<<
>>

Додаток Ж. Юридичний аналіз міжнародних вимог у сфері прав учасників накопичувальних фондів та отримувачів пенсійних виплат

Вказівки щодо захисту прав учасників і одержувачів виплат у професійних пенсійних планах (далі по тексту цього підрозділу – Вказівки) [295][601] містять шість груп основних прав.

Найважливішим правом учасників накопичувальних пенсійних фондів вважається сама можливість участі у пенсійному фонді на рівних умовах участі та отримання права на пенсійні виплати. До цієї групи прав відносяться чотири основних права, які формулюються у Вказівках таким чином:

“1. Працівникам потрібно надати безперешкодний доступ до приватного накопичувального пенсійного фонду, який засновує їх роботодавець. Зокрема, регулювання має у всіх випадках бути спрямованим на попередження винятків в умовах участі у пенсійному фонді, що не мають економічних критеріїв, таких як: вік, стать, сімейний статус чи національність. У тому разі, коли участь у пенсійному фонді є обов’язковою і такий фонд є першочерговим засобом для забезпечення пенсійного доходу, а також коли такі фонди у значних обсягах субсидуються державою, державне регулювання також повинне спрямовуватись на попередження інших необґрунтованих винятків щодо участі у цих фондах, у тому числі винятків, залежно від величини заробітку, тривалості стажу і умов зайнятості (наприклад, різні умови для працівників з повною і неповною зайнятістю або тих працівників, які зайняті на невстановлений чи на визначений строк). Регулювання добровільних пенсійних фондів і таких, які забезпечують обов’язкові додаткові пенсійні виплати, також повинне забезпечувати для усіх працівників схожий широкий доступ, хоча рівень такого доступу має враховувати фактори, що стосуються добровільного характеру пенсійного фонду, специфічні потреби роботодавця у заснуванні пенсійного фонду, а також адекватність інших пенсійних виплат.

2. Працівники мають перебувати у рівних умовах стосовно пенсійного забезпечення, а саме: стосовно прав переміщення коштів, вимог до оприлюднення інформації, управління пенсійними коштами і механізму компенсації, а також інших прав, пов’язаних з участю у пенсійному фонді.

3. При встановленні правил для визначення рівня пенсійних виплат, величини коефіцієнта заміщення[602] та ставки пенсійного внеску державні органи з регулювання мають враховувати рівень взаємодії професійних та корпоративних фондів та інших державних або обов’язкових джерел пенсійного доходу, а також адекватність сукупності всіх пенсійних та соціальних виплат.

4. Працівники мають бути захищені від репресивних дій і погроз вчинити репресії з боку роботодавця або представників пенсійного фонду при реалізації прав на пенсійні виплати та інших прав, набутих під час участі у пенсійному фонді. Наприклад, працівники мають бути захищені від звільнення, метою якого є позбавлення права на накопичені пенсійні кошти, здобутого за умовами діяльності пенсійного фонду. Аналогічно, особи, які реалізують свої пенсійні права, у тому числі право на подання скарги чи апеляції або порушення адміністративної чи судової справи, мають бути захищені від репресивних дій, таких як: звільнення, призупинення зайнятості, штраф або інших видів дискримінації.”

Право працівника на участь у професійному чи корпоративному пенсійному фонді залежить від характеру пенсійної програми роботодавця і особливостей пенсійних схем, що використовуються у певній країні відповідно до законодавства. Однак державне регулювання має спрямовуватись на гарантування того, що працівники не будуть позбавлені права участі у пенсійному фонді роботодавця необґрунтовано. У тому випадку, коли участь працівника у пенсійному фонді є добровільною, право “доступу до пенсійного фонду” має трактуватися як надання роботодавцем працівнику можливості вибору щодо участі у такому пенсійному фонді.

Особливо шкідливими та дискримінаційними є обмеження щодо участі у пенсійному фонді залежно від віку, статі, сімейного статусу і національності працівника, які мають бути повністю заборонені законодавством країни. Недопустимими також є обмеження, залежні від величини заробітку працівника, коли право участі у пенсійному фонді надається лише працівникам з великим заробітком.

Негативними згідно з Вказівками також є обмеження участі у пенсійному фондів для працівників із неповною зайнятістю та працюючих за строковими трудовими контрактами (договорами).

