Задать вопрос юристу

7.2. Роль громади в ефективній реалізації кластерної моделі розвитку регіонального промислового виробництва

Цільова трансформація структури промисловості в напрямі випереджального розвитку науково-технічних виробництв та галузей, що працюють на задоволення споживчого попиту населення, підвищення ефективності стратегічного розвитку регіону, динамічного функціонування господарських одиниць, що продукують високоякісну та конкурентоспроможну промислову продукцію, вимагають формування цілісної концепції зазначених змін.

Прогресивною в цьому плані є модель кластерного розвитку промислового виробництва, що позитивно апробована в багатьох високо-розвинутих країнах світу (США, Німеччині, Японії) та реалізується за активної участі місцевих спільнот, які найбільшою мірою зацікавлені в ефективному територіальному розвитку.

Інтелектуальною передумовою появи теорії кластерів, що всебічно розкрита в працях зарубіжних вчених (Porter, 1998; Портер, 2001; Audretson, 1995; Enright, 1993), стала праця А.Маршала «Принципи економічної теорії», що вперше побачила світ у 1980 р. У загальному розумінні кластери (від англ. cluster – група, скупчення) – це сконцентровані за географічною ознакою групи взаємопов’язаних між собою компаній у відповідних галузях, спеціалізованих постачальників, а також причетних до їх діяльності організацій (університети, торгові об’єднання, агентства зі стандартизації), що, конкуруючи між собою, разом із тим проводять спільну роботу (Statt, 1991, С. 21). До складу кластера входить численна група інституцій: підприємства-виробники продукції, університети та науково-дослідні установи, органи стандартизації, торгівельні асоціації, фінансові інститути, фірми в супутніх галузях виробництва, постачальники, органи влади центрального та місцевого рівнів. Спільна дія перерахованих учасників кластера дозволяє забезпечувати підприємствам більший зиск, порівняно з тим, який би вони могли отримувати, працюючи відокремлено (ефект синергізму). Кластерна форма співробітництва сприяє більш гнучкому реагуванню фірм на постійні зміни умов для проведення бізнесу на різних рівнях управління, але зі збереженням при цьому переваг спеціалізації. Кластери (фільєри) виступають альтернативою галузевому підходу, базуючись на залежності одного сектора економіки (промисловості) від іншого за технологічним рівнем.

Поширюючи ідею кластерного розвитку в напрямку формування збалансованої структури промисловості регіону, сформулюємо категорію кластера як індустріального комплексу (групи підприємств, що кооперуються та підтримують одне одного), сформованого на базі територіальної концентрації основного виробництва, мереж спеціалізованих постачальників та споживачів, пов’язаних між собою технологічними ланцюгами. Концептуальна схема промислового кластера подана на рис. 7.2. Кластер іманентно забезпечує можливість ведення конструктивного та ефективного діалогу між спорідненими сферами виробництва, їх постачальниками, інститутами та державними установами, в чому проявляється його головний довгостроковий ефект. Створення кластерів та запровадження кластерної моделі поведінки підприємств є «способом відновлення довіри між урядом і бізнесом та трансформації ізольованих фірм у підприємницьку спільноту» (Прайс, 1999).

Рисунок 7.2. Схема кластера у промисловому виробництві

_______________________

*Примітка. Складено на основі (Porter, 1998; Портер, 2001).

