задовольнялася за рахунок особистих повинностей підданих. Використання державного майна (у тому числі грошових коштів казни государя) здійснювалося так само, як і приватного майна правителів – відповідно до разових розпоряджень князя або государя, які ще не мали ознак актів законодавчого характеру, але мали державно-владний характер. Отже, публічні видатки не були виокремленні з приватних видатків у державі, тому у цей період ще не сформувалося правове регулювання їх здійснення.

7. У XVII-XIX ст. розвиток фінансових відносин та публічних видатків в Україні відбувався у контексті їх розвитку в умовах Російської імперії. Остаточного чіткого розмежування публічних та приватних видатків протягом цього періоду на території України не відбулося через об’єднання у державній казні Росії публічних коштів держави з приватними коштами імператорської сім’ї.

8. У період петровської епохи з’являється новий вид видатків – економічні видатки, що носять публічний характер, а саме – видатки на будівництво і функціонування мануфактур і фабрик. Разом з цим з’являються владно-правові приписи, які вже мають ознаки законодавчих норм, що встановлюють державний фінансовий контроль і санкції за невиконання норм правового характеру у сфері регулювання видатків державної казни, хоча приватні кошти та видатки государя ще не відокремлені від суто публічних коштів та видатків державної казни.

9. Діяльність Петра І стала першим прикладом формування та застосування державної стратегії фінансування державних видатків та подолання бюджетного дефіциту. Вона ґрунтувалася на:

– проведенні державної грошової реформи, в основу якої було покладено карбування та перекарбування монет;

– реформуванні податкової системи з метою розширення оподаткування;

– збільшенні державних монополій у сферах виробництва, послуг і торгівлі;

– посиленні державного контролю за використанням коштів державної казни.

Але Петровські реформи за усього їх значення не тільки не вирішили проблем у сфері державних фінансів та видатків, а й збільшили їх, привівши до інфляції металевих грошей.

10. Катерина ІІ внесла свій вклад у подальший розвиток правового регулювання видатків публічного характеру. Вона також застосувала нову державну стратегію фінансування бюджетного дефіциту. На відміну від Петра І, її стратегія ґрунтувалася на:

– “приватизації” державного майна, а саме – на розпродажі земель, а не “націоналізації” майна і розширенні державних монополій;

– використанні зовнішніх позик, а не на збільшенні внутрішнього оподаткування;

– емісії паперових грошей, а не на карбуванні та перекарбуванні монет.

Разом з тим, використання Катериною II неконтрольованої грошової емісії значно погіршило фінансовий стан держави і стало початком інфляційного знецінення паперових грошей.

11. У XVII-XVIII ст. у Росії та на території України поряд з приватними видатками населення та приватними видатками підприємців, що мають економічний характер, продовжують з’являтися нові види видатків державної казни, а саме:

– економічні видатки, що мають публічний характер (державні видатки на розвиток і функціонування промисловості);

– видатки для покриття процентів за державними позиками, які також мають публічний характер.

Однак ці видатки ще не можуть бути названі “публічними видатками”, оскільки державне майно в Росії як і раніше залишається невідокремленим від приватного майна монархів і є, фактично, приватною власністю останніх.

12. З публічних видатків держави поступово виокремлювалися публічні видатки місцевого самоврядування. І наприкінці ХІХ ст. в багатьох державах вже виділилося два види публічних видатків – державні видатки та видатки адміністративно-територіальних утворень, які існували у державах. У XVII-XVIII ст. у Росії та на території України також відбувається розподіл видатків публічного характеру на загальнодержавні і місцеві.

13. Протягом XVII-XVIII ст. у Росії та на території України посилюється державний фінансовий контроль за здійсненням державних і місцевих видатків на основі владно-правових приписів, що мають ознаки законодавчих актів. У результаті значно розвивається правове регулювання видатків публічного характеру, і їх фінансування все більше пов’язується з наявністю відповідних актів верховної влади, що мають законодавчий характер. Величезне збільшення обсягів коштів, що витрачаються в державі, призводить до необхідності проведення урядом систематизації не лише доходів, але й видатків державної казни.

