<<
>>

3.2. Структурні трансформації щодо поглиблення соціальної орієнтації економіки

Для поглиблення соціальної орієнтації економіки України доцільними є актуалізація та імплементація деяких методологічних підходів і заходів. Соціалізація виробництва потребує впровадження структурних зрушень, націлених на зміну діючої структури виробництва на більш соціально орієнтовану, де превалюють потенційно інноваційні галузі та галузі, які мінімізують виробничий травматизм.

Поглиблення соціальної орієнтації розподілу передбачає зменшення майнового розшарування населення, що потребує запровадження механізму формування якнайбільш широкого прошарку власників засобів виробництва. Поглиблення соціальної орієнтації споживання припускає активізацію використання інформаційно-комунікаційних механізмів. Поліпшення сфери соціально орієнтованого середовища, тобто загального стану соціальної орієнтації економіки, потребує вдосконалення процесу стратегічного управління соціально-економічним розвитком, якості формування та виконання стратегій, розширення залучення та активізації місцевої громади через використання сучасних засобів комунікацій, підвищення рівня соціальної безпеки через упровадження у стратегування розвитку елементів системи управління ризиками.

Соціалізація виробництва передбачає проведення структурних маневрів, які одночасно мінімізують виробничий травматизм та створюють умови для підвищення технологічного рівня продукції.

Математичну модель мінімізації виробничого травматизму в контексті розподілу структури виробництва між добувною промисловістю, переробною промисловістю, виробництвом та розподіленням електроенергії, газу та води можна визначити через цільову функцію, обмеження і граничні умови.

Згідно із статистичними даними щодо структури виробничого травматизму у промисловості за видами економічної діяльності, який у цілому склав 5996 нещасних випадків за 2012 р., цільова функція має такий вигляд:

F=348,94?Z1 + 28,68?Z2+6,48?Z3 → min, (3.1)

де Z1 – частка добувної промисловості; Z2 – частка переробної промисловості; Z3 – частка виробництва та розподілення електроенергії, газу та води.

Коефіцієнти при Zі відображають кількість травмованих на 1% у структурі відповідного виду промисловості.

Обмеженням виступає рівняння, згідно з яким сукупність структурних частин дорівнює 100%:

Z1 + Z2+ Z3 = 100% . (3.2)

Граничні умови встановлено відповідно до структури економіки країн-порівнянь, визначених у підрозділі 1.2 (Німеччина, Франція, Польща):

0,65% ≤ Z1 ≤ 4,66%; (3.3)

84,69% ≤ Z2 ≤ 90,65%; (3.4)

8,61% ≤ Z3 ≤ 12,64%. (3.5)

Розв’язок задачі (3.1)-(3.5) симплекс-методом дозволяє визначити таку цільову структуру промисловості: частка добувної промисловості (Z1) – 0,65%; частка переробної промисловості (Z2) – 86,71; частка виробництва та розподілення електроенергії, газу та води (Z3) – 12,64%.

При такій структурі промисловості кількість нещасних випадків складе 2798 порівняно з 5996 випадками відповідно до діючої структури. Тобто соціальний ефект від структурного маневру дорівнює зменшенню нещасних випадків на 3198 од., або на 53%. При цьому кількість смертельних нещасних випадків скорочується з 255 до 136, тобто соціальний ефект складає їх зменшення на 119 одиниць, або на 47%.

Для визначення напряму подальшої оптимізації структури виробництва щодо максимізації фонду оплати праці штатних працівників складено цільову функцію

185,59?Y1 + 63,00?Y2 + 252,16?Y3 + 33,19?Y4 + 110,22?Y5+

+ 71,41?Y6 + 162,60?Y7 + 49,10?Y8 + 51,32?Y9 → max, (3.6)

де Y1 – частка добувної промисловості; Y2 – частка виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів; Y3 – частка легкої промисловості; Y4 – частка виробництва коксу, продуктів нафтопереробки; Y5 – частка хімічної та нафтохімічної промисловості; Y6 – частка металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів; Y7 – частка машинобудування; Y8 – частка інших видів переробної провислості; Y9 – частка виробництва та розподілення електроенергії, газу та води.

Коефіцієнти при Yі вказують на фонд оплати праці штатних працівників на 1 структурний відсоток відповідного виду промисловості (млн грн).

Обмеження описується рівнянням

∑ Yі = 100% , і=1..9. (3.7)

Граничні умови відповідно до значень країн-порівнянь та результатів попереднього структурного маневру дорівнюють

Y1 = 0,65%; (3.8)

9,73% ≤ Y2 ≤ 17,40%; (3.9)

1,25% ≤ Y3 ≤ 2,26%; (3.10)

3,18% ≤ Y4 ≤ 5,20%; (3.11)

14,33% ≤ Y5 ≤ 15,63%; (3.12)

9,00% ≤ Y6 ≤ 10,64%; (3.13)

21,21% ≤ Y7 ≤ 36,90%; (3.14)

17,63% ≤ Y8 ≤ 23,85%; (3.15)

Y9 = 12,64%. (3.16)

Розв’язку задачі (3.6)-(3.16) відповідає така структура промисловості: частка добувної промисловості – 0,65%; частка виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів – 9,73; частка легкої промисловості – 2,26; частка виробництва коксу, продуктів нафтопереробки – 3,18; частка хімічної та нафтохімічної промисловості – 14,33; частка металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів – 9,00; частка машинобудування – 30,58; частка інших видів переробної провислості – 17,63; частка виробництва та розподілення електроенергії, газу та води – 12,64% (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Поточна структура промисловості України та цільовий стан щодо формування її соціальної орієнтації, % 1

Галузь Поточна

частка

Цільова частка Цільова зміна
1 2 3 4=«3»-«2»
Добувна промисловість (Y1) 11,41 0,65 -10,76
Виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів (Y2) 17,17 9,73 -7,45
Легка промисловість (Y3) 0,67 2,26 1,58
Виробництво коксу, продуктів нафтопереробки (Y4) 4,27 3,18 -1,10
Хімічна та нафтохімічна промисловість (Y5) 7,32 14,33 7,01
Металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів (Y6) 17,47 9,00 -8,47
машинобудування (Y7) 11,10 30,58 19,48
інші види переробної провислості (Y8) 6,80 17,63 10,83
виробництво та розподілення електроенергії, газу та води (Y9) 23,76 12,64 -11,12

1 Таблицю складено на підставі даних Державної служби статистики, Статистичної служби Європейського Союзу та власних розрахунків автора.

При такій структурі промисловості щомісячний фонд заробітної плати штатних працівників збільшиться з 8 926 до 10 118 млн грн, тобто на 1 192 млн грн, або на 13,4%.

Таким чином, структурні маневри є дієвим інструментом соціалізації виробництва та мають активно використовуватися у здійсненні державної промислової політики.

Поглиблення соціальної орієнтації виробництва та первинного розподілу створеного блага можливе через застосування фінансово-економічних механізмів регулювання питання прав власності, яке є ключовим в усіх соціально-економічних системах та потребує вдосконалення.

Розвиток занадто великого приватного бізнесу, масштаби якого співставні з розмірами державного бюджету, призводить до поглиблення майнової диференціації населення. Так, 3,9% ВВП України виробляється однією приватною бізнес-структурою СКМ (System Capital Management) [124, с. 8]. З іншого боку, враховуючи глобальний характер сучасної економіки, концентрація виробництва є необхідною умовою для підтримання рентабельності виробництва на міжнародних ринках. Отже, необхідно, щоб управління було корпоративним, а власність перерозподілялася серед якомога більшої кількості людей.

У зв’язку з вищезазначеним важливим механізмом забезпечення соціальної орієнтації економіки є наділення власністю працівників. Наприклад, план створення акціонерної власності для зайнятих у компанії (employee stock ownership plan або ESOPs), який активно застосовується в США протягом останніх десятиліть. Значні теоретичні та практичні розробки було здійснено Л. Келсо [86; 226], який зазначає, що «технічний прогрес, за рідкісним винятком, підвищує продуктивність інструментів капіталу, що приносить користь перш за все його власникам» [86, с. 47]. Дійсно, впровадження нових технологій не завжди призводить до необхідності підвищення кваліфікації персоналу та, як наслідок, не трансформується у підвищення його вартості. Тому найбільші дивіденди від використання досягнень прогресу, який у фундаментальній своїй частині переважно створюється за державний (тобто суспільний) рахунок, припадають на діючих власників капіталу.

Логіка механізму наділення власністю працівників полягає в залученні комерційної позики трастом, створеним колективом підприємства, та подальшому викупі акцій підприємства його працівниками. Отримані кошти направляються на розвиток підприємства. Витрати на придбання капіталу погашаються за рахунок чистого прибутку від самого капіталу. Ризик не отримання або недоотримання цього прибутку страхується або самострахується, тобто приймається позичальником на себе. Розглянута логіка потребує не створення нових інститутів, а лише певної зміни в діяльності вже існуючих.

Якщо підприємство є середнім чи малим і транзакційні витрати на план створення акціонерної власності для зайнятих у компанії є досить відчутними, то існує можливість об’єднання декількох компаній у межах плану взаємної акціонерної власності. Такі об’єднання можуть консолідувати як компанії одного сектору чи роду діяльності, так і пов’язані між собою в межах вертикальної інтеграції створення та реалізації продукції. Консолідація діяльності компаній у межах єдиної інтеграції створює умови для ефективного впровадження «теорії обмежень» (theory of constaints TOC) [225], яка забезпечує об’єднання зусиль на досягнення встановлених цілей та вирішення протиріч між якістю, витратами і наявними ресурсами.

У даний час склалася ситуація, притаманна всій світовій економіці, коли профспілки не торкаються питання концентрації власності та капіталу, а лише відстоюють умови встановлення розміру заробітної плати, слабко пов’язані з реальними економічними результатами підприємства. Тому необхідне розширення діяльності профспілок від захисту прав робітника, як робітника праці (labor worker), до сприяння перетворенню його на вигодоздобувача від власності у вигляді прибутку, тобто працівника капіталу (capital worker). Виходячи з того, що інфляція на прибутки впливає менше, ніж на стабільність заробітної плати, це є більш надійним джерелом задоволення потреб робітників [86, с. 224].

Коли робітник отримує дохід не лише у вигляді заробітної плати, а також як співвласник підприємства (власник частини основного капіталу), будь-яке технологічне поліпшення виробництва, навіть при збереженні поточного рівня заробітної плати, приводить до збільшення доходів. У цьому випадку протидія впровадженню інновацій є мінімальною, бо робітник не хвилюється з приводу можливої втрати роботи. Дохід, недоотриманий працівником від зниження заробітної плати, буде компенсовано за рахунок підвищення доходів від капіталу.

За даними дослідження 2009 р. в Університеті Пенсільванії, у США ESOPs (план створення акціонерної власності для зайнятих у компанії) володіють активами на суму близько 928 млрд дол. і охоплюють майже кожного дванадцятого робітника [231, с. 65], тобто кількість таких робітників складає близько 14 млн чол. Тому можна вважати, що ця практика є досить поширеною у США. Прикладами ефективно діючих компаній, які використовують механізм ESOPs, є Publix Supermarkets (більше 145 тис. робітників), Science Applications International Corporation (SAIC, 41 тис. робітників), Nypro (18 тис. робітників), Lifetouch (18 тис. робітників), W.L. Gore and Associates (8 тис. робітників), Davey Tree Company (7 тис. робітників) тощо.

Європейською альтернативою ESOPs є механізми кооперації, започатковані іспанською компанією «Мандрагон», активи якої у 2010 р. склали 33,1 млрд євро [214, с. 48], а кількість зайнятих − близько 84 тис. чол. [214, с.10]. Корпорація «Мандрагон» є соціально орієнтованою компанією, яка об’єднує підприємства в галузі промисловості, фінансів, рітейлу і технологій та в якій використовуються демократичні принципи організаційної структури, коли виробництво належить працівникам на пайовій основі.

Більш ніж п’ятдесятирічна історія успішного функціонування цього колективу власників свідчить про її великий потенціал, обумовлений надзвичайною зацікавленістю співвласників в ефективній діяльності їх компанії. У цьому простежується певна перевага перед відкритими акціонерними товариствами, де власники акцій перш за все зацікавлені в отриманні дивідендів, а в разі падіння курсу акцій можуть позбутися їх на біржі.

Таким чином, даний механізм спрямований на перехід від економічної моделі, де забезпечується право на працю та соціальна допомога для багатьох, а право на власність − для меншості, до моделі, де ця меншість переходить у більшість.

Наділення правом власності на основний капітал якнайширшого прошарку населення має відбуватися за двома напрямами. Перший − наділення правом власності колективів робітників через їх участь в акціонерному капіталі або володінні частки у колективних підприємствах. Другий − це можливість участі споживачів у капіталі природних монополій.

Цей процес має відбуватися без порушення чинних прав власності для уникнення соціального напруження та конфліктів, а також формування культури виконання законів. По-перше, це передбачає надання колективам працівників першочергового права викупу підприємства при його банкрутстві за рахунок як власних, так і цільових кредитних коштів. Кредитні ресурси для такого роду викупів доцільно передбачити у державному бюджеті та комбінувати з ресурсами комерційних банків і фондових бірж. По-друге, під час приватизації першочергове право власності має пропонуватися колективам робітників, які працюють на цьому підприємстві. Механізм фінансування аналогічний. По-третє, заохочення власників до залучення працівників до управління через надання можливості участі в капіталі компанії.

Використання такої моделі не суперечить можливостям постійного розширеного виробництва, а консолідує не лише зусилля колективів підприємств, а також поєднує їх із фондовими ринками країни та світу. Загальну схему цього механізму наведено на рис. 3.2., який передбачає консолідацію прибутків, отриманих підприємствами, де права власності понад 50% належать колективам, у спеціалізованих фондах (внутрішніх банках) та подальше направлення фінансових ресурсів на створення нових підприємств з одночасним залученням інших інвестиційних джерел за необхідності (менше 50% капіталу).

Рис. 3.2. Механізм розширеного виробництва при консолідації більшої частини прав власності на підприємство колективом цього підприємства

Після виходу щойно створеного підприємства на проектні потужності надається право його колективу щодо викупу акцій (паїв), відповідних частці, інвестованій «материнським» підприємством.

Іншим напрямом поширення прав власності серед населення є забезпечення можливості участі населення в капіталі монополістів – постачальників соціальних послуг. У першу чергу це стосується підприємств комунальної спрямованості. У даному випадку всі надприбутки, отримані за рахунок населення, будуть частково повертатися йому у вигляді дивідендів.

Доцільним є розширення практики укладання концесій у формі відкритих акціонерних товариств із розповсюдженням міноритарної частки акцій серед місцевого населення для вирішення соціально значущих проблем під контролем та за участі місцевої громади. Участь населення в акціонерному капіталі робить населення не лише споживачами ресурсів та послуг, які надаються, але і співвласниками соціальних об’єктів, які в ньому створюються. Пріоритетними напрямами можуть бути охорона здоров’я, освіта, комунальне забезпечення, надання транспортних, інформаційних послуг, розвиток інноваційних технологій тощо. Для широкого залучення населення та його заощаджень у процес розвитку державно-приватного партнерства доцільно започатковувати таке партнерство у вигляді публічних спільних підприємств, де контрольний пакет у муніципалітету або стратегічного інвестора, блокувальний пакет − у протилежної сторони, а залишок − у вільному обігу. У такому випадку одночасно мобілізуються ресурси підприємств та домогосподарств для вирішення актуальних соціальних завдань.

Окремим напрямом розширення прошарку зайнятих, які отримують доходи від використання капіталу, є збільшення кількості фізичних осіб-підприємців та відповідно їх структури в загальній кількості зайнятих. Як свідчить статистика, на тлі зменшення загальної кількості зайнятих відбувається прискорене скорочення кількості фізичних осіб-підприємців та зростання чисельності зайнятих на великих підприємствах (табл. 3.3). Таким чином, можна стверджувати, що цей напрям соціалізації перерозподілу підприємницьких доходів не використовується.

Таблиця 3.3

Кількісні характеристики зайнятих та обсягів реалізованої продукції залежно від розміру підприємств у 2010-2012 рр.

Показники Кількість зайнятих працівників,

тис. чол.

Обсяг реалізованої продукції (товарів, послуг), млн грн Зміна кількості зайнятих
2010 2011 2012 2010 2011 2012 11/10 12/11 12/10
1 2 3 4 5 6 7 8= «3/2» 9 = «4/3» 10 = «4/2»
Підприємства, у т.ч. 7 958 7 793 7 670 3 366 228 3 991 239 4 212 194 0,98 0,98 0,96
великі 2 400 2 449 2 484 1 401 597 1 775 829 1 772 477 1,02 1,01 1,03
середні 3 393 3 253 3 144 1 396 364 1 607 628 1 769 226 0,96 0,97 0,93
малі 2 165 2 092 2 042 568 267 607 782 670 492 0,97 0,98 0,94
Фізичні особи-підприємці 2 815 2 371 2 278 230 418 211 216 256 649 0,84 0,96 0,81
Усього 10773 10165 9948 3 596 646 4 202 455 4 468 843 0,94 0,98 0,92

Однак продуктивність економічної діяльності фізичних осіб-підприємців за обсягами реалізованої продукції є у понад 6 разів меншою за продуктивність зайнятих на великих підприємствах. Тому зміна діючої структури зайнятості між фізичними особами-підприємцями та підприємствами різного розміру (табл. 3.4) може відбуватися вбік збільшення кількості малого бізнесу та фізичних осіб-підприємців лише в разі зростання їх продуктивності. В іншому разі наслідком структурних трансформації буде виникнення економічної кризи, яка матиме негативний вплив на соціалізацію всієї економіки України.

Упровадження визначених механізмів розширить можливості для поглиблення соціальної орієнтації управління виробництвом та розподілу доходів від власності, сприятиме розширенню демократичного засобу політичного та економічного самоврядування населення та буде суттєвим мотиваційним важелем для підвищення продуктивності праці зайнятого населення.

Інформаційно-комунікаційний механізм забезпечення соціальної орієнтації економіки заснований на використанні Інтернет-технологій і сучасних засобів комунікації, які сприяють соціалізації споживання та загального середовища. Запровадження соціальної орієнтації економіки потребує максимального використання сучасних інформаційних технологій, що обумовлює необхідність упровадження системи електронного самоврядування, яка поєднуватиме концепт соціальних мереж й електронного уряду.

Для цього потрібно: забезпечення повнолітнього населення країни доступом до безкоштовного соціального Інтернету (зі швидкістю понад 5 Мбіт/с), достатнім для використання цієї інформаційною системи, персональними комп’ютерами для соціально незахищених осіб, а також безпосередня розробка й упровадження відповідного програмного забезпечення, яке надає можливість кожному мешканцю завести персональний акаунт у цій системі з рівними правами та можливостями для самоорганізації населення щодо висловлювання індивідуальної позиції та сприяння її реалізації.

Таблиця 3.4

Структура зайнятих та обсягів реалізованої продукції залежно

від розміру підприємств у 2010-2012 рр., %

Показники

Структура зайнятих працівників Структура обсягу реалізованої

продукції

Продуктивність 1% зайнятих,

% реалізованої продукції

2010 2011 2012 2010 2011 2012 2010 2011 2012
Підприємства, у т.ч. 73,9 76,7 77,1 93,6 95,0 94,3 1,27 1,24 1,22
великі 22,3 24,1 25,0 39,0 42,3 39,7 1,75 1,75 1,59
середні 31,5 32,0 31,6 38,8 38,3 39,6 1,23 1,20 1,25
малі 20,1 20,6 20,5 15,8 14,5 15,0 0,79 0,70 0,73
Фізичні особи-підприємці 26,1 23,3 22,9 6,4 5,0 5,7 0,25 0,22 0,25
Усього 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0

Система електронного залучення громадян до процесів державного управління є вкрай необхідним інструментом консолідації громади, влади та бізнесу. Електронна фіксація управлінських рішень, за наявності вільного доступу до такої інформації, робить ці рішення більш прозорими. До того ж формується міцний канал комунікацій через електронну обробку і систематизацію звернень громадян, підприємств та організацій, який дозволяє в демократичному режимі консолідовано висвітлювати актуальні проблеми, які постають перед суспільством на відповідний управлінський рівень. Наявність такої інформаційної системи створить віртуальний майданчик для комунікацій усіх суб’єктів забезпечення соціальної орієнтації економіки, підвищить оперативність перетоків інформації та можливості її практичного використання. Це матиме позитивний вплив на якість і швидкість прийняття управлінських рішень у сферах надання соціальних послуг через максимальну публічність діяльності, яка виконується окремим службовцем або підрозділом, та прозорість шляху проходження документів. Одночасне розширення соціальних комунікацій між органами влади та громадою призведе до стимулювання соціальної активності населення.

Кожен зареєстрований у вказаній системі мешканець матиме можливість: брати участь в обговоренні проектів рішень, планів, стратегій розвитку тощо; отримувати інформаційну розсилку щодо проектів рішень та рішень центральних і місцевих органів влади; одержувати запрошення на громадські обговорення; брати участь в он-лайн-референдумах. Органам влади це дозволить здійснювати ситуаційний аудит очікувань усіх суб’єктів соціалізації економіки й імплементувати громадську думку у процес стратегічного планування та прийняття управлінських рішень.

Для практичної реалізації даного інформаційного концепту необхідна розробка й упровадження програми навчання населення старшої вікової групи навичкам користування Інтернетом, тому що фактично весь спектр використання сучасних можливостей Інтернету залишається недоступним для людей похилого віку. Частка Інтернет-користувачів віком старше 60 років складає лише 6% [43, с. 5], а їх частка в генеральній сукупності населення країни − 20,9%. Загальна кількість Інтернет-користувачів становить 15,09 млн чол., тобто на цю вікову категорію припадає лише 900 тис. чол., у той час як усього в країні населення цієї вікової групи − 9,53 млн чол. [170, с.172]. Отже, 8,6 млн чол. в Україні залишаються поза користуванням сучасними комунікаційними технологіями. У зв’язку з цим доцільним є масове навчання навичкам використання Інтернету серед людей похилого віку за рахунок державних і місцевих бюджетів із використанням ресурсу залучення некомерційних волонтерських організацій та студентів відповідного освітнього профілю.

Здобуті таким чином знання розширять можливість використання Інтернет-технологій для надання та отримання медичних, юридичних консультацій, роз’яснень представників органів влади, місцевого самоврядування, пенсійного фонду та інших соціально значущих інститутів, які надають соціальні послуги населенню. Також це скоротить витрати вільного часу населення на сплату комунальних платежів, придбання товарів та послуг, що матиме позитивний ефект для розширення ринку збуту продукції та сприятиме розвитку інфраструктури високотехнологічних послуг.

Удосконалення стратегічного управління соціально-економічним розвитком матиме позитивний вплив на соціально орієнтоване середовище, яке узгоджує взаємодію інших сфер соціальної орієнтації економіки. Першочерговим завданням є перегляд строків і процедури затвердження Державної стратегії розвитку України та ДСРР. Доцільне прийняття цих стратегій на період не менше 20 років, що відповідає одному поколінню, та затвердження їх на національному референдумі. У такому разі більшість населення буде ознайомлена з їх змістом та відчуватиме співпричетність до ухвалення, а зміна політичної влади в країні не матиме критичного впливу на визначені стратегічні цілі, акцент буде зміщено вбік інструментарію їх досягнення.

Для посилення контролю за реалізацією стратегії країни та окремих її територій необхідне створення громадських організацій із числа зацікавлених та відповідно кваліфікованих осіб, які не брали безпосередньої участі у формуванні відповідної Стратегії, для уникнення конфлікту інтересів.

Створення адекватних й актуальних стратегій, які відповідають критеріям SMART, дозволяє використовувати методологію «Управління за цілями» (MBO − Management by objectives [215]), застосування якої в бізнес-середовищі має практичні успіхи. Ця методологія дозволяє здійснювати декомпозицією стратегічних цілей Державної стратегії розвитку України та ДСРР на рівень РСР, окремих органів місцевої державної влади та місцевого самоврядування, окремих підприємств, громадських організацій та населення. Комплексною стратегічною метою має стати накопичення національного багатства та відповідно збільшення його структурної складової − людського капіталу як цільового орієнтира загальної соціалізації економіки.

Однією з характеристик системи стратегічного управління є її спроможність не лише здійснювати якісне управління в поточних умовах, але і реагувати на виклики та небезпеки, які мають імовірнісну сутність та можуть лише прогнозуватися. Як доводить приклад кризи 2008-2009 рр., система стратегічного управління на державному та регіональному рівнях була не підготовлена для оперативного реагування на погіршення економічного становища. Діюча система управління спрямована на вирішення поточних завдань і реагування на негативні явища постфактум, що не передбачає превентивної діяльності та містить значні ризики.

Таким чином, існує необхідність виявляти найбільш значущі для розвитку країни ризики та розробляти плани попередження їх виникнення і мінімізації прояву. Тому в процес стратегування доцільним є впровадження елементів системи управління ризиками [93, с. 7]. Наявність стратегічних цілей соціально-економічного розвитку (визначених у ДСРР та РСР) є підґрунтям для створення комплексної системи управління ризиками [217] на національному рівні. Комплексна система управління ризиками складається з таких компонентів (рис. 3.3): визначення соціально-економічних цілей; ідентифікація ризиків; оцінка ризиків; реагування на ризики; моніторинг процесу управління ризиками; контрольне середовище (нормативно-правове забезпечення); загальнодержавне та регіональне середовище (включаючи інформаційно-комунікаційне забезпечення).

Рис. 3.3. Механізм взаємодії компонентів управління

соціально-економічними ризиками

Управління соціально-економічними ризиками на державному рівні є не лінійним процесом, у якому всі компоненти мають взаємну залежність та впливають один на одного. У той же час цей процес є циклічним відносно таких компонентів, як визначення цілей, ідентифікація соціально-економічних ризиків, оцінка соціально-економічних ризиків, реагування на соціально-економічні ризики, та паралельним щодо таких компонентів: моніторинг процесу управління ризиками, контрольне середовище, загальнодержавне та регіональне середовище [38, с. 60]. Якісне та системне управління ризиками підвищує імовірність досягнення встановлених цілей і додатково структурує систему управління та наявні ресурси на їх досягнення.

Упровадження визначених механізмів і заходів посилить спрямованість державної соціально-економічної політики щодо поглиблення соціальної орієнтації структури економіки через розширення демократичних підходів політичного та економічного самоврядування населення, узгодження інформаційних та фінансових потоків за вертикаллю «держава-регіон-людина». Необхідною умовою впровадження цих механізмів і заходів є внесення відповідних змін до чинного законодавства України.

<< | >>
Источник: ВИШНЕВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ. ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО ОРІЄНТОВАНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ НА ОСНОВІ ДЕРЖАВНОЇ СТРУКТУРНОЇ ПОЛІТИКИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. Київ –2014. 2014

Еще по теме 3.2. Структурні трансформації щодо поглиблення соціальної орієнтації економіки:

  1. 1.1. Теоретико-методологічні засади соціальної орієнтації економіки щодо її структурних перетворень
  2. 1.2. Міжнародні підходи до формування соціальної спрямованості економіки
  3. 1.3. Інституційне та правове забезпечення соціальної орієнтації економіки України
  4. 2.1. Структурні особливості та характеристики соціалізації економіки України
  5. 2.2. Оцінка можливості вдосконалення управління регіональним розвитком щодо забезпечення соціалізації економіки держави
  6. 2.3. Методичне забезпечення оцінки соціальної орієнтації економіки та його апробація
  7. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ ЕКОНОМІКИ ПРИ ЇЇ СТРУКТУРНИХ ТРАНСФОРМАЦІЯХ
  8. 3.1. Розвиток концептуальних засад соціальної орієнтації економіки
  9. 3.2. Структурні трансформації щодо поглиблення соціальної орієнтації економіки
  10. 3.3. Пропозиції щодо вдосконалення правового забезпечення соціальної орієнтації економіки України
  11. 8.4. Соціальне партнерство як механізм створення Центрів місцевої активності
- Антимонопольное право - Бюджетна система України - Бюджетная система РФ - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инвестиции - Инновации - Инфляция - Информатика для экономистов - История экономики - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Логистика - Макроэкономика - Математические методы в экономике - Международная экономика - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоги и налогообложение - Организация производства - Основы экономики - Отраслевая экономика - Политическая экономия - Региональная экономика России - Стандартизация и управление качеством продукции - Страховая деятельность - Теория управления экономическими системами - Товароведение - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Эконометрика - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятий - Экономика природопользования - Экономика регионов - Экономика труда - Экономическая география - Экономическая история - Экономическая статистика - Экономическая теория - Экономический анализ -