Задать вопрос юристу

5.3. Просторові аспекти формування адаптивного фінансового механізму сприяння розвитку громади

Управління розвитком будь-якої складної системи, а особливо у випадках, коли мова йде про адміністративно-територіальні утворення потребує чіткого розуміння не тільки структури такої системи, кількості і якості зв’язків між окремими її ланками, але і, перш за все, однозначного розуміння термінологічної бази, що застосовується в процесі пізнання закономірностей розвитку об’єкта дослідження.

Саме чітке тлумачення термінології дозволяє коректно встановити об’єкт і предмет дослідження та визначає в певному розумінні ефективність результатів самого дослідження.

Послідовне та об’єктивне з’ясування ролі та значення «якості життя населення», як інтегрального показника ефективності задоволення потреб громади, вимагає першочергового з’ясування змістовної складової таких понять, як «сталий розвиток» та «інтереси громади».

Зважаючи на сказане вище, нами пропонується спочатку внести певну конкретику у розуміння змісту терміну «розвиток», а вже потім на базі отриманих теоретичних узагальнень перейти до аналізу критеріїв ефективності розвитку із наступною формалізацією потреб громади в цілому. та людини зокрема.

Як філософська категорія «розвиток» є незворотною, чітко спрямованою та закономірною зміною матеріальних та ідеальних об'єктів, що приводить до виникнення нової якості. При цьому тільки одночасна наявність всіх трьох зазначених властивостей виділяє процеси розвитку серед інших типів змін: оборотність змін характеризує процеси циклічного відтворення постійної системи функцій; відсутність закономірності є характерним для випадкових процесів катастрофічного типу; за відсутності спрямованості зміни не можуть накопичуватися, і тому процес втрачає характерну для розвитку єдину, внутрішньо взаємозалежну лінію (БСЭ, 1971).

Як соціально-економічна категорія розвиток являє собою процес реорганізації та переорієнтації всієї економічної і соціальної системи, що включає якісні зміни в інституціональній, соціальній і адміністративній структурах суспільства.

На ранніх етапах еволюції людського світогляду поняття розвитку багато в чому було тотожним поняттю прогресу. При цьому основними аспектами концепції людського розвитку є рівність і соціальна справедливість. Даний постулат, червоною стрічкою проходить у працях як філософів стародавності (Демокрита, Платона, Аристотеля, Лукреція та ін.), так і вчених-філософів Сходу (Авіценни, Навої, Біруні та ін.).

Поглиблення концепції розвитку відбувається в останній чверті ХХ століття під впливом усе більшого поширення ідей інституціоналізму. У теорії інституціоналізму розвиток трактується з урахуванням усього комплексу умов, що впливають на життя людини. Це правові, соціальні, політичні, психологічні та екологічні фактори.

Теорія інституціоналізму виділяє в історії людства три великі фази: аграрне, індустріальне та постіндустріальне суспільство. Становлення теорії постіндустріального суспільства в її сучасному виді пов’язане з іменем Д. Белла, професора соціології Гарвардського університету. Даючи визначення постіндустріального суспільства, Д. Белл характеризує його, як суспільство, в економіці якого пріоритет переходить від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, здійснення досліджень, організації системи освіти та підвищення якості життя (Белл, 1973).

Масштабний розвиток сфери послуг ставить під сумнів адекватність традиційних методів і форм економічного регулювання; вимагає нових форм управління як у масштабах окремих компаній, так і суспільства в цілому. Якщо індустріальне суспільство засноване на машинній технології, то постіндустріальне суспільство формується під впливом технології інтелектуальної, внаслідок чого сильно різняться й соціальні організації постіндустріального та індустріального секторів.

Відбуваються зміни в поведінці та ціннісних орієнтаціях громадян постіндустріального суспільства: спостерігається перехід від переважного споживання матеріальних благ до переважного споживання послуг: потреби людей стають більш різноманітними, а їх інтереси — усе більш складними. Намічається зсув шкали цінностей від тотальної економізації (коли всі аспекти системи спеціально пристосовані до того, щоб служити цілям виробництва та одержання прибутку) у бік соціологізації (Социально-экономические, 2005).

У таких умовах, коли під розвитком суспільства й індивідуума все частіше розуміється поступальний системний процес найбільш ефективного задоволення все зростаючих їх потреб, актуалізується питання вибору адекватних критеріїв оцінки ефективності такого розвитку.

Цікаве визначення ефективності дають автори роботи (Вайцзеккер, 2005). Під ефективністю розуміється стратегія розвитку, що не викликає жалів. Із цього погляду економічне зростання та асоційована з ним економічна ефективність є давно застарілою стратегією, оскільки стале суспільство, що показує довгострокову життєздатність, зацікавлене не у фізичній і матеріальній експансії, а у забезпеченні якості розвитку.

З цього погляду економічна ефективність є засобом, а не метою, оскільки ефективність ринків і розподілу благ – це лише частина загальної ефективності соціального розвитку, причому частина не найбільш значима. Управління економікою за критерієм якості стає ключовим моментом сучасного менеджменту.

Ефективність соціального розвитку, враховуючи його багатоаспектність, буде підтримуватися на високому рівні, якщо будуть ставитися й вирішуватися наступні завдання: мінімізація рівня забруднення навколишнього середовища та підвищення якості життя; запобігання виснаженню ресурсів; економія фінансових ресурсів та активізація бізнесу; гарантування безпеки, рівності, зайнятості та справедливості в питанні розподілу наявних ресурсів та ін. (Сухарев, 2012)

Підводячи підсумок сказаному вище, можна стверджувати, що єдиним адекватним критерієм ефективності соціально-економічного розвитку як суспільства в цілому, так і окремих індивідуумів є показник якості життя населення. Концепція якості життя у свою чергу виступає не тільки індикатором, але й ефективним інструментом управління соціально-економічним розвитком територіальних громад.

У цьому зв’язку особлива увага повинна бути приділена алгоритму розрахунків і порядку добору складових показника якості життя населення. Проаналізуємо наявний інструментарій оцінки якості розвитку адміністративно-територіальної одиниці (якщо бути більш точним, то її населення), накопичений як вітчизняними, так і закордонними вченими урбаністами, соціологами, демографами за останні десятиліття.

Результати аналізу наявної сьогодні в інструментарії вчених методологічної бази оцінки якості розвитку населення певної території, наводяться нижче.

Таблиця 5.1

Порівняльний аналіз критеріїв оцінки якості розвитку

Назва методики /показника Автор методики

Зміст підходу / кількість показників

1. Функція якості життя (Social Welfare Function — SWF) П. Самуельсон (Самуельсон, 1981),

Ліу (Liu, 1977)

За Ліу: використовується інформація про значення 116 статистичних показників, згрупованих відповідно до компонентів якості життя (психологічної й фізичної складових).

Вихідні показники з рівними вагами інтегруються в індекси, що характеризують стан кожного компонента, які у свою чергу також з рівними вагами входять в інтегральну оцінку якості життя.

2. Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП), Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй (Human Development Report, 1990) Ранжирування держав на основі показника ІРЛП - середньо геометричного стандартизованих у вигляді числових значень від 0 до 1 показників трьох параметрів: тривалість життя, рівень освіти та величина BBП на душу населення.
3 Інтегральний показник «Якість життя». Комісія ЮНЕСКО по народонаселенню і якості життя (Indicators, 1978) Включає в поняття «якість життя» наступні параметри: здоров'я; освіта; раціональне харчування; стабільне, екологічно чисте навколишнє середовище, включаючи житло; безпека; охорона здоров'я; участь у житті суспільства; створення необхідних послуг для розвитку суспільства; справедливість; рівність чоловіків і жінок
4 Інтегральний показник «Індекс виміру якості життя» Організація економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР) (Quality, 2011) Включає 11 параметрів: житлові умови, доходи, зайнятість, освіта, екологія, здоров'я, ефективність управління, громадське життя, безпека, задоволеність умовами життя, баланс між робочим часом і дозвіллям.
5 «Індекс

якості життя»

Компанія Economist Intelligence Unit (The Economist, 2005) Методологія узгоджує результати досліджень за суб'єктивною оцінкою якості життя в країнах з об'єктивними детермінантами якості життя в них. Індекс складається з 9 параметрів (від здоров'я й матеріального благополуччя до гендерної рівності).
6 Індекс всесвітнього щастя New Economics

Foundation (NEF) (The Happy Planet Index, 2012)

використовуються три показники: вплив людини на природу («екологічний слід»), тривалість життя та задоволеність життям.
7 Система показників якості життя І.А. Гундаров, В.М. Крутько, Д.С. Львов, О.О. Пригарін, В.А. Ліщук, Ф.М. Руднинський (Гундарев, 2009) Система показників: очікувана тривалість життя; природне відтворення населення; незадоволеність життям (кількість самогубств на 100 тис. жителів); агресивність суспільства (кількість убивств на 100 тис. жителів); неадекватність вирішення проблем власності (кількість крадіжок, розбоїв і грабежів на 100 тис. жителів); нестійкість сімейних відносин (кількість розлучень на 1000 шлюбів).
8 Показник «якість життя» Інститут комплексних стратегічних досліджень (Индикаторы, 2005) Показник включає наступні параметри: добробут; доступність і якість освіти; доступність медичної допомоги та стан здоров'я; доступність житла і якість житлових умов; стан соціального середовища.
9 Інтегральний показник якості життя А.П. Єгоршин, А.К.Зайцева (Львов, 2004) Оцінюється по чотирьом інтегральним групам: фінансово-економічні показники; медикоекологічні показники; показники матеріального добробуту; показники духовного добробуту. Кожний з даних інтегральних показників розбивається на безліч локальних показників.
10 Якість життя в місті Американська некомерційна організація «Комітет з демографічної кризи» Оцінка здійснюється за показниками: вартість харчування; житлові умови; зв'язок; освіта; охорона здоров'я; рівень шуму; вуличний рух; чистота повітря; суспільна безпека.
11 Інтегральний індикатор якості життя С.А. Айвазян (Айвазян, 2012) Оцінюється на основі даних за п'ятьма інтегральними характеристиками другого рівня, в основі яких лежать часткові критерії та розрахунково-аналітичні статистичні показники третього рівня. Загальна кількість показників прийнятих до уваги наближається до 100.
12 Показник «Якість життя» В.Ф. Без'язичний,

Е.В. Шилков (Безъязычный, 2004)

Використовують наступні критерії: добробут, стан здоров'я, освіта, житлові умови, якість продукції й послуг, стан конституційних прав людини.
13 Інтегральний індекс людського розвитку Державний комітет статистики України Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України (Методика, 2012) Схема побудови інтегрального індексу людського розвитку передбачає 3-етапний процес відповідно до 3-рівневої ієрархічної системи показників. На відміну від міжнародної методології розрахунку ІЛР, вітчизняна методика передбачає проміжний етап – побудову узагальнюючих індикаторів, що характеризують кожен з аспектів людського розвитку
14 Індекс дійсного розвитку (Genuine Progress index — GPI) Група вчених під керівництвом Кобба (Daly, 1989) Диференціює економічні операції на ті, які вносять позитивний вклад в оцінку добробуту населення, і ті, які знижують якість життя. Розрахунки GPI починається з визначення видатків на особисте споживання, які коригуються з урахуванням системи розподілу доходів, вираженої індексом розподілу доходів. Отримана величина збільшується або зменшується на статті видатків залежно від того, у якому напрямку вони впливають на рівень добробуту населення.
15 Індекс економічного добробуту (Index of Economic Well-Being - IEWB) Л. Осберг, (Osberg, 1985)

А.Шарп, (Sharpe, 1999)

Даний індекс ґрунтується на твердженні, що економічний добробут суспільства являє собою інтегральну характеристику таких факторів, як: середній рівень споживання, сукупне нагромадження виробничих запасів, нерівність у розподілі індивідуальних доходів, а також ступінь надійності майбутніх доходів. При розрахунках у якості вагових коефіцієнтів використовуються експертні оцінки.
16 Індекс фізичної якості життя. (Physical Quality of Life Index — PQLI) група вчених під керівництвом М. Морріса (Morris, 1982) Середньозважена величина індексів грамотності, дитячої смертності до одного року та очікуваної при народженні тривалості життя.
17 Індекс людського розвитку (Human Development Index— HDI) А. Сен (Sen, 1989) HDI є комбінацією трьох індикаторів: індексу тривалості життя, індексу освіти й індексу доходу. Індекс доходу модифікований з використанням формулювання Аткинсона: «Чим вище дохід щодо рівня прожиткового мінімуму, тим сильніше його скорочення впливає на людський розвиток».
18 Індекс соціального здоров'я (Index of Social Health — ISH) Мірінгофф (Miringoff, 1999) Розраховується на підставі статистичних даних про значення 16 факторів. Особливою характеристикою ISH є группування показників за віковими групами населення. Значення всіх факторів нормуються й складаються з рівними вагами.

19 Індекс якості життя Johnston's Quality of Life [QOL] Index) Джонстон Значення 21 показника, що увійшли в модель, розбиваються на 9 соціально значимих сфер: охорона здоров'я, суспільна безпека, освіта, зайнятість, заробітна плата та дохід, бідність, житлові умови, стабільність родини і рівність.

Для визначення відносної значимості показників вибирається довільний рік і значимість показників цього року оцінюється як процентна зміна показника щодо вихідного значення.

20 Американський демографічний індекс добробуту Американське демогра-­ фічне товариство, проф. E. Какапір (The Well-Being Index, 1996)

Індекс складається з 11 первісних факторів, що належать до наступних п'яти компонентів добробуту: позиція споживачів (можливості заробітку і влаштування на роботу); соціальна і екологічна обстановка; дозвілля; продуктивність; технологія.

Значення кожного компонента індексу порівнюється з відповідними значеннями попередніх періодів. У якості еталона прийняті показники за квітень 1990 року.

Наведені вище результати аналізу наявного інструментарію оцінки якісних параметрів розвитку територіальних громад, не можуть у жодному разі претендувати на абсолютну повноту та завершеність. По-перше, нами були розглянуті тільки основні показники та індикатори без урахування безлічі варіантів їх удосконалювання та модернізації і, по-друге, роботи з поліпшення та якісно нового осмислення оцінки ефективності функціонування суспільства не зупиняються і щорічно з'являються все нові і нові підходи, покликані усунути недоліки та провали існуючої методичної бази.

Навмисно, у зв'язку з тим, що дане питання лежить поза площиною об'єкта нашого дослідження, нами не були розглянуті суб'єктивні методи оцінки якості розвитку соціо-економічних систем та їх комбінації з об'єктивними методами.

У якості висновку до сказаного вище слід зазначити, що сьогодні у наукових колах усього світу спостерігається стійка тенденція поступового осмислення змісту категорії «якості життя» як ключового параметра функціонування складних соціально-економічних систем, в центрі яких перебуває людина з її потребами. Якість життя, як комплексний і багатомірний критерій виступає парадигмою розвитку будь-якої територіальної громади. Поступовий зсув критеріальної бази оцінки ефективності розвитку суспільства від чисто економічних параметрів убік інтегральних показників якості розвитку, неминуче актуалізує питання доцільності і можливості застосування відповідної методології аналізу на рівні прийняття рішень, що безпосередньо визначають долю і потенціал розвитку конкретної територіальної громади.

Враховуючи той факт, що основним інструментарієм управління соціально-економічним розвитком населення на місцевому рівні виступає бюджет, через який перерозподіляється певна частка як валового регіонального, так і національного продукту, перспективною вважається нам практика імплементації ключових положень концепції людського розвитку в бюджетний процес, як на стадії планування видатків, так і на стадії оцінки ефективності реалізації бюджетних програм. Крім того, якість життя населення, як універсальний показник повинен і може бути використаний при розробці методологічних засад ефективної взаємодії бізнесу і органів місцевого самоврядування при реалізації спільних проектів.

Разом із тим, аналіз концепції та методів обчислення індексів розвитку людського потенціалу (якості життя населення) підводить до висновку про їх неповноту та особливу специфіку методологічного характеру щодо алгоритму їх розрахунку, які роблять неможливою процедуру їх застосування у чистому вигляді в процесі прийняття коректних рішень у галузі вдосконалення соціально-економічної політики (особливо на регіональному та місцевих рівнях).

Також заслуговує уваги проблема інформаційного забезпечення розрахунку окремих показників та індикаторів, що зумовлена, головним чином, особливостями національної статистики. Далеко не кожний механізм визначення якості життя дозволяє відчути регіональні (місцеві) відмінності людського розвитку в масштабах країни і таким чином адресно та своєчасно впливати на процес коригування небажаних тенденцій.

Окремої уваги заслуговує національна методика оцінки рівня людського розвитку, яка була покликана усунути всі наведені вище недоліки. Створена вона була українськими фахівцями Держкомстату та інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, але зважаючи навіть на всі сильні її сторони, сьогодні не існує більш менш вдалої практики застосування відповідного аналітичного апарату в цілях коригування соціально-економічної політики на місцевому рівні, доведеного до рівня управління конкретними програмами та проектами.

Покажемо далі, як саме такий потужний інструментарій може бути використаний на місцевому рівні з метою максимально повного врахування інтересів конкретної громади.

Сучасна світова наука, що займається проблематикою сталого розвитку територіальних утворень, у якості об’єкта пильної уваги розглядає сьогодні взаємозв'язок і взаємозумовленість таких ключових показників, як якість життя населення, розмір міста, продуктивність праці й капіталу, рівень заробітної плати і кваліфікації персоналу, вартість земельних ресурсів і фінансова модель території.

Сьогодні увесь складний комплекс багатоаспектної взаємодії місцевої громади з іншими суб’єктами просторового розвитку і навколишнім середовищем знаходить прямий або опосередкований відгук у фінансових потоках і в такий спосіб формує потенціал відповідної території. Функціонування як органів місцевого самоврядування, так і всієї локальної соціо-економічної системи, як було показано вище, спрямоване на повне й ефективне задоволення все більш зростаючих потреб населення. З цього погляду всі потреби населення можуть бути класифіковані таким чином:

Рисунок 5.2. Класифікація потреб населення

Разом з тим, методологія фінансового забезпечення сталого розвитку просторових утворень вимагає чіткого розуміння не тільки якості та кількості потреб, що повинні задовольнятися на певній території, але і переліку суб’єктів, які безпосередньо приймають в цьому участь. Так, схематично класифікацію учасників розвитку територіальних громад (що еквівалентно задоволенню потреб населення відповідної території) можна представити наступним чином.

Рис. 5.3. Класифікація учасників процесу задоволення потреб громади

Запорукою оперативного та всебічного задоволення потреб громади є реалізація принципу субсидіарності, який передбачає розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, що ґрунтується на необхідності максимально можливого наближення надання гарантованих послуг до їх безпосереднього споживача (Бюджетний кодекс України, 2010). Таким чином сталий розвиток певної території стає можливим не тільки за умови розуміння потреб населення цієї території, але і за умови ефективного функціонування механізму (у т.ч. бюджетного) фінансового забезпечення такого розвитку.

Фінансовою основою місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України.

У дохідній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Нагадаємо, що взагалі бюджетні повноваження поділяються на 3 основні групи: делеговані, неделеговані та власні повноваження. Неделеговані повноваження пов’язані із задоволенням потреб суспільства, які не можуть бути передані на виконання АРК та місцевому самоврядуванню: забезпечення конституційного ладу, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші цілі. Такі фінансові зобов’язання та потреби, незважаючи на те, що вони безпосередньо впливають на рівень якості життя населення, не є об’єктом нашого дослідження, оскільки відсутні важелі безпосереднього впливу громади на процес управління ними.

За своєю структурою повноваження місцевого самоврядування включають: а) власні (самоврядні) повноваження, здійснення яких пов'язане з вирішенням питань місцевого значення, наданням громадських послуг населенню; б) делеговані повноваження (окремі повноваження органів виконавчої влади надані законом органам місцевого самоврядування), здійснення яких пов'язане з виконанням функцій виконавчої влади на місцях.

Перелік найважливіших питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (ст. 143), законом України «Про місцеве самоврядування» (зокрема ст. 26-41) та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно до положень Бюджетного Кодексу, видатки на здійснення делегованих державних повноважень здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів і бюджетних трансфертів, а видатки на здійснення власних повноважень – за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів та гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Бюджeтний кoдeкc визнaчaє чoтиpи джepeлa дoxoдiв місцевих бюджетів: пoдaткoвi, нeпoдaткoвi нaдxoджeння, дoxoди вiд oпepaцiй з кaпiтaлoм тa тpaнcфepти.

Вдосконалення методологічної бази фінансового забезпечення сталого розвитку адміністративно-територіального утворення вимагає чіткого розуміння переваг та недоліків наявного механізму забезпечення фінансової автономії органів місцевого самоврядування, глибини існуючих проблем та перспектив нарощування фінансової автономії території за рахунок впровадження сучасних методів управління розвитком.

Нижче наведено структурно-логічну схему формування фінансової складової господарського механізму функціонування адміністративно-територіальної одиниці в контексті реалізації концепції максимально повного задоволення потреб громади (підвищення якості життя населення).


Рисунок 5.4. Структурно-логічна схема формування фінансової складової господарського механізму функціонування адміністративно-територіальної одиниці

Якість життя населення, як ключовий показник ефективності розвитку адміністративно-територіальної одиниці з одного боку, сам формується в результаті розвитку системи, а з іншого – є дієвим інструментарієм управління цим самим розвитком.

Для нашого дослідження, об’єктом якого виступає сукупність відносин органів місцевого самоврядування із агентами, які безпосередньо впливають на рівень життя населення певної території, ключовим є не стільки розуміння самого факту наявності конкретних якісних зв’язків між управлінським впливом та наслідковими подіями і явищами в суспільстві, скільки можливість формалізувати та параметризувати ці зв’язки. Саме теорія просторового менеджменту, доведена до рівня конкретних рівнянь та залежностей набуває прикладного характеру та особливої цінності.

Спробуємо розібратися в тому, наскільки це взагалі можливо.

Покращуючи якість життя населення шляхом здійснення видатків на охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та соціальне забезпечення населення, на культуру і мистецтво; на фізичну культуру і спорт, держава, як і органи місцевого самоврядування, сприяють задоволенню потреб населення. Зважаючи на класифікацію цих потреб, зрозумілим стає той факт, що задоволення таких потреб відбувається як безпосередньо шляхом фінансування конкретних заходів та програм (пенсійне забезпечення, надання субсидій населенню, видатки на охорону здоров’я та ін.) так і в опосередкованій формі, наприклад, шляхом фінансування будівництва об’єктів соціальної та інженерної інфраструктури.

У будь-якому випадку задоволення потреб населення призводить до розвитку території. Розвиток цей може набувати рис екстенсивного розширення, коли завдяки зростанню чисельності населення з’являються можливості отримання додаткової економії на ефекті масштабу, агломерації та ін. Максимальне наближення один до одного споживачів та виробників великої кількості стандартизованої продукції; підвищена щільність висококваліфікованої робочої сили та інші фактори дозволяють значно ефективніше функціонувати як виробничим, так і соціальним системам.

Зростання може бути і інтенсивним, коли відбувається підвищення якості життя населення. В такому разі головним питанням, яке нас цікавить з методологічної точки зору, буде наявність зв’язку між такими ключовими параметрами, як розмір населеного пункту, якість життя населення, рівень заробітної плати, вартість землі, як безальтернативного фактору просторового розвитку та фінансовим потенціалом органів місцевого самоврядування. Тобто ключове питання полягає в тому, якою мірою намагання органів місцевого самоврядування забезпечити гідний рівень життя населенню (та яким саме чином це відбувається), відповідає стратегії зміцнення власної фінансової автономії. Спочатку розберемося із характером залежності якості життя населення від розміру населеного пункту.

Взаємозв’язок розміру населеного пункту та показника якості життя населення. Аналізуючи наявність залежності показника якості життя населення (QOL) від розміру населеного пункту, американський вчений Д. Олбоу у своїй праці (Are Big Cities, 2012) починає дослідження із вивчення результатів досліджень, проведених його колегами. Так, Фуксом ще у 1967 р. (Fuchs, 1967) було доведено, що рівень заробітної плати збільшується з розміром міста, але таке твердження він пояснював необхідністю підвищення заробітної плати працівникам у якості компенсації за «незручності» міського життя, такі, як наприклад, перевантаженість та затори на транспортних шляхах, підвищений рівень забруднення оточуючого середовища та ін. Нордхаус і Тобін (Nordhaus, 1972) стверджували, що втрата якості життя від урбанізації є розплатою за економічне зростання. Елджин та Томас (Duane, 1974) наполягали на тому, що через те, що якість життя є низькою у великих містах, політики повинні вживати всіх заходів для перерозподілу населення, спрямованого на депопуляцію великих міст. Наука урбаністика навіть у 70-х – 80-х роках попереднього сторіччя мала на озброєнні декілька теорій обґрунтування оптимального розміру міста, чисельність якого не повинна була перевищувати 200 тис. осіб. Аналогічні висновки щодо зниження показника якості життя при збільшенні кількості населення у своїх працях були зроблені Блумквістом (1988), Джорко та Трейсі (1991), Барнелом та Галстером (1992) та іншими вченими.

На підставі розрахунків, здійснених із використанням первинних даних 75 міст США на базі запропонованої моделі, Олбоу приходить до висновку, що чисельність населення міста з передмістями не впливають на якість життя: виявилося, що переваги міського життя, такі, як можливість задоволення культурних потреб та різноманіття доступних для споживання товарів та послуг, значною мірою поглинаються проблемами, пов’язаними із забрудненням оточуючого середовища, підвищеним рівнем злочинності, соціальним розшаруванням та іншими негативними явищами. Олбоу також зазначає, що наявність саме природних благ у вигляді сприятливого клімату, великих об’єктів рекреації та ін. благ значною мірою впливають на якість життя населення і таким чином визначають його бажання перебувати саме на цій території. Додаткова заробітна плата, що сплачується роботодавцем – є лише компенсацією робітнику за його згоду працювати саме в цій місцевості при даному рівні якості життя. Таким чином, території із високим показником якості життя населення, яка є наслідком передусім природних благ та зручностей, не зможуть розраховувати на приріст надходжень до місцевого бюджету податку на доходи громадян (в частині доходів у вигляді заробітної плати), зважаючи на небажання роботодавців своїми виплатами збільшувати і так високий рівень життя робітників. Саме тому при однакових показниках якості життя населення у різних регіонах України абсолютно реальною може суттєва різниця у розмірі податку на доходи фізичних осіб, що надходить до місцевого бюджету. Екстенсивний розвиток міста, що не призводить до підвищення якості життя населення не може забезпечити передумов для його сталого розвитку: зростання рівня оплати праці «з’їдається» додатковими незручностями, на ліквідацію яких і буде спрямовано додаткові надходження податку на доходи фізичних осіб. Замість того, щоб вирішувати проблеми невеликого міста приходиться розв’язувати значно серйозніші проблеми великого. Є, безперечно, і позитивні тенденції у екстенсивному розвитку міста і полягають вони у тому, що збільшуючи розцінки з оплати праці роботодавці вимушені застосовувати все більш продуктивні та сучасні технології виробництва. Така ситуація стимулює інноваційну діяльність, але зважаючи на практично абсолютну мобільність капіталу та інтелектуальної власності, пов’язувати позитивні ефекти із розвитком певної території є неможливим.

Наступним моментом, що нас цікавить, з точки зору нарощування податкового та фінансового потенціалу території є наявність фундаментальних зв’язків між такими параметрами, як якість життя населення та вартістю земельних ресурсів, продуктивністю праці та капіталу, рівнем заробітної плати, та деякими іншими характеристиками.

Взаємозв’язок природи та динаміки показника «якості життя населення» із такими характеристиками середовища, як: вартість землі, продуктивність праці та капіталу, рівень заробітної плати. Класична економічна теорія розглядає у якості ключових факторів виробництва працю, землю, капітал та підприємницькі здібності. При цьому дослідження ролі та значення кожного із них в процесі забезпечення сталого характеру розвитку певної території призводить до необхідності з’ясування закономірностей ціноутворення на зазначені фактори не тільки у часі, але і у просторі. Єдиним фактором виробництва, що має нульову мобільність є земля. Зважаючи на історію еволюції міських поселень та закономірності розвитку міст, землю населених пунктів слід сприймати як найбільш цінний та обмежений фактор виробництва. Саме ці унікальні особливості землі дозволяють застосовувати методологію визначення вартості земель населених пунктів у якості універсального інструментарію вимірника інших досить складних для прямої оцінки показників.

Ждорж (1879), Тібу (1956), Арнот і Стігліц (1979) продовжуючи дослідження закономірності диференціації орендної плати за землю в залежності від різниці у її продуктивності, встановлені ще Д. Рікардо (1817), розширили межі наявної методології та спробували пояснити, яким чином економічна вартість всіх місцевих благ: клімату, вдалого економіко-географічного розташування, регіональних особливостей оподаткування та інших капіталізується в орендній платі. Такий підхід дозволяє використовувати вартість землі для оцінювання економічної вартості місцевих благ, ефективності оподаткування, або навіть збитків від забруднення території.

Цікавим нам вважається застосування теорії благ при аналізі ефектів капіталізації в процесі оцінювання вартості земельних ресурсів. Як зазначає Олбоу, всі місцеві блага можна умовно поділити на «блага для споживачів» (споживчі) та «блага для виробників» (виробничі). Споживчі блага збільшують добробут сім'ї, підвищуючи якість життя, у той час як виробничі блага здатні зменшувати витрати виробництва та підвищувати в такий спосіб продуктивність праці.

Робек в своїй праці (Roback, 1982) використов математичну модель, що елегантно продемонструвала залежність рівня оплати праці, ставок оренди земельних ділянок та вартості проживання в певному населеному пункті від ринкової вартості локальних благ (як споживчих, так і виробничих). Окрім суто теоретичних висновків, Робек наголошує на безумовній практичній цінності своєї моделі, яка може бути відкалібрована з урахуванням особливостей розвитку будь-якої країни, що дозволить з високим ступенем точності прогнозувати на рівні конкретного населеного пункту взаємозв’язок та динаміку поведінки таких показників, як якість життя населення, ставки орендної плати землі, продуктивність та розмір заробітної плати та ін.

Результати практичних розрахунків дозволили Олбоу підтвердити можливість одержання значень показників локальної орендної плати за землю та продуктивності праці, використовуючи інформацію про вартість проживання і вартість трудових ресурсів на певній території. Наявна методика окрім того, що дозволяє отримати приватну та соціальну оцінку цінності земельних ресурсів певного населеного пункту, надає можливість оцінювання ефективності інвестицій у об’єкти суспільного значення або соціальну сферу, таких як, наприклад, інвестицій в інженерну інфраструктуру або у розвиток паркових зон міста та ін.

Серед переваг наведеного методологічного апарату слід відмітити його багатофункціональність та не пересічну практичну значимість не тільки на локальному, але і на рівні держави. Отримані функціональні залежності дозволяють оцінювати ефективність просторового розподілу населення України по її території. Соціальне благополуччя населення України буде зростати за умови збільшення пропозиції земельних ресурсів, придатних для освоєння у найбільш цінних регіонах України, блага яких в основному мають природне походження. До таких територій можуть бути віднесені західні території, розташовані у безпосередній близькості до Карпатських гір та державного кордону України та ін. Розробка та затвердження відповідних планувальних схем розселення, які є основою регулювання земельних відносин на регіональному та місцевому рівнях, знаходиться у виключній компетенції держави. Таким чином, саме держава має відповідні важелі впливу, які дозволяють максимально ефективно використовувати земельні ресурси як на макро-, так і на мікрорівні.

<< | >>
Источник: Ю. М. Петрушенко. Місцевий розвиток за участі громади : Монографія у 2 т. Том 2. – Інституційні та прикладні аспекти управління місцевим розвитком, орієнтованим на громаду / [за заг. ред. Ю. М. Петрушенка]. – Суми : Університетська книга,2014. – 368 с.. 2014

Еще по теме 5.3. Просторові аспекти формування адаптивного фінансового механізму сприяння розвитку громади:

  1. ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА І ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ РОЗДІЛ 3.
  2. Фінансовий механізм і його складові елементи
  3. 3.2. Фінансовий механізм та його основні підсистеми
  4. Фінансовий механізм та його складові елементи
  5. Фінансовий механізм
  6. Сутність фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності
  7. 3.2. Фінансовий механізм
  8.              1. Суть та складові елементи фінансового механізму
  9. Тема 4.  Фінансовий механізм і фінансове управління
  10. 2. Економічна суть фінансового механізму
  11. 3.2. Фінансовий механізм, його склад, структура та роль у реалізації фінансової політики.
  12. Лекція 3. ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА Й ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ
- Антимонопольное право - Бюджетна система України - Бюджетная система РФ - ВЕД України - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики России - Державне регулювання економіки в Україні - Инвестиции - Инновации - Инфляция - Информатика для экономистов - История экономики - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Логистика - Макроэкономика - Математические методы в экономике - Международная экономика - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоги и налогообложение - Организация производства - Основы экономики - Отраслевая экономика - Политическая экономия - Региональная экономика России - Стандартизация и управление качеством продукции - Страховая деятельность - Теория управления экономическими системами - Товароведение - Философия экономики - Ценообразование - Эконометрика - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятий - Экономика природопользования - Экономика регионов - Экономика труда - Экономическая география - Экономическая история - Экономическая статистика - Экономическая теория - Экономический анализ -