14. Подальша еволюція видатків публічного характеру у державі відбувається і протягом ХІХ століття. У розписах видатків Російської імперії за 1844-1863 рр. з’являються нові види видатків, а саме – видатки на утримання державних банків та на “недобір у зборах”. Останні фактично можна розглядати як перші різновиди урядових резервних фондів коштів.

15. У 1862 р. в Російській імперії була впроваджена надзвичайно важлива новація у сфері бюджетного регулювання, а саме – законодавча постанова про обов’язкове відкрите опублікування державних розписів (бюджетів).

16. Наприкінці ХІХ ст. управління державними фінансами та державними і місцевими видатками в Росії стало одним із найважливіших питань державного управління і отримало досить сформовану правову основу. Можна стверджувати, що після Петра І та Катерини ІІ правителі Росії протягом ХІХ ст. випробували третю державну стратегію регулювання видатків публічного характеру та боротьби із бюджетним дефіцитом, яка полягала у скороченні обсягів і видів видатків та проведенні реформи державного управління. Необхідність скорочення державних і місцевих видатків призвело до суттєвого перегляду класифікації доходів і видатків у державі, а також подальшого розвитку та вдосконалення правового регулювання у сфері здійснення державних і місцевих видатків.

17. Уже наприкінці ХІХ ст. вчені-економісти та фінансисти відзначали тенденцію безупинного зростання публічних видатків. Ця тенденція була докладно досліджена та отримала форму економічного закону Вагнера за яким публічні видатки безупинно зростають, випереджуючи темпи зростання публічних доходів.

18. На початку ХХ ст. продовжувалося вдосконалення державних розписів: Міністерство фінансів Росії неодноразово вносило зміни у класифікацію видатків та доходів з метою покращення балансу розписів держави, про що приймалися відповідні закони.

19. На початку ХХ ст. в Російській імперії не тільки суттєво розширились види державних та місцевих видатків, але також змінилася їх якість – відбулося відокремлення видатків, які вважалися публічними видатками держави та інших примусових союзів від приватних видатків імператорської сім’ї, тобто завершилося розмежування приватних та публічних видатків у державі. Підвищення ролі правового регулювання у сфері публічних фондів коштів призвело до виділення нової галузі права – фінансового, норми якого регулювали відносини у сфері публічних фінансів.

20. В епоху соціалізму в Україні та в інших республіках СРСР відбулися великі структурні зміни у сфері видатків, а саме:

– майже зникли приватні видатки, які носили економічний (виробничий) характер у зв’язку з націоналізацією економіки країни. Деякі види приватних видатків економічного характеру трансформувалися у колективні (недержавні) видатки і були пов’язані з веденням колективного господарювання в агропромисловому секторі;

– всі різновиди публічних видатків, які існували до утворення СРСР, стали ототожнюватися лише з одним різновидом публічних видатків, а саме – з державними видатками, що значно звузило розуміння категорії “публічні видатки”. При цьому серед усіх видів державних видатків найбільшу питому вагу отримали видатки державного бюджету СРСР та бюджетів союзних республік;

– серед бюджетних видатків надзвичайно збільшилася частка видатків, пов’язаних із виробництвом. При цьому виділилися дві підгрупи державних видатків: видатки, пов’язані з виробництвом засобів виробництва та видатки, пов’язані з виробництвом предметів споживання.

21. В сучасній Україні та інших країнах СНД відбулися глибокі, суттєві структурні зміни у сфері видатків. Причиною докорінної зміни структури видатків в незалежній Україні та інших країнах СНД стала ціла низка таких об’єктивних та суб’єктивних факторів, як:

– утворення нових держав на території колишнього СРСР з новими системами державного устрою та державної влади;

– відокремлення місцевого самоврядування від держави та значна зміна сфери управління й організації самоуправління у новостворених країнах;

– зміна акцентів у публічних інтересах, які визнаються та забезпечуються новими державами;

– підвищення важливості питань соціальної сфери у функціонуванні держави та інші фактори.

