1.1. Теоретико-методологічні засади соціальної орієнтації економіки щодо її структурних перетворень

Постійне протиріччя між соціальним та економічним розвитком обумовлює генезис формування соціальної орієнтації економіки. Сутність цього протиріччя полягає у спрямованості, характері та якості використання наявних економічних ресурсів щодо задоволення соціальних потреб.

Протягом ХVIII-ХІХ ст. різноманітні аспекти соціальної орієнтації економіки ґрунтовно досліджували засновники та послідовники класичної політичної економії: А. Сміт [166], Д. Рікардо [158], Жан-Б. Сей [240], Дж. Ст. Мілль [232], А. Сен Сімон та ін.

Представники цього наукового напряму розглядали закономірності капіталістичного способу виробництва, обґрунтовували його ефективність. Вони відзначили нерівномірність розподілу створеної вартості на прибуток та заробітну плату, значну відмінність становища капіталістів та найманих працівників, однак вважали це нормальним явищем, оскільки заробітна плата визначається природною ціною праці, розмір якої, на думку Д. Рікардо, має бути таким, щоб «робітники мали можливість існувати та продовжувати свій рід без збільшення його кількості» [158, с.

К. Маркс і Ф. Енгельс [104; 105], розвиваючи класичну економічну теорію, акцентували головну увагу на суперечностях капіталізму, несправедливому розподілі створеного доходу, злиденному становищі робітничого класу та необхідності зміни системи суспільних відносин. Головним їх науковим здобутком є розробка трудової теорії вартості та на її основі теорії прибуткової вартості. Вони довели необхідність зміни системи господарського устрою, яка базується виключно на капіталістичній приватній власності, до більш справедливого розподілу на користь живої праці, яка безпосередньо створює додану вартість, тобто вбік трудового капіталу, носієм якого є працююча людина.

У другій половині ХІХ ст. формується новий напрям економічної думки, який обґрунтовує необхідність змін у капіталістичній системі, більшої спрямованості на вирішення соціальних проблем, однак еволюційним шляхом. Представники історичної школи відводили значну роль державі в економічному розвитку та необхідності виконання соціальних функцій. В. Зомбарт розглядає створення змішаного господарства, в якому взаємодіють суспільні, капіталістичні, кооперативні, селянські форми організації господарської діяльності та яке характеризується соціальним плюралізмом [81].

Розвиток інституціоналізму (ХХ ст.), згідно з яким визначається роль економічних інститутів у суспільному розвитку, також відіграв суттєву роль у формуванні методологічних засад соціалізації економіки. Базуючись на принципах історизму та еволюціонізму, численні представники інституціональної теорії обґрунтували: зростаючу роль держави та невідворотний перехід до неї організаторських, контролюючих і соціальних функцій, необхідність соціального контролю за бізнесом (Дж.-М. Кларк); необхідність здійснення державної політики зайнятості, створення системи державного страхування від безробіття (У.К. Мітчелл); необхідність запровадження індикативного планування, державного прогнозування для забезпечення гармонійного зростання на основі узгодження інвестиційних, маркетингових, соціальних програм із суспільними потребами (У.К.

Безпосередньо концепція соціалізації економіки та формування соціального ринкового господарства сформувалась у межах неоліберального напряму економічної думки 40-60 років ХХ ст. Відповідно до даної концепції необхідне поєднання переваг ринкового господарства і притаманної йому конкуренції з державним регулюванням, що забезпечує порядок і соціальний захист. У ХХ ст. прогресивні соціально спрямовані ідеї економічного розвитку були оформлені в працях Ф. Оппенгеймера [235], В. Репке [238], О. Рюстова [239], В. Ойкена [218], А. Мюллер-Армака [234] та Л. Ерхарда [210] в єдину концепцію, яка втілилась у модель держави загального добробуту та була реалізована на практиці в Німеччині у 50-60-х роках [118], що дозволило їй перетворитися на провідну економічно розвинуту країну Європи та світу.

Соціальна спрямованість економічного розвитку була активно підтримана іншими європейськими країнами. Поступово формується європейська соціальна модель розвитку, основу якої становлять такі принципи: вагома роль держави в забезпеченні соціального розвитку, подолання надмірної нерівності, що загрожує соціальній солідарності; розподіл соціально-економічних ризиків між усіма членами суспільства; надання значного обсягу соціально-економічних і громадянських прав усьому населенню; соціальне партнерство у сфері виробництва.

Протягом другої половини ХХ ст. і на початку ХХІ ст. наведена модель соціальної орієнтації економіки зазнала певних модифікацій (Ф. Арчібугі [213], С. Глоснер [224], Д. Грегорс [224], І. Літл [229], Е. Мішан [233]), обумовлених викликами часу в умовах глобалізації, але загальна сутність дотепер відповідає первинно сформованій парадигмі. Згідно з цією парадигмою забезпечення соціальної орієнтації економіки не обмежується звичайним перерозподілом наявних ресурсів та створеної доданої вартості через бюджет, а спрямоване на повноцінне використання соціального потенціалу в економічному прогресі.

