<<
>>

Додаток Б. Аналіз правового режиму захисту прав учасників Накопичувального пенсійного фонду

Відповідно з вимогами міжнародних правових актів у сфері діяльності накопичувальних пенсійних фондів, законодавство країни має встановити недискримінаційні умови участі в системі накопичувального пенсійного забезпечення, а також забезпечити інформування учасників про умови діяльності накопичувальних пенсійних фондів та стан накопичених коштів, належних учасникам.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, участь у Накопичувальному пенсійному фонді другого рівня в Україні залежить від віку особи. Вказівки щодо захисту прав учасників і одержувачів виплат у професійних (трудових) накопичувальних пенсійних фондах, розглянуті нами в основних розділах роботи, мають застереження щодо встановлення законодавством винятків для участі, які не мають економічних критеріїв і залежать від віку, статі, сімейного стану особи тощо. То чи можна назвати “дискримінаційною” норму цього Закону, яка пов’язує участь у системі накопичувального пенсійного забезпечення із віком особи? Розглянемо це питання докладніше.

Вік, з якого доцільно починати участь у системі накопичення, встановлено у всіх країнах, що запровадили другий рівень пенсійної системи обов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення. Встановлюючи цей вік, країни враховували як більш-менш “об’єктивні” економічні, так і “суб’єктивні” інституціональні критерії. До економічних критеріїв належать результати актуарних розрахунків розмірів накопичень, які можуть бути акумульовані особою, починаючи з певного віку і до досягнення нею віку виходу на пенсію, при певному розмірі середньої заробітної плати. Участь особи певного віку у накопичувальному пенсійному забезпеченні визнається недоцільною, якщо за результатами прогнозних актуарних розрахунків вона не змогла б акумулювати до виходу на пенсію суму, потрібну для фінансування довічної пенсії “пристойного” розміру.

“Пристойність” розміру пенсій визначається шляхом зіставлення величини такої довічної пенсії, по-перше, з вартістю адміністративних витрат на її здійснення, по-друге, з величиною мінімальних пенсій, що виплачуються у країні за рахунок солідарного пенсійного фонду. Якщо адміністрування такої довічної пенсії особи не “з’їдає” занадто велику частку самої пенсії[545], а розмір довічної пенсії не є занадто малим порівняно з мінімальною солідарною пенсією, то участь особи певного віку в системі накопичувального пенсійного забезпечення може вважатися економічно доцільною.

До інституційних критеріїв визначення віку особи, з якого доцільно дозволяти участь у обов’язковому накопичувальному пенсійному забезпеченні, належать: 1) спроможність фондового ринку держави, суб’єктів системи накопичувального пенсійного забезпечення та уповноважених державних органів ефективно управляти коштами, які спрямовуватимуться до нової системи накопичувального пенсійного забезпечення, та захищати їх від будь-яких ризиків втрати; 2) спроможність солідарного пенсійного фонду країни фінансувати свої поточні зобов’язання перед існуючими пенсіонерами при зменшенні обсягів пенсійних внесків до цього фонду (через спрямування їх частини до нової системи накопичувального пенсійного забезпечення).

У разі інституційної неготовності ефективно управляти великим обсягом коштів у системі накопичувального пенсійного забезпечення, держава приймає рішення починати функціонування системи з невеликих обсягів коштів. Для цього, з одного боку, запроваджуються невеликі розміри відрахувань до системи накопичувального пенсійного забезпечення, а з іншого – обмежується вік учасників нової системи накопичувального пенсійного забезпечення. У деяких країнах (наприклад у Польщі) у накопичувальному пенсійному забезпеченні беруть участь лише особи, які тільки починають свій трудовий шлях, що забезпечує дуже повільний розвиток системи обов’язкового накопичувального пенсійного забезпечення.

Однак з наведеного вище можна побачити, що навіть при встановленні “об’єктивних” економічних критеріїв, які впливають на раціональне визначення віку учасників системи накопичувального пенсійного забезпечення, є багато “неекономічних” суб’єктивних факторів (проти яких застерігають міжнародні рекомендації та стандарти, що розглядалися в основних розділах роботи).

Тому відповідь на запитання щодо відсутності ознак дискримінації певних груп населення при обмеженні віку учасників системи обов’язкового накопичувальному пенсійного забезпечення не є очевидною. І це було яскраво продемонстровано подіями, що відбувалися в Російській Федерації в квітні 2004 року.

