<<
>>

Додаток А. Аналіз правового режиму управління Накопичувального пенсійного фонду та його активів

Вищим колегіальним органом управління накопичувальною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та Накопичувального пенсійного фонду як інституційного утворення є Рада, яка обирається у кількості 14 осіб, призначених на пропорційній основі Президентом та Верховною Радою України та які здійснюють свої повноваження на громадських засадах.

Строк повноважень членів Ради Накопичувального фонду становить шість років (стаття 81 Закону). Президент України призначає сім членів Ради Накопичувального фонду шляхом прийняття відповідного указу – по одному представнику від центральних органів виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, фінансів, економіки та з питань європейської інтеграції, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Ради національної безпеки і оборони України та Пенсійного фонду. Верховна Рада України призначає шляхом прийняття відповідної постанови сім членів Ради Накопичувального фонду, в тому числі по одному представнику від застрахованих осіб, роботодавців та Національного банку України.

Отже, управління Накопичувальним пенсійним фондом здійснюється на основі трипартизму, коли в регулюванні його діяльністю беруть участь представники держави, застрахованих осіб (учасників Накопичувального пенсійного фонду) та страхувальників (роботодавців). Тобто закон не встановлює виключно державне управління діяльністю Накопичувального пенсійного фонду в Україні, а визначає принцип спів-регулювання цього фонду, яке здійснюється представниками трьох зазначених сторін.

Членом Ради Накопичувального пенсійного фонду може бути особа, яка має вищу освіту в галузі економіки, фінансів або права і при цьому має досвід роботи в органі законодавчої влади або на керівних посадах у центральних органах виконавчої влади, у фінансових установах, у профспілкових об’єднаннях чи має досвід наукової роботи за фінансовою, економічною або юридичною тематикою.

Тобто Закон встановлює певні кваліфікаційні вимоги до членів Ради, що відповідає вимогам статті 9 Директиви Парламенту і Ради Європи “Про діяльність і нагляд за установами професійного (трудового) пенсійного забезпечення”.

Відповідно до статті 82 Закону до виключних повноважень Ради віднесено такі питання, як: визначення за результатами тендера компаній з управління активами, зберігача та аудитора Накопичувального фонду; затвердження основних напрямів інвестиційної політики та нормативів інвестування коштів Накопичувального фонду і змін до них; заслуховування та затвердження щорічних звітів про результати роботи компаній з управління активами, зберігача та радника з інвестиційних питань. Крім того, Рада може прийняти рішення про доцільність та умови залучення радника з інвестиційних питань і укласти з ним відповідний договір. Таким чином, учасники Накопичувального фонду опосередковано впливають на напрями інвестування належних їм коштів, що відповідає вимогам міжнародних стандартів, які розглядаються в основних підрозділах роботи.

Радник з інвестиційних питань (стаття 84 Закону) залучається за рішенням Ради Накопичувального фонду з метою надання консультацій і порад під час розроблення проектів основних напрямів інвестиційної політики і нормативів інвестування коштів Накопичувального фонду та умов проведення тендера для визначення компаній з управління активами та технічного супроводу проведення тендерів. Він також збирає та аналізує поточну інформацію та дані щодо інвестиційних та економічних умов на національному та зарубіжному ринках, які пов’язані або можуть вплинути на ефективність інвестування коштів Накопичувального фонду з метою поліпшення інвестиційної дохідності Накопичувального фонду. Крім того, на нього покладаються обов’язки щомісячно аналізувати роботу компаній з управління активами та зберігача та надавати про це письмові звіти Раді Накопичувального фонду.

Адміністративне управління Накопичувальним фондом здійснює виконавча дирекція Пенсійного фонду, а управління пенсійними активами Накопичувального фонду здійснюється компаніями з управління активами (стаття 78 Закону).