Кластери, як підтверджує світовий досвід функціонування таких структур (Porter, 1998; Сілін, 2000; Войнаренко, 2000), більш ефективно та раціонально використовують наявний капітал, допомагають підприємствам, що входять до кластеру, економніше витрачати ресурси та контролюють цілеспрямованість використання залучених інвестицій, прискорюють спеціалізацію, підвищують якість продукції та зростання обсягів виробництва, поділяють ринок на сегменти, збільшують асортимент продукції та створюють нові фірми, прискорюють впровадження нових технологічних процесів, мінімізують зайві виробничі потужності та оптимально розподіляють прибутки і витрати між членами кластеру (табл. 7.2). Усі конкурентні переваги такої організаційної форми територіально-ієрархічної моделі виробництва з різними рівнями локалізації дають максимальний ефект через мінімізацію видатків у порівнянні з окремо існуючими виробниками, що нерідко не витримують конкуренції на локальних та національних ринках з боку сильніших бізнес-одиниць та згортають діяльність. Членство в кластері для промислових підприємств означає широкий доступ до інформації щодо різних аспектів діяльності; можливості нарощування експорту та вихід на світові ринки; залучення капіталовкладень для покращення якості продукції та посилення конкурентних переваг; доступ до юридичних консультацій щодо реєстрації торгових марок, позиціювання товарів; участь керівного складу бізнес-одиниць в семінарах, що проводяться в зарубіжних країнах, для ознайомлення з особливостями ведення бізнесу.

Таблиця 7.2

Конкурентні переваги та соціально-економічна значимість кластерів

Підйом економічно відсталих районів та поява нових урбанізованих територій Поширення нових технологій та розвиток інноваційного сектора Ріст зайнятості населення та збільшення попиту на висококвалі-фіковану робочу силу Висока економічна ефективність та рентабельність Стимулювання нового бізнесу
будівництво сучасних науково-виробничих комплексів та ділових центрів;

залучення інвестиційних ресурсів (ПІІ);

вдосконалення транспортних та комунікаційних зв’язків

реорганізація трудових процесів, створення нових видів матеріалів та продукції;

більш швидке розпізнавання тенденцій купівельного попиту;

доступ до нових технологій, методів роботи, можливостей здійснення поставок;

низькі витрати в експериментуванні;

демонстрація та поширення ідей, активний маркетинг та реклама

створення нових робочих місць;

зростання заробітної плати;

підготовка і перепідготовка кадрів;

залучення до підприємницької діяльності вчених;

якісна зміна сучасного способу життя

підвищення конкуренто-спроможності продукції та швидке економічне зростання;

збільшення ефективності використання виробничих площ;

доступ до спеціалізованих факторів виробництва, інформації, робочої сили, урядовим організаціям та суспільним благам;

стимули та зміна продуктивності;

взаємодоповню-ваність продукції

оптимальна форма організації виробництва;

низький ризик при заснуванні нової справи (невисокі бар’єри входу, місцеві споживачі, стійкі контакти, довіра з боку владних та фінансових інститутів);

створення стимулів і мотивів для виникнення ділових структур завдяки кращій інформованості про сприятливі можливості

Прикладами всесвітньо відомих об’єднань підприємств, що досягли вражаючих успіхів у певній галузі промисловості, поєднавши переваги співробітництва виробників продукції, досягнень науки та підтримки владних структур окремих територій, є: «Силіконова долина» (Каліфорнія), «Пластикова долина» (м. Тарнов, Польща), Масачусетський мультимедійний кластер, Каліфорнійський кластер із виготовлення вина, італійський взуттєвий кластер, «Даедук» (Південна Корея), «Софія і Гренобль» (Франція), «Лувен» (Бельгія) та інші. Поширенню кластерів активно сприяють центральні органи влади, забезпечуючи прийняття нормативно-правових актів, що стимулюють створення та розвиток галузевих об’єднань. Так, Закон «Про технополіси» 1983 р. в Японії встановлює максимальні кредитні ставки на їх створення у кілька разів нижчі за звичайні, у США Закон Бейха-Доула дозволяє передавати компаніям і університетам виключні права на використання та комерціалізацію патентів, Закон Стівенсона-Уайдлера посилює роль уряду в розвитку інновацій та започатковує цілеспрямовану передачу результатів технічних розробок із лабораторій у промисловість (Сажин, 1999).