22. Першою суттєвою структурною зміною у видатках, які існують в незалежній Україні та сучасних державах СНД, стала поява публічних за своєї природою, але не державних за формою власності фондів коштів місцевого самоврядування. Поява нових видів грошових фондів, які не вписувались в існуючі “класичні” визначення предмету фінансового права, призвела до початку у 90-х роках минулого століття дискусій про необхідність перегляду багатьох базових категорій фінансового права та нового осмислення предмету фінансового права.

23. Друга важлива зміна у структурі видатків в Україні пов’язана з проведенням перегляду та перерозподілу повноважень між державою та органами місцевого самоврядування відповідно до Конституції України, Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та Бюджетного кодексу України.

24. Третьою суттєвою структурною зміною в публічних видатках України стала поява на основі нових законів України публічних за своєю природою, але недержавних за формою власності фондів коштів соціального призначення – спочатку солідарного типу, а потім і накопичувального. Поява таких фондів коштів призвела, відповідно, до виникнення нового виду публічних видатків соціального призначення.

25. Четверта структурна зміна в публічних видатках України та інших країнах СНД викликана майже повною приватизацією економіки країни та перерозподілом відповідальності між державним і приватним секторами у фінансуванні різного виду економічних та соціальних видатків в державі. Розширення приватного та скорочення державного сектору економіки в державі призвело до зменшення ролі держави в управлінні і фінансуванні видатків виробничого сектору економіки. У той же час зросла роль і відповідальність місцевого самоврядування та приватного сектору в управлінні і фінансуванні видатків соціального сектору, які раніше майже повністю фінансувалися за рахунок Державного бюджету України. Приватизація житлового сектору та житлово-комунальних організацій зменшила роль і відповідні видатки держави у сфері житлового сектору та комунальних послуг. Ці життєво важливі для кожного громадянина України видатки поступово переходять із сфери публічних видатків держави та місцевого самоврядування у сферу приватних видатків громадян.

26. Суттєві структурні зміни у видатках, існуючих в сучасній України та країнах СНД, а також зміни у фінансовій системі держави, що пов’язані із виникненням нових видів фондів грошових коштів, які мають публічну природу, але не є державною чи комунальною власністю, поставили питання про пошук критеріїв чіткого розмежування публічних видатків, фондів грошових коштів та фінансів від приватних видатків, фондів грошових коштів та фінансів, які не охоплюються предметом фінансового права. Внаслідок цього у сучасній Україні та інших країнах СНД відбувається переосмислення категорій “державні видатки”, “місцеві видатки”, “публічні видатки” як економічних категорій та як категорій фінансового права.

27. Для подальшого визначення публічних видатків як різновиду суспільних відносин і як складової частини публічних фінансів ми пропонуємо використовувати такі ознаки “публічності” та “приватності”:

1) форма власності на матеріальний носій (об’єкт) правовідносин: державна власність; комунальна власність; приватна власність (спільна власність учасників певного об’єднання громадян та власність юридичних осіб, уповноважених законом здійснювати загальнодержавні обов’язкові соціальні програми) – для публічних правовідносин або приватна власність окремих громадян – для приватних правовідносин;

2) характер інтересу, який виявляється у правовідносинах: публічний чи приватний;

3) мета виникнення відповідних суспільних відносин: задоволення потреб однієї окремої людини; задоволення потреб суспільства; задоволення потреб держави;

4) метод правового регулювання відповідних суспільних відносин: встановлення владних приписів чи встановлення цивільно-правового регулювання відносин між суб’єктами стосовно утворення, розподілу та використання фондів коштів;

5) форма розподілу та форма пристосування матеріального носія (об’єкта) відповідних суспільних відносин до використання:

– призначення об’єкта для розподілу між окремими юридичними чи фізичними особами для прямого задоволення приватних потреб цих осіб, коли держава регулює лише процес розподілу об’єкта, з приводу якого виникають відносини, або

– пристосування об’єкта для спільного задоволення відокремлюваних інтересів осіб – суб’єктів правовідносин, коли держава регулює не лише розподіл, а й використання (споживання) об’єкта, з приводу якого виникають суспільні відносини.

