Задать вопрос юристу

4.3. Методика застосування механізму суспільного діалогу на рівні територіальної громади

Розглянемо детально процес налагодження суспільного (громадського) діалогу в громаді для вирішення суспільно значимих проблем. Технологія організації процесу діалогу складається з кількох основних етапів: започаткування діалогу (визначення зацікавлених сторін; залучення лідерів зацікавлених сторін (формальних чи неформальних) до участі в діалозі; створення діалогової групи); організація процесу діалогу в громаді (формалізація діалогової групи; планування та організація діяльності діалогової групи); оцінка ефективності проведеного діалогу.

Започаткування діалогу. Найперше, що потрібно для започаткування діалогу – це чітке формулювання проблеми, навколо вирішення якої мають об’єднатися представників різних суспільних секторів громади. Опоненти можуть зауважити, що громадський діалог є об’єднуючим фактором громади і має існувати постійно, оскільки проблем у громаді, які необхідно вирішувати спільно за участі усіх секторів, є безліч. Формально правильно, але варто пам’ятати, що кожна проблема по-різному стосується тих самих осіб чи груп: те, що для одних є першочерговим завданням, задля вирішення якого вони готові вкласти весь свій час та ресурси, іншими може взагалі не сприйматися за проблему. Вирішувати усі проблемні питання громади тим самим складом діалогової групи нереально. Кожна проблема має своє коло зацікавлених сторін у її вирішенні. Саме тому, кожного разу процес діалогу потрібно починати з початку.

Після визначення та чіткого формування проблеми потрібно визначити коло зацікавлених сторін, яких ця проблема стосується і які можуть долучитися до її вирішення. Починати варто із відповіді на питання «Для кого саме це є проблемою?». Відповіддю має стати чітке визначення груп чи категорій осіб, які є незадоволені існуючим станом речей з цієї тематики. Із представників цих категорії чи груп осіб потрібно сформувати так звану ініціативну групу задля започаткування діалогу, вони ж стануть кістяком майбутньої діалогової групи.

Знайти таких людей нескладно. Як правило, це громадські активісти, лідери певних соціальних груп, просто активні громадяни. Зазвичай вони є «на виду» чи «на слуху» серед місцевої спільноти, оскільки постійно звертаються до влади, бізнесу, апелюють до громади через медіа з метою привернення уваги до проблеми та пошуку ресурсів на її вирішення. Одразу варто зазначити, що вони далеко не завжди знають оптимальний шлях вирішення проблеми, але своє бачення з цього приводу мають і будуть його активно відстоювати.

Зібрати таких людей необхідно для спільного окреслення кола зацікавлених сторін. Їх варто залучити, оскільки вони напевно вже не по одному колу обійшли різні установи та підприємства, тому напевно знають частину зацікавлених осіб. При цьому зовсім не потрібно формалізувати цю спільноту як ініціативну групу чи будь-яким іншим чином.

Головним завданням цього етапу є створення діалогової групи – представників зацікавлених у вирішенні проблеми категорій та груп, що збираються для пошуку та обговорення шляхів подолання цієї проблеми.

Для створення дієвої діалогової групи необхідно дати відповіді на питання: Хто має бути членом робочої групи? Кого буде залучено з: цільових груп, посадових осіб, організацій громадянського суспільства, установ, бізнесу, навчальних закладів, медіа тощо?

Для початку можна спробувати розширити категорію груп або осіб, яких ця проблема стосується безпосередньо, проте вони не проявляють особливої активності щодо її вирішення. Далі – інші представники громадськості, які можуть долучитися до участі у вирішенні цієї проблеми (наприклад, неприбуткові організації, що працюють у суміжному напрямі, релігійні громади тощо). Наступний етап – місцева влада, точніше керівники управлінь та відомств, які працюють у даній галузі відповідно до своїх функціональних обов’язків.

Залучити бізнес – завдання складніше, адже доведеться мати справу з діловими людьми, які займаються вирішенням своїх завдань, пов’язаних із зароблянням коштів, розширенням ринків тощо. І в більшості випадків це є мало дотичним до вирішення суспільних проблем у громаді. По суті, залучення бізнесу до вирішення проблем громади – це діяльність, спрямована на розвиток корпоративної соціальної відповідальності – інвестування бізнесових структур у суспільно-корисну діяльність. Такий вид інвестування є складовою соціальної відповідальності бізнесу (корпоративної соціальної відповідальності) як зобов’язання компанії діяти економічно, соціально та екологічно виправданими методами із врахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін: інвесторів, клієнтів, працівників, партнерів, територіальних громад і громадськості в цілому. Фінансування чи вкладання не фінансових ресурсів у соціально значимі для місцевої спільноти проекти є однією зі складових корпоративної соціальної відповідальності. Як правило, корпоративні соціальні інвестиції розглядаються як складові програми зв’язків із громадськістю, спрямовані на розширення зовнішніх контактів та створення сприятливого іміджу фірми. Зацікавлення бізнесу справами громади стає цілком природнім, коли є одним зі способів привертання уваги клієнта до компанії та впливу на його вибір, адже соціальне інвестування забезпечує комерційним структурам:

· налагодження взаємовигідних ділових стосунків із органами влади та іншими зацікавленими сторонами;

· підвищення конкурентоспроможності через формування та посилення позитивного іміджу в середовищі клієнтів та партнерів;

· перехід від «стихійної» благодійності до системного вирішення суспільних проблем;

· участь у формуванні соціального благополуччя громади через партнерські програми та проекти соціального розвитку;

· отримувачі таких інвестицій популяризують компанію серед громадськості як безпосередньо, так і через ЗМІ, включають назву компанії та її логотип у свої друковані видання; розміщають на інформаційних проспектах тощо.

Але до цього відкриття кожен бізнес має дозріти. На жаль, необхідно прикласти чимало зусиль для переконання бізнесу в тому, що вкладати гроші у суспільно значиму діяльність – вигідно, приносить бажані прибутки та створює добрий імідж компанії.

Важливим елементом забезпечення прозорості та публічності роботи діалогової групи є включення до її складу представників засобів масової інформації. При цьому їх участь не має обмежуватися висвітленням ходу діалогу, адже мас-медіа виконує не лише функцію інформування – вони спроможні формувати відношення населення до справи та спонукати до певних дій. Тому повноцінне включення представників медіа до процесу пошуку шляху вирішення проблеми та планування заходів для досягнення визначеної мети є вкрай важливим.

Для фіксування даних про окреслене коло зацікавлених сторін та способу залучення до участі в діалозі можна використовувати таку форму (табл. 4.2):

Після завершення процесу визначення переліку потенційно зацікавлених сторін та їх лідерів постає інше завдання – їх безпосереднє залучення до активної участі в діалозі. Найкращим способом, звичайно, є проведення особистих зустрічей із цими людьми. До таких переговорів варто добре підготуватися, продумати основні аргументи, підготувати пакет документів тощо.

Проте, цей найкращий спосіб може бути не завжди найбільш оптимальним. По-перше, список зацікавлених осіб може бути досить великим, а людей, здатних вести такі переговори, як правило, бракує – процес займе надто багато часу. Тим більше, що мало від кого варто сподіватися на отримання позитивної відповіді відразу – переважно потрібен буде час на ознайомлення з вашими документами та обдумуванням пропозиції. Контактувати доведеться кілька разів. По-друге, у громаді можуть бути інші особи, які зацікавлені у вирішенні цієї проблеми, але не потрапили в поле уваги ініціативної групи із започаткування діалогу.

Таблиця 4.2

Відомості про зацікавлену сторону для участі в діалоговій групі
Показник Дані
Зацікавлена сторона (назва особи, групи громадян чи організації)
Кількість громадян, які належать до зацікавленої сторони або на яких спирається зацікавлена сторона
Можливості зацікавленої сторони (організаційні, фінансові, матеріальні тощо)
Якою мірою зацікавлена сторона довіряє Фонду громади
Лідер зацікавленої сторони (формальний чи не формальний)
Рівень занепокоєності зацікавленої сторони цією проблемою
Основні потреби та інтереси зацікавленої сторони (співвідносно до проблеми)
Чи потрібно залучати зацікавлену сторону до діалогу і чому. Можливості залучення зацікавленої сторони.
Найкращий спосіб спілкування із лідером для залучення до діалогу
У чому має полягати роль зацікавленої сторони у діалозі

Тому варто застосувати інший механізм залучення зацікавлених сторін – проведення масового заходу з метою обговорення проблеми, на який запросити усіх небайдужих, що ні в якому разі не відміняє проведення аналізу зацікавлених сторін, описаного вище. Виявлених потенційно зацікавлених осіб варто письмово запросити на такий захід.

На нашу думку, найбільш прийнятною формою такого масового заходу є проведення конференції за методикою «Відкритий простір» (Open Space). «Відкритий простір» – це універсальна технологія, що допомагає різним групам людей, громадам, організаціям розкрити свої сили для співпраці та взаємодії у вирішенні спільних проблем. «Відкритий простір» таким чином структурує час і місце, що учасники самі організовують порядок денний конференції та графік роботи. У межах «відкритого простору» всі працюють над тими завданнями в рамках визначеної теми, які вони вважають важливими і за які готові нести певну відповідальність. Конференції «відкритого простору» не передбачають головних доповідачів та наперед анонсованого розкладу роботи. Є лише тема, тобто проблема, для пошуку шляхів вирішення якої вони зібралися. Натомість, учасники самі визначають питання теми, які будуть обговорюватися у підгрупах. «Відкритий простір» – простіший, цікавіший та більш творчий за інші відомі методи групової роботи. Саме такий формат дозволяє:

· залучити невідомих нам зацікавлених осіб, адже крім попередньо запрошених, участь у конференції можуть взяти усі, хто бажає обговорити заявлену тему;

· забезпечити можливість висловити свою позицію всім учасникам, скільки б їх не було;

· створити атмосферу неформального спілкування між учасниками в ході усієї конференції;

· максимально розкрити проблему, «розкласти» її на складові;

· сформувати конкретні пропозиції та консолідувати учасників навколо чітко визначених завдань (проектів);

· створити діалогову групу із осіб, які бажають долучитися до вирішення проблеми; для цього у рамках конференції потрібно запропонувати учасникам зголоситися до продовження роботи у рамках діалогової групи і внести свої прізвище та контакти до відкритого списку.

Діалогову групу потрібно буде ще доформовувати шляхом особистих запрошень осіб, які не внесли себе у список (або тих, хто з різних причин не були на конференції), але їх участь є важливою, наприклад: представник профільного управління, громадські експерти з даної тематики, представники медіа, що висвітлюють пов’язані з визначеною темою діалогу проблеми тощо.

Навряд чи варто сподіватися на значну кількість представників бізнесу серед учасників конференції. Над їх залученням до участі в діалоговій групі доведеться працювати окремо, адже системну роботу з бізнесом не замінить жоден масовий захід.

До речі, перший досвід проведення діалогу в громаді є надзвичайно важливим для розвитку ефективної взаємодії суспільних секторів.

Неуспішність першого діалогу, тобто відсутність якогось видимого результату з об’єднання зусиль різних секторів, може поставити крапку на застосуванні цього механізму місцевою спільнотою в подальшому, навіть коли виникне проблема, яку вирішити в інший спосіб буде просто неможливо. Тому починати впровадження громадського діалогу варто навколо вирішення нагальної для громади проблеми.

На наш погляд, таких проблем може бути одразу кілька, але для початку вибрати потрібно одну – проведення кількох громадських діалогів одночасно є не зовсім розумним кроком. Тому для визначення проблеми, що виноситься на розгляд громадського діалогу, пропонується здійснити вибір із використанням певних критеріїв.

А. Гострота або актуальність проблеми в громаді.

Далеко не кожну проблему громада готова сприйняти як першочергову для вирішення, хоча в її існуванні не сумнівається ніхто. Для прикладу: створення безбар’єрного простору для пересування людей із обмеженими фізичними можливостями чи поводження з бездомними тваринами. Напевно, всі погодяться, що просто необхідно зорганізувати всю громадськість на вирішення цих проблем, але не зараз, а після ... Перелік цих «після» у кожній громаді буде свій.

Б. Реалістичність вирішення проблеми на місцевому рівні (силами громади).

Мабуть, у кожній громаді так чи інакше постає питання рівня суспільної моралі серед молоді. Але чи під силу зрушити цю проблему в межах окремо взятої громади? Провести окремі заходи для часткового пом’якшення цієї проблеми можна, а от вирішити – навряд.

В. Наявність однакового розуміння цієї проблеми різними суспільними секторами: громадськістю, владою, та, бажано, бізнесом.

Чи впевнені ви, що влада вашої громади дійсно всерйоз готова взятися за вирішення... ну, скажімо, проблем осіб без постійного місця проживання, навіть якщо група таких людей у громаді є досить чисельною? Так, представник профільного управління (на рівні головного спеціаліста) буде відвідувати засідання діалогової групи, говорити там потрібні речі. Можливо, спроможеться навіть «пробити» якесь організаційне рішення міськвиконкому, виконання якого не потягне додаткових затрат. Якщо усвідомлення цієї проблеми в керівництва міста немає – більшої участі очікувати і не варто. А бізнес? Як правило, під цю проблему можна збирати кошти, вживані речі, продукти на межі закінчення терміну придатності. Але особиста участь у вирішенні проблем таких людей від бізнесу – це інше. Не в кожній громаді таке можливо. Зрештою, і описану нами цільову групу досить складно зорганізувати та долучити до вирішення їхніх же проблем.

Г. Наявність зацікавленої громадськості, що безпосередньо працюватиме над вирішенням цієї проблеми.

Трапляються ситуації, коли і влада, і громадськість, і навіть бізнес однаково ставляться до актуальності певної проблеми, але вирішувати її нікому. Тут можна використати попередній приклад – проблеми осіб без постійного місця проживання. Сама цільова група не є зорганізованою і спиратися на неї при організації запланованих заходів видається мало можливим. Чи знайдуться у вашій громаді організації або активісти, які готові займатися з цією групою людей, навіть якщо влада виділить приміщення, а бізнес його відремонтує та забезпечить обладнанням? На жаль, ситуації, коли займатися вирішенням певної проблеми в громаді нікому є не поодинокими.

Цей перелік критеріїв не є вичерпним. Кожна громада, як і кожна особа місцевої спільноти, є неповторною, і неможливо спрогнозувати усі варіанти розвитку подій.

Організація процесу суспільного діалогу. Суспільний діалог має суттєві відмінності від інших форм громадської участі в місцевому управлінні, наприклад – громадських рад. Найголовніше – громадський діалог не потребує формалізації шляхом прийняття положення про діалогову групу, затвердження складу групи, обрання голови, створення комітетів тощо. Діалогова група – це живий організм, функціонування якого залежить від зацікавленості представників громади у реалізації запланованих заходів. Якщо знайдений шлях вирішення проблеми лежить не в тій площині, у якій працює частина учасників діалогу – вони можуть втратити інтерес до процесу. Натомість група поповниться новими учасниками, які працюють в окресленій вами сфері.

Склад діалогової групи не має бути сталим. По мірі діяльності до участі в її роботі можуть запрошуватися необхідні фахівці або експерти, чи приєднуватися будь-які зацікавлені особи за власною ініціативою. Частина учасників перестане брати участь у засіданнях – це є об’єктивний процес, адже в будь-якій громаді є особи, які використовують публічні заходи для самопіару, люблять поговорити, але не завжди готові до системної роботи задля вирішення озвучених ними ж проблем.

Проте, певні організаційні заходи для успішної реалізації завдань діалогу є необхідними. Найперше – запровадити ведення протоколів зустрічей. Це забезпечить послідовність роботи, а документування ухвалених рішень вбереже групу від «ходіння по колу», коли обговорення повертається до розгляду тих самих питань по кілька разів. Крім того, важливим є документування взятих на себе добровільних зобов’язань учасників діалогу – це їх дисциплінує. Також важливо домовитися та зафіксувати порядок ухвалення рішень. Якщо діалогова група зможе приймати рішення за згоди усіх учасників – це ідеально, проте так буває не часто. Голосування та ухвалення рішень більшістю є далеко не найкращим способом, адже меншість не обов’язково підпорядкується такому рішенню і може просто відійти від участі в діалозі. Крім того, у меншості можуть опинитися особи, які є ключовими в реалізації такого рішення. Тому варто знайти більш компромісний спосіб, наприклад – напрямки діяльності визначаються за загальною згодою, а конкретні дії та заходи реалізовуються за принципом добровільно взятих на себе зобов’язань учасниками діалогу. Якщо ж важливу для вирішення проблеми дію реалізувати нікому – у групи є два шляхи: знайти та залучити осіб, для яких це важливо і які можуть це зробити, або розробляти іншу стратегію вирішення проблеми.

Основною, проте далеко не єдиною, формою роботи групи є засідання. Діалогова група ні в якому разі не має замикатися в собі. Потрібно поширювати свої ідеї та впливи на більш широке коло громадськості шляхом проведення «круглих столів», експертних рад, участі у нарадах владних органів, проведення опитувань – тобто використовувати усі можливі заходи для включення громадськості у процес вирішення проблеми.

Важливо, щоб діалогова група була орієнтована на результат. Якщо учасники діалогу постійно будуть пам’ятати, що найголовнішим аспектом впровадження громадського діалогу є безпосереднє залучення представників цільових груп до пошуку шляхів вирішення проблеми та їх реалізації, то питання «що робити?» у них виникати не буде. Потрібно спланувати конкретні заходи та зорганізувати громадськість для їх реалізації.

Перший захід діалогової групи має відбутися у формі засідання й розпочатися із вирішення організаційних моментів. Група має обрати головуючого (співголовуючих) на засіданнях та секретаря. Варто домовитися, чи головуючий (головуючі) обирається на весь час роботи групи, чи обрання таких осіб відбуватиметься на початку кожного засідання. Також необхідно обрати особу, яка вестиме протокол (можна її назвати секретарем). Оптимально, якщо секретар діалогової групи не змінюється і ведення протоколів здійснює одна людина постійно. Учасники засідання також мають узгодити порядок ухвалення рішень.

Щодо робочих питань першого засідання: наслідками проведеної конференції (якщо в процесі формування діалогової групи застосовувалася запропонована технологія «Відкритий простір») було напрацьовано декілька продуктів, які потрібно використовувати для подальшої діяльності: перелік зацікавлених у обговоренні проблеми осіб (він же список учасників конференції); складові проблеми (теми, запропоновані для обговорень у підгрупах) та бачення їх вирішення (протоколи обговорень у підгрупах); проекти, які готові втілювати учасники конференції.

Це є матеріал для першого засідання діалогової групи – детальне опрацювання визначених в ході конференції механізмів вирішення обраної проблеми та втілення їх у життя.

Хорошим результатом першого засідання (чи кількох перших – залежно від масштабу проблеми) стане вирішення таких питань: уточнення суті проблеми (її діагностика) та визначення напрямків її подолання (або пом’якшення, адже не всі проблеми є вирішуваними); окреслення широкого кола громадськості – представників різних секторів, яких варто долучити до реалізації заходів та визначення форм їх залучення; формування плану заходів та дій задля вирішення проблеми з визначенням чіткої послідовності їх реалізації, термінами, джерелами ресурсів та відповідальними за їх виконання особами.

Загалом, засідання потрібно проводити у міру необхідності – для підведення підсумків проробленої роботи та узгодження подальших дій.

У період між засіданнями має здійснюватися робота з виконання запланованих заходів та дій. Потрібно визначити особу, що має забезпечувати координацію усіх залучених до виконання плану дій груп та підтримувати міжсекторальну взаємодію.

Діалогова група може працювати стільки часу, скільки є предмет для діалогу. При цьому, тематика діалогу може бути зміщена в бік найбільш результативної співпраці між усіма секторами (владою, громадськістю, бізнесом).

Завершується робота діалогової групи тоді, коли тема для діалогу вичерпана, або коли діалог перестає бути конструктивним.

Оцінка ефективності проведеного діалогу. Наступним етапом у діяльності діалогових груп є оцінювання. Для цього учасники діалогової групи мають здійснити аналіз спільної діяльності від початку – способу формування групи, до завершення – отриманих результатів її роботи. Оцінка може бути здійснена за допомогою опитувальника, поданого нижче:

Як саме була заснована робоча група і хто до неї входить? Які сторони громади залучені: (представники місцевих органів влади, організації громадянського суспільства, ЗМІ, місцевого бізнесу, цільових груп)? Як склалися відносини між різними зацікавленими сторонами? Над вирішенням якої соціальної проблеми працювала діалогова група? Чи були складнощі у визначенні теми для місцевого соціального планування? Функціонування робочої групи: хто складає план роботи, хто запрошує учасників, які процедури прийняття рішень, скільки зустрічей проведено, яка кількість учасників у середньому була присутня на зустрічах, чи вівся протокол усіх зустрічей тощо. Як здійснювався розвиток діалогу? Чи був він конструктивним? Які заходи були здійснені впродовж виконання робочого плану? Хто здійснював підготовку та написання документу місцевого соціального планування? Чи було поширено інформацію про діалог у ЗМІ, серед цільових груп? Чи використовували ви інші методи окрім робочої групи, такі як: громадські обговорення, дослідження серед цільових груп, інше? Які досягнуто кількісні та якісні результати місцевого соціального планування?Що стало найскладнішим аспектом у цьому процесі? Фактори успіху та невдач. Отримані уроки для майбутньої діяльності суспільного діалогу. Як рухатися далі? Що має стати наступним кроком? Загальна оцінка процесу (думка учасників діалогу та місцевих експертів).

На завершення практичних порад із технології проведення засідань діалогових груп слід відзначити, що при організації суспільного діалогу насамперед варто пам’ятати, що він є лише механізмом, який «запускає» процеси перетворень у громаді; тому все залежить в першу чергу від майстерності в його застосуванні, вмінні оцінити умови запровадження цього механізму у визначеній територіальній громаді. Адже жоден із механізмів не є універсальним для будь-якого середовища й не може гарантовано забезпечити успіх.

<< | >>
Источник: Ю. М. Петрушенко. Місцевий розвиток за участі громади : Монографія у 2 т. Том 2. – Інституційні та прикладні аспекти управління місцевим розвитком, орієнтованим на громаду / [за заг. ред. Ю. М. Петрушенка]. – Суми : Університетська книга,2014. – 368 с.. 2014

Еще по теме 4.3. Методика застосування механізму суспільного діалогу на рівні територіальної громади:

  1.              1. Суть та складові елементи фінансового механізму
  2. 2. Принципи побудови бюджетної системи України
  3. 10. Форми організаціі суспільного виробництва. Натуральне та товарне господарство.
  4. 80.Господарський механізм та його роль в системі регулювання суспільного відтворення.
  5. 1.3. Концептуальні засади механізму формування бюджетного потенціалу регіону
  6. 2.1. Оцінка взаємодії елементів механізму формування бюджетного потенціалу регіону
  7. 3.3. Гармонізація механізму формування бюджетного потенціалу регіону на основі таксономічного аналізу
  8. ЗМІСТ
  9. РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ: СУТНІСТЬ, МЕХАНІЗМ ТА ІНСТРУМЕНТИ ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТКУ
  10. 3.2. Соціальна мобілізація як механізм формування соціального капіталу територіальної громади
  11. 4.1. Сутність та значення суспільного діалогу на рівні територіальної громади
  12. 4.2. Місцеве соціальне планування через запровадження механізму суспільного діалогу в громаді
  13. 4.3. Методика застосування механізму суспільного діалогу на рівні територіальної громади
  14. 5.3. Просторові аспекти формування адаптивного фінансового механізму сприяння розвитку громади
  15. Розділ 12. Земельні ресурси сільських територіальних громад: механізм формування та ефективність використання
  16. Сутність, структура і функції фінансово - економічного механізму регулювання державного боргу
- Антимонопольное право - Бюджетна система України - Бюджетная система РФ - ВЕД України - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики России - Державне регулювання економіки в Україні - Инвестиции - Инновации - Инфляция - Информатика для экономистов - История экономики - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Логистика - Макроэкономика - Математические методы в экономике - Международная экономика - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоги и налогообложение - Организация производства - Основы экономики - Отраслевая экономика - Политическая экономия - Региональная экономика России - Стандартизация и управление качеством продукции - Страховая деятельность - Теория управления экономическими системами - Товароведение - Философия экономики - Ценообразование - Эконометрика - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятий - Экономика природопользования - Экономика регионов - Экономика труда - Экономическая география - Экономическая история - Экономическая статистика - Экономическая теория - Экономический анализ -