Суть подій полягала у тому, що уряд Російської Федерації вирішив переглянути пенсійне законодавство з метою виведення із системи обов’язкового накопичувального пенсійного забезпечення осіб, народжених із 1953 по 1967 рік і подав відповідний законопроект до Державної Думи Російської Федерації. Така пропозиція уряду Російської Федерації була сприйнята як прояв дискримінації до зазначеної категорії громадян, які вважали свою участь у накопичувальному пенсійному забезпеченні цілком виправданою з економічних міркувань. Обурення цієї групи населення та компаній з управління активами, в яких можуть скоротитися обсяги коштів в управлінні (а значить і оплата за послуги, яка пов’язується з обсягами коштів в управлінні), широко висвітлювалося у російській пресі саме в контексті обмеження прав зазначеної вікової категорії громадян Росії [312][546].

Міжнародні норми та стандарти також вимагають встановлення в законодавстві чітких та зрозумілих правил здійснення пенсійних внесків, розподілу інвестиційного прибутку (збитку) між учасниками, правил розрахунку розміру пенсійних виплат, процедури оскарження громадянами рішень та дій суб’єктів системи накопичувального пенсійного забезпечення і порядок розгляду цих скарг тощо. З цієї точки зору Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” є “рамковим” законом, який встановив лише основні принципи функціонування майбутньої системи обов’язкового накопичувального пенсійного забезпечення, прямо зазначивши, що запровадження та функціонування системи здійснюватиметься лише після прийняття ще одного закону, в якому необхідно буде визначити чітку систему захисту прав її учасників. Відсутність відповідних норм законодавства може призвести до масових порушень прав учасників такої системи, у тому числі й уповноваженими державними органами, що знову ж таки яскраво продемонстрували події в Російській Федерації в квітні 2004 року. Коли було прийняте рішення вилучити із уже діючої системи накопичувального пенсійного забезпечення учасників віком від 37 до 50 років, виявилося, що законодавство Росії не містить норм, які б чітко визначали права особи на кошти, що вже були внесені на її користь до системи накопичувального пенсійного забезпечення Російської Федерації.

Отже, при розробці проекту закону про запровадження в Україні Накопичувального пенсійного фонду необхідно передбачити в ньому норми, пов’язані із захистом прав учасників цього фонду, а саме – норми, що чітко регулюють правила: 1) здійснення та обліку пенсійних внесків; 2) розподілу та обліку інвестиційного доходу; 3) перерахунку коштів, належних учаснику, з Накопичувального пенсійного фонду до іншого пенсійного фонду у випадках, передбачених законодавством; 4) розрахунку розмірів усіх видів пенсійних виплат учаснику за рахунок коштів, накопичених у цьому фонді; 5) здійснення пенсійних виплат учасникам системи накопичувального пенсійного забезпечення; 6) оскарження громадянами дій усіх суб’єктів системи накопичувального пенсійного забезпечення, включаючи уповноважені державні органи, та процедуру розгляду скарг і вирішення спорів.

Позитивним з точки зору захисту прав учасників системи накопичувального пенсійного страхування є те, що Закон встановив порядок оприлюднення інформації про стан пенсійних активів (стаття 96 Закону), визначив обсяги інформації про Накопичувальний пенсійний фонд, що підлягає щорічному офіційному оприлюдненню (стаття 97 Закону) та правила надання інформації про пенсійні активи учасникам цього фонду (стаття 98 Закону).

Офіційне оприлюднення інформації про діяльність Накопичувального фонду здійснюється виконавчою дирекцією Пенсійного фонду в місячний термін після закінчення звітного періоду шляхом: щоквартального обов’язкового офіційного оприлюднення; оприлюднення в електронних засобах масової інформації та подання звітності до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України відповідно до вимог Закону. Зокрема, щорічно має публікуватися інформація про: 1) склад Ради Накопичувального фонду; 2) залученого радника (радників) з інвестиційних питань; 3) компанії з управління активами, зберігача та аудитора Накопичувального фонду; 4) розміри винагород, сплачених виконавчій дирекції Пенсійного фонду, компаніям з управління активами, зберігачу, раднику з інвестиційних питань та аудитору Накопичувального фонду за послуги, надані для функціонування Накопичувального фонду протягом звітного року; 5) річні прибутки та збитки, пов’язані з розміщенням пенсійних активів.

