Тема 10 «Аналіз доходів та витрат банку.

Фінансовим результатом діяльності комерційного банку є прибуток, який в основному залежить від співвідношення йо­го доходів і витрат. Аналіз кінцевого фінансового результа­ту діяльності банку складається із кількох складових:

• аналізу джерел прибутків;

• аналізу доходів комерційного банку (структурний аналіз, оцінка рівня доходів);

• аналізу витрат банку (структурний аналіз, оцінка рівня витрат);

• аналізу фінансових коефіцієнтів прибутковості (вив­чення динаміки коефіцієнтів, оцінка коефіцієнтів із точки зо­ру їх нормативного рівня, факторний аналіз динаміки ко­ефіцієнтів).

Доходи — це збільшення економічних вигод протягом звітного періоду завдяки припливу чи зростанню активів або зменшенню зобов'язань, які примножують капітал і не є внесками акціонерів.

Доходи поділяються на банківські та небанківські. До банківських належать доходи, безпосередньо пов'язані

з діяльністю банку, а саме:

• процентні;

• комісійні — за всіма послугами, наданими контраген­там;

• торговельні прибутки (збитки);

• інші банківські операційні доходи.

Небанківськими вважаються доходи, які не стосуються ос­новної діяльності банку, але забезпечують її здійснення (до­ходи від продажу основних засобів, нематеріальних активів та від фінансових інвестицій; надходження за аудиторські по­слуги, від орендних операцій тощо).

Структурний аналіз доходів банку провадять для ви­значення питомої ваги кожного виду доходу і тенденцій йо­го зміни. Завдання структурного аналізу:

• виявлення основного фактора дохідності банку;

• дослідження цільового ринку банківських послуг, які відповідають основному фактору дохідності, і вивчення мож­ливостей збереження цього джерела доходу в майбутньому;

• визначення ступеня стабільності доходу.

На основі аналізу структури доходів можна зробити ряд висновків.

Основна функція банку — залучати кошти (це в основно­му власний капітал і депозити) й інвестувати їх у продуктивні активи задля отримання процентного доходу.

Так, збільшення питомої ваги комісійних доходів свідчить, що банк має проблеми з отриманням основного процентно­го доходу і його керівництво, вірогідно, намагається примно­жити надходження від платних послуг і комісійних, надаю­чи клієнтам нетрадиційні послуги.

Зростання непроцентних доходів сприяє приросту до­ходів банку без збільшення балансу. Проте, як правило, платні послуги трудомісткі і вимагають належної кваліфікації персоналу, тому зростатимуть операційні витрати. Відтак цілком можливо, що банк, рівень доходів якого від платних послуг- вищий від середнього, більше витрачатиме на за­робітну пдату. Швидке зростання доходів від платних послуг може свідчити про те, що банк веде ризикову діяльність, якої уникають інші банки (надання гарантій, валютний арбітраж тощо).

Аналіз структури доходів банку наведено в таблиці 10.

Як бачимо, за місяць у структурі доходів банку сталися значні зміни.

Отже, на кінець вересня процентні доходи становлять 79.8%, прибуток від торговельних операцій — 20.2%.

Найбільшу питому вагу в доходах посідають отримані про­центи за кредитами клієнтів — 70.8%. їх питома вага знизи­лася на 5.9%, але сума доходів зросла на 45.68 тис. грн.

Така зміна структури вказує на те, що банк потрапляє у за­лежність від нетрадиційних доходів. Їх зростання може свідчити про нездоровий інтерес до спекулятивних прибутків, спро­вокований необхідністю покрити дефіцит основного, процент­ного доходу банку.

Маючи баланс банку та звіт про прибутки і збитки, може­мо розрахувати середню процентну ставку за виданими кре­дитами й цінними паперами:

Середня процентна ставка = Процентні доходи