Кошти Накопичувального пенсійного фонду зберігаються на рахунках лише одного банку – зберігача Накопичувального пенсійного фонду. Компанії з управління активами та банк-зберігач обираються на конкурсній основі за результатами проведення тендера відповідно до правил, встановлених у Законі України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Функції адміністративного управління Накопичувальним фондом покладені на виконавчу дирекцію Пенсійного фонду, який здійснює управління солідарним пенсійним фондом коштів України (частина третя статті 63 Закону). До цих функцій, зокрема, належать:

1) матеріально-технічне забезпечення роботи Ради Накопичувального фонду, яке здійснюється виконавчою дирекцією Пенсійного фонду;

2) забезпечення розробки та подання на затвердження Ради Накопичувального фонду проектів основних напрямів інвестиційної політики та нормативів інвестування коштів Накопичувального фонду;

3) укладання за рішенням Ради Накопичувального фонду договорів з радником з інвестиційних питань, компаніями з управління активами, зберігачем та аудитором Накопичувального фонду;

4) ведення системи персоніфікованого обліку;

5) підготовка звітів та звітування про стан коштів Накопичувального пенсійного фонду;

6) підготовка інформації, яка підлягає опублікуванню, та щорічне безоплатне інформування кожного учасника Накопичувального пенсійного фонду про стан та розмір належних йому накопичених коштів.

Виконавча дирекція повинна інформувати учасників Накопичувального пенсійного фонду про умови і порядок отримання довічної пенсії або одноразової виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду та про показники, які застосовуються для розрахунку розміру довічної пенсії. Виконавча дирекція також зобов’язана забезпечувати своєчасне та в повному обсязі перерахування коштів Накопичувального фонду, належних застрахованим особам – учасникам фонду, для оплати договорів страхування довічних пенсій або одноразової виплати та інформувати про це компанії з управління активами.

Виконавча дирекція наділена повноваженнями давати розпорядження банку-зберігачу Накопичувального пенсійного фонду про перерахування коштів Накопичувального фонду для оплати видатків, пов’язаних з адміністративним управлінням Накопичувальним фондом, винагороди раднику з інвестиційних питань, компаніям з управління активами та зберігачу.

Ведення персоніфікованого обліку у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування є однією з найважливіших функцій виконавчої дирекції Пенсійного фонду. Персоніфікований облік містить відомості про застраховану особу – учасника фонду і стан його пенсійних активів, які обліковуються на накопичувальному пенсійному рахунку. Саме на основі даних персоніфікованого обліку у майбутньому будуть підтверджуватися права кожної застрахованої особи – учасника Накопичувального пенсійного фонду на отримання пенсій за рахунок цього фонду, а також встановлюватиметься розмір пенсії, яка виплачуватиметься. Така організація обліку та підтвердження пенсійних прав особи, яка бере участь у накопичувальному пенсійному забезпеченні, цілком відповідає прийнятим міжнародним нормам та стандартам у цій сфері, але вимагає повного дотримання вимог щодо захисту інформації, що накопичується в системі персоніфікованому обліку.

Захист інформації про громадян, яка накопичується в будь-яких автоматизованих системах, регулюється нормами законів України “Про інформацію” [420][543] та “Про захист інформації в автоматизованих системах” [421][544]. Але застосування норм цих законів до захисту даних персоніфікованого обліку в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування потребує розробки відповідних нормативно-правових актів уповноваженими державними органами, які мають регулювати питання як технічного, так і правового захисту даних про громадян на всіх етапах утворення та використання даних персоніфікованого обліку системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Питанням управління коштами Накопичувального пенсійного фонду присвячені статті 85-96 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Управління коштами Накопичувального фонду здійснюється не менше ніж трьома компаніями з управління активами, визначеними Радою Накопичувального фонду за результатами тендера, та з якими Пенсійним фондом укладені відповідні договори.

Компанії з управління активами обиратимуться на п’ять років з можливістю продовження строку дії договору додатково ще до двох років шляхом щорічного продовження цього строку за рішенням Ради Накопичувального фонду (стаття 85 Закону). Для управління коштами Накопичувального фонду можуть обиратись як українські, так і іноземні компанії з управління активами, які відповідають вимогам, визначеним Законом. Зокрема, для управління коштами Накопичувального фонду можуть бути обрані компанії, які:

1) мають не менше п’яти років досвіду роботи з управління активами на фінансових ринках України та/або світу, перелік яких визначається в технічному завданні тендера;

2) мали одночасно в управлінні активи в сумі, розмір якої встановлюється в технічному завданні тендера;

3) підтримують власний капітал, який визначається згідно із законодавством України, у сумі, еквівалентній 1 млн. євро за офіційним обмінним курсом Національного банку України на день подання заяви на отримання ліцензії;

4) відповідають вимогам Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо кваліфікаційного рівня та досвіду роботи фахівців, які безпосередньо виконуватимуть функції, передбачені технічним завданням тендера.

