Висновки до розділу 1
1. Спроби вирішення протиріччя між економічним та соціальним розвитком мають тривалу історію, яка розпочинається з античних часів. Важливим етапом у формалізації цього питання є розробка трудової теорії вартості у ХVІІІ-ХІХ ст., яка визначила ключову роль працюючої людини у створенні суспільного блага.
Але найбільш продуктивні та конструктивні теоретичні дослідження щодо зняття протиріччя між економічним та соціальним розвитком було здійснено у ХХ ст., що втілилось у формування концепції держави загального добробуту, яка визначила економічно активне населення не лише творцем доданого продукту та вартості, але і основним бенефіціаром у межах процесу розширеного відтворення.2. Формування поняття «соціальна орієнтація економіки» відбувається згідно з двома підходами. Відповідно до першого ключовим елементом соціальної орієнтації економіки визначено механізм її досягнення. У межах другого людина розглядається як самоціль, а економічний механізм підпорядкований досягненню цієї цілі. Другий підхід є прогресивним та налічує більше прихильників серед науковців. За логікою цієї течії сформульовано авторське визначення, згідно з яким соціально орієнтована економіка – це соціально-економічна система, націлена на формування структури економіки, яка створює умови і забезпечує можливості для розвитку особистості та прогресу соціуму через збалансоване перетворення економічних ресурсів на соціальні блага при розширеному відтворенні суспільного продукту та нагромадженні людського капіталу, з одночасним урахуванням вимог соціальної безпеки. Відповідно процес формування соціально орієнтованої економіки – це соціалізація економіки.
3. Результати досліджень вітчизняних економічних наукових шкіл визначають пріоритетність соціальної орієнтації економіки для розвитку України. Серед основних умов та характеристик забезпечення процесу соціалізації економіки вони визначають: інноваційність економіки; орієнтацію економіки на знання; розвиток людських ресурсів та нагромадження людського капіталу; дотримання вимог соціальної безпеки.
Таким чином, соціальна орієнтація економіки безпосередньо пов’язується зі здатністю соціально-економічної системи генерувати нові знання та технології для підтримки конкурентоспроможності у світі, який усе більше глобалізується. Однак невирішеними залишаються проблеми розкриття сутності соціально орієнтованого відтворення суспільного блага, узгодження з практичними потребами оцінки рівня соціальної орієнтації економіки, реалізації структурної політики та стратегування соціально орієнтованого економічного розвитку України.На основі аналізу визначено такі складові соціалізації економіки: соціалізація системи економічних відносин (відносини власності, організаційно-економічні та розподільні відносини); соціалізація продуктивних сил виробничого процесу; соціалізація структури економічної діяльності; соціалізація результатів економічної діяльності.
4. Теоретико-методологічним базисом дослідження соціально орієнтованої економіки є його подання як сукупності чотирьох взаємопов’язаних і взаємозалежних сфер: соціально орієнтоване виробництво; соціально орієнтований розподіл та перерозподіл; соціально орієнтоване споживання та соціально орієнтоване середовище. Ці сфери відображають повний відтворювальний цикл створення та споживання суспільного продукту, а також середовище його функціонування, що забезпечує комплексність і повноту розгляду соціально-економічного розвитку країни та розкриває можливості поглиблення соціальної орієнтації економіки за рахунок відповідної державної структурної політики.
5. На забезпечення соціальної орієнтації економіки на державному рівні впливають два фактори. Перший (екзогенний) – це глобалізація, другий (ендогенний) – перехід до постіндустріальної, високотехнологічної моделі господарювання. Під впливом першого фактора відбувається лібералізація моделі «загального добробуту» задля підтримки конкурентоспроможності на глобальних ринках та забезпечення соціальної орієнтації національного виробництва на рівні сучасних технологій. Під впливом другого фактора зростає значення людського капіталу як ключової складової економічного розвитку.
Для України визначені тенденції формують певні ризики та можливості, враховуючи її тяжіння за рівнем податкового вилучення та рівнем державних соціальних видатків до ліберальної моделі. Так, глобалізація та лібералізація світових економічних відносин створюють можливості для прискореної соціалізації виробничого комплексу України й одночасно формують загрози поглиблення розшарування населення України.6. Сучасний підхід у країнах-членах ЄС до структурної політики, включаючи державну регіональну політику щодо забезпечення соціальної орієнтації економіки, базується на діалектичному методі, який поєднує посилення точок зростання (як правило великих агломерацій) та одночасне зменшення диспропорцій через стимулювання депресивних територій для підтримки національної єдності. Одночасно враховуються соціальні диспропорції, які переважно стосується протиріч між містом та сільською місцевістю. Відповідно спостерігається перехід від лінійної моделі структурної політики субсидування відсталих територій та виробництв до комплексної політики, спрямованої на одночасне розв’язання декількох не лише взаємопов’язаних, але й антагоністичних за характером та джерелами виникнення проблем щодо їх економічного розвитку. Таким чином, структурна політика країн ЄС зосереджена на стимулюванні соціальної орієнтації виробництва та розподілу.
7. Чинна нормативно-правова база та система інститутів безпосередньо впливають на забезпечення всіх сфер соціальної орієнтації економіки. Головну роль у забезпеченні соціальної орієнтації економіки щодо формування соціально орієнтованого середовища відіграють інститути влади, Конституція України, законодавство про національну безпеку та стратегічне планування. На операційному рівні на соціальну орієнтацію виробництва впливають державна промислова, інвестиційна та інноваційна політика, на соціальну орієнтацію перерозподілу – бюджетна політка, а соціальну орієнтацію споживання – визначення та застосування соціальних стандартів. До недоліків нормативно-правового забезпечення соціальної орієнтації економіки належить неузгодженість правової бази та лише часткова відповідність стратегічних документів і бюджетних механізмів цілям соціалізації національної економіки.
Імплементація структурної політики щодо соціалізації економіки у стратегічне планування державним та регіональним розвитком є недосконалою.8. Регіональні стратегії розвитку недостатньо спрямовані на забезпечення соціальної орієнтації економіки. Це в першу чергу обумовлено низькою якістю змісту РСР, відображеною в такому: невимірність стратегічних цілей, відсутність взаємозв’язку між аналізом наявної ситуації та стратегічними цілями, між стратегічними цілями та заходами щодо їх реалізації. Соціальна спрямованість економічного розвитку не визначена серед пріоритетів, а місцева громада та бізнес-спільнота не залучені ані до формування, ані до виконання РСР. Недоліки у методологічних підходах до формування РСР негативно впливають на якість стратегій і не дозволяють використовувати ці стратегії як головний високорівневий документ, який узгоджує всі інші плани та бюджети на регіональному і місцевому рівнях. У результаті ієрархія стратегічного управління виявляється неспроможною до поглиблення соціалізації економічного розвитку та забезпечення відповідних структурних перетворень і потребує вдосконалення стратегічних документів у цьому напрямі.
Результати основних наукових положень, викладених у даному розділі, опубліковано в роботах [22; 24; 27-29; 31-34; 36; 37; 39-42; 208; 244].