Задать вопрос юристу

12.1. Сутність земельних ресурсів членів сільської громади та земель, що перебувають у їх спільній власності

У період проведення реформ у політичній, соціальній та економічній сферах суспільного життя одним з найважливіших напрямів є удосконалення земельних відносин. Вказані перетворення мають супроводжуватися якісно новими підходами до залучення у господарський оборот, використання та відтворення земельних ресурсів.

Закріплена у ч. 2 ст. 14 Основного закону держави доктрина гарантування права власності на землю передбачає перебудову економічного механізму господарювання із використанням переважно ринкових важелів (Конституція, 1996). Вказана обставина суттєво впливає на соціально-економічне становище як окремих територіальних громад, адміністративних одиниць, так і країни в цілому.

Необхідність активізації місцевого розвитку обумовлює потребу в розробці нових методів управління земельними ресурсами територіальних громад та їх членів, передусім, у сільській місцевості та пошуку шляхів більш раціонального їх використання. Водночас використання природних ресурсів у цілому та землекористування зокрема має здійснюватися з безумовним дотриманням принципу наукової обґрунтованості, забезпечення процесів відтворення та здійснення заходів з охорони навколишнього середовища.

Земля визначається чинним законодавством як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави (Земельний, 2001). Її продуктивна частина – ґрунтовий покрив є невід’ємною складовою не лише екосистеми планети, а й продуктивних сил суспільства.

В контексті місцевого розвитку сільських територій одним із вирішальних чинників виробництва є земельні ресурси, що складаються із земель запасу, якими розпоряджаються сільські, селищні ради, а також із розпайованих земель, що належать на правах власності колишнім членам колективних та державних сільськогосподарських підприємств. Розпайовані землі використовуються членами громади для ведення особистого селянського господарства, або консолідовані та передані в оренду сільськогосподарським підприємствам.

Сучасні зростаючі вимоги до використання людиною природних ресурсів у цілому, та залучення їх у виробничі процеси зокрема, спрямовують розвиток як галузей економіки, так і територіальних утворень, не на тимчасове зростання фінансових результатів діяльності, а на задоволення потреб споживачів у довготерміновому періоді. Як зазначає В. В. Писаренко, орієнтація на сьогоднішні потреби споживачів не може в повній мірі забезпечувати конкурентоздатність підприємства, оскільки ці потреби в майбутньому можуть змінюватися (Писаренко, 2008). У контексті місцевого розвитку це можливо здійснити лише за умови дотримання громадою політики сталого землекористування, збереження властивостей продуктивної частини землі.

Елементи природи, які прямо чи опосередковано використовуються у виробничій діяльності окремого члена сільської громади, сільськогосподарського підприємства, групи підприємств у межах певної адміністративної одиниці, регіону чи держави в цілому у своїй сукупності становлять природно-ресурсний потенціал відповідного рівня локалізації.

У сучасних умовах дискусійним залишається твердження щодо вищого рівня ефективності виробництва, і відповідно, більш ширшого економічного підгрунтя для місцевого розвитку на основі великотоварного виробництва, як у більшості розвинених країн світу. Так, упродовж 2008 – 2012 рр. в Україні, спостерігається випередження щорічного приросту обсягів виробництва продукції сільськогосподарськими підприємствами порівняно з господарствами населення на 1694,2 млн. грн. (рис. 12.1).

Одночасно простежується стійка тенденція до збільшення щорічного приросту площі сільськогосподарських угідь у користуванні громадян порівняно з аналогічним показником у сільськогосподарських підприємствах на 182,68 тис. га (рис. 12.2).

Рисунок 12.1. Динаміка виробництва валової продукції сільського господарства у сільськогосподарських підприємствах та господарствах населення України, млн. грн. (у постійних цінах 2010 р.)

Джерело: (Сільське, 2013; Сільське, 2012), розрахунки автора

При цьому слід відзначити чітку залежність обсягів виробництва продукції населенням від розміру землі у користуванні. Найменші значення виробленої продукції та площі сільськогосподарських угідь у користуванні (відповідно 100 112,8 млн. грн. та 15 584,5 тис. га) спостерігалося у 2008 р., найбільше (відповідно 112 642,6 млн. грн. та 15 984,0 тис. га) – у 2011 р. Це пояснюється значно звуженими можливостями щодо регулювання інших виробничих чинників (робочої сили, виробничого та фінансового капіталу) у даній категорії господарств.

Поняття “використання земельних ресурсів” нами розглядається як виконання ними певних функцій. На всіх виробничо-технологічних рівнях вони є просторовим базисом для розміщення виробничих потужностей, а в галузі сільського господарства, зокрема, в рослинництві – також й основним засобом та предметом праці.

Рисунок 12.2. Динаміка площі сільськогосподарських угідь у розрізі категорій землекористувачів, тис. га (на кінець року)

Джерело: (Сільське, 2013; Сільське, 2012), розрахунки автора

Для членів сільської громади, що здійснюють землекористування з метою виробництва сільськогосподарської продукції, земля, крім операційного просторового базису, у процесі створення сприятливих умов для росту рослин із залученням інших засобів праці, виступає також як предмет праці. Разом з цим, у результаті зміни лімітуючих фізичних та хімічних параметрів ґрунту, людина використовує землю також і як засіб праці, що має здатність генерувати урожай.

Крім того, земельні ресурси у разі відповідного нормативно-правового забезпечення мають важливе значення як майно під заставу. Необхідною складовою механізму іпотечного кредитування за розглянутою схемою є оцінка отриманого фінансового ефекту. З цією метою нами пропонується досліджувати зміну чистого прибутку власників земельних ділянок за рахунок залучення кредитних ресурсів під заставу земель сільськогосподарського призначення за формулою:

, (1)

де ∆ЧПіп – приріст (зниження) суми чистого прибутку за рахунок залучення кредиту під заставу земель сільськогосподарського призначення, грн.;

ГОз – ринкова вартість земель сільськогосподарського призначення – заставної бази, грн.;

Кфл – коефіцієнт фінансового лівериджу;

Ра – рівень рентабельності активів, %;

Ііп – відсоткова ставка іпотечного кредиту, %;

Сп – ставка оподаткування, %.

Головною причиною незадовільних умов кредитування сільського господарства, і, відповідно, уповільненого розвитку сільських територій, є досить високий ступінь ризику ведення агробізнесу, його залежність від численних неконтрольованих чинників (погодні умови, рівень волатильності цін на сільськогосподарську продукцію тощо). Заставна база на даний час продовжує формуватися за рахунок майбутнього врожаю (звідси й домінування короткострокових кредитів, термін погашення яких не перевищує тривалості операційного циклу), будівель, споруд, машин і обладнання, що мають значний ступінь зносу та не можуть розглядатися як ліквідне забезпечення кредитів.

Перманентне ставлення до землі як до майже безоплатного ресурсу з огляду на неспівмірність існуючих розмірів орендної плати та отриманих вигод від землекористування, неврахування її вартості у балансовій вартості активів, недоліки здійснення земельно-кадастрових робіт, а також тривалі правові обмеження фактично виключають дану складову потенціалу сільськогосподарських підприємств з господарського обліку та позбавляють їх можливості використовувати землю в якості кредитного забезпечення.

На відміну від усіх інших елементів потенціалу місцевого розвитку, які у процесі виробництва зазнають фізичного та морального зносу, а після досягнення критичних величин втрати якісних властивостей стають непридатними для подальшого використання, землю при умові забезпечення відтворювальних процесів можливо використовувати як засіб виробництва без строкових обмежень.

Оскільки в Україні тривалий час діє мораторій на здійснення операцій з купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення, правові основи для функціонування повноцінного ринку землі на даний час відсутні, як відсутня й належна інфраструктура такого ринку. Водночас, зважаючи на певний дисбаланс у земельно-ресурсному забезпеченні сільськогосподарських підприємств в окремих територіальних одиницях, та неспроможність певної частини власників земельних ділянок самостійно їх обробляти, можливо зробити висновок про необхідність функціонування ринку земель в Україні. Господарський оборот і використання земельних ресурсів нами пропонується розглядати за наступною моделлю (рис. 12.3.).

На противагу традиційним поглядам щодо землекористування, згідно яких регулюванню має підлягати не лише спосіб використання наявних земельних ділянок (система обробітку, удобрення, сівозміни тощо), нами наголошується на необхідності приведення кількісних параметрів цих ресурсів у відповідність до інших складових виробничого потенціалу бізнес-одиниці (особистого селянського господарства члена територіальної громади, сільськогосподарського підприємства тощо) за умови наявності відповідного фінансового забезпечення та сприятливої ринкової кон’юнктури.

Із розвитком земельного ринку, збільшенням обсягу інвестицій в сільське господарство перед вказаними бізнес-одиницями певної сільської територіальної громади постає необхідність обґрунтування шляхів залучення земельних ресурсів. Величина попиту на земельні ресурси сільськогосподарського призначення є похідною від попиту на продукцію галузі. Шляхом застосування маржинального аналізу можливо визначати оптимальний розмір власних земельних площ порівняно із обсягом орендованих земель за формулою:

(2)

де Lp – розмір власних земельних площ, за якого досягається беззбитковість діяльності господарського формування певної громади, га;

FCl – постійні витрати на земельні ресурси (без урахування суми орендної плати за землю), грн.;

Rl – обсяг платежів за оренду одиниці (гектара) земельної площі, грн.;

VCl – питомі змінні витрати, пов’язані з господарським використанням одиниці (гектара) земельної площі, грн.

Рисунок 12.3. Модель господарського обороту і використання земельних ресурсів

Джерело: авторська розробка

Земля як специфічний об’єкт ринкової пропозиції на макрорівні характеризується абсолютною нееластичністю, оскільки запропонувати на продаж земельних ділянок більше, ніж створено природою, неможливо. Проте, для забезпечення розвитку в сільській місцевості, окремі бізнес-одиниці, в яких залучення у господарське використання додаткових земельних ресурсів визначено як необхідний захід підвищення ефективності діяльності, стикаються з локальним (регіональним, місцевим) ринком землі, на якому гіпотетично можлива одночасна поява великої кількості членів громади, що пропонують землю у продаж, строкове користування тощо. Нами встановлено, що особливостями пропозиції на регіональному ринку землі на даний час є:

· необхідність розглядати як потенційних контрагентів лише власників тих земельних ділянок, територіальне розміщення яких не суперечить плану землеустрою господарства;

· неможливість обрати ті земельні ділянки в межах поля, що мають високі якісні характеристики, оскільки, по-перше, у більшості випадків власником пропонується одразу вся земельна ділянка, по-друге, парцеляція виробництва негативно відображається на кінцевих результатах господарської діяльності;

· потреба у здійсненні комплексного залучення додаткових земельних ділянок з переважно великою кількістю колишніх членів колгоспів і радгоспів, які стали власниками земельних ділянок у результаті проведення земельної реформи;

· пропозиція землі виникає тоді, коли у власників земельних ділянок відсутня можливість у здійсненні самостійного господарського використання цих ділянок.

Визначення площі землекористування господарського формування членів громади чи їх об’єднання, за якого є доцільним купівля землі, зображено на рис. 12.4.

Нами встановлено, що сукупні витрати, пов’язані з господарським використанням земельних ресурсів сільськогосподарського призначення (лінія TC) практично співпадають з обсягом витрат на виробництво продукції рослинництва: для підтримання хімічного складу ґрунту – внесення добрив, для досягнення необхідних параметрів фізичного складу – проведення агротехнічних робіт, меліоративні заходи тощо. Від розміру даних витрат прямо залежать результати виробничої діяльності.

Рисунок 12.4. Площа землекористування, за якого є доцільним купівля землі

Джерело: авторська розробка

Відповідним чином здійснюється й розподіл змінних витрат на утримання земельних масивів (лінія VC), що може бути співвіднесений до аналогічних витрат у рослинництві. Водночас, постійні витрати бізнес-одиниці на земельні ресурси як засіб праці (лінія FC) на рівні Cf, крім відповідних витрат по рослинництву, включають також земельний податок. Також з метою підтримання та поліпшення якісних параметрів ґрунтового покриву наявних земельних площ (їх розширеного відтворення), господарство також несе постійні витрати на меліорацію земель та здійснення ґрунтозахисних заходів.

До розміру земельних площ господарства Lp, за якого буде отримано валову продукцію (лінія TP), вартість якої (C0) компенсуватиме сукупні витрати, здійснені щодо земельних ресурсів (точка А), діяльність підприємства знаходитиметься у зоні збитковості (середовище D). Окупність інвестицій у земельні ресурси шляхом її придбання у власність досягатиметься за умови, коли площа земель у господарському використанні перевищуватиме значення Lp.

Вказана залежність буде справедливою за умови відсутності упродовж розрахункового періоду суттєвих цінових коливань на землю та сільськогосподарську продукцію; за однакового розміру постійних операційних витрат за будь-якого рівня урожайності сільськогосподарських культур (коли зміни обсягу валової продукції здійснюються, головним чином, за рахунок погодно-кліматичних чинників), а також при наявності пропорційної взаємозалежності між обсягами валової продукції та змінних витрат.

<< | >>
Источник: Ю. М. Петрушенко. Місцевий розвиток за участі громади : Монографія у 2 т. Том 2. – Інституційні та прикладні аспекти управління місцевим розвитком, орієнтованим на громаду / [за заг. ред. Ю. М. Петрушенка]. – Суми : Університетська книга,2014. – 368 с.. 2014

Еще по теме 12.1. Сутність земельних ресурсів членів сільської громади та земель, що перебувають у їх спільній власності:

  1. Сутність, джерела ФОРМУВАННЯ І КЛАСИФІКАЦІЯ ДОХОДІВ БЮДЖЕТУ
  2. Сутність, правова база, структура іпотечного ринку
  3. 3.2. Сутність та елементи фінансової науки
  4. Сутність фінансів та передумови їх виникнення
  5. 6.3.1. Сутність і види податків
  6. 1. Економічна сутність страхових відносин
  7. 6.1. Економічна сутність і функції податків
  8. Земельные ресурсы Республики Беларусь.
  9. 4. Поняття та сутність державного управління. Особливості державного управління
  10. ЗМІСТ
  11. Розділ 12. Земельні ресурси сільських територіальних громад: механізм формування та ефективність використання
  12. 12.1. Сутність земельних ресурсів членів сільської громади та земель, що перебувають у їх спільній власності
  13. 12.2. Інструменти підвищення ефективності використання та особливості відтворення земельних ресурсів сільських територіальних громад
  14. 12.3. Стратегічні аспекти розвитку сталого землекористування як чинника місцевого розвитку
  15. 2.2.1. Суспільна сутність державного управління
- Антимонопольное право - Бюджетна система України - Бюджетная система РФ - ВЕД України - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики России - Державне регулювання економіки в Україні - Инвестиции - Инновации - Инфляция - Информатика для экономистов - История экономики - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Логистика - Макроэкономика - Математические методы в экономике - Международная экономика - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоги и налогообложение - Организация производства - Основы экономики - Отраслевая экономика - Политическая экономия - Региональная экономика России - Стандартизация и управление качеством продукции - Страховая деятельность - Теория управления экономическими системами - Товароведение - Философия экономики - Ценообразование - Эконометрика - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятий - Экономика природопользования - Экономика регионов - Экономика труда - Экономическая география - Экономическая история - Экономическая статистика - Экономическая теория - Экономический анализ -