<<
>>

3.2. Правові основи запровадження публічних накопичувальних фондів в Україні

Правовими основами запровадження накопичувальних пенсійних фондів в України є: стаття 46 Конституції України, Концепція соціального забезпечення населення України, схвалена Верховною Радою України 21 грудня 1993 р.; Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування [425][462], Указ Президента України “Про Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні” [443][463], а також закони України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” [440][464] та “Про недержавне пенсійне забезпечення” [439][465].

У цих правових актах встановлено основні завдання та цілі пенсійної реформи України: підвищення рівня життя пенсіонерів; встановлення залежності розмірів пенсійних виплат від пенсійних внесків до пенсійної системи; забезпечення фінансової стабільності пенсійної системи України; заохочення громадян до добровільного заощадження коштів на старість; створення ефективної та дієвої системи адміністративного управління у сфері пенсійного забезпечення в Україні з метою підвищення ефктивності фінансування пенсійних виплат.

Складне та комплексне питання реформування пенсійної системи в Україні залишалося невирішеним до 2003 року. Можливі шляхи проведення пенсійної реформи бурхливо дискутувалися протягом більш як 7 років не тільки у Верховній Раді України, але й на сторінках майже всіх українських газет та багатьох журналів, які наводили думки щодо досвіду проведення пенсійних реформ зарубіжними країнами [344; 369; 147; 373; 386; 323][466], а також обговорювали проекти пенсійних законів України [376; 343; 366; 347; 329][467].

З 1 січня 2004 року в Україні запроваджено трирівневу пенсійну систему. Відповідно до міжнародних вимог та стандартів, перший рівень становить солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (далі – солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та фінансування пенсійних виплат і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Другий рівень становить накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (далі – накопичувальна система пенсійного страхування). Ця система базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному пенсійному фонді (далі – Накопичувальний фонд) або у недержавних пенсійних фондах. За рахунок Накопичувального фонду та недержавних пенсійних фондів цього рівня здійснюється фінансування видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат застрахованим особам на умовах та в порядку, передбачених вищезазначеним законом.

Третій рівень становить система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення. Сьогодні в науково-практичній літературі зарубіжних країн найбільша увага приділяється економічному аспекту діяльності накопичувальних пенсійних фондів. Провідні економісти у сфері публічних фінансів вивчають і аналізують ризики інвестування коштів таких фондів, шляхи зменшення адміністративних видатків їх функціонування, оподаткування в системі накопичувального пенсійного забезпечення та інші економічні питання [223; 259; 232; 387; 212; 213; 214; 264; 218; 247; 551; 246; 231; 315; 300][468]. Але правова природа, юридичний статус та методи правого регулювання публічних накопичувальних пенсійних фондів і їх видатків залишаються малодослідженими. Це породжує серйозні проблеми під час розробки пенсійного, податкового, банківського та страхового законодавства в країнах, що перебувають у процесі проведення соціальних та пенсійних реформ, зокрема – в Україні.

Правові основи функціонування першого та другого рівня нової пенсійної системи України, а також утворення та діяльності публічних накопичувальних пенсійних фондів визначено Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Правові основи функціонування третього рівня нової пенсійної системи України та утворення і діяльності приватних накопичувальних пенсійних фондів визначено Законом України “Про недержавне пенсійне забезпечення”. Розглянемо основні положення кожного з цих двох законів, які встановлюють особливості правових режимів публічних накопичувальних фондів та їх видатків.

Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” набув чинності з 1 січня 2004 року. Цим законом передбачено запровадження системи пенсійного страхування, що базується на прямій залежності розмірів пенсій громадян після виходу на пенсію від участі громадян та їх роботодавців у здійсненні пенсійних внесків до системи пенсійного страхування України протягом трудового життя громадянина. Тобто в основу нової пенсійної системи закладено принцип соціального страхування, а не принцип соціального забезпечення, як це було до пенсійної реформи в Україні.

Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачає надання застрахованим особам пенсійних виплат із першого (солідарного) та другого (накопичувального) рівнів. Отже, частина норм Закону присвячена регулюванню відносин, що виникають з приводу утворення, розподілу, управління та використання коштів публічного солідарного пенсійного фонду країни, яким є Пенсійний фонд України. Інша частина норм цього Закону присвячена регулюванню відносин, що виникають щодо утворення, розподілу, управління та використання коштів Накопичувального пенсійного фонду країни.

Регулюючи відносини, що виникають в Україні з приводу утворення, розподілу, управління та використання коштів публічного солідарного пенсійного фонду, положення Закону, зокрема, визначають:

1) запровадження системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування для всіх працюючих осіб (які перелічені в статті 11 Закону), за винятком військовослужбовців офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом Збройних сил та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Отже, пенсійному страхуванню підлягатимуть: усі працюючі громадяни; особи, які отримують допомогу по безробіттю (страхові внески за них сплачуватиме Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; самі безробітні сплачуватимуть страхові внески із суми отримуваної допомоги з безробіття); фізичні особи – підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування (для цієї категорії осіб передбачено страховий внесок у фіксованому розмірі, який вони сплачуватимуть безпосередньо до Пенсійного фонду); особи, які працюють із застосуванням фіксованого сільськогосподарського податку (вони будуть сплачувати страхові внески до Пенсійного фонду на загальних підставах; додаткові видатки, які виникатимуть у них у зв’язку із сплатою страхових внесків до Пенсійного фонду, буде фінансувати Державний бюджет). У зв’язку з цим зазначені особи мають право на отримання пенсійних виплат за рахунок солідарного та Накопичувального пенсійних фондів;

2) добровільну участь у пенсійному страхуванні. Добровільна участь у пенсійному страхуванні передбачена для тих осіб, які не перелічені у статті 11 Закону та не підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню. Зокрема, це стосується осіб, які навчаються у вищих або професійно-технічних закладах за денною (очною) формою навчання, а також осіб, які навчаються в аспірантурі, докторантурі, інтернатурі або клінічній ординатурі. Вони братимуть участь у пенсійному страхуванні за бажанням. Зазначені особи та всі інші особи, які добровільно братимуть участь у загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванні, будуть зобов’язані сплачувати страхові внески у розмірі, не меншому ніж розмір страхового внеску, обчисленого із мінімальної заробітної плати.