Передумовою виникнення та сутністю кластера є концентрація виробництва, тобто зростання кількості великих підприємств певної галузі регіону та зосередження в них дедалі більшої частини виробничих ресурсів із випереджувальним нарощуванням обсягів виробництва порівняно із середніми показниками. Концентрація є визначальним фактором підвищення рівня економічного розвитку території, вирівнювання умов життя населення громад, доведення їх до єдиного стандарту, досягнення оптимального рівня територіальної концентрації промисловості в регіоні. З метою об’єктивізації управлінських рішень доцільно застосовувати коефіцієнт локалізації, який характеризує рівень територіальної спеціалізації та розвитку певної галузі в економіці регіону порівняно з питомою вагою продукції цієї галузі в економіці країни (Смирницький, 1974). Для виокремлення галузей промисловості, які є пріоритетними з точки зору забезпечення максимального задоволення потреб території при мінімальних затратах ресурсів доцільно застосовувати показник коефіцієнту концентрації:

Kl = (Vsr / Vr) / (Vsc / Vc),

де Vsr, Vsc – обсяг продукції певної галузі в регіональних та національних масштабах, Vr, Vc – загальнорічний обсяг промислового виробництва всіма галузями в регіональній системі та країні.

Цей коефіцієнт шляхом нескладних математичних перетворень може набути вигляду:

Кl = Pr / Pc,

де Pr – питома вага галузі регіону в промисловому виробництві регіональної системи, Pc – питома вага галузі в промисловому виробництві країни.

Коефіцієнт виробництва промислової продукції регіону на душу населення можна розрахувати за формулою:

Kd = Psr / Ppr,

де Psr – питома вага галузі регіону у виробництві продукції відповідною галуззю в національних масштабах, Ppr – питома вага населення регіону в загальній чисельності населення країни.

За розмірами коефіцієнтів Kl і Kd можна визначити ступінь спеціалізації галузі конкретного регіону. На основі обчислення показників спеціалізації промисловості доцільно використовувати наступну маргінальну шкалу, яка дозволяє оцінити значущість кожної галузі у сукупному випуску промислової продукції територіальної громади:

· при 0 < Kl чи Kd < 0,5 галузь вважається нетиповою для даного регіону й такою, чиє функціонування не справляє помітного впливу на динаміку промислового виробництва території та обсяги ВВП регіону;

· при 0,5 < Kl чи Kd < 1 галузь не є пріоритетною для конкретного регіону, але її функціонування задовольняє більшу частину споживчого та інвестиційного попиту в продукції галузевого виробництва;

· при 1 < Kl чи Kd < 3 галузь вважається галуззю спеціалізації регіону й частина випуску промислової продукції може використовуватись для міжрегіонального обміну в масштабах країни;

· при Kl чи Kd > 3 галузь є високоспеціалізованою в межах регіону, а продукція галузі здатна забезпечити потреби споживачів не лише всередині країни, а й за її межами (експортна орієнтація виробництва).

Розрахунок показників виробничої спеціалізації Тернопільської області в розрізі галузей промислового виробництва за пропонованою методикою (табл. 7.3) дає змогу зробити висновок, що енергетична, паливна, металургійна та хімічна промисловість виробляють незначну частину випуску промислової продукції регіону, а спектр продукції базових галузей не задовольняє навіть мінімального попиту всередині області (з електроенергетики Kl = 0,340, Kd = 0,003, по паливній промисловості Kl = 0,008, Kd = 0,002, по металургії Kl = 0,035, Kd = 0,007, по хімічній промисловості Kl = 0,184, Kd = 0,018); деревообробна і целюлозно-паперова промисловість у межах області не займає домінуючого становища, але її функціонування забезпечує до 2–3 % валового випуску промислової продукції регіону (Kl = 0,555, Kd = 0,189); галузями спеціалізації області є легка (Kl = 7,933, Kd = 2,228), харчова (Kl = 3,753, Kd = 1,052) промисловість, машинобудування (Kl = 1,252, Kd = 0,455) та промисловість будівельних матеріалів (Kl = 1,151, Kd = 0,382).