Але деякі інші обмеження, встановлені на основі раціональних економічних критеріїв, можуть бути дозволені, якщо вони ретельно перевірені уповноваженими державними органами. Наприклад, деякі країни дозволяють встановлювати вимоги щодо тривалості стажу, необхідності відпрацювати визначений період чи певну кількість годин на тиждень до моменту набуття права вступу до пенсійного фонду, чи відпрацювати певну кількість годин на рік, щоб залишатись його учасником.

Вказівки також дозволяють роботодавцям встановлювати диференціацію між різними групами працівників при визначенні розмірів пенсійних внесків, які робить роботодавець на їх користь. Усі обмеження та винятки для участі у пенсійному фонді мають чітко відображатись у статутних документах корпоративного та професійного фонду, колективному договорі та перевірятися уповноваженими державними органами.

При встановленні вимог до функціонування накопичувальних пенсійних фондів та захисту прав учасників таких фондів необхідно також враховувати адекватність майбутнього пенсійного доходу, який буде утворено за рахунок усіх гарантованих державою джерел. Так, наприклад, у країнах, де професійні та корпоративні фонди створюються лише як додаткові до державної пенсійної системи (або інших джерел пенсійного доходу особи), універсальний доступ до пенсійного фонду для всіх працівників мабуть не матиме такого великого значення, оскільки він має забезпечувати лише невелику частку пенсійного доходу особи. Однак навіть у таких випадках уповноважені державні органи повинні враховувати можливі суттєві державні дотації (податкові пільги тощо), що встановлюються для роботодавців, які роблять пенсійні внески у такі фонди. При існуванні прямого чи непрямого субсидування накопичувальних пенсійних фондів державою, всі працівники роботодавця повинні мати право участі в таких фондах, утворених їх роботодавцем.

Усі учасники одного пенсійного фонду, які обрали однакову пенсійну схему, повинні мати рівні права щодо участі в такому пенсійному фонді. Будь-які законні дії учасників фонду, спрямовані на захист їх законних прав, не повинні переслідуватися роботодавцем. Тому законодавство має встановити процедуру захисту прав учасників, а уповноважений державний орган повинен розглядати скарги учасників про порушення їх прав та бути наділеним повноваженнями стосовно поновлення порушених прав учасників. Останнє може робитися уповноваженим державним органом у судовому порядку.

Друга група прав стосується прав на накопичені виплати і набуті пенсійні права. Вказівки містять п’ять прав цієї групи, сформульованих таким чином:

“1. Державне регулювання має сприяти захисту пенсійних коштів, накопичених працівником упродовж періоду участі у пенсійному фонді, попереджувати зворотне зменшення вартості коштів, попередньо накопичених у фонді, і забезпечувати вчасне отримання учасниками фонду повідомлення про будь-яке зменшення у розмірі належних їм пенсійних коштів.

2. Право на накопичені кошти має набуватись учасником одразу або після періоду, відпрацьованого у роботодавця, який вважається прийнятним з огляду на середню тривалість перебування на відповідній посаді. Право на кошти, що вносились до фонду самим учасником, має набуватись ним одразу.

3. Не можна дозволяти застосовувати такі практичні заходи, які значно підривають або позбавляють змісту права учасників фонду на накопичені кошти і набуті пенсійні права.

4. Набуте учасником право на пенсійні кошти, яке мають працівники роботодавця після припинення трудових відносин з ним, має бути захищеним. Пенсійні кошти не можуть бути об’єктом конфіскації, незалежно від причин припинення трудових відносин, за винятком обмеженого числа випадків звільнення внаслідок грубих зловживань з боку працівника, характер яких є чітко визначеним у законодавстві.

5. Набуте право на пенсійні кошти має бути захищене, принаймні юридичним відокремленням пенсійних активів від усіх інших активів, у разі зміни статусу його засновника пенсійного фонду, у тому числі змін у праві власності внаслідок злиття, придбання або інших корпоративних операцій, а також банкрутства роботодавця чи фінансової установи або іншої особи, яка здійснює управління пенсійним фондом або пенсійними активами, або виконує функції депозитарія активів пенсійного фонду. У такому ж порядку потрібно вирішувати питання про рівень захисту набутих прав на пенсійні кошти від кредиторів окремих учасників і одержувачів виплат з пенсійного фонду.”