Такі вимоги українського законодавства відповідають вимогам Директиви Парламенту і Ради Європи “Про діяльність і нагляд за установами професійного (трудового) пенсійного забезпечення”.

Компанія з управління активами, яка є іноземною юридичною особою, може брати участь у тендері, якщо вона створена і зареєстрована в країні, законодавством якої передбачено державний нагляд за діяльністю компаній з управління активами. А у разі обрання такої компанії за результатами тендера для управління коштами Накопичувального пенсійного фонду в Україні, вона зобов’язана у двомісячний термін після проведення тендера створити відповідно до законодавства України юридичну особу і повністю сформувати за власний рахунок її статутний фонд відповідно до вимог законодавства України. Створена юридична особа зобов’язана отримати ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на провадження професійної діяльності з управління активами в частині пенсійних активів і виконувати всі умови щодо управління активами, передбачені українським законодавством. Договори з юридичними особами, утвореними іноземними компаніями, обраними за результатами тендера, укладаються Пенсійним фондом у місячний термін після отримання ними ліцензії. Такий договір повинен передбачати солідарну відповідальність цієї юридичної особи і її іноземного засновника.

Відзначимо, що вимога утворювати нову юридичну особу іноземними компаніями, обраними за результатами проведення тендера на управління активами Накопичувального пенсійного фонду, повністю відповідає законодавству України, що регулює фондовий ринок, але зовсім не відповідає вимогам забезпечення вільної конкуренції компаній з управління активами, яким керуються країни-учасниці ЄС. Однак різниця у підходах до державного регулювання цього питання пояснюється суттєво різним ступенем інтеграції, який існує між країнами-учасницям ЄС та Україною і будь-якими іншими іноземними державами. Тому більш “жорсткий” підхід України до здійснення державного контролю за діяльністю іноземних юридичних осіб у системі накопичувального пенсійного забезпечення, на нашу думку, є виправданим.

Компанія з управління активами зобов’язана управляти та інвестувати кошти Накопичувального фонду відповідно до основних напрямів інвестиційної політики та нормативами інвестування коштів цього фонду в інтересах застрахованих осіб, з урахуванням прибутковості та надійності інвестицій. Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” визначає напрями інвестування коштів Накопичувального фонду та граничні межі інвестування коштів за тими чи іншими напрямами (стаття 88 Закону). При цьому інвестування коштів за межами України здійснюватиметься лише за рішенням Ради Накопичувального фонду за наявності згоди на це Ради національної безпеки і оборони України.

Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” також визначає види пенсійних активів Накопичувального фонду (стаття 80 Закону). Пенсійні активи складаються з: 1) активів у грошових коштах; 2) активів у цінних паперах; 3) інших активів, не заборонених законом.

Пенсійні активи у цінних паперах, у свою чергу, складаються з:

1) цінних паперів, погашення та отримання доходу за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими радами відповідно до законодавства;

2) акцій та облігацій українських емітентів, що відповідно до норм законодавства перебувають в обігу на організаційно оформлених ринках цінних паперів України (крім цінних паперів, на які здійснюється підписка згідно із законодавством) та пройшли лістинг на фондових біржах або в торговельно-інформаційних системах, зареєстрованих у встановленому порядку;

3) цінних паперів, погашення та отримання доходу за якими гарантовано урядами іноземних держав, де рейтинг зовнішнього боргу не менше класу А за шкалою, встановленою рейтинговими компаніями Стандарт енд Пурс (Standard and Poor’s), Мудіс (Moody’s) або Фітч (Fitch);

4) облігацій іноземних емітентів з інвестиційним рейтингом класу А або вище за шкалою, встановленою рейтинговими компаніями Стандарт енд Пурс (Standard and Poor’s), Мудіс (Moody’s) або Фітч (Fitch);

5) акцій іноземних емітентів, що перебувають в обігу на організованих фондових ринках та пройшли лістинг на одній з таких фондових бірж, як Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська або в торговельно-інформаційній системі НАСДАК (NASDAQ). Кабінет Міністрів України може визначати додатково до зазначених інші іноземні фондові біржі та торговельно-інформаційні системи. Емітент цих акцій має провадити свою діяльність протягом не менш ніж 10 років і бути резидентом країни, рейтинг зовнішнього боргу якої не менший класу А за шкалою, встановленою рейтинговими компаніями Стандарт енд Пурс (Standard and Poor’s), Мудіс (Moody’s) або Фітч (Fitch).