Слід зазначити, що Законом надається право добровільної участі у солідарній системі або накопичувальній системі або одночасно в обох системах;

3) види пенсійних виплат, які призначатимуться та фінансуватимуться за рахунок солідарного пенсійного фонду. В солідарній системі призначатимуться пенсії: за віком; по інвалідності; у зв’язку з втратою годувальника (статті 9, 26-39).

У солідарній системі також надаватимуться соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду. До соціальних послуг належить допомога на поховання пенсіонера;

4) умови, за яких призначається пенсія за віком, яка фінансується за рахунок солідарного пенсійного фонду. Право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону матимуть застраховані особи, які досягли пенсійного віку: чоловіки – 60 років, жінки – 55 років та мають не менше 5 років страхового стажу. Відповідно до статті 29 Закону у разі пізнішого виходу на пенсію та відмови від отримання виплати пенсії під час роботи (за умови сплати внесків до Пенсійного фонду) призначена після звільнення з роботи пенсія буде підвищуватись на певний відсоток за шкалою залежно від кількості років більш пізнього виходу на пенсію (неповні роки відстрочки виходу на пенсію для підвищення розміру пенсії за віком не враховуватимуться);

5) періоди, які враховуватимуться до страхового стажу для обчислення розміру пенсії, що фінансується за рахунок солідарного пенсійного фонду (стаття 24);

6) коефіцієнт страхового стажу, який визначається залежно від того, у якій системі пенсійного страхування застрахована особа бере участь: тільки в солідарній чи у солідарній та в накопичувальній одночасно (стаття 25);

7) заробіток для обчислення розміру пенсії, яка фінансується за рахунок солідарного пенсійного фонду. Для обчислення розміру цієї пенсії враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року, незалежно від перерв, та за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року (стаття 40);

8) особливості обчислення заробітної плати для підприємців – фізичних осіб, які обрали спрощену систему оподаткування (єдиний податок, фіксований податок, придбали спеціальний торговий патент) (стаття 40);

9) порядок обчислення розміру пенсії за віком у солідарній системі (статті 27, 29);

10) мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі (стаття 28);

11) порядок індексації пенсій (стаття 42);

12) порядок призначення пенсій по інвалідності у солідарній системі (статті 30-35);

13) порядок призначення пенсій у зв’язку з втратою годувальника (статті 36-39);

14) порядок перерахунку пенсій у солідарній системі, які призначені до набрання чинності Законом (стаття 43);

15) управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (статті 58-70);

16) відповідальність у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (статті 106-113);

17) державний нагляд та контроль у солідарній системі (статті 103, 104);

18) норми, які регулюють запровадження Накопичувального пенсійного фонду в Україні (статті 78-102).

Отже, Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” регламентує утворення і діяльність в Україні публічного солідарного Пенсійного фонду України та публічного фонду нового виду, а саме – публічного Накопичувального пенсійного фонду, а також правила розподілу, перерозподілу і використання їх коштів. Проаналізуємо правовий статус публічного Накопичувального пенсійного фонду як інституційного утворення, а також дослідимо правовий режим коштів, що накопичуються в ньому, правила їх утворення, розподілу, управління та використання.

<< | >>
Источник: НЕЧАЙ АННА АНАТОЛІЇВНА. ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ВИДАТКІВ У ДЕРЖАВІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Київ –2005. 2005

Скачать оригинал источника

Еще по теме 3.2. Правові основи запровадження публічних накопичувальних фондів в Україні:

  1. 2.1. Основні принципи діяльності та функції публічних адміністрацій
  2. НЕЧАЙ АННА АНАТОЛІЇВНА. ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ВИДАТКІВ У ДЕРЖАВІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Київ –2005, 2005
  3. ЗМІСТ
  4. 1.4. Критерії розмежування публічних та приватних видатків
  5. РОЗДІЛ 2 ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ПУБЛІЧНИХ ВИДАТКІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
  6. 2.1.1. Поняття публічних фінансів та його еволюція
  7. 2.3. Система публічних фондів в Україні як матеріальна основа публічних фінансів
  8. 2.3.5. Публічні накопичувальні фонди грошових коштів
  9. 2.4. Сучасна система публічних фінансів та публічних видатків в Україні
  10. 2.6. Поняття та види фінансово-правових інститутів публічних видатків
  11. 3.1. Поняття та види правових режимів публічних видатків
  12. 3.2. Правові основи запровадження публічних накопичувальних фондів в Україні
  13. 3.3. Правові режими публічних недержавних пенсійних фондів в Україні
  14. 3.4. Особливості державного регулювання та нагляду у сфері видатків публічних накопичувальних фондів
  15. 3.7. Міжнародні джерела правових основ державного регулювання у сфері публічних накопичувальних фондів
  16. Висновки до розділу 3
  17. РОЗДІЛ 4 КЛАСИФІКАЦІЯ ПУБЛІЧНИХ ВИДАТКІВ: ТЕОРЕТИЧНЕ ТА ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ І МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ
  18. 4.1. Класифікація публічних видатків у системі статистики публічних фінансів МВФ
  19. 4.2. Особливості класифікації видатків публічних фондів соціального призначення