Кошти, що належать учаснику пенсійного фонду, накопичуються з моменту вступу до пенсійного фонду. Але, як вже зазначалося раніше, у деяких країнах право на ці кошти набувається учасником фонду одразу, а в інших країнах – лише після визначеного періоду часу, тривалість якого пов’язана з кількістю років, відпрацьованих на роботодавця, що робить пенсійні внески на користь свого працівника (тобто, пенсійні права є відкладеними). Незалежно від того, чи набувається право на накопичені кошти відразу, працівники, які беруть участь у професійних та корпоративних пенсійних фондах, мають бути захищеними від зворотного зменшення обсягів накопичених пенсійних коштів (або набутих пенсійних прав). Захисні засоби мають застосовуватись як у пенсійних схемах із визначеними пенсіями, так і у пенсійних схемах із визначеними внесками.

Право на накопичені кошти вважається “набутим” після того, як учасник отримав безпосереднє закріплене право на сьогоднішнє або майбутнє одержання своїх накопичених пенсійних коштів. Практика різних країн свідчить про те, що рівень набутих пенсійних прав та правила захисту накопичених коштів істотно відрізняються. У більшості країн це право є “невідкладеним”: працівники-учасники пенсійного фонду набувають права на пенсійні накопичення одразу після здійснення відповідних пенсійних внесків їх роботодавцем. У тих країнах, де таке право є відкладеним, період набуття пенсійних прав може тривати від початку участі у фонд до набрання 5 років трудового стажу, хоча у певних випадках цей період може бути навіть довшим.

Тривалість (кількість років) і побудова періодів набуття пенсійних прав (коли право набувається за принципом “все або нічого” чи за принципом графіка поступового набуття прав пропорційно відпрацьованого часу) можуть змінюватись залежно від конкретних умов ринку праці певної країни і потреби у збалансованості між інтересами роботодавців та їх працівників. Роботодавці намагаються встановити якомога довший час набуття пенсійних прав, щоб мінімізувати свої витрати на пенсійні внески, а працівник бажає скоротити цей час, щоб зменшити період його “прикріплення” до певного робочого місця.

Взагалі, коротші періоди для набуття пенсійних прав зменшують роль пенсійного фонду як засобу для утримання працівника. Довші періоди набуття пенсійних прав можуть відображати законне бажання роботодавців утримувати працівників упродовж певного періоду часу, зважаючи на кошти, інвестовані в їх навчання. Але з точки зору зацікавленості держави в забезпеченні адекватності пенсійного доходу всіх працівників після їх виходу на пенсію, бажано законодавчо заохочувати до негайного набуття учасниками фондів прав на накопичені пенсійні кошти.

Іншим важливим питанням є розрахунки величини пенсійних внесків та пенсійних виплат. У багатьох країнах законодавство залишає вибір конкретних формул розрахунків внесків та виплат (особливо у добровільно заснованих фондах) на розсуд роботодавця. У цьому випадку питання про ці розміри та формули часто визнається об’єктом колективної угоди. Але держава повинна наглядати за тим, щоб роботодавець не використовував цю надану йому законодавством, свободу проти права учасників таких фондів на адекватне пенсійне забезпечення.

Особам, які припинили трудові відносини добровільно, за взаємною згодою або за бажанням роботодавця, має бути гарантовано отримання принаймні номінальної вартості пенсійних накопичень, на які працівник набув право. У пенсійних схемах з визначеними внесками номінальна вартість коштів, належних учаснику фонду, може залежати від результатів інвестування цих коштів. Здатність звільненого працівника “забирати з собою” належні йому пенсійні накопичення є важливим засобом захисту набутого їм пенсійного права, що вимагається цією групою Вказівок.

Водночас можуть існувати певні винятки з правила, що дозволяє “забирати з собою свої кошти”. Наприклад, у разі звільнення роботодавцем осіб за грубі фінансові зловживання законодавство досить обґрунтовано може передбачати позбавлення права на накопичені кошти.