Пенсійні активи у цінних паперах не можуть включати:

1) цінні папери, емітентами яких є зберігач, компанія з управління активами, радник з інвестиційних питань, аудитор та особи, які надають консультаційні послуги, з якими виконавчою дирекцією Пенсійного фонду укладено відповідні договори, та їх пов’язані особи;

2) цінні папери, які не пройшли лістинг фондової біржі або торговельно-інформаційної системи, зареєстрованих у встановленому порядку;

3) цінні папери, емітентами яких є інститути спільного інвестування;

4) векселі;

5) похідні цінні папери.

Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” також визначає, що пенсійні активи Накопичувального фонду не можуть бути предметом застави і мають використовуються лише на цілі, передбачені цим Законом. На пенсійні активи Накопичувального фонду не може бути накладено стягнення за зобов’язаннями компанії з управління активами, зберігача, страхової організації та солідарного Пенсійного фонду.

Отже, українське законодавство не дозволило компаніям з управління активами Накопичувального пенсійного фонду керуватися у своїй діяльності лише принципами “обачної поведінки”. Однак встановлені в Законі України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” ліміти інвестування, що мають виконуватися такими компаніями, відповідають лімітам, визначеним у статті 18 Директиви Парламенту і Ради Європи “Про діяльність і нагляд за установами професійного (трудового) пенсійного забезпечення”.

Оплата послуг компаній з управління активами фінансується за рахунок пенсійних коштів, які акумулюються в Накопичувальному пенсійному фонді, внаслідок чого зменшується розмір майбутніх пенсій учасників такого фонд. Тому Закон встановлює обмеження розміру оплати послуг з управління активами – вона не може перевищувати сумарно 0,9 % чистої вартості пенсійних активів, що перебували в управлінні компанії протягом року, за який здійснюється оплата цих послуг.

Таким чином, регулюючи цільове використання коштів накопичувального пенсійного забезпечення, Україна обрала шлях встановлення максимально допустимих рівнів простих тарифів для оплати адміністративних витрат. Недоліком цього методу є те, що законодавчо встановлений дозволений максимум оплати будь-яких послуг має тенденцію перетворюватися на фіксований розмір оплати, який використовується всіма надавачами послуг. Останнє не сприяє утворенню конкуренції цін та “ринковому коригуванню” вартості послуг у бік їх зниження. Отже, уповноважений державний орган має здійснювати моніторинг ринку з метою відслідковування реальної вартості послуг, яка може змінюватися з часом, та вносити корективи у законодавчо визначені допустимі максимуми тарифів, якщо пропозиція цін на відповідні послуги суб’єктів системи накопичувального пенсійного забезпечення не буде коригуватися ринком.

Зберігання коштів Накопичувального фонду здійснює тільки один банк, який за Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” має назву “зберігач” (стаття 99 Закону). Зберігач обиратиметься за результатами тендера. На нього, зокрема, покладаються такі надзвичайно важливі функції, як зберігання коштів Накопичувального фонду та контроль за додержанням основних напрямів інвестиційної політики та нормативів інвестування коштів Накопичувального фонду.

Зберігачем може бути банк, який відповідає вимогам, передбаченим Законом, зокрема:

1) має ліцензію Національного банку України на здійснення всіх видів банківських операцій та ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на право провадження професійної депозитарної діяльності зберігача цінних паперів;

2) має розмір регулятивного капіталу в сумі, еквівалентній не менше ніж 40 млн євро за офіційним обмінним курсом Національного банку України;

3) має посадових осіб, які здійснюють безпосереднє керівництво підрозділами з виконання депозитарної діяльності зберігача цінних паперів і мають відповідну вищу освіту та досвід роботи в банківській чи фінансовій сфері не менше п’яти років;

4) не є компанією з управління активами, пов’язаною особою компанії з управління активами та її пов’язаних осіб;

5) не є кредитором органів Пенсійного фонду або компаній з управління активами, з якими зберігачем укладено договір про зберігання пенсійних активів;

6) не є пов’язаною особою аудитора Накопичувального фонду та його пов’язаних осіб.