27. У сучасній юридичній літературі теоретики публічного права визначають три види публічного інтересу: державний, суспільний і територіальний інтерес. Використовуючи публічний інтерес як ознаку публічності у суспільних відносинах, у тому числі у сфері фінансів, необхідно враховувати, що, на нашу думку, не всі суспільні інтереси набувають ознак публічності і стають різновидом публічного інтересу, що регулюється публічними галузями права, а лише ті з них, які отримали визнання держави або органів місцевого самоврядування, якщо останні мають певну самостійність та незалежність від держави відповідно до законодавства країни. При цьому визнання державою або органами місцевого самоврядування тих чи інших суспільних інтересів відбувається шляхом декларування у нормах законодавства зацікавленості держави або органів місцевого самоврядування у підтримці та задоволенні таких інтересів. Найчастіше це здійснюється шляхом визначення у відповідному законодавстві джерел та правил фінансування заходів, спрямованих на задоволення відповідного суспільного інтересу.

28. Державний інтерес є різновидом публічного інтересу, легітимним носієм якого виступає держава в особі відповідних державних органів. Територіальний інтерес є різновидом публічного інтересу, легітимним носієм якого є органи місцевого самоврядування. Публічні суспільні інтереси можуть стосуватися різних напрямів публічного суспільного життя.

29. Одним із основних публічних суспільних інтересів, які визнаються, захищаються та реалізуються в сучасних державах, стає інтерес громадян в отриманні соціального захисту та соціального забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадян обставин, а також у старості та в інших випадках. Легітимними носіями цього інтересу в Україні є чотири інституції, які утворені для забезпечення задоволення суспільного інтересу в існуванні ефективного соціального страхування громадян України. Це – фонди державного соціального страхування, визначені Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та законами України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який утворюється за рахунок обов’язкових відрахувань комерційних банків згідно із Законом України “Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб”.

<< | >>
Источник: НЕЧАЙ АННА АНАТОЛІЇВНА. ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ВИДАТКІВ У ДЕРЖАВІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Київ –2005. 2005

Скачать оригинал источника

Еще по теме Висновки до розділу 1:

  1. Висновки до розділу 1
  2. Вступ
  3. 3.1. Моделювання структури джерел формування бюджетного потенціалу регіону
  4. 1.1. Застосування законодавчо закріплених форм безпосередньої участі громадян у практиці місцевого самоврядування
  5. 1.2. Невнормовані законодавством форми безпосередньої участі громадян у практиці місцевого самоврядування
  6. 2.3. Комбінаторно-системний підхід дослідження місцевого розвитку, орієнтованого на громаду
  7. ПРАКТИКА СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ МІСТ (НА ПРИКЛАДІ СУМ, ПОЛТАВИ І ЧЕРНІГОВА)
  8. Основні принципи економічного контролю
  9. КОРОТКИМ ЗМІСТ
  10. Додаток до розділу 26 СУКУПНА ПРОПОЗИЦІЯ І КРИВА ФІЛІПСА: ІСТОРИЧНА ПЕРСПЕКТИВА
  11. ПРОБЛЕМАТИКА ХОДУ ДУМОК ІСТОРИЧНО-КРИТИЧНОЇ ЧАСТИНИ ПРАЩ М. ШЛЕМКЕВИЧА
  12. 1.2. Зміст та юридична природа координації фінансового контролю
  13. 1.1. Особливості механізму публічно-правового регулювання валютних відносин в Україні
  14. 2.1. Поняття валютної системи України та її структура
  15. ВСТУП
  16. 1.3. Визначення податкового процесу, його характеристика і принципи
  17. Вступ
  18. Висновки по розділу 1
  19. 2.2. Мета й завдання господарсько-правового регулювання діяльності підприємств міського електротранспорту
  20. 2.2. Легітимація господарської діяльності навчальних закладів