Таблиця 7.3

Показники спеціалізації Тернопільської області за галузями промислового виробництва

ПОКАЗНИКИ Kl Kd
Галузі промисловості:
- електроенергетика 0,340 0,003
- паливна 0,008 0,002
- чорна металургія 0,035 0,007
- хімічна та нафтохімічна 0,184 0,018
- машинобудування і металообробка 1,252 0,455
- деревообробна і целюлозно-паперова 0,555 0,189
- промисловість будівельних матеріалів 1,151 0,328
- легка 7,933 2,228
- харчова 3,753 1,052
- інші 0,055 0,011

_______________________

*Примітка. Розраховано на основі матеріалів Тернопільського обласного управління статистики.

Розраховані коефіцієнти локалізації галузей промисловості Тернопільської області дозволяють виділити перспективні з точки зору підтримки кластерної моделі розвитку сфери виробництва, це – легка, харчова промисловість, машинобудування і металообробка, промисловість будівельних матеріалів. Наявність у регіоні розгалуженої наукової інфраструктури (дослідні організації, університети, інститути підготовки та перенавчання кадрів), наукоємних виробництв із продукування машин, устаткування, апаратів, приладів («Ватра», «Оріон», «Сатурн», «Промінь») також є аргументом на користь створення промислових кластерів. Компактність території Тернопільської області (13824 км2) теж сприяє формуванню кластерів, які повинні мати чітко окреслені межі. Світовий досвід функціонування подібних організаційних структур доводить, що порівняно невелика кількість кластерів забезпечує переважну частину валового продукту в межах певної географічної території, а також у зовнішньоекономічній діяльності.

На рівні Тернопільської області актуальність створення кластерів обумовлена: вичерпанням ресурсів розвитку промисловості, необхідністю реконструкції великих підприємств та створенням на їх основі більш гнучких та динамічних структур, всезростаючою потребою в розвитку технологій, у взаємодії науки і виробництва, у структурній перебудові промислового комплексу регіону.

Аналіз секторів промислового виробництва області дозволяє виділити стратегії розвитку пріоритетних галузей для впровадження кластерної моделі. Так, зважаючи на потужну виробничу базу, ємний внутрішній ринок збуту, близьке розташування до сировинних ресурсів для харчової промисловості регіону вигідною до реалізації є стратегія «Виробництво та переробка продуктів харчування для внутрішніх і зовнішніх ринків збуту». Орієнтація на цю стратегію дозволить збільшити обсяги виробництва продукції, покращити її якість, оновити асортимент і розширити ринки збуту. Конкурентні переваги будуть досягатись ефектом масштабу (незначні витрати на одиницю продукції та низькі ціни). Кластерну концепцію розвитку харчової промисловості Тернопільської області могли б реалізовувати промислові одиниці (підприємства цукрової, консервної, хлібопекарної, м’ясомолочної, спиртової галузей), які утворюють «ядро» кластера, а також наукові установи (наприклад, Тернопільський державний технічний університет), фермерські господарства та консультативні центри. Торговельні та посередницькі організації різних форм власності сприятимуть швидкому доведенню продукції до кінцевого споживача.

Швидкий оборот капіталу, наявність спеціалізованих навчальних установ (Тернопільський державний технічний університет, Заліщицький технікум, різноманітні професійно-технічні училища) та кваліфікованого персоналу, розгалужені оптові та роздрібні ринки легкої промисловості області дозволяють реалізовувати стратегію «Виробництво товарів широкого вжитку, конкурентоспроможних на внутрішніх і зовнішніх ринках збуту».

Це дозволить залучати інвестиційні ресурси, підвищувати ефективність використання виробничих потужностей галузі, виробляти високоякісну продукцію. Причому, на відміну від харчової галузі, де перспективною є стратегія віолентів (невисокий прибуток на одиницю продукції, значний обсяг реалізації), в легкій промисловості регіону можливо використовувати стратегію комутантів (виробництво ексклюзивних товарів з орієнтацією на нові потреби). У кластер легкої промисловості могли б увійти швейні, трикотажні та галантерейні фабрики, наукові установи, консультативні та інформаційні центри, ательє з пошиття готового одягу, а також торгово-посередницькі організації.