Компанії з управління активами Накопичувального пенсійного фонду ніколи не отримують коштів цього фонду на свої банківські рахунки, і виконують свої функції шляхом надання розпоряджень банку-зберігачу щодо проведення розрахунків при купівлі-продажу активів Накопичувального пенсійного фонду. Отже, усі операції з пенсійними активами у цінних паперах здійснюються через зберігача, а виконання функцій зберігача не може поєднуватися з виконанням функцій з управління пенсійними активами (стаття 100 Закону). Тому саме зберігач може стежити за відповідністю розпоряджень компаній з управління активами основним напрямам інвестиційної політики та нормативам інвестування коштів Накопичувального фонду. У разі виявлення порушень зберігач зобов’язаний інформувати про це Раду Накопичувального фонду, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України та Пенсійний фонд (як адміністратора Накопичувального пенсійного фонду).

Контролюючі функції банку-зберігача також полягають у тому, що він у встановленому порядку подає Пенсійному фонду та Раді Накопичувального фонду (стаття 99 Закону):

1) інформацію про загальну суму страхових внесків, перерахованих до Накопичувального фонду;

2) передбачену законодавством звітність, пов’язану із зберіганням та використанням пенсійних активів і резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах;

3) інформацію про загальну вартість пенсійних активів, їх ринкову вартість на день подання інформації та про загальний обсяг інвестиційного доходу за відповідний період;

4) інформацію про операції з пенсійними активами, здійснені компаніями з управління активами. Така інформація подається також Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Інформація щодо руху пенсійних активів, облікованих на накопичувальних пенсійних рахунках, подається зберігачем у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Зберігач виконує доручення виконавчої дирекції Пенсійного фонду щодо перерахування коштів Накопичувального фонду, належних застрахованій особі, до страхової організації для оплати договору страхування довічної пенсії (ануїтету) або одноразової виплати застрахованій особі чи спадкоємцям у випадках, передбачених Законом, а також щодо перерахування коштів на оплату витрат, пов’язаних з адміністративним управлінням Накопичувальним фондом, виплати винагороди раднику з інвестиційних питань, компаніям з управління активами, зберігачу, аудитору Накопичувального фонду.

Оплата послуг зберігача провадиться у розмірах та порядку, встановлених у договорі, укладеному з Пенсійним фондом. Але з метою обмеження розміру адміністративних видатків, що фінансується за рахунок пенсійних активів, належних учасникам Накопичувального пенсійного фонду, Закон встановлює обмеження розміру винагороди зберігача. У статті 101 Закону встановлено, що максимальний щорічний розмір винагороди зберігача не може перевищувати 0,3 % загальної річної суми страхових внесків, перерахованих до Накопичувального фонду.

Таким чином, організація зберігання активів Накопичувального пенсійного фонду повністю відповідає міжнародним вимогам та стандартам, які вимагають юридичного та фізичного відокремлення накопичених пенсійних коштів від будь-яких інших активів, а також зберігання їх у одному спеціалізованому банку-зберігачі. Оплата послуг такого зберігача регулюється державою шляхом визначення максимального розміру простого тарифу. Тому для запобігання негативному впливу недоліків цього методу державного регулювання адміністративних витрат у системі накопичувального пенсійного забезпечення уповноваженому державному органу необхідно встановлювати моніторинг реальної вартості цих послуг на ринку.

<< | >>
Источник: НЕЧАЙ АННА АНАТОЛІЇВНА. ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ВИДАТКІВ У ДЕРЖАВІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Київ –2005. 2005

Скачать оригинал источника

Еще по теме Додаток А. Аналіз правового режиму управління Накопичувального пенсійного фонду та його активів:

  1. ЗМІСТ
  2. Додаток А. Аналіз правового режиму управління Накопичувального пенсійного фонду та його активів
  3. Додаток Б. Аналіз правового режиму захисту прав учасників Накопичувального пенсійного фонду
  4. Додаток Е. Юридичний аналіз міжнародних принципів у сфері накопичувального пенсійного забезпечення
  5. 3.2. Особливості функціонування та перспективи реформування валютних обмежень