<<
>>

3.7. Міжнародні джерела правових основ державного регулювання у сфері публічних накопичувальних фондів

Існує кілька міжнародних джерел правових основ діяльності накопичувальних пенсійних фондів. В Україні до них насамперед належать чинні міжнародні угоди, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або які визнані Україною в порядку правонаступництва на підставі Закону України “Про правонаступництво України” [417][516].

При проведенні пенсійних реформ країни дедалі частіше використовують як орієнтовні стандарти при розробці свого пенсійного законодавства не тільки норми міжнародних угод, які мають імперативний характер відповідно до законодавства країн, що їх ратифікували, але й рекомендації міжнародних організацій. Це пояснюється підвищенням ролі саморегулювання та саморегулівних професійних об’єднань у розвинутих країнах світу, яким поступово передаються функції щодо стандартизації відповідних видів професійної діяльності. І хоча документи міжнародних організацій носять лише рекомендаційний характер, їх застосування при розробці національного законодавства (у тому числі українського) з питань накопичувального пенсійного забезпечення є важливим з трьох причин.

По-перше, ці рекомендації допомагають вивчати і використовувати найкращий світовий досвід впровадження накопичувальних пенсійних систем та допомагають уникнути помилок, зроблених в інших країнах. По-друге, використання цих рекомендацій при розробці національного законодавства дає змогу наблизити умови пенсійного забезпечення українських громадян до тих, що існують у більш розвинутих країнах і які вивірені часом. По-третє, врахування цих рекомендацій у нормах українського законодавства відповідає положенням стратегії уряду України та Програмі інтеграції України до ЄС [444][517], які визначили основні напрями роботи органів виконавчої влади України на період до 2007 року. Протягом цього часу мають бути створені умови, необхідні для набуття Україною повноправного членства в ЄС та входження до європейського політичного, економічного і правового простору.

Основні міжнародні акти у сфері соціального захисту та соціального страхування, які враховуються урядом України при розробці відповідного законодавства, розглядалися нами у розділі 1 роботи.

Крім визнаних Україною міжнародних угод у сфері пенсійного забезпечення, країни Європейської Союзу також керуються законодавчою резолюцією Європейського Парламенту про спільну позицію Ради Європи щодо прийняття Директиви Європейського Парламенту і Ради Європи “Про діяльність і нагляд за установами професійного пенсійного забезпечення” [553][518] від 12 березня 2003 року та положеннями самої Директиви.

Директива відображає перший етап у напрямку створення внутрішнього ринку професійного (трудового) накопичувального пенсійного забезпечення, організованого у європейському масштабі. Вона встановлює правила “обачної поведінки” як основоположні принципи інвестування капіталу і спрямована на створення можливості для суб’єктів накопичувальної пенсійної системи всіх країн ЄС здійснювати діяльність за кордоном з метою заохочення працюючого населення та роботодавців робити заощадження у сфері накопичувального пенсійного забезпечення через недержавні пенсійні фонди, що повинно сприяти економічному і соціальному прогресу країн-учасниць ЄС. Детальний юридичний аналіз Позиції Європейського Парламенту від 12 березня 2003 року Директиви Парламенту і Ради Європи “Про діяльність і нагляд за установами професійного пенсійного забезпечення” наводиться у додатку Д.

До міжнародних організацій, що справляють сьогодні великий вплив на формування законодавства у галузі накопичувального пенсійного забезпечення, формування структури державних органів регулювання та нагляду у цій сфері, а також на застосування тих чи інших методів та форм державного регулювання і нагляду належать: Міжнародна мережа органів з регулювання і нагляду у сфері пенсійного забезпечення (INPRS), Робоча група ОЕСР з питань приватного пенсійного забезпечення та Міжнародний банк реконструкції та розвитку.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, на яку покладено функції державного нагляду та контролю в сфері недержавного пенсійного забезпечення [439][519], у 2003 році увійшла до Міжнародної мережі органів з регулювання і нагляду у сфері пенсійного забезпечення. Це означає, що рекомендації, напрацьовані цією організацією, є особливо важливими для України. Адже здійснення пенсійної реформи України на рівні сучасних світових стандартів, як того прагне уряд України [448][520], можливе лише за умови врахування міжнародного досвіду та відповідних рекомендацій міжнародних організацій, в яких Україна бере участь.