Машинобудівний комплекс Тернопільської області, володіючи потужною виробничою базою, несе значні витрати на утримання об’єктів соціальної інфраструктури, недостатньо використовує новітні технології, що вимагає в перспективі реалізації стратегії «Виробництво продукції для потреб сільського господарства й товарів народного споживання» на інноваційній основі. Це дозволить вдосконалювати номенклатуру продукції, залучати інвестиції. Бажаною для впровадження у машинобудівну галузь є довгострокова стратегія експлерентів (виробництво продукції на новій технологічній базі з залученням наукових співробітників для розробки прогресивних видів машин, обладнання, пристроїв). Стратегія патієнтів (орієнтація на вищий рівень достатку) для галузей промисловості регіону на сьогодні є недосяжною, зважаючи на низький рівень доходів громадян та збитковість багатьох секторів економіки.

Основна ідея створення кластерів полягає у взаємній координації роботи, коли різні за функціональними характеристиками суб’єкти реалізують спільну мету, тим самим підвищуючи ефективність власної роботи, прискорюючи досягнення запланованих результатів, упроваджуючи нові технології, сприяючи в отриманні позик, започатковуючи конкурентні засади в розподілі контрактів, формуючи оптимальну структуру виробництва продукції, визначаючи пріоритети напрямків розвитку. Кластер є новим способом структурування виробництва, забезпечення довгострокових можливостей розвитку, встановлення основ державної та регіональної політики. І якщо перші теоретичні погляди на кластери спирались на виключно галузеві комбінації (Porter, 1998), то сьогодні кластери слід розглядати як інноваційно-територіальні об’єднання, що краще за галузі узгоджуються з характером конкуренції та джерелами досягнення конкурентних переваг, охоплюють зовнішньоекономічні зв’язки, взаємовідносини між сферами виробництва, поширення технологій, інформації, маркетингу.

Узагальнюючи окремі публікації та економічну літературу, що стосуються формування міжнародних, національних та локальних кластерів у зарубіжних країнах світу, пропонуємо наступний порядок формування кластерів у промисловому виробництві регіону, де активна роль відводиться центральним та місцевим органам влади.

На першому етапі відбувається формування основних напрямків діяльності майбутнього кластера, що підтримується галузевими міністерствами. При цьому оцінюються можливі загрози кластера та потенційні можливості; розробляється концепція, направлена на посилення конкурентної боротьби, визначення регіонів для розвитку наукоємних виробництв; формулюються цілі та завдання розвитку промислового кластера. Другий етап – підготовка програми формування і розвитку кластера, у якій спрямовуючу роль відіграють органи місцевого управління (місцеві державні адміністрації, міські ради). На цьому етапі формується «дерево цілей» промислового розвитку території, розробляються нормативні документи щодо кластерної моделі розвитку, планування та підтримки промислових зон. Третій етап – затвердження програми формування та розвитку кластерів на державному рівні (визначення міри пріоритетності регіону для подібних змін, відповідності програми національній стратегії розвитку та основам регіональної політики, узгоджене бачення майбутнього кластера, при якому всі учасники могли б об’єднатися з метою позитивних змін). Четвертий етап створення кластера на рівні регіону полягає в безпосередній практичній підтримці кластерної концепції розвитку, причому допомога повинна проявлятись не стільки в субсидіюванні та пільговому оподаткуванні окремих галузей чи підприємств (державні цільові гарантії, зниження ставки податку на інноваційний прибуток, який отриманий в результаті впровадження у виробництво прогресивних технологій), скільки в інфраструктурному забезпеченні, створенні дослідних розробок, впровадженні інноваційних стипендій, гарантіях під наукові програми, масштабному кредитуванні малого і середнього, а також венчурного бізнесу, прискореній амортизації промислових підприємств (рис. 7.3).