Альтернативною європейської моделі соціальної орієнтації економіки була соціально-економічна модель СРСР, де базис економічної системи, на відміну від приватної власності та ринкових засад, становили державна власність та планова економічна система. Слід відзначити, що соціалістична модель розвитку забезпечувала досить високий рівень соціального захисту населення. Це досягалося шляхом: гарантування зайнятості всім працездатним членам суспільства, обов’язкової безкоштовної освіти й охорони здоров’я, загального пенсійного забезпечення та інших форм соціального захисту. Однак незабезпеченість реальних свобод людини, пригнічення приватної ініціативи, жорстка регламентація всіх сфер суспільної діяльності, пропаганда аскетизму та «зрівнялівка» у сфері розподілу доходів, бідність споживчого товарного ринку та незадоволеність потреб населення обумовили обмеженість даного суспільного устрою. А техніко-технологічна відсталість та низька ефективність економіки призвели до втрати конкурентних переваг і соціальної привабливості у протистоянні з країнами розвинутої соціально орієнтованої ринкової економічної системи. Це стало підґрунтям радикального реформування соціалістичної системи на ринкових засадах. Починаючи з 90-х років ХХ ст. наслідком функціонування радянської моделі соціальної орієнтації економіки стала її ринкова трансформація вбік моделі, яка діє в розвинутих країнах Заходу. Слід зауважити, що ця трансформація відбувалась із суттєвою втратою тих здобутків, яких досягла в соціальному плані соціалістична система.

У Російській Федерації проблеми соціальної орієнтації економіки у пострадянський період досліджують видатні науковці, серед яких О. Бузгалін [17; 18], Р. Грінберг [82], Г. Гутман [63], Т. Заславська [80], Г. Слезінгер [165] та ін. Вони визначають особливості перехідного періоду, вказують на недоліки ринкових перетворень і необхідність поглиблення соціальної орієнтації економіки в сучасних трансформаціях у першу чергу через створення умов для розвитку людського капіталу.

Проблеми подолання протиріччя між економічним розвитком на ринкових засадах і соціальним мають тривалий історичний період становлення та дослідження, але є невирішеними в повному обсязі в даний час, особливо в постсоціалістичних країнах. Е. Лібанова зазначає, що «суспільний розвиток виходить далеко за межі ринкових законів організації економіки, а питома вага суспільних благ, виробництво, розподіл і споживання яких не може регулюватися суто ринковими принципами, невпинно зростає». На її думку, «перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки дасть змогу використати ресурси в інтересах усього суспільства, а не окремих високодохідних груп (до 10% населення), які скористалися результатами попередніх трансформацій» [100, с.13]. Такий підхід розкриває переваги соціалізації економіки, які трансформуються у підстави для структурних перетворень щодо доходів населення з відповідним використанням ресурсного потенціалу. У той же час визначено, що саме обмеженість ринкового механізму щодо задоволення потреб окремих людей підвищує значення держави в цих процесах.

Закладене теоретико-методологічне підґрунтя щодо усвідомлення переваг соціально орієнтованої економіки обумовило розвиток в Україні відповідного наукового напрямку та стало підставою для розробки науково-практичних рекомендації щодо формування системи господарювання за цими принципами з подальшим їх упровадженням у нормативно-правову площину. Серед вітчизняних науковців цілеспрямовано та ґрунтовно проблематику забезпечення соціальної орієнтації економіки досліджують вчені таких наукових шкіл: дніпропетровської (В. Гришкін [58], Н. Дєєва [66-68], Н. Скрипник [163; 164], Н. Дучинська), кримської (І. Бережна [12; 13], К. Міхуринська [110-114]), донецької (О. Амоша [2-4; 208], О. Новікова [2; 3; 121; 122; 208], В. Антонюк [103; 168], С. Гріневська [60-62]), київських (Е. Лібанова [100-101], С. Біла [14; 199], З. Варналій, В. Воротін [64], В. Геєць [48-50; 203], А. Гриценко, Я. Жаліло [64], В. Єременко [72], А. Колот [89], В. Куценко [97; 98; 202], С. Сіденко, Ю. Зайцев [77-79], І. Ящишина [211; 212]), луцької (З. Герасимчук [52], Л. Стрижеус [52], Ю. Барський [9]), львівської (М. Долішній [70], У. Садова [161], Л. Семів [162], Л. Шевчук, Г. Башнянін [10], В. Папп [125]), харківської (П. Бубенко [16], Г. Задорожний [74-76], М. Кизим, В. Третяк [204; 205]), чернівецької (З. Галушка [45-47], В. Соболєв). Результати цих досліджень (додаток А) є фундаментом для поглиблення процесів соціалізації економіки України. Проте науковці не приділяють уваги соціалізації відтворювальних процесів в економіці, впливу структурної політики на якість соціалізації економіки, імплементації засад соціальної орієнтації економіки в державне стратегічне планування. Під структурною політикою розуміється «обґрунтування структурної перебудови і вибір пріоритетних напрямів розвитку господарства, його окремих структур: відтворювальної, технологічної, соціально-економічної, галузевої та територіальної» [71, с. 510].