Захист прав учасників фондів потребує чіткого контролю за фінансовим станом пенсійних фондів. Тому норми законодавства та уповноважені державні органи також мають забезпечити чітке визначення відповідальності за ведення обліку коштів пенсійного фонду, правила визначення вартості пенсійних активів та визначення обсягів пенсійних прав, набутих учасниками пенсійного фонду.

Третя група прав пов’язана з правом на переміщення пенсійних коштів у разі зміни пенсійного фонду. Ця група містить шість таких прав учасників накопичувальних пенсійних фондів:

“1. Особи, які змінюють місце роботи, повинні мати можливість за власною вимогою переміщувати накопичені пенсійні права (у разі використання пенсійних схем з визначеними пенсіями), або суму коштів у розмірі, що обліковується на їх індивідуальному пенсійному рахунку (у разі використання пенсійних схем з визначеними внесками), з колишнього пенсійного фонду до пенсійного фонду теперішнього роботодавця (якщо це дозволено) чи у подібні пенсійні фонди з такими ж пільговими податковими умовами. При цьому запровадження загальногалузевих та інших видів фондів за участю кількох роботодавців може зменшити потребу в забезпеченні прав учасника на переміщення належних йому коштів та пенсійних прав.

2. Потрібно, щоб особи мали право на вчасне виконання вимоги щодо переміщення пенсійних коштів, на які вони набули право.

3. Стовно коштів, накопичених за пенсійними схемами з визначеними пенсіями, повинні бути справедливими і доцільними припущення актуарних розрахунків та відсоткових ставок майбутніх доходів, що використовуються для оцінки пенсійних прав особи, що мають бути переміщені. Ці припущення мають бути підготовлені та пояснені особі, яка збирається перемістити належні їй накопичені кошти та права.

4. Право на переміщення накопичених коштів має бути пояснено учаснику пенсійного фонду у момент припинення ними трудових відносин з роботодавцем, незалежно від того, чи це припинення було добровільним, недобровільним або за взаємною згодою.

5. Не можна зменшувати обсяг права на переміщення накопичених коштів шляхом запровадження необґрунтованих нарахувань або оплат, таких як: надмірні ставки комісійних винагород за операції з накопиченими коштами або надмірна плата переміщення коштів. Принаймні всі учасники фонду і одержувачі пенсійних виплат мають отримувати інформацію про наявність будь-яких комісійних винагород.

6. Не можна вимагати від особи реалізовувати своє право на переміщення накопичених коштів всупереч її бажанню. Загалом, потрібно дозволяти особам залишати накопичені кошти, на які ця особа набула права, у пенсійному фонді колишнього роботодавця.”

Як і набуті пенсійні права, право на переміщення накопичених коштів часто пов’язано з мобільністю трудових ресурсів. Неможливість переміщення накопичених пенсійних коштів від одного роботодавця до іншого може перешкоджати особам, які мають намір змінити роботу. Але часто підтримка мобільності трудових ресурсів є одним із напрямків соціальної політики держави. Тому законодавство країн має передбачати право на переміщення накопичених пенсійних коштів.

Крім того, право переміщення накопичених коштів може допомагати особам в управлінні власними пенсійними накопиченнями упродовж трудового життя, оскільки в них з’являється можливість консолідації таких накопичень. Консолідація пенсійних накопичень дає змогу зробити процес накопичення пенсійних коштів значно прозорішим. Окрім цього, у багатьох пенсійних фондах, що використовують пенсійні схеми з визначеними пенсіями, не проводиться індексація сум накопичених коштів, на які набуті права, для осіб, які припиняють у них участь. За таких обставин захист інтересів учасників накопичувальних пенсійних фондів вимагає передбачення права учасника переміщувати свої накопичені кошти до будь-якої іншої, дозволеної законодавством, фінансової установи для запобігання знецінення цих накопичень.

Важливо, щоб учасники пенсійних фондів мали відповідне розуміння своїх прав на переміщення пенсійних накопичень. Зокрема, законодавство країни повинно містити вимоги щодо надання учасникам достатнього обсягу інформації, яка пояснює їм всі права та методи їх захисту. Адже при переміщенні належних накопичень, особа повинна розуміти (і бути у змозі перевірити) правильність обсягів коштів та правильність розрахунку цих обсягів, особливо у випадках застосування пенсійних схем із визначеними пенсіями.