Стабілізація розвитку та досягнення оптимальних структурних пропорцій промислового виробництва Тернопільської області вимагають взаємоузгодженої дії всіх суб’єктів моделі, в якій ядром кластера виступають підприємства, що беруть на себе відповідальність за створення товарів, своєчасне виконання зобов’язань із постачання. Торговельні установи вчасно доводять до кластера обсяги та структуру запитів населення, створюють умови для їх задоволення. Науково-дослідні інститути та університети є генераторами прогресивних ідей щодо ефективного розвитку виробництв на наукоємній основі, отримуючи замовлення від підприємств на НДДКР. На початкових етапах створення кластерів необхідним є розміщення інноваційного державного і регіонального замовлення на підприємствах машинобудівної та легкої промисловості, що спонукатиме бізнес-одиниці продукувати товари IV, V і VI технологічних укладів, виведе економіку Тернопільської області з позицій аутсайдерів у економічному розвитку до групи регіонів «основного масиву». Інноваційне замовлення центральних та регіональних органів влади полягає в механізмі формування складу необхідної державі високотехнологічної продукції з розміщенням відповідних угод серед підприємств усіх форм власності. Оскільки державне та регіональне замовлення є одним із важливих орієнтирів формування їх виробничої програми й одночасно окреслює зону впливу органів виконавчої влади на формування структури виробничої програми підприємства, то розміщення інноваційного замовлення серед підприємств регіону сприятиме оптимізації їх діяльності, впровадженню високих технологій у виробництво, підвищенню конкурентоспроможності бізнес-одиниць на національному та світових ринках.

Рисунок 7.3. Процедура формування кластерного об’єднання

Роль промислових компаній у створенні кластеру виробників кінцевої продукції та вдосконаленні галузевої і виробничо-вартісної структури промислового виробництва забезпечується прямою та опосередкованою участю. Пряма участь у популяризації ідеї кластерного розвитку для підприємств регіону полягає у співробітництві з урядом щодо розробки законодавчих норм, спрямованих на заохочення інновацій, створенні кластерної торгівельної організації, спільного просування експортної продукції. Проте на початкових етапах утворення кластерів інерційність органів виконавчої влади на місцях деякий консерватизм їх роботи заважатиме швидкому налагодженню контакту системи «влада-бізнес» і прямі методи співробітництва будуть ефективно діяти лише після того, як модель формування галузевих кластерів позитивно апробує себе в опосередкованих методах розвитку. До таких можна віднести: підтримку технологічних зв’язків із провайдерами інфраструктурного забезпечення для задоволення специфічних потреб кластера через передачу даних та формування логістичних ланцюгів, спонсорування спеціалізованих дослідницьких центрів в університетах та інститутах, збір кластерної інформації через торгові об’єднання, спільна розробка спеціальних навчальних планів професійної та технічної підготовки, навчання у вузах (підготовка спеціалістів із маркетингу, комп’ютерних технологій, реклами, логістики), випуск довідників учасників кластера, проведення торгово-промислових ярмарок.

Центральні та регіональні органи влади покликані сприяти збору та зведенню специфічної для кластера інформації, здійснювати конкретні заходи в сфері освіти (узгодження університетських програм з реальними потребами кластерів), спрощувати законодавчі положення, що впливають на діяльність кластера, виконувати роль замовника для випуску продукції кластеру, спонсорувати незалежних дослідників та сертифікувати продукцію (прямі методи), скликати форуми підприємств, організацій щодо питань кластерного розвитку території, залучати постачальників сировини та матеріалів з інших регіонів, створювати орієнтовані на кластери зони вільної торгівлі, усувати бар’єри для локальної конкуренції, організовувати місцеві департаменти сприяння розвитку кластерів (непрямі методи).