Теоретико-методологічні засади потребують конкретизації понятійного апарату визначення змісту та структури соціальної орієнтації економіки, умови її формування та реалізації.

Сутність визначення соціальної орієнтації економіки опрацьовувалася зарубіжними фахівцями та представниками різних наукових шкіл України (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Систематизація підходів до визначення поняття

«соціальна орієнтація економіки» 1

1 Систематизовано автором.

У результаті систематизації підходів до визначення терміна «соціальна орієнтація економіки» сформовано дві групи. До першої належать визначення № 1, 4, 6, 12 (див. табл. 1.1), де як ключовий елемент соціальної орієнтації економіки визначається механізм її досягнення, який у загальному вигляді зводиться до формули «ринкове господарство + соціальна захищеність та безпека = соціальне ринкове господарство» [106]. До другої групи належать визначення № 2, 3, 5, 7-11, 13, які за своєю сутністю є антропоцентристськими, розглядаючи людину як самоціль, а економічний механізм − лише як засіб. Загальний сенс цих визначень передається умовною формулою «економіка + людина = економіка для людини = соціально орієнтована економіка». З урахуванням того, що людина та соціум є первинними порівняно з механізмами їх розвитку, підхід другої групи до формування поняття «соціальна орієнтація економіки» є більш прогресивним. Але і без визначення основної сутності функціонування соціально-економічної системи неможливо вважати тлумачення даного поняття вичерпним.

На підставі узагальнень та аналізу визначень і підходів до їх формування розроблено авторське поняття: соціально орієнтована економіка – це соціально-економічна система, націлена на формування структури економіки, яка створює умови та забезпечує можливості для розвитку особистості та прогресу соціуму через збалансоване перетворення економічних ресурсів на соціальні блага при розширеному відтворенні суспільного продукту та нагромадженні людського капіталу, з одночасним урахуванням вимог соціальної безпеки. Це трактування, на відміну від передніх, поєднує спрямованість економіки на людину та соціум, а також розкриває сутність цієї спрямованості та концептуальні механізми досягнення, враховує наявні обмеження та структуру економіки. Відповідно процес формування соціально орієнтованої економіки – це соціалізація економіки.

Необхідність соціалізації сучасної економіки України обґрунтовується вітчизняними науковцями. Так, В. Гришкін відзначає, що «Україна має значні соціальні проблеми, суттєве розшарування суспільства за доходами і споживанням, однак з часу проголошення незалежності України так і не розроблено цілісної концепції соціальної динаміки суспільства» [58, с.7], а Н. Скрипник стверджує, що «соціально-економічний розвиток економіки України характеризується наростанням деструктивних явищ в умовах посилення кризових процесів у глобальному економічному просторі. Відсутність ефективного механізму структурної перебудови економіки, збереження індустріального вектора розвитку промисловості, низька інноваційна активність підприємств, орієнтація на «модель споживання» на проти «моделі розвитку», звуження місткості внутрішнього ринку, послаблення впливу споживчого попиту на динаміку промислового виробництва, зорієнтованість на отримання конкурентних переваг ресурсного типу призвели до стрімкого погіршення перспектив розвитку економіки та зниження рівня життєвих стандартів населення» [163, с.171].

На думку В. Гейця, «економізовані форми життєдіяльності суспільства вступають у глибоке протиріччя із соціальними складовими, а боротьба за прибуток доходить до того, що навіть руйнує природне середовище, яке надає людям життєвий простір, виникає чи стає першочерговою проблема розвитку соціального організму суспільства, головним чином, шляхом переборювання соціального відчуження та одночасного розширення можливостей суспільного втягнення» [48, с. 5]. У той же час підкреслюється, що «зростання економіки та стабільність держави не є запорукою успішного розвитку суспільства через обмеженість доступу до суспільних благ, оскільки не всі члени суспільства мають його рівною мірою» [48, с.16].

Теоретико-методологічні узагальнення та обґрунтування потреб у соціалізації економіки України висвітлено в монографії Ю. Зайцева [78]. Він визначає, що «в умовах глобалізації процес формування метосоціальних систем на національному та наднаціональному рівнях не має єдиної спрямованості, тому йому притаманний характер подвійної тенденції: з одного боку, забезпечує позитивну орієнтацію та збільшує можливості вибору варіантів досягнення мети, з іншого – може гальмувати прагнення національних економік до соціалізації» [79, с.7]. Дана проблема протягом останнього десятиліття залишається невирішеною на тлі подальшого поглиблення глобалізаційних процесів.

Вітчизняні науковці обґрунтовують різноманітні механізми та шляхи переходу України до соціально орієнтованої економіки.

Н. Дєєва зазначає, що «реалізація механізмів керованої соціалізації можлива на підґрунті концепції «соціального бюджету», під яким розуміють спектр видатків соціального спрямування, визначених на підставі державних соціальних гарантій відповідно до чинних законів і нормативно-правових актів» [67, с. 156].