При встановлені прав учасників на переміщення коштів також необхідно враховувати потенційні адміністративні витрати, пов’язані із виконанням переміщення коштів. За певних умов витрати на здійснення переміщення можуть виявитись неприйнятно високими. У таких випадках Вказівки дозволяють працівнику залишати належні йому кошти у пенсійному фондів колишнього роботодавця. Але такі випадки повинні обмежуватися законодавством, тому що на колишнього роботодавця покладається фінансування адміністративних витрат з управління та адміністрування коштів колишніх працівників.

Четверта група прав стосується Оприлюднення і надання інформації учасникам фондів. Вказівки містять вісім вимог щодо оприлюднення та надання інформації учасникам фондів:

“1. Потрібно, щоб учасники пенсійних фондів і одержувачі пенсійних виплат з пенсійного фонду мали юридичне право на безпосередній доступ до основної інформації про пенсійний фонд, у тому числі інформації про їх право на участь у фонді, очікувану ставку пенсійного внеску і/або величину коефіцієнта страхового стажу, графік набуття прав на накопичені кошти, інші права і обов’язки, імена і порядок звернення до осіб, відповідальних за керівництво і управління пенсійним фондом, а також порядок подання скарг.

2. Документи стосовно діяльності пенсійного фонду, річна звітність про стан рахунків, річна фінансова і актуарна звітність, якщо вона не оприлюднюється автоматично, має надаватись учасникам фонду і одержувачам пенсійних виплат з пенсійного фонду на їх вимогу за плату, що не перевищує вартості копіювання.

3. Учасники фондів і одержувачі пенсійних виплат мають отримувати інформацію, яка підтверджує сплату роботодавцем і учасниками всіх обов’язкових пенсійних внесків.

4. У встановлений строк кожний учасник фонду (і одержувачі пенсійних виплат, якщо це доречно) мають отримувати індивідуальний звіт про стан належних їм пенсійних коштів. Періодичність і вид інформації, яка міститься у звіті про стан пенсійних коштів, залежить від виду пенсійного фонду та пенсійних схем. Ця інформація має надати учаснику фонду можливість визначити обсяг накопичених пенсійних прав (при використанні пенсійних схем з визначеними пенсіями) або суму коштів, що обліковуються на його індивідуальному пенсійному рахунку.

У пенсійних фондах, що використовують пенсійні схеми з визначеними внесками та ведуть персоніфікований облік пенсійних коштів, така інформація має відображати дату і величину пенсійних внесків, перерахованих на користь учасника фонду, результати від інвестування належних йому коштів, прибуток і/або збитки. Окрім цього, у пенсійних планах, управління якими здійснюється самими учасниками, надається звіт про всі операції, що проводяться з коштами на індивідуальному рахунку учасника за відповідний звітний період. Ця інформація та інші подібні персональні дані мають обліковуватись і надаватись з дотриманням повної конфіденційності.

5. Особам має надаватись відповідна інформація про правила, пов’язані з наданням права на переміщення накопичених коштів, на які вже набуті права, особливо у випадку, коли переміщення цих коштів може призвести до втрати певної суми коштів або набутих прав.

6. Матеріали, що оприлюднюються, мають бути оформлені таким чином, щоб бути цілком зрозумілими для учасників фондів і одержувачів виплат, яким вони надаються.

7. Потрібно розглянути відповідні форми надання і оприлюднення матеріалів, у тому числі поштою, шляхом доставки на робоче місце, електронною поштою або через веб-сайт.

8. Зміни чи доповнення до статуту пенсійного фонду, які істотно зачіпають інтереси учасників фонду і одержувачів пенсійних виплат, їх права та величину належних їм накопичених коштів, повинні вчасно повідомлятися у порядку та формах, цілком зрозумілих учасникам фонду і одержувачам пенсійних виплат.”

Будь-які права громадян, встановлені законодавством країни, втрачають своє значення, якщо вони не відомі громадянам або не розуміються ними. Отже, важливо, щоб учасникам фондів і одержувачам пенсійних виплат вчасно надавалась достатня, зрозуміла інформація про умови функціонування пенсійного фонду. Також потрібно повідомляти про будь-які значні зміни у правах учасників фонду, правилах їх реалізації та обсягах зобов’язань фонду перед його учасниками.