Прогнозуючи результати впровадження кластерів у галузях спеціалізації промисловості Тернопільської області, можна виділити декілька позитивних екстерналій (очікуваних ефектів) від реалізації кластерної моделі. По-перше, залучення наукових установ до співпраці з виробниками дозволить місцевим фірмам покращити дизайн товарів чи створювати повністю нову продукцію. По-друге, форма власності членів кластера є, переважно, приватною, а тому він складатиметься з представників малого та середнього бізнесу, що дозволить посилити конкурентне середовище в регіоні, обмежувати монополізм та стимулювати підприємницьку ініціативу. По-третє, у кластері формуються єдині фінансові відносини, що виражається у фінансовій підтримці бізнес-одиниць через торговельні точки членів кластера. Аналіз напрямків витрачання коштів споживачами, оцінка товарів-конкурентів дозволить виробникам організовувати власні виробництва для задоволення потреб клієнтів. По-четверте, реалізація кластерної моделі позитивно вплине на галузеву (підвищення конкурентоспроможності легкої, харчової промисловості та промисловості будівельних матеріалів), територіальну (більш рівномірний розвиток районів та громад в межах області через залучення їх промислового потенціалу до реалізації кластер-концепції), технологічну (впровадження у виробництво нових технологічних ліній) та секторну структури (активізація підприємницьких ініціатив та приватної власності) промислового виробництва.

Розвиток малих та середніх підприємств на основі використання концепції кластерів вимагає принципово нових підходів до визначення політики підтримки підприємництва органами влади та їх втручання в його регулювання. Для створення подібного сприятливого середовища структурної перебудови промисловості Тернопільської області необхідним є впровадження комплексної системи методів формування кластерів. Оцінка концептуальних підходів щодо кластерної моделі промислового розвитку регіонів і практики створення кластерів в європейських країнах (Porter, 1998, 2001; Enright, 1993) дозволяє запропонувати блок заходів, які сприятимуть формуванню галузевих кластерів області й реалізовуватимуться усіма їх учасниками. У таб. 7.4 пропоновані заходи згруповані за функціональною ознакою (законодавчі, економічні, інфраструктурні, гуманітарні). Їх комплексна дія ефективно спрацьовуватиме на покращення технології випуску кінцевої продукції, сприятиме імпортозаміщенню та експортоорієнтованості виробництва (посилений розвиток легкої та машинобудівної промисловості спричинить «підтягування» інших сфер виробництва).

Таблиця 7.4

Заходи, спрямовані на формування галузевих кластерів

Методи Заходи
Законодавчі та організаційні • Нові стандарти зародження та функціонування кластерів

• Тестування та сертифікація виробленої кластером продукції

• Контроль за якістю товарів, що випускають підприємства кластерів

• Усунення бар’єрів внутрішньої і зовнішньої конкуренції

• Організація відповідних департаментів урядових установ, органів місцевого самоврядування, що займаються проблемами кластерів

Економічні • Зосередження зусиль на залученні внутрішніх і зовнішніх інвестиційних ресурсів в кластер

• Сприяння створенню локальних фінансово-промислових груп та інвестиційно-інноваційних фондів

• Нарощування темпів експорту продукції з кластерів

• Більш глибока обробка продукції, що випускається кластером

•Утворення нових зон торгівлі, промислових парків, технопарків

Інфраструктурні • Покращення транспортних та комунікаційних зв’язків регіону, будівництво природозахисних споруд

• Підтримка наукових розробок в сфері локальних кластерів та стимулювання зв’язків «наука-бізнес»

• Формування освітніх спеціалізованих програм, орієнтованих на обслуговування кластерів, що утворюються (програми підготовки та перепідготовки спеціалістів і фахівців з управління кластером)

Гуманітарні • Популяризація та роз’яснення ідеї кластерного розвитку широкому загалу за допомогою ЗМІ

• Подолання негативного впливу глобалізації на локальному рівні (загроза індивідуальним інтересам)