Я. Жаліло вказує на «посилення вагомості дотримання основного стратегічного завдання національного соціально-економічного розвитку: формування в країні ефективної конкурентоспроможної економіки, підґрунтя для реалізації цілей європейської інтеграції України. Без реалізації такого завдання обмеженість можливостей забезпечення соціальної орієнтації економічного розвитку та зменшення розриву в якості життя населення України з європейськими стандартами стає дедалі очевиднішою» [73]. Підвищення конкурентоспроможності як підстави соціальної орієнтації економіки щільно пов’язане з інноваційним шляхом розвитку України. Так, І. Ящишина констатує, що «інноваційна діяльність впливає на соціалізацію економіки, і ці взаємозв’язки можна простежити в розрізі структурних елементів соціалізації» [211, с. 100], а також «в умовах інноваційної економіки соціалізація набуває нової якості, її метою стає не просто забезпечення гідного рівня життя людини, а створення умов для її розвитку, оскільки людина стає одночасно об’єктом та суб’єктом економічного розвитку, в центрі якого разом з економічною є творча самореалізація; трансформується структура потреб людини в напрямі зростання нематеріальних потреб (у навчанні, самовдосконаленні, інформації, творчій самореалізації, урізноманітненні дозвілля)» [212, с. 434].

Аналізуючи бюджетну політику в Україні, Ю. Зайцев дійшов висновку щодо «наявності потреби у визначенні та застосуванні функції сприяння соціалізації економіки через підтримку умов розвитку людського та інтелектуального капіталу на основі розвитку комплексних цільових програм бюджетування» [77, с.11].

В. Куценко досліджує теоретичні аспекти діагностики соціалізації економіки в контексті становлення ринкових відносин, зазначаючи, що «соціалізація економіки – це поліфункціональне явище. Тому … у країнах із соціально орієнтованою економікою піднесення соціальної сфери розглядається як один із важливих факторів переходу до сталого розвитку. Статистика країн світу свідчить, що чим вищою є частка соціальних послуг у величині ВВП, тим більше є власне ВВП» [97, с. 13], та що «Україна будує соціально орієнтовану економіку, головною метою якої є турбота про всіх громадян країни і яка гарантує мінімальний рівень добробуту найбільш незахищеним верствам населення» [97, с. 5]. Певні переваги в результатах наукових досліджень фахівців Інституту економіки природокористування та сталого розвитку НАН України стосуються розгляду теоретико-методологічних та функціональних основ сталого розвитку через призму соціогуманітарної сфери [202]. Цей підхід є прогресивним та актуальним, він доводить, що модель соціальної орієнтації економіки становить базис для формування сталого розвитку.

В. Єременко поглиблено досліджує генезис становлення соціальної економіки від античних часів до сучасності, визначаючи витоки соціальної економіки, теоретичні підходи до «соціально-економічної гармонії», методологічні основи соціальної орієнтації економіки та практичну реалізацію теорії на державному рівні в зарубіжних країнах. Аналізуючи роль держави в соціальній економіці, він зазначає, що «втручання держави пов’язане або з необхідністю досягнення певних цілей, або з так званою «відмовою ринку» [72, с. 270]. Цілі державного втручання стосуються вирішення проблем безробіття [72, с. 273], проблем, викликаних неринковими факторами [72, с.274], проблем боротьби з монополізмом [72, с.275]. Таким чином, доводиться провідна роль держави в забезпеченні соціальної орієнтації економіки.

К. Міхуринська та І. Бережна обґрунтовують соціалізацію як головну мету економічного розвитку. Значним здобутком представників кримської наукової школи є дослідження ролі інноваційного середовища соціальної орієнтації економіки та його результати, за якими встановлено, що «національним пріоритетом регіональної політики доцільно вважати формування та розвиток людського капіталу як стратегічного ресурсу, здатного забезпечити інноваційне перетворення соціально орієнтованої економіки та перехід до постіндустріального інформаційного суспільства» [111, с. 33].

Львівська наукова школа, яка формується на базі Інституту регіональних досліджень НАН України, належить до провідних у дослідженнях соціальної спрямованості регіонального розвитку. Її науковцями і фахівцями розроблено підходи до оцінки ефективності соціалізації мікро- та макроекономічних систем [10]. Опрацьовується перехід від теоретичних моделей до практичної апробації з використанням конкретних показників і механізмів.

Л. Семів, аналізуючи регіональний індекс інноваційної якості людських ресурсів, звертає увагу на соціоекономічну концепцію, згідно з якою «людські ресурси як активний творчий суб’єкт економічного життя суспільства перебувають у взаємозв’язку та взаємозалежності з економічними явищами і процесами, зумовлюючи їх динаміку та спрямованість» [162, с. 324]. Таким чином, розкривається вплив творчої діяльності, а відповідно і праці, на економічний розвиток, що відповідає цілям соціальної орієнтації економіки. У. Садова стверджує, що «запровадження в Україні філософії соціально орієнтованої ринкової економіки та проголошення євроінтеграційного курсу реформ детермінують вибір моделей соціальної політики, впливають на поведінку її суб’єктів, а отже, потребують ґрунтовного вивчення, а проведені дослідження теоретико-методологічних основ соціальної політики в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки визначають важливість ролі міждисциплінарного підходу у дослідженнях соціальної сфери» [161]. Саме в наукових дослідженнях У. Садової простежується підпорядкованість регіональної соціальної політики цілям соціальної орієнтації економіки, що є підтвердженням встановлення цієї залежності в державній регіональній політиці.

У Луцькому національному технічному університеті розроблено модель соціально орієнтованої економіки регіону в контексті економіки знань, яка влучно продовжує здобутки Л. Семів з даного напряму. З. Герасимчук зазначає, що «модель економіки знань, з одного боку, підтверджує соціальну орієнтацію економіки, а з іншого – інновативність розвитку» [52, с. 24]. При цьому «дослідження передумов побудови економіки знань та особливості її формування на регіональному рівні дозволить нарощувати конкурентні переваги та досягати регіонам лідерства та основі інтенсивного використання власного інтелектуального потенціалу» [52, с. 24]. Дані дослідження підтверджують доцільність визначення зв’язку соціальної орієнтації економіки та інноваційного розвитку, а також забезпечення його практичної реалізації.

У той же час ці автори розглядають соціальну безпеку як критерій забезпечення соціальної орієнтації економіки. «Соціальна безпека в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки спрямована на забезпечення суспільно придатного стандарту рівня життя, необхідного і достатнього для якісного відтворення з урахуванням ступеня диференціації потреб і можливостей» [52, с. 61]. Концентрація уваги на забезпеченні соціальної безпеки є актуальною згідно з вимогами сучасності, враховуючи, що мінімізація ризиків відповідає стабільності соціально-економічного розвитку соціально орієнтованої національної економіки.

У роботах Ю. Барського акцентується увага на фінансовому забезпеченні розвитку соціально орієнтованої економіки регіону та формуванні збалансованого соціально-економічного розвитку. До головних аспектів забезпечення соціальної орієнтації економіки він відносить «забезпечення соціально-економічної безпеки, конкурентоспроможності та відтворення соціально-економічної системи» [9, с.3]. Таким чином, саме безпека виокремлюється як одна з головних характеристик соціалізації економіки.

На думку Г. Задорожного, «соціальна економіка є господарством, життєвим світоглядом, у якому саме визначальною є людина, а економіка виступає засобом забезпечення якості його життя, розвитку та творчості» [75]. У межах дослідження соціальної економіки розкривається біо-соціо-духовна природа людини [76, с.9] та підкреслюється, що «соціальна економія центром досліджень ставить особистість людини» [74]. У даному підході спостерігається спрямованість на переосмислення ролі людини соціоекономічної в духовному контексті, тобто перехід від другорядності задоволення соціоекономічних потреб до розвитку духовного потенціалу людини.

П. Бубенко вказує на безліч теоретичних відтінків на платформі «соціального ринкового господарства», що обумовлює значну увагу до тематики подолання фіаско ринку, принципів розвитку неринкової сфери, виробництва і використання суспільних благ, регулювання природних монополій, захисту від негативних наслідків приватнопідприємницької діяльності [16, с.191].

Представник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна В. Третяк констатує, що «формування та функціонування соціально орієнтованої економіки базується на таких принципах: єдність соціально орієнтованої економіки й економічно орієнтованого соціального розвитку; формування і розвиток соціального партнерства між суб’єктами праці, капіталу і політики» [204, с. 95]. Також автор стверджує, що «економічне зростання залишається основним механізмом розвитку, проте наголос переноситься на забезпечення його збалансованості та поліпшенні якісних характеристик передусім у соціальній сфері» [205, с.174].

Чернівецька наукова школа представлена науковцями Чернівецького національного університету (З. Галушка, В. Соболєв). Провідний фахівець цієї наукової школи З. Галушка розглядає взаємозв’язок державного та глобального рівнів, зазначаючи, що «з виникненням глобалізаційних процесів соціальні позиції держави виявилися дещо підірваними. У зв’язку з цим учені висунули питання про перенесення соціальної функції на глобальний рівень. У даному контексті доля України залежатиме від її здатності знайти і втілити в життя власний шлях розвитку – модель глобального конкурентоспроможного інтегрування на основі внутрішньо- та міждержавного солідаризму і випереджувально-інноваційних стратегій розвитку» [46, с. 5]. Контекст інноваційного розвитку узгоджується з баченням представників інших наукових шкіл (донецької, кримської, київської та луцької). Акцентування уваги на глобалізаційних процесах визначає новий аспект проблеми, який дозволяє врахувати зовнішні чинники та підвищити стійкість і керованість соціально орієнтованого розвитку країни.

Перевагами результатів наукових досліджень чернівецьких науковців є визначення ролі соціальних відносин та соціального капіталу як чинників та інструментів соціалізації трансформаційної економіки, здатних компенсувати нестачу матеріального та фінансового капіталів, що «перетворює розбудову та вдосконалення соціального капіталу на одну з найважливіших стратегій економічного та соціального розвитку» [47, с. 6]. При оцінці здобутків економічної системи З. Галушка визначає «соціальну безпеку суспільства як результат соціалізації економіки» [45, с. 192]. Сполучення розвитку соціального капіталу та забезпечення соціальної безпеки має вагому методологічну підставу для визначення в державній політиці цільових орієнтирів і важелів досягнення її ефективності.

Зміст наукових здобутків вітчизняних фахівців обумовлює високий рівень теоретичних узагальнень, які дають підстави для подальшого розвитку методологічних засад соціалізації економіки. Це передусім стосується складових соціалізації. Існують різноманітні підходи до складових (або об’єктів) соціалізації економіки. Дослідники відзначають необхідність соціалізації відносин власності, механізму організації виробництва, системи розподілу результатів виробництва, праці тощо. Систематизуючи об’єкти соціалізації економічної системи, С. Мочерний включив до неї такі елементи, як «продуктивні сили, техніко-технологічні відносини, організаційно-економічні відносини, відносини економічної власності, економічні відносини, господарський механізм» [71, с. 414].

На думку А. Гриценка, класичний тип соціалізації пов'язаний із переходом до постіндустріальної економіки, підвищенням ролі у виробництві людини, її здібностей і знань. «Цей процес складається з трьох основних моментів: 1) соціалізація власності на засоби виробництва, яка означає подолання відчуженості від них працівника, що, у свою чергу, знаходить вираження в його участі у власності за допомогою акцій, зростанні ролі та значення акціонерних товариств, де працівники є головними акціонерами, тощо; 2) соціалізація праці, її перетворення із засобу заробляння грошей на засіб самореалізації особистості, її життєвих і творчих можливостей; 3) соціалізація результатів виробництва, яка проявляється в перерозподілі ВВП з метою зменшення соціальної нерівності, розвитку інститутів соціального захисту населення тощо» [59, с. 194].

Більш широко систему об’єктів соціалізації представляє В. Гришкін, який до складових соціалізації економіки (економічної системи) [58, с.99] включає соціалізацію економічних відносин (суспільного, організаційного та технологічного способів виробництва), соціалізацію продуктивних сил (людини, засобів праці, науки, природи, інформації) та господарського механізму.

В основному погоджуючись із цими підходами, слід відзначити, що більшість науковців не досліджують взаємозв’язок соціалізації економіки та структурної політики. На важливість структурних змін у процесі соціалізації економіки звертає увагу представник Інституту регіональних досліджень НАН України В. Папп. Так, він зазначає, що «структурна перебудова економіки регіонів має на меті створення високоефективної соціально зорієнтованої економіки, яка сприятиме науково-технічному прогресу і забезпечить високу якість життя населення, активну мотивацію до трудової та підприємницької діяльності» [125].

Варто також зауважити, що хоча В. Гришкін і не виокремлює структурні зміни як умову забезпечення соціалізації економіки, однак він приділяє значну увагу аналізу структурної перебудови господарського комплексу України з позицій соціалізації економіки [58, с. 227-333], що підтверджує важливість структурних перетворень у формуванні соціальної орієнтації економіки.

Узагальнення результатів досліджень провідних наукових шкіл України доводить, що соціальна орієнтація економіки є пріоритетом для розвитку України. Процес соціалізації економіки піддається різнобічному розгляду з точки зору економічних відносин, суб’єктів господарювання, державного регулювання, ринкових законів, впливу глобалізаційних процесів, які щільно пов’язані між собою та обумовлюють взаємовплив і взаємозалежність. Основними характеристиками забезпечення процесу соціалізації економіки вітчизняні вчені визначають: розвиток людських ресурсів і нагромадження людського капіталу; підвищення рівня та якості життя, дотримання вимог соціальної безпеки. Умови соціальної орієнтації економіки безпосередньо пов’язуються зі здатністю соціально-економічної системи забезпечити ефективне використання нових інноваційних технологій, орієнтованих на знання для підтримки конкурентоспроможності в глобальному світі.

Без структурних перетворень неможливо забезпечити соціалізацію економіки України. Структурні зміни в процесі соціалізації мають охоплювати: види економічної діяльності, збільшення частки тих виробництв і галузей, які спрямовані на задоволення потреб людини, створення сприятливих умов для життєдіяльності населення; безпосередній процес виробництва, що стосується зменшення частки виробництв із небезпечними і несприятливими умовами праці, збільшення частки сучасного високотехнологічного обладнання; організаційно-управлінську систему, що передбачає більш широке залучення до управління найманих працівників, розвиток соціального партнерства і соціальної відповідальності; розподіл і присвоєння створеної доданої вартості та прибутку, що передбачає збільшення частки заробітної плати у ВВП.

На основі аналізу пропонується така систематизація складових соціалізації економіки:

соціалізація системи економічних відносин (відносини власності, організаційно-економічні та розподільні відносини);

соціалізація продуктивних сил виробничого процесу;

соціалізація структури економічної діяльності;

соціалізація результатів економічної діяльності.

Соціалізацію економіки доцільно розглядати в рамках відтворювального процесу. На це звертали увагу Ю. Барський, А. Гриценко, В. Гришкін, Е. Лібанова. Аналізуючи процеси соціалізації, В. Гришкін відзначає, що «процедура задоволення потреб на загальнодержавному рівні полягає в узгодженні … розвитку процесів виробництва, розподілу, обігу і споживання суспільного продукту в межах єдиного відтворювального процесу» [58, с.335].

Положення щодо важливості процесу відтворення суспільного блага (виробництво, розподіл, обіг, споживання) для забезпечення соціальної орієнтації економіки потребують поглибленого дослідження. Як зазначає К. Маркс, «виробництво створює предмети, що відповідають потребам, розподіл розподіляє їх згідно із суспільними законами, обмін знову розподіляє вже розподілене згідно з окремими потребами, нарешті, у споживанні продукт випадає із цього суспільного руху, стає безпосередньо предметом і слугою окремої потреби і задовольняє її в процесі споживання. Виробництво виступає, таким чином, вихідним пунктом, споживання – кінцевим пунктом, розподіл й обмін − серединою, яка, у свою чергу, містить два моменти, оскільки розподіл визначається як момент, що виходить від суспільства, а обмін – від індивідуума» [105, с. 25]. Середня частина процесу, яка містить розподіл й обмін і поєднує суспільний та індивідуальний момент, у межах даного дослідження розглядається як єдина сфера, що узгоджує між собою виробництво та споживання.

Як окрему сферу соціальної орієнтації економіки необхідно розглядати середовище, в якому відбувається відтворення суспільного блага. Отже, соціально орієнтована економіка охоплює сфери: соціально орієнтованого виробництва суспільних благ (товарів та послуг), соціально орієнтованого розподілу, перерозподілу та обміну суспільних благ (товарів та послуг), соціально орієнтованого споживання суспільних благ (товарів та послуг); соціально орієнтованого середовища, в якому відбувається відтворювальний процес (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Взаємозв’язок сфер соціально орієнтованої економіки

Центральним елементом соціально орієнтованої економіки є людина. Саме задля розвитку людини здійснюється соціалізація економіки. В. Гришкін підкреслює, що «суб’єктами розвитку можуть бути виключно люди, тільки люди є носіями цілей та одночасно люди виступають і об’єктами розвитку» [58, с. 340].

Соціально орієнтоване виробництво товарів і послуг передбачає зрушення структури економічної діяльності вбік виробництва споживчих товарів та послуг, забезпечення виробничого процесу на рівні сучасних технологій і створення відповідної інфраструктури, яка автоматично підвищує якість робочих місць, мінімізує виробничий травматизм, підвищує рівень промислової безпеки та знижує техногенний вплив на навколишнє середовище, збільшує продуктивність праці, частку творчої праці в загальному обсязі праці, частку інтелектуальної ренти в структурі доданої вартості. Шляхом соціалізації відносин власності та системи організаційно-управлінських відносин забезпечується зниження рівня відчуження праці від капіталу, процесу прийняття рішень у виробничій діяльності.

Соціально орієнтоване виробництво має бути за своєю сутністю інноваційним. Це обумовлено глобальними тенденціями модернізації суспільства, заснованої на моделі науково-технічного прогресу та світовому розподілу праці. Спостерігається стійка тенденція зменшення частки зайнятих у виробництві благ, спрямованих на задоволення базових потреб. Так, кількість зайнятих у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві України скоротилася з 4,33 млн чол. у 2000 р. до 3,09 млн чол. у 2010 р., що у відношенні до загальної кількості зайнятих відповідало зниженню з 21,5 до 15,3%. Протягом терміну 50 років ця тенденція ще помітніша. Так, з 1960 до 2012 р. кількість найманих працівників у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві знизилася з 6,6 до 0,74 млн чол., або з 32,7 до 3,6% до загальної кількості зайнятих [176, с. 344]. Таким чином, стійке підвищення продуктивності праці й одночасне зменшення кількості зайнятих у вже існуючих виробництвах і сферах надання послуг обумовлює необхідність перманентного створення нових інноваційних продуктів та відповідних галузей господарства для забезпечення продуктивної зайнятості. У цьому випадку «економічне зростання забезпечується підвищенням використання всіх ресурсів, збільшенням соціальної віддачі, удосконаленням структури економіки та оновленням асортименту продукції» [108, с.15].

Якість соціальної орієнтації виробництва визначається через галузеву структуру промисловості, структуру зайнятості та рівень освіти працюючих.

Соціально орієнтований розподіл і перерозподіл суспільного блага, який включає первинний розподіл відповідно до факторних доходів та перерозподіл через фіскальну та фінансову систему, спрямований на підтримання доцільного рівня диференціації населення за доходами в такому інтервалі, який, з одного боку, не викликає соціального напруження, а з іншого − не перешкоджає економічному розвитку. У випадку, коли валовий дохід розподіляється занадто нерівномірно, тобто квінтильний коефіцієнт високий, прошарок середнього класу занадто малий, виникає соціальне невдоволення і напруження. При цьому запровадження високотехнологічного виробництва, орієнтованого на масового національного споживача, фактично неможливе, бо ринок збуту занадто вузький.

Важливу роль відіграє і соціальна орієнтація сфери обігу, що реалізується шляхом стабілізації або зниження цін, насичення товарного ринку, підвищення купівельної спроможності населення.

Структурні характеристики соціальної орієнтації розподілу та перерозподілу виражаються через структуру розподілу ВВП, структуру формування податкових надходжень і видатків державного бюджету.

Також ця сфера стосується створення умов для перерозподілу засобів виробництва, прав на них у вигляді акціонерного капіталу або інших активів, здатних генерувати прибуток, відмінний від реалізації власної праці. Це дозволяє в довгостроковій перспективі запобігти майновому розшаруванню населення та стимулювати його до участі в активній економічній діяльності. Звичайно частина населення, вбік якої мають перенаправлятися ресурси, не належить до утриманців, а являє собою ту категорію населення, яка бажає підвищити свою соціальну вартість через підвищення рівня кваліфікації та відповідно продуктивності праці, а також готова взяти відповідальність за управління та володіння або співволодіння засобами виробництва.

Соціально орієнтоване споживання товарів і послуг (приватних та державних) – це раціональне споживання, яке задовольняє потреби населення та бізнесу в якісних й екобезпечних товарах і послугах на рівні, відповідному сучасним технологічним можливостям. Визначені потреби для населення також стосуються соціальної інфраструктури (медичне обслуговування, освіта, якісь житла тощо). У результаті структура споживання обумовлює структуру виробництва. Споживчий ринок обумовлює попит не тільки на ціну товарів, послуг та їх якість, але і на спосіб їх виробництва. Товари, які вироблялися більш гуманно та екобезпечно, приваблюють покупця своєю споживчою цінністю та історією виробництва.

Структурні характеристики соціально орієнтованого споживання уособлюються у відношенні роздрібного товарообігу та витрат домогосподарств до ВВП, а також структурі видатків домогосподарств.

Визначені сфери функціонують у певному соціально орієнтованому середовищі, обумовленому загальними ринковими законами, якістю інституцій, нормативно-правовою базою, культурно-ментальними традиціями населення, його системою цінностей та оцінкою соціально-економічного становища. Відповідно середовище впливає на сфери соціально орієнтованого відтворення та їх взаємодію між собою. Одночасно сфери соціальної орієнтації економіки трансформують це середовище.

Структурними характеристиками соціально орієнтованого середовища є розподіл населення щодо оцінки економічної ситуації, довіри до органів влади, соціального самопочуття, загальна структура національного багатства, частка людського капіталу в ньому. Соціологічні оцінки ставлення населення до соціально-економічних процесів, з одного боку, є наслідком якості соціальної орієнтації виробництва, перерозподілу та споживання, а з іншого – базисом для їх відтворення.

Консолідуючи інформацію щодо сфер соціальної орієнтації економіки, можна визначити їх якісні та структурні характеристики (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Якісні та структурні характеристики соціальної орієнтації економіки

* Соціально орієнтована економіка.

Чотири визначені сфери соціальної орієнтації економіки складають мінімально необхідну групу та в сукупності формують теоретичне підґрунтя для комплексного забезпечення соціальної орієнтації економіки країни. Виключення будь-якої з цих сфер унеможливлює забезпечення соціальної орієнтації економіки всієї соціально-економічної системи.

Якщо виробництво не є соціально орієнтованим, використовуються застарілі, екошкідливі технології, тоді якість трудового життя та дозвілля всього населення різко знижується. Значні людські ресурси сковуються в обслуговуванні технологічно застарілих виробництв, система освіти залишається спрямованою на обслуговування «минулого», інноваційний розвиток пригнічується.

Коли виробництво та розподіл і перерозподіл соціально орієнтовані, а споживання − ні, то зменшується ефективність перетворення економічних можливостей виробництва у соціальну корисність під час споживання. Наприклад, надмірне споживання алкогольних і тютюнових виробів може буту шкідливим для окремого індивіда та навіть обумовлювати систематичні втрати людського капіталу в масштабах країни.

У випадку коли має місце соціально орієнтоване виробництво та споживання, але розподіл і перерозподіл не є соціально орієнтованими, відбувається розшарування населення за доходами та матеріальним добробутом, що загрожує соціальній стабільності.

Соціально орієнтоване середовище є принциповою необхідністю для взаємодії та взаємозв’язку інших сфер.

Таким чином, соціально орієнтована модель господарювання є найбільш прогресивною моделлю економіки, яка спрямована на вирішення сучасних проблем, пов’язаних із необхідністю забезпечення балансу між економічним та соціальним розвитком у довгостроковій перспективі. В Україні важливо сприяти формуванню соціально орієнтованої системи відтворення національної економіки, забезпечити стратегування її розвитку, здійснити практичну реалізацію відповідних структурних перетворень.