Отже, законодавство повинне містити вимогу надання певної інформації кожній особі до початку участі у пенсійному фонді, а також протягом усього періоду участі у фонді як в обов’язковому порядку, так і за вимогою учасника. Майже у всіх країнах обов’язковою для надання є така інформація: 1) дані про керівний орган пенсійного фонду; 2) роз’яснення характеру обіцяної пенсійної виплати (у тому числі визначення ризиків і можливої індексації відповідно до рівня інфляції); 3) інформація про наслідки у разі дострокового припинення участі у пенсійному фонді; і 4) інформація про інвестиційну політику, якої дотримується пенсійний фонд.

Також встановлюється обсяг інформації, яка має надаватися регулярно. Як правило, це інформація про результати інвестування коштів фонду та інформація про величину накопичених пенсійних коштів, належних учаснику фонду.

Окрім допомоги у реалізації основних і процедурних прав учасників фондів і одержувачів виплат, надання зазначеної інформації може також сприяти більш ефективному керівництву пенсійним фондом, оскільки учасники отримують можливість контролю за певними аспектами діяльності пенсійного фонду.

П’ята група прав пов’язана із додатковими правами учасників, які самостійно управляють своїми пенсійними планами. У деяких країнах запроваджено механізми, що дають змогу організовувати індивідуальні пенсійні плани для кожного окремого працівника. У такому разі управління коштами таких пенсійних планів здійснюється за індивідуально обраною інвестиційною політикою. Тобто управління активами провадить, по суті, сам учасник такого пенсійного плану. На нашу думку, такі пенсійні плани доцільно застосовувати у країнах із розвинутим фондовим ринком та реальною обізнаністю громадян щодо механізмів їх функціонування і управління всіма видами ризиків. Законодавство таких країн має передбачати додаткові права осіб, які беруть участь у індивідуальних пенсійних планах. До таких додаткових прав Вказівки відносять чотири права, а саме:

“1. Якщо учасники пенсійного плану здійснюють самостійне управління інвестиціями пенсійних коштів такого плану, вони мають право встановлювати кількість і диверсифікацію напрямків інвестування, які є достатніми для формування відповідного інвестиційного портфеля з огляду на їх індивідуальні обставини і особливості пенсійної програми.

2. Учасникам такого пенсійного плану має надаватись вичерпна інформація про напрямки інвестування у стандартизованому вигляді і з порівняльним аналізом. Щонайменше, ця інформація має містити дані про всі ставки комісійних винагород, різних видів оплати і величину витрат, пов’язаних з кожним напрямком інвестування, а також інформацію про результати інвестиційної діяльності за минулі роки.

3. Учасники пенсійного плану, які самостійно управляють своїми коштами, мають право на своєчасне і належне виконання своїх рішень щодо інвестування, а також на отримання письмового підтвердження результатів їх виконання. Необхідно стежити за тим, щоб встановлення неприйнятно високих ставок комісійних не перешкоджало реалізації права (або відповідальності) учасників таких пенсійних планів приймати і виконувати рішення щодо інвестування їх коштів.

4. Учасникам і одержувачам пенсійних виплат з пенсійного плану, які зобов’язані управляти власними індивідуальними рахунками, має надаватись достатня можливість оволодівати фінансовими навичками або освітою, а також отримувати іншу допомогу, яка потрібна їм для того, щоб приймати відповідні рішення щодо інвестування коштів свого пенсійного плану.”

Особи, котрі беруть участь у пенсійних планах, управління якими здійснюють самі учасники, мають бути забезпечені установленими в законодавстві відповідними правами і засобами їх захисту, враховуючи обсяг відповідальності, покладений на таких осіб.

Передусім особи, які самостійно управляють пенсійними накопиченнями, повинні мати відповідну кількість дозволених напрямків інвестування, щоб диверсифікувати свої інвестиції. Отже, політика державного регулювання дозволених напрямків інвестування має бути ретельно продуманою та відображеною у законодавстві країни.

Як правило, повна відповідальність за оцінку і вибір стратегії інвестування коштів та контроль за її виконанням у таких випадках покладається законодавством на осіб, котрі беруть участь у пенсійних планах, управління якими здійснюють самі учасники. Тому ці особи повинні мати адекватну інформацію щодо ризиків, комісійних винагород і результатів інвестиційної діяльності, щоб мати можливість ефективно виконувати вищезазначені завдання. У зв’язку з цим права на отримання інформації, визначені цією групою Вказівок, мають особливе значення для планів, управління якими здійснюють учасники.

Також важливо, щоб учасникам і одержувачам виплат із таких планів надавалась достатня можливість для оволодіння фінансовими навиками, а також отримання іншої допомоги, потрібної для прийняття рішень щодо інвестування. Це означає, що у країнах, де дозволяють застосовувати такі пенсійні плани, уповноважені державні органи зобов’язані передбачити заходи щодо підвищення рівня знань таких осіб. Ці заходи можуть мати різні форми, у тому числі залучення до підвищення рівня фінансової грамотності населення державних навчальних програм, роботодавців-засновників таких пенсійних планів, профспілок та інших соціальних партнерів, а також установ, що надають фінансові послуги, послуги з адміністрування, управління та інвестиційної діяльності таких пенсійних планів.

Уповноважені державні органи також мають потурбуватись про те, щоб ставки комісійних винагород, пов’язаних із функціонуванням пенсійних планів, керівництво якими здійснюють учасники, істотно не перешкоджали ефективній діяльності цих планів.

Останні три Вказівки, які ми розглянемо становлять шосту групу прав, які стосуються процедурних прав учасників фондів та отримувачів пенсійних виплат. Вони встановлюють, що:

“1. Потрібно, щоб учасники фондів і одержувачі пенсійних виплат (а також особи, які заявляють про своє право бути визнаними учасниками фондів або одержувачами пенсійних виплат з пенсійного фонду) мали можливість заявляти і обстоювати свої права і пенсійні кошти відповідно до справедливого порядку.

2. Порядок або процес подання заяв має бути ефективним і прозорим. Також він має бути легко зрозумілим, і за нього потрібно справляти прийнятну плату, або він має бути безкоштовним для кожного заявника.

3. Цей процес має передбачати незалежне адміністративне або юридичне право регресу, якщо початкова заява про права або пенсійні кошти є відхиленою адміністратором пенсійного фонду, довіреною особою такого фонду або роботодавцем, який його утворив. Він (процес) також повинен забезпечувати адекватні заходи поновлення прав та заходи по відшкодуванню шкоди, завданої учаснику або одержувачу виплат, чиї вимоги були визнані законними.”

Фундаментальним правом для учасників фондів і одержувачів пенсійних виплат є право на справедливий і прозорий порядок розгляду їх скарг та заяв, за яким вони можуть відстоювати свої права. Законодавство країн має встановлювати чіткі та прозорі правила і процедур подання та розгляду скарг і заяв, а також передбачати дуже помірну плату за подання таких заяв, або навіть дозволяти подавати їх безоплатно.

Різні країни встановлюють досить різні порядки розгляду заяв, у тому числі застосовують порядок внутрішнього вирішення спірних питань. При цьому законодавство країни також має встановлювати право на незалежне оскарження до суду. Але у багатьох країнах широко використовуються методи досудового вирішення спорів, які є менш складними і дешевшими для учасників фондів, одержувачів пенсійних виплат та держави.

<< | >>
Источник: НЕЧАЙ АННА АНАТОЛІЇВНА. ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ВИДАТКІВ У ДЕРЖАВІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Київ –2005. 2005

Скачать оригинал источника

Еще по теме Додаток Ж. Юридичний аналіз міжнародних вимог у сфері прав учасників накопичувальних фондів та отримувачів пенсійних виплат:

  1. ЗАКОНОДАВЧИХ ВИЗНАЧЕНЬ ТЕРМІНОЛОГІЇ ФІНАНСОВОГО РИНКУ7
  2. ЗМІСТ
  3. Додаток Д. Юридичний аналіз позиції Європейського Парламенту від 12 березня 2003 року та Директиви Парламенту і Ради Європи “Про діяльність і нагляд за установами професійного пенсійного забезпечення”
  4. Додаток Ж. Юридичний аналіз міжнародних вимог у сфері прав учасників накопичувальних фондів та отримувачів пенсійних виплат