Задать вопрос юристу

11.3. Світовий досвід реалізації інтересів громади через створення обслуговуючих кооперативів

Розвиток кооперативного руху та підтримка його з боку держави є необхідною передумовою відродження українського села. І світовий досвід підтверджує, що саме завдяки об’єднанню в кооперативи дрібно- та середньотоварні виробники можуть підвищити конкурентоспроможність своєї продукції.

Тому інтерес селян до таких об’єднань поступово зростає. (Присяжнюк, 2013)

Проблеми з розвитком сільських територій, зосередженням основного виробництва сільськогосподарської продукції у дрібних виробників та відсутністю ефективних каналів збуту спостерігалися декілька десятків років тому в країнах Європейського Союзу. Проте наразі для європейських країн характерний сталий економічний розвиток сільської місцевості.

Зокрема, через систему кооперативів Європейського Союзу, що належать сільськогосподарським виробникам, у Скандинавії реалізується 80% товарної продукції, в Нідерландах – 65%, Німеччині, Іспанії, Франції – 50–52%. Так, частка молока, яка продається через сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи становить від 65% у Бельгії, до 100% – у Норвегії та Швеції; частка кооперативних продажів овочів і фруктів становить від 32 % у Німеччині до 80% у Нідерландах; свинини – від 15% в Італії, до 96% – у Данії; зерна – від 20% у Великобританії, до 70% – у Франції. Крім цього, частка кооперативного постачання виробничих ресурсів у Європі досягає 50%. Зокрема, через кооперативи постачається до 65% мінеральних добрив у Скандинавії, Франції та Німеччині; до 55% насіння – в Ірландії, 73% – у Франції; до 40 % техніки та обладнання у Скандинавії, 36 % – у Німеччині. До того ж, кооперативними переробними підприємствами країн ЄС виробляється 45–50% продуктів харчування. Так, у Скандинавії кооперативи переробляють до 90% молока; у Швеції, Нідерландах та Франції – до 60% зерна; у Данії, Бельгії, Нідерландах, Франції, Німеччині – 53% овочів та фруктів. Для порівняння у США кооперативи здійснюють переробку 80 % молока, забезпечують виробництво 51% цукру, займаються постачанням 44 % пального тощо. Загалом у світі нараховується близько 700 мільйонів кооперативів, у тому числі на частку сільськогосподарських об’єднань припадає 42 відсотки. (Цимбал, 2010).

Умовно обслуговуючі кооперативи Європи можна поділити на декілька груп. Найбільш чисельною є група кооперативів, які займаються заготівлею, переробкою та збутом оптом та в роздріб сільськогосподарської продукції. До другої групи належать кооперативні утворення, що створені з метою закупівлі засобів виробництва з наступним постачанням у селянські господарства, що їх утворили.

Основними вигодами членів кооперативів у світі є вищі ціни реалізації продукції, можливість самостійного експорту продукції, тривале зберігання продукції, здешевлення витрат на придбання виробничих ресурсів, наявність професійного менеджменту й маркетингу. У свою чергу від розвитку кооперації виграє й суспільство. Збереження фермерського типу господарювання забезпечує зайнятість населення та зростання добробуту сільських сімей. Таким чином у Франції, враховуючи міграцію сільських жителів, із 38 тисяч сільських поселень не зникло жодного, а в кооперативах зайнято 0,5 млн осіб. До того ж, під впливом кооперативів формується здорове конкурентне середовище, яке стримує зростання споживчих цін.

Загалом передумовами розвитку світової кооперації стали:

· економічні: перетворення капіталістичного устрою в домінуючий у економіці європейських країн і США; промислова революція; бурхливе зростання виробництва машин, торгівлі, міст, збільшення робітничого класу, виникнення нових середніх міських прошарків – основної соціальної бази майбутніх кооперативів;

· соціальні: тяжке матеріальне становище осіб найманої праці, і великий прошарок малозабезпеченого міського й сільського населення в 40–50 рр. XIX століття;

· політичні: прийняття буржуазною державою конституції з правами й свободами людини (право на створення організацій, свобода слова, зборів, виборче право тощо);

· фінансові: формування національних кредитно-банківських систем, які спростили, здешевили і прискорили надання кредиту;

· правові: широкий розвиток акціонерних компаній і прийняття законів, які регулюють їхню діяльність, що дає змогу кооператорам реєструвати свої організації як акціонерні товариства;

· ідеологічні: просвітницька й практична діяльність основоположників окремих видів кооперативів: споживчих – Роберта Оуена і Уільяма Кінга;

· виробничих – Філіпа Буше та Луї Блана; кредитних – Шульце-Деліча та Фердінанда Райфайзена.

Друга половина ХІХ ст. – початок ХХ ст. стали періодом зародження кооперації та світового кооперативного руху. Саме на цей час у Європі сформувалася соціальна база кооперації, прийняті перші кооперативні законодавчі акти, що сприяло масовій появі різних видів кооперативів. Важливу роль у процесі зародження та розвитку кооперативного руху відіграли ідеологи кооперації, які обґрунтували роль і значення кооперації, створили її організаційно-правові засади, надали кооперативному рухові організований характер на національному та міжнародному рівнях. Саме в цей час кооперативи довели свою ефективність та дієвість, стали життєздатною альтернативою приватному капіталу.

Упродовж свого історичного розвитку міжнародний кооперативний рух повною мірою відчував зміни у світовій політичній та економічній системах. Кожна із знакових подій ХХ ст. – Перша та Друга світові війни, революції та національно-визвольна боротьба, крах колоніальної системи, холодна війна, європейські інтеграційні процеси та крах соціалістичної системи – мали серйозний вплив на стан і розвиток кооперативного руху у світі. Періоди піднесення в розвитку світової кооперації (зародження кооперації, 50–80‑ті рр. ХХ ст.) чергувалися з періодами її кризи та навіть занепаду (період між двома світовими війнами).

З 90‑х рр. ХХ ст. міжнародний кооперативний рух розвивається в нових політичних, економічних та ідеологічних умовах: ринкова модель економіки стала домінуючою, що створило однакові умови для діяльності та розвитку кооперації, зникло ідеологічне протистояння між організаціями-членами МКА, що було характерним для Альянсу з часів створення СРСР та світової системи соціалізму. Міжнародний кооперативний альянс, як незалежна неурядова організація, що об’єднує кооперативи з усього світу, є вартовим кооперативних цінностей та принципів, обстоює інтереси та захищає добробут кооперативів, зміцнює їх спроможність та здійснює моніторинг діяльності, поширює передовий досвід і ноу-хау кооперативного руху.

Міжнародний кооперативний альянс був створений у серпні 1895 року в Лондоні. З 1982 р. штаб-квартира МКА розташована в Женеві (Швейцарія). Юридичний статус МКА як корпоративного органу регулюється положеннями Цивільного кодексу Швейцарії. Офіційними мовами МКА є англійська, французька, німецька, російська та іспанська. Рішення щодо ступеня використання кожної мови приймає правління.

Членами МКА є міжнародні та національні кооперативні організації з усіх секторів економіки, включаючи сільське господарство, банківський сектор, рибальство, охорону здоров’я, житлове будівництво, промисловість, страхування і туризм.

Міжнародний кооперативний альянс об’єднує кооперативні організації всього світу, представляє їх інтереси та слугує їм. МКА стоїть на сторожі цінностей та принципів кооперативного руху, характерної для нього вартісно-орієнтованої економічної моделі, яка надає індивідам і громадам інструмент самодопомоги та впливає на їх розвиток. Альянс захищає інтереси кооперативів, поширює кращий досвід та ноу-хау, сприяє розбудові їх спроможності, здійснює моніторинг діяльності та поступу кооперативних організацій.

МКА діє на підставі Статуту, прийнятого Генеральною Асамблеєю 6 червня 2008 р. (набув чинності 1 січня 2009 р.), зі змінами, внесеними Генеральною Асамблеєю 20 листопада 2009 р.

Цілями МКА є: 1) сприяння світовому кооперативному руху, що базується на принципах взаємодопомоги та демократії; 2) підтримка та захист кооперативних цінностей та принципів; 3) сприяння розвитку економічних та інших взаємовигідних стосунків між організаціями-членами; 4) сприяння міжнародному миру і безпеці шляхом підтримки сталого людського розвитку, економічного і соціального прогресу народів; 5) сприяння досягненню рівності між жінками і чоловіками у процесі прийняття рішень та іншій діяльності в межах кооперативного руху.

МКА організований на глобальному, регіональному, секторальному та тематичному рівнях, він структурно складається:

· з центральної штаб-квартири;

· чотирьох регіонів (Африка, Америка, Азія, Європа);

· глобальних та секторальних організацій;

· тематичних комітетів.

· МКА намагається досягти своїх цілей на всіх вищезазначених рівнях:

· слугуючи форумом для обміну досвідом та джерелом інформації про розвиток кооперативного руху, відповідні дослідження і статистику;

· координуючи дії, спрямовані на сприяння розвитку кооперативного руху;

· налагоджуючи співробітництво з глобальними та регіональними інституціями, зокрема з організаціями ООН, іншими урядовими і неурядовими міжнародними та національними організаціями, які переслідують важливі для кооперативного руху цілі;

· будь-якими іншими доречними способами.

Визначення кооперативу (ст. 6 Статуту МКА). Кооператив є самоврядною асоціацією осіб, які добровільно об’єдналися з метою задоволення своїх спільних економічних, соціальних і культурних потреб та прагнень шляхом створення підприємства, яке перебуває в їх спільній власності та демократично контролюється ними.

Кооперативи засновані на цінностях самодопомоги, особистої відповідальності, демократії, рівноправ’я, рівності та солідарності. Відповідно до традицій засновників кооперативного руху, члени кооперативів обстоюють такі етичні цінності, як чесність, відкритість, відповідальність перед суспільством і турбота про інших людей.

«Декларація кооперативних принципів» прийнята у вересні 1995 р. в Манчестері на Міжнародному конгресі МКА, присвяченому столітньому ювілею Альянсу. До тексту Декларації включили оновлений перелік основоположних принципів, покликаних слугувати настановою для кооперативних організацій усіх країн світу на початку ХХІ ст.

Принципи кооперації є керівними настановами, за допомогою яких кооперативи втілюють свої цінності в практику:

1. Добровільне та відкрите членство. Кооперативи є добровільними організаціями, відкритими для всіх людей, які здатні скористатися їх послугами та готові взяти на себе обов’язки членства, без гендерної, соціальної, расової, політичної та релігійної дискримінації;

2. Демократичний контроль із боку членів. Кооперативи є демократичними організаціями контрольованими своїми членами, які беруть активну участь у формуванні їх політики та прийнятті рішень. Жінки і чоловіки, які є обраними представниками, підзвітні членам кооперативів. Члени первинних кооперативів мають рівні права під час голосування (один член – один голос). Діяльність кооперативів інших рівнів також організована на демократичних засадах.

3. Участь членів кооперативу в економічній діяльності. Члени кооперативів беруть справедливу участь у формуванні основного капіталу своїх кооперативів та демократичному контролі за ним. Щонайменше частина цього капіталу є, зазвичай, спільною власністю кооперативу. Члени кооперативу, як правило, отримують номінальні або мінімальні виплати по своїм пайовим внескам, що є умовою їх членства. Кооператори скеровують прибуток на досягнення однієї або всіх зазначених цілей: розвиток власного кооперативу, іноді шляхом створення неподільних фондів; виплати членам кооперативу пропорційно їх участі у господарській діяльності кооперативу; підтримку інших заходів, схвалених членами кооперативу.

4. Самоврядність та незалежність. Кооперативи є автономними організаціями самодопомоги, контрольованими своїми членами. Кооперативи укладають угоди з іншими організаціями, у тому числі урядовими, або залучають капітал із зовнішніх джерел лише за умови демократичного контролю з боку своїх членів та збереження кооперативної автономії.

5. Освіта, підготовка та інформація. Кооперативи здійснюють навчання та підготовку своїх членів, виборних представників, менеджерів та працівників, з тим щоб вони могли зробити якомога вагоміший внесок у розвиток своїх кооперативів. Вони інформують громадськість – особливо молодь та лідерів, що формують громадську думку, – щодо сутності та переваги кооперації.

6. Співробітництво між кооперативами. Найефективніше кооперативи слугують своїм членам та зміцнюють кооперативний рух за допомогою співпраці на рівні місцевих, національних, регіональних та міжнародних структур.

7. Турбота про громаду. Кооперативи працюють задля сталого розвитку громад на основі схваленої їх членами політики.

Аналізуючи кооперативний рух в окремих країнах Європи, можемо привести приклад сусідньої Польщі.

На розвиток сільськогосподарської обслуговуючої кооперації та всього агропромислового комплексу в цій країні значний вплив здійснили саме зовнішньоекономічні чинники. Головним каталізатором став вступ до ЄС та подальше відкриття (лібералізація) аграрних ринків. Використовуючи дешеві польські ресурси для виробництва сільськогосподарської продукції (особливо м’яса птиці), іноземні інвестори будують великі фабрики з виробництва бройлерів. При цьому зернове господарство, яке є сировинною базою, в країні не розвивається, оскільки інвестори використовують імпортний комбікорм.

Проте, вказані явища не зупинили розвиток обслуговуючої кооперації в сільській місцевості. Враховуючи, що кількість кооперативів у різних адміністративних регіонах (воєводствах) суттєво відрізняється, якість товарів і послуг не відрізняється від інших організаційно-правових форм. Крім того, ключовою є роль обслуговуючої кооперації у розвитку сільських територій. Кооперативи законодавчо отримали право залучати до свого менеджменту найманих працівників, які отримали контролюючі функції в соціально-економічній сфері. До компетенції вказаних працівників належить розгляд звернень членів кооперативу та вирішення питань розвитку соціальної інфраструктури території, на якій розміщена громада.

Слід відмітити, що в Польщі часто під кооперативним рухом розуміють ринкові організації фермерів – «групи сільськогосподарських виробників» як вертикально організовані добровільні організації, основною метою яких є спільний продаж продукції учасників. Така спільна реалізація виробленої продукції покращує ринкові пропозиції членів групи, хоча й може призвести до збільшення ціни. Крім того, це дозволяє фермерам підвищити кількість та якість виробленої продукції, знизити транзакційні витрати, перерозподілити прибуток, який раніше отримували посередники, обмінюватися передовим досвідом господарювання та знаннями. При цьому членство в таких групах виробників не передбачає змін у правах власності на засоби та предмети праці фермерів, у колективній власності знаходиться лише прибуток, одержаний від спеціальної діяльності. (Досвід, 2011)

Одним із головних нормативних документів Польщі, що регулює діяльність сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, є Закон про сільськогосподарську групу виробників та їх відносин. [Ustawa, 2000]. Він визначає групи сільськогосподарських виробників як організації, утворені сільськогосподарськими виробниками, метою діяльності яких, окрім виробничо-комерційних функції, є захист навколишнього природного середовища. При цьому групи виробників мають право утримувати союзи виробників.

Крім того, вказаний документ передбачає державну підтримку діяльності організованих громадських (підприємницьких) утворень. Підтримка може бути реалізована в таких формах (Досвід, 2011):

· пільгові умови отримання інвестиційних кредитів;

· гарантії кредиту від Агентства з реструктуризації та модернізації сільського господарства;

· звільнення від оподаткування робіт з модернізації засобів, які знаходяться у володінні групи понад 5 років, із моменту їх реєстрації в місцевих органах влади;

· надання субсидій (допомоги) в обсягах понад 5% від вартості річного обороту в перший та другий роки, а потім 4%, 3% та 2% в наступні роки для груп з річним оборотом нижче 1 млн. євро, та 2,5%, 2,5%, 2%, 1,5% та 1 % від річного обороту для груп з оборотом більшим 1 млн. євро. При цьому розмір субсидій на одну групу не може бути більшим, ніж 1 млн. євро у перший та другий роки, 80000 євро у третій рік, 60000 євро в четвертий рік, та 50000 у п’ятий рік. Спочатку субсидії можна було витрачати лише на адміністративні цілі, але пізніше цю норму виключили із законодавства.

Слід відзначити, що лише близько 7 % сільськогосподарських груп виробників виконують умови щодо отримання субсидій згідно вказаного нормативно-правового акту.

Разом із тим, вказаний закон не визначає особливостей організаційно-правової форми для таких груп виробників. Отже, такі об’єднання можуть мати неформальний характер або зареєстровану форму економічного чи соціального підприємництва відповідно до чинного законодавства Польщі. Разом із тим кількість об’єднань постійно зростає, оскільки це сприяє розвитку кооперативного руху. Об’єднання груп виробників мають різну організаційно-правову форму господарювання, проте, зокрема, виробники свинини надають перевагу кооперативам.

Запровадження у Польщі політики щодо кооперативів виявилося позитивним стимулом для фермерів щодо підвищення їх конкурентоспроможності на ринках агропродовольчої продукції. Таке заохочення часто є необхідним, особливо в країнах з перехідною економікою, (зокрема і в Україні), у яких ідея кооперації чи кооперативів була створена помилками в управлінні, які мали місце в агропромисловому секторі. Важливо, що законодавчі акти стосовно груп виробників не нав’язують фермерам якусь особливу юридичну форму господарської діяльності.

<< | >>
Источник: Ю. М. Петрушенко. Місцевий розвиток за участі громади : Монографія у 2 т. Том 2. – Інституційні та прикладні аспекти управління місцевим розвитком, орієнтованим на громаду / [за заг. ред. Ю. М. Петрушенка]. – Суми : Університетська книга,2014. – 368 с.. 2014

Еще по теме 11.3. Світовий досвід реалізації інтересів громади через створення обслуговуючих кооперативів:

  1. 6.4. Перспективні напрями РЕАЛІЗАЦІЇ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
  2. ТЕМА 3. ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА І МЕХАНІЗМ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ
  3. Інституційне середовище реалізації фінансового потенціалу населення в контексті формування інноваційного розвитку економіки
  4. Історичний аспект походження і розвитку іпотеки. Світовий досвід становлення іпотеки
  5. ЗМІСТ
  6. 7.2. Роль громади в ефективній реалізації кластерної моделі розвитку регіонального промислового виробництва
  7. 10.2. Аналіз світового досвіду залучення місцевого співтовариства до локальних інновацій
  8. 11.3. Світовий досвід реалізації інтересів громади через створення обслуговуючих кооперативів
  9. 7.1. Реалізація екологобезпечних трансформаційних зрушень для сталого розвитку територіальних громад на основі кластерних формувань
  10. 8.3. Вплив громади як елемента громадянського суспільства на реалізацію державної політики щодо місцевого розвитку
- Антимонопольное право - Бюджетна система України - Бюджетная система РФ - ВЕД України - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики России - Державне регулювання економіки в Україні - Инвестиции - Инновации - Инфляция - Информатика для экономистов - История экономики - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Логистика - Макроэкономика - Математические методы в экономике - Международная экономика - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоги и налогообложение - Организация производства - Основы экономики - Отраслевая экономика - Политическая экономия - Региональная экономика России - Стандартизация и управление качеством продукции - Страховая деятельность - Теория управления экономическими системами - Товароведение - Философия экономики - Ценообразование - Эконометрика - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятий - Экономика природопользования - Экономика регионов - Экономика труда - Экономическая география - Экономическая история - Экономическая статистика - Экономическая теория - Экономический анализ -