Крім того, оприлюдненню підлягають:

1) звіт про балансову вартість пенсійних активів, чисту вартість пенсійних активів та чисту вартість одиниці пенсійних активів на кінець звітного року; 2) умови та обсяги розміщення пенсійних активів у коштах на депозитних рахунках банків; 3) перелік об’єктів інвестування, де розміщено понад 1 % пенсійних активів у цінних паперах; 4) перелік емітентів, у яких Накопичувальний фонд володіє в цінних паперах більше ніж 5 відсотками їх статутного фонду; 5) результати перевірок діяльності Пенсійного фонду щодо адміністративного управління Накопичувальним фондом, компаній з управління активами, зберігача, радника з інвестиційних питань; 6) дані про кількість учасників, які протягом року спрямовували страхові внески до недержавних пенсійних фондів, та обсяги коштів, перерахованих до цих фондів відповідно до законодавства.

Інформація про стан пенсійних активів, облікованих на накопичувальному пенсійному рахунку учасника Накопичувального пенсійного фонду, є конфіденційною, і не підлягає розголошенню чи опублікуванню, крім випадків, установлених законами України. Виконавча дирекція Пенсійного фонду зобов’язана надавати кожному учаснику безоплатно до 15 лютого наступного за звітним роком письмовий звіт про стан його пенсійних активів із зазначенням чистої вартості пенсійних активів на початок та кінець звітного року, щомісячних надходжень страхових внесків та річного інвестиційного доходу.

Отже, встановлені Законом вимоги щодо надання та оприлюднення інформації цілком відповідають міжнародним вимогам та стандартам, які застосовуються в інших країнах та будуть розглядатися нами у наступних розділах.

Одним із найважливіших прав особи – учасника системи накопичувального пенсійного забезпечення, передбачених Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, є право на успадкування коштів, накопичених на користь цього учасника у Накопичувальному фонді. Відповідно до статті 56 Закону у разі смерті учасника Накопичувального пенсійного фонду (застрахованої особи) до досягнення ним пенсійного віку, належні йому пенсійні кошти, акумульовані в Накопичувальному фонді, успадковуватимуться в порядку, визначеному Цивільним кодексом України, якщо учасник не визначив спадкоємців, які мають право на їх отримання.

Учасник (застрахована особа) має право у будь-який час визначити спадкоємців, які мають право на отримання належних йому коштів у разі смерті, та частки, в яких повинні бути розподілені між ними зазначені кошти. Особи, які не досягли пенсійного віку і мають право на отримання у спадщину належних померлій особі коштів, можуть не отримувати ці кошти одноразово, а подати заяву про спрямування їх на свій накопичувальний пенсійний рахунок у Накопичувальному пенсійному фонді. У разі, коли залишені успадковані кошти для подальшого накопичення, успадковані суми не оподатковуються під час передачі спадку. Податок на ці суми буде стягуватися лише при виплаті довічних пенсій особі після її виходу на пенсію згідно з нормами Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” [438][547].

У разі відсутності у померлої особи спадкоємців, належні їй кошти, акумульовані у Накопичувальному фонді, враховуються у складі сукупного інвестиційного доходу Накопичувального фонду (тобто – розподіляються між усіма іншими учасниками цього фонду як інвестиційний дохід), про що робиться позначка в персональній обліковій картці померлої особи в системі персоніфікованого обліку та надається повідомлення зберігачу.

<< | >>
Источник: НЕЧАЙ АННА АНАТОЛІЇВНА. ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ВИДАТКІВ У ДЕРЖАВІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Київ –2005. 2005

Скачать оригинал источника

Еще по теме Додаток Б. Аналіз правового режиму захисту прав учасників Накопичувального пенсійного фонду:

  1. ЗАКОНОДАВЧИХ ВИЗНАЧЕНЬ ТЕРМІНОЛОГІЇ ФІНАНСОВОГО РИНКУ7
  2. ЗМІСТ
  3. Додаток А. Аналіз правового режиму управління Накопичувального пенсійного фонду та його активів
  4. Додаток Б. Аналіз правового режиму захисту прав учасників Накопичувального пенсійного фонду
  5. Додаток Е. Юридичний аналіз міжнародних принципів у сфері накопичувального пенсійного забезпечення