Міжнародна мережа органів з регулювання і нагляду у сфері пенсійного забезпечення (надалі – Міжнародна Мережа) у 2001 році затвердила документ “Основні принципи регулювання приватних трудових пенсійних схем” [217][521]. Ці 15 принципів є рекомендаціями країнам-учасницям Міжнародної Мережі і формулюються досить узагальнено, надаючи всім країнам можливості пристосувати їх до прийнятих національним законодавством юридичних термінів, особливостей існуючої в країні системи накопичувального пенсійного забезпечення і системи державних органів.

Всі 15 принципів є взаємопов’язаними, але можуть бути умовно поділені на п’ять груп: 1) принципи, що містять вимоги до державного регулювання та саморегулювання системи накопичувального пенсійного забезпечення; 2) принципи, що містять вимоги до недержавних пенсійних фондів як юридичних осіб; 3) принципи, що містять вимоги до пенсійних схем, інвестування пенсійних активів та актуарних розрахунків; 4) принципи, що регулюють діяльність накопичувальних пенсійних фондів на фінансовому ринку; 5) принципи, що регулюють права учасників та вкладників накопичувальних пенсійних фондів. Кожна група принципів детально розглядається у додатку Е.

Міжнародні стандарти у сфері накопичувального пенсійного забезпечення також містяться у документі, який розробила та опублікувала Робоча група ОЕСР в 2002 році: “Вказівки щодо захисту прав учасників і одержувачів виплат у професійних пенсійних планах” (далі по тексту цього підрозділу – Вказівки) [295][522].

Цей документ містить шість вказівок, розроблених на основі третього та четвертого принципів, що були затверджені в 2001 році Міжнародною Мережею органів з регулювання та нагляду у сфері пенсійного забезпечення. Вказівки безпосередньо стосуються прав учасників накопичувальних пенсійних фондів і одержувачів пенсійних виплат – надзвичайно важливого аспекту запровадження накопичувальних пенсійних систем.

У Вказівках враховані міжнародні стандарти і найкращий досвід практичної діяльності, які були схвалені 30 країнами-членами ОЕСР, а також членами Міжнародної Мережі, які брали участь у розробці даного документа. Як зазначається в анотаціях до Вказівок, їх фактичне запровадження при розробці національного законодавства може відрізнятись залежно від певної країни за умови дотримання основних положень кожної Вказівки.

Вказівки мають застосовуватись до професійних та корпоративних приватних накопичувальних пенсійних фондів (планів), що передбачають участь фізичних осіб на основі трудових відносин із засновниками таких фондів (планів), незалежно від того, чи є така участь добровільною, чи обов’язковою, а також незалежно від того, чи є такі накопичувальні пенсійні фонди основним або додатковим засобом створення пенсійного доходу особи. Наприклад, у Казахстані через накопичувальні пенсійні фонди забезпечується основний пенсійний дохід (державні пенсії). А у Росії, Хорватії, Угорщині та Болгарії такі фонди забезпечують пенсії, що є додатковими до пенсій за рахунок солідарних пенсійних фондів країн.

Вказівки встановлюють основні права і засоби захисту учасників накопичувальних пенсійних фондів і одержувачів пенсійних виплат із пенсійних фондів, які загалом мають бути запроваджені і контролюватись державними органами з регулювання і нагляду у сфері пенсійного забезпечення країн-членів ОЕСР та країн, які увійшли до Міжнародної Мережі. Однак Вказівки визнають, що залежно від структури конкретної національної пенсійної системи можуть бути більш доречними інші механізми встановлення відповідних прав та їх захисту.

У Вказівках також визначають відмінність правового статусу учасників фондів і одержувачів пенсійних виплат. Термін “учасники фондів” означає активних учасників, які є працівниками засновника професійного або корпоративного пенсійного фонду, та активно накопичують кошти для майбутніх виплат у пенсійному фонді, а також “відстрочених учасників”, які є колишніми працівниками, та мають належні їм накопичені кошти у цих фондах.

Термін “одержувачі виплат” стосується учасників, які одержують або у даний час набули право одержувати пенсійну виплату, а також до осіб, які є чоловіком чи дружиною або колишнім чоловіком чи дружиною учасника фонду, що можуть набути певних прав на отримання пенсії подружжя, внаслідок смерті учасника фонду.

У цьому документі робиться намагання встановити фундаментальний стандарт прав участі, який міг би застосовуватись до всіх професійних та корпоративних пенсійних фондів. Однак обсяг прав може змінюватись залежно від умов, за яких створюється конкретний пенсійний фонд. Наприклад, від: 1) виду участі в такому пенсійному фонді – обов’язкової чи добровільної; 2) ролі пенсійних виплат з таких фондів – забезпечення основної пенсії по старості чи додаткової; 3) участі держави в утворенні накопичених коштів – чи субсидує держава пенсійні накопичення таких фондів, і якщо так, то в яких обсягах.

У випадку, коли пенсійні фонди засновуються роботодавцями для своїх працівників добровільно, має враховуватись те, що надмірна заборона прав роботодавця та захист прав учасників можуть призвести до зменшення зацікавленості роботодавців у створенні таких фондів або зростанні непорозумінь під час відображення цих питань у колективному договорі. Отже, законодавство має розумно та виважено збалансувати інтереси обох сторін.

Вказівки також відрізняють “істотні” і “процедурні” права учасників фондів, хоча не завжди можна знайти чітке розмежування між ними. До “істотних прав” віднесено певні фундаментальні права на безперешкодний доступ до участі у накопичувальних пенсійних фондах; правила участі та фінансування пенсійних внесків роботодавцем; права учасників на накопичені кошти та їх отримання. “Процедурні” права є більш універсальними за характером, менш залежними від виду пенсійного фонду (публічний він чи приватний, наприклад). До процедурних прав Вказівки відносять певні юридичні права, а саме – право на: прозорий і справедливий процес подання скарг учасниками фондів і одержувачами пенсійних виплат; своєчасне прийняття і розгляд скарг уповноваженими державними органами; отримання відшкодування збитків учасників фондів.

Отже, до основних прав учасників накопичувальних пенсійних фондів та одержувачів пенсійних виплат Вказівки відносять:

1) можливість участі у пенсійному фонді, рівні умови участі й отримання права на виплати;

2) право на одержання накопичених коштів і законно набутих (накопичених) пенсійних прав;

3) право на переміщення пенсії у разі зміни пенсійного фонду;

4) оприлюднення і доступність інформації;

5) додаткові права у разі, коли пенсійна програма управляється її учасниками;

6) право на компенсацію у зв’язку з порушенням прав учасника фонду.

Детальний юридичний аналіз виділених груп прав учасників фондів та отримувачів пенсійних виплат наводиться у додатку Ж.

<< | >>
Источник: НЕЧАЙ АННА АНАТОЛІЇВНА. ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ВИДАТКІВ У ДЕРЖАВІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Київ –2005. 2005

Скачать оригинал источника

Еще по теме 3.7. Міжнародні джерела правових основ державного регулювання у сфері публічних накопичувальних фондів:

  1. 1. Мета і форми державного регулювання фінансового ринку
  2. 12.6.Державне регулювання у сфері страхування
  3. 2. 3. Механізм державного регулювання підприємництва
  4. 3. Методи державного регулювання економіки
  5. ЗМІСТ
  6. ВСТУП
  7. 2.3.5. Публічні накопичувальні фонди грошових коштів
  8. 2.6. Поняття та види фінансово-правових інститутів публічних видатків
  9. Висновки до розділу 2
  10. РОЗДІЛ 3 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВИХ РЕЖИМІВ ПУБЛІЧНИХ ВИДАТКІВ
  11. 3.1. Поняття та види правових режимів публічних видатків
  12. 3.2.3. Державне регулювання та нагляд у системі накопичувального пенсійного забезпечення
  13. 3.3.2. Державне регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів в Україні
  14. 3.4. Особливості державного регулювання та нагляду у сфері видатків публічних накопичувальних фондів
  15. 3.6. Органи державного регулювання та нагляду в системі накопичувального пенсійного страхування
  16. 3.7. Міжнародні джерела правових основ державного регулювання у сфері публічних накопичувальних фондів