<<
>>

12.2. Інструменти підвищення ефективності використання та особливості відтворення земельних ресурсів сільських територіальних громад

У поєднанні з іншими чинниками виробництва (трудові ресурси, основні засоби, оборотний капітал тощо) земельні ресурси як операційний актив є основним та незамінним елементом потенціалу місцевого розвитку сільських територій.

Тому раціональне землекористування має розглядатися через призму ефективності використання наявного земельно-ресурсного потенціалу, тобто здатності земель, що перебувають у користуванні господарюючих суб’єктів забезпечувати у довготерміновому періоді отримання сталих врожаїв за існуючих внутрішніх і зовнішніх обмежень з урахуванням динаміки їх відтворення.

До зазначених обмежень належать ендогенні (внутрішні) та екзогенні (зовнішні) чинники. Ендогенні чинники визначають ступінь раціональності поєднання земельних ресурсів особистого селянського господарства, сільськогосподарського підприємства чи іншої бізнес-одиниці з іншими засобами виробництва (рис. 12.5). До них належать шість груп чинників: організаційно-управлінські, економічні, соціальні, технічні, технологічні та природні особливості діяльності.

Рисунок 12.5. Ендогенні чинники, що впливають на рівень ефективності використання земельних ресурсів

Джерело: авторська розробка

Перманентний процес використання земельних ресурсів сільськогосподарського призначення за будь-яких обставин підпорядковується законам природи та об’єктивним принципам взаємодії природних утворень, до яких належить продуктивний шар землі – ґрунт. Вказані принципи і закони взаємозалежать як від внутрішніх параметрів земельної ділянки (якісні показники, рельєф, конфігурація), так і від методів впливу, та детермінують обґрунтування необхідного переліку засобів та пристроїв, способи виконання операцій, поєднаних у технології, що застосовується.

Організаційно-управлінські чинники включають систему господарювання та менеджменту, внутрішню структуру підприємства, а також рівень концентрації виробництва і дотримання термінів виконання сільськогосподарських робіт, що впливає на кінцеві результати господарювання і, відповідно, на ефективність використання земельних ресурсів.

Група технічних чинників характеризує ступінь та якість матеріально-технічного забезпечення, укомплектованість техніки, а також ефективність ремонтного обслуговування і здійснює прямий вплив на дотримання науково обґрунтованих термінів виконання сільськогосподарських робіт, їх якість та ресурсоощадність.

До технологічних чинників ефективного використання земельних ресурсів господарств належать застосування системи сівозмін, технологія обробітку ґрунту, система удобрення, захист рослин, технологія збирання врожаю, а також меліоративно-зрошувальні заходи.

Природні чинники є об’єктивно обумовленими, і здійснюють значний вплив на ефективність використання земельних ресурсів. Ендогенні природні чинники включають якість ґрунтового покриву та просторові параметри розміщення земельних ділянок, що впливає на організацію землеустрою та транспортні витрати.

Ендогенні соціальні чинники використання земельних ресурсів включають якість витраченої на обробіток наявних земельних масивів живої праці та рівень ефективності організації праці.

Економічні чинники впливають на внутрішньогосподарські відносини між членами особистого селянського господарства, між підрозділами підприємства, на обсяг капіталовкладень у поліпшення земельних ділянок, на напрями інноваційної діяльності, а також методи обліку та калькуляції собівартості продукції та ефективність збутової політики виробленої продукції.

Екзогенні чинники впливають на ефективність використання земельних ресурсів сільської громади та господарств опосередковано, оскільки визначають загальні результати їх діяльності упродовж певного періоду. Регулювання вказаної групи чинників шляхом впливу з боку сільськогосподарських формувань суттєво ускладнено або унеможливлено. До них належать ринкові, політико-правові, зовнішньоекономічні, соціально-економічні, техніко-технологічні чинники та ґрунтово-кліматичні параметри (рис. 12.6). Екзогенні чинники також визначають можливості задоволення потреб окремих членів сільської громади та господарських формувань у земельних ресурсах.

У процесі виробничої діяльності людиною у результаті здійснення якісних перетворень землі, а саме її ґрунтового шару, створюється сукупність нових властивостей ґрунту. Тобто, фактично використовується ефективна родючість, що є сукупністю природної та штучної видів родючості, результативність поєднання яких залежить від конкретних значень інших чинників урожайності.

Власниками земельних ділянок та працівниками сільськогосподарських підприємств при виконанні технологічних операцій здійснюється систематичний вплив на підтримання властивостей ґрунтового покриву (просте відтворення) та/або його поліпшення (розширене відтворення). Тому можна стверджувати про уречевлення праці в землі як чинника виробництва. Крім впливу на хімічні, фізичні, мікробіологічні параметри ґрунтового покриву, що визначають рівень родючості, також здійснюються заходи із зниження транспортних витрат шляхом розширення виробничої та обслуговуючої інфраструктури, протиерозійні заходи (будівництво відповідних об’єктів та систем, зміна рельєфу тощо). Разом із застосуванням ринкових важелів та інструментів державного управління, передусім відповідного нормативно-правового забезпечення, земля набуває статусу повноцінного товару, що має свою вартість. При цьому у процесі виробництва частина цієї вартості переноситься на вироблену сільськогосподарську продукцію, і має бути відшкодована.

Рисунок 12.6. Екзогенні чинники, що впливають на рівень ефективності використання земельних ресурсів

Джерело: авторська розробка

Ефективна родючість як інтегрована властивість ґрунту є неподільною. Здійснити розподіл властивостей ґрунту на природні та штучно створені практично неможливо. Тому й встановити, яка частка загальної вартості конкретної земельної ділянки може бути віднесена до вартості, доданої у результаті господарської діяльності людини, також неможливо. Враховуючи викладене, визначення ціни землі при укладенні цивільно-правових угод (експертна грошова оцінка), згідно ст. 19 Закону України “Про оцінку земель” від 11 грудня 2003 р. № 1378-IV, проводиться на основі капіталізації чистого операційного або рентного доходу з корегуванням на величину витрат на земельні поліпшення та дані, отримані при зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок.

Ринкову вартість конкретної земельної ділянки, віднесеної до категорії земель сільськогосподарського призначення, нами пропонується визначати з урахуванням наступних груп чинників:

1) чинники, що характеризують здатність ґрунтового покриву земельної ділянки (поля) продукувати певний обсяг урожаю. До них, перш за все, відносяться показники, що характеризують якість ґрунту: його фізичний, хімічний склад, фізико-хімічні властивості, параметри мікробіологічної активності, рівень залягання ґрунтових і підґрунтових вод, а також ступінь еродованості та засміченості насінням бур’янів, активності шкідників, наявність протиерозійних об’єктів та меліоративних систем. Окремо слід визначити вплив кліматичних чинників;

2) чинники, що характеризують ступінь придатності земельної ділянки до залучення у господарське використання та обробітку: місцерозташування земельної ділянки, її рельєф, розмір та конфігурація. У сучасних умовах господарювання обов’язковим є визначення культуртехнічного стану угідь та їх відповідність існуючому напрямку використання (необхідності трансформації угідь);

3) чинники, що характеризують вплив держави на ринок земель та їх використання: фіскальна політика (розмір та порядок сплати податків і зборів), заходи економічного стимулювання сільгоспвиробників (дотації, субвенції, пільги тощо), заходи примусу (можливі наслідки контрольних приписів у результаті природоохоронних, антимонопольних заходів), внесення відомостей про ділянку до державного земельного кадастру, розвиток та регулювання ринкової інфраструктури;

4) чинники, що впливають на кон’юнктуру ринку землі: обсяги попиту та пропозиції, ціни на землю, рівень інфляції, попит на сільськогосподарську продукцію, ціни на вказану продукцію та ступінь їх волатильності, а також спосіб відчуження (шляхом прямої купівлі-продажу, на аукціоні тощо), що впливає на розмір трансакційних витрат;

5) правовий режим використання земельної ділянки (наявність обтяжень і обмежень).

Вказані чинники здійснюють нелінійний динамічний вплив на ефективність використання конкретної земельної ділянки у сільськогосподарському виробництві, а, отже, – на загальну вартість земельних ресурсів та визначають вибір способу залучення їх у господарське користування.

Кінцевий результат господарювання залежить від комплексного впливу природних й антропогенного чинників, у тому числі від системи сільськогосподарського землекористування, що застосовується.

На землю як засіб і предмет сільськогосподарського виробництва одночасно здійснюють множинний, іноді різнонаправлений, вплив дві групи факторів: природні і антропогенні. Продуктивний шар земельної ділянки сільськогосподарського призначення (ґрунт) як об’єкт природного походження генерує біомасу сільськогосподарських культур, зокрема, її корисну для людини частину – урожай, під впливом генних властивостей рослин, які вирощуються, погодно-кліматичного стану зовнішнього середовища (вологості, температури, атмосферного тиску тощо), активності живих організмів. Безпосередню участь в генеруванні врожаю у процесі виробництва здійснює людина шляхом локальної (у межах певної земельної ділянки, зони) корекції впливу природної компоненти. Людина використовує сорти і гібриди сільськогосподарських культур з заданими параметрами урожайності і виробничими характеристиками, здійснює передпосівну обробку насіння, агротехнічні і меліоративні заходи, застосовуючи добрива, а також засоби захисту рослин.

На стані ґрунту також суттєво позначається глобальний антропогенний вплив, який характеризується прогресуючими зсувами (як позитивними – застосування досягнень науково-технічного прогресу, так і негативними – порушенням екологічної рівноваги) практично у всіх елементах виробничих агросистем.

Неоднозначність та багатоваріантність (як сприятлива, так і несприятлива) поєднання вказаних багатоелементних груп чинників, що важко піддається кількісному виміру, нами пропонується виражати через функцію урожайності сільськогосподарських культур (Y) :

(3)

де Y – урожайність сільськогосподарських культур, ц/га;

Sy – обсяг біомаси, отриманий за рахунок впливу природних чинників, ц;

Sh – обсяг біомаси, отриманий за рахунок антропогенного впливу, ц;

k – коефіцієнт виходу основної продукції з отриманої біомаси;

s – коефіцієнт синергії природних чинників;

yst – приріст біомаси вирощуваної культури в перерахунку на суху речовину, що забезпечений взаємодією природних чинників з s-ним коефіцієнтом синергії в t-му періоді часу;

ht – приріст біомаси в перерахунку на суху речовину за рахунок здійснення витрат живої й уречевленої праці в t-ий період часу;

l – розмір земельної площі, га;

T – час збирання врожаю (0 < t < T).

Відповідно до класичних поглядів, об’єктивним показником ефективності використання землі є розмір прибутку з одиниці площі. Дж. Алікс-Гарсіа приймає до уваги розмір прибутку як різницю функції продуктивності (Q) і вартісної (витратної) функції (c), а саме:

P = pQ (τT, L, K) – c (w, τT, L, K), (4)

де P – прибуток;

p – ціни на вироблену продукцію (“вихід”);

w – ціни на ресурси («вхід»);

T – «внесок» ресурсу землі;

τ – рівень якості землі в обробітку;

L – «внесок» праці;

K – «внесок» капиталу (Дж. Алікс-Гарсіа, 2012).

Враховуючи суттєвий вплив структурного дисбалансу між І-ю, ІІІ-ю (забезпеченням і переробкою) та ІІ-ю сферами агропромислового комплексу (безпосередньо сільським господарством), і подальшу невідповідність вартісного вираження ресурсів на “вході” та прибутку від реалізації на «виході», що спостерігається практично в усіх країнах пострадянського простору, нами при розрахунку ефективності в першу чергу приймається до уваги показник землевіддачі – відношення вартості всієї виробленої сільськогосподарської продукції до вартості земельної ділянки, що використовується. При цьому передбачається, що цінність становить як товарна частина виробленої біомаси сільськогосподарських культур, так і побічна продукція, що використовується в інших галузях, крім рослинництва, або у якості добрив.

На ефективність землекористування у сільському господарстві суттєвий вплив має циклічний характер її використання, що необхідно враховувати при плануванні бізнес-процесів у господарствах (рис. 12.7).

Більшість сільськогосподарських культур у процесі росту проходять стадію системного росту і стадію росту продукту. Так, Дітером Шпааром визначаються стадія системного росту, у процесі якого формуються, диференціюються й редукуються органи урожайності, та стадія росту продукту, у процесі якої відбувається виробництво й накопичення запасних речовин.

Остання стадія характеризується поступовим зменшенням приросту біомаси і закінчується рівнем YТ в розрахунку на одиницю посівної площі, що припадає на час збору врожаю Т, або нульовим значенням, якщо збиральні роботи не проводилися і приріст біомаси закінчився у зв’язку із закінченням вегетаційного періоду у значенні С. При проведенні посівних робіт описаний процес повторюється у наступному операційному циклі ЦО2.

Рисунок 12.7. Циклічність використання землі у сільськогосподарських формуваннях (на прикладі виробництва озимих культур)

Джерело: авторська розробка

Зміна приростів біомаси за час t, починаючи з нульового значення (сівби), можливо відобразити за допомогою функції:

(5)

де Sy – обсяг біомаси, отриманий за рахунок природних чинників;

Sh – обсяг біомаси, отриманий за рахунок антропогенного впливу;

s – коефіцієнт синергії природних чинників;

l – розмір посівної площі.

Розрив даної кривої відповідає зимовому періоду, оскільки у строк домінування низьких температур приросту біомаси сільськогосподарських культур не відбувається. Точка YM – екстремум даної функції – відповідає максимальному рівню приросту біомаси у розрахунку на одиницю площі протягом операційного циклу.

Кількість виробленої продукції (накопиченої біомаси) (S) у розрахунку на одиницю землі можливо виразити як суму приростів біомаси (в перерахунку на суху речовину), отриманих у певний період. За умови, що заданий період відповідає тривалості операційного циклу (ЦО), накопичена біомаса (площа фігури 0АВТ) дорівнює:

(6)

Якщо період, що досліджується, дорівнює строку вегетації (площа фігури 0АВС), то:

(7)

де T – час збиральних робіт;

ys – приріст біомаси культури, що вирощується, в перерахунку на суху речовину, який забезпечений взаємодією природних чинників з s-ним коефіцієнтом синергії;

h – приріст біомаси в перерахунку на суху речовину у результаті здійснення витрат живої й уречевленої праці;

С – час закінчення вегетації;

t – часове значення.

Отже, кінцевий результат господарювання членів сільської громади та господарських формувань залежить від комплексного впливу природних й антропогенного чинників, у тому числі від системи сільськогосподарського землекористування, що застосовується. При цьому ступінь раціональності використання землі повинен розглядатися крізь призму повноти забезпечення стійких показників урожайності (продукування біомаси сільськогосподарських культур) у довготерміновому періоді за існуючих внутрішніх і зовнішніх обмежень з урахуванням динаміки відтворення земельних ресурсів.

<< | >>
Источник: Ю. М. Петрушенко. Місцевий розвиток за участі громади : Монографія у 2 т. Том 2. – Інституційні та прикладні аспекти управління місцевим розвитком, орієнтованим на громаду / [за заг. ред. Ю. М. Петрушенка]. – Суми : Університетська книга,2014. – 368 с.. 2014

Еще по теме 12.2. Інструменти підвищення ефективності використання та особливості відтворення земельних ресурсів сільських територіальних громад:

  1. 9.1. Сутність місцевих фінансів
  2. 7. Місцеві фінанси: їх місце та роль в економічній системі держави
  3. 5. Економічні ресурси та їх ефективне використання. Крива виробничих можливостей
  4. Витяг із Конституції України
  5. 3.1.2. Платіжна система як інструмент руху коштів, що перебувають у системі обліку єдиного казначейського рахунку
  6. ЗМІСТ
  7. 1.3. Використання територіальними громадами України європейського досвіду безпосередньої участі громадян у муніципальному управлінні
  8. РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ: СУТНІСТЬ, МЕХАНІЗМ ТА ІНСТРУМЕНТИ ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТКУ
  9. 3.3. Фонд розвитку громади як дієвий інструмент формування соціального капіталу територіальної громади
  10. 10.3. Напрями активізації участі громади в процесах територіального розвитку на інноваційних засадах
  11. РОЗДІЛ 11. РОЗВИТОК СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ОБСЛУГОВУЮЧОЇ КООПЕРАЦІЇ ЯК НАПРЯМ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ СПІЛЬНИХ РЕСУРСІВ СІЛЬСЬКИХ ГРОМАД В УКРАЇНІ
  12. Розділ 12. Земельні ресурси сільських територіальних громад: механізм формування та ефективність використання
  13. 12.2. Інструменти підвищення ефективності використання та особливості відтворення земельних ресурсів сільських територіальних громад
  14. Список використаної літератури
  15. Реалізація принципу продуктивності у використанні державних ресурсів та ефективності впровадження державної політики
  16. 3.2. Підвищення ефективності боргової політики держави
  17. ВСТУП
- Антимонопольное право - Бюджетна система України - Бюджетная система РФ - ВЕД України - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики России - Державне регулювання економіки в Україні - Инвестиции - Инновации - Инфляция - Информатика для экономистов - История экономики - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Логистика - Макроэкономика - Математические методы в экономике - Международная экономика - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоги и налогообложение - Организация производства - Основы экономики - Отраслевая экономика - Политическая экономия - Региональная экономика России - Стандартизация и управление качеством продукции - Страховая деятельность - Теория управления экономическими системами - Товароведение - Философия экономики - Ценообразование - Эконометрика - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятий - Экономика природопользования - Экономика регионов - Экономика труда - Экономическая география - Экономическая история - Экономическая статистика - Экономическая теория - Экономический анализ -