• Проведення зустрічей, форумів, нарад та інших організаційних заходів учасниками кластерів

Розвиток ефективно функціонуючих кластерів є одним із головних кроків на шляху до формування ефективної структури промисловості регіону. Недостатня кількість кластерів у транзитних економіках та необізнаність підприємців щодо їх конкурентних переваг не означають, що країни з перехідним типом економіки не здатні до участі в конкурентній боротьбі, проте конкуренція на світових ринках часто пригнічує процеси вдосконалення та підвищення продуктивності виробників промислової продукції. Незважаючи на те, що експорт упродовж деякого періоду може зростати за рахунок низької вартості робочої сили та експлуатації природних ресурсів із залученням імпортної технології, такий підхід є обмеженим. Для підвищення доходів, зарплат і рівня життя необхідно збільшувати продуктивність та цінність виготовленої продукції. Отже, щоб регіон зміг працювати більш продуктивно для нарощування можливостей та вдосконалення продукції, технологічних процесів і якісного оновлення, кластер повинен із часом зростати і вдосконалюватись. У іншому випадку йому не вдасться протидіяти «природному процесу збільшення локальних витрат, тож інші регіони з більш низькими факторними витратами чи ті, що передбачають для свого розвитку більші субсидії, отримають перевагу в даному виробництві» (Портер, 2001).

Слід зауважити, що перелік запропонованих практичних рекомендацій щодо становлення моделі кластерного розвитку в напрямку формування оптимальної структури промисловості регіону не є межею можливого. Відсутність необхідної інформації для обрахунку ємності галузей промислового виробництва, обмеженість статистичних даних щодо обсягів товаропотоків, які спрямовуються з однієї галузі в іншу, не дозволяють математично довести об’єктивну необхідність та ефективність реалізації кластерної моделі розвитку та формалізувати її, спрогнозувати можливий обсяг продукування товарів підприємствами кластеру, оцінити масштаби «поглинання» промислової продукції складовими кластера та іншими кластер-структурами. За умов підвищення динамічності і варіативності факторів зовнішнього середовища в Україні та її регіонах, питання кластерного розвитку відкриває потенційно невичерпні можливості щодо вдосконалення цього організаційного механізму структурних зрушень у промисловому виробництві.

Таким чином, задля ефективної структурної трансформації промисловості Тернопільської області кластерна концепція регіонального розвитку повинна бути включена в цілісну програму структурної перебудови промислового комплексу, реалізовуватися за допомогою арсеналу владних та ринкових інструментів, забезпечуватися максимальним сприянням із боку органів місцевого самоврядування та наукових установ, представників громади, що в перспективі підвищить продуктивність виробництва, науки й техніки через ефект синергізму на локальному рівні.

<< | >>
Источник: Ю. М. Петрушенко. Місцевий розвиток за участі громади : Монографія у 2 т. Том 2. – Інституційні та прикладні аспекти управління місцевим розвитком, орієнтованим на громаду / [за заг. ред. Ю. М. Петрушенка]. – Суми : Університетська книга,2014. – 368 с.. 2014

Еще по теме 7.2. Роль громади в ефективній реалізації кластерної моделі розвитку регіонального промислового виробництва:

- Антимонопольное право - Бюджетна система України - Бюджетная система РФ - ВЕД України - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики России - Державне регулювання економіки в Україні - Инвестиции - Инновации - Инфляция - Информатика для экономистов - История экономики - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Логистика - Макроэкономика - Математические методы в экономике - Международная экономика - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоги и налогообложение - Организация производства - Основы экономики - Отраслевая экономика - Политическая экономия - Региональная экономика России - Стандартизация и управление качеством продукции - Страховая деятельность - Теория управления экономическими системами - Товароведение - Философия экономики - Ценообразование - Эконометрика - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятий - Экономика природопользования - Экономика регионов - Экономика труда - Экономическая география - Экономическая история - Экономическая статистика - Экономическая теория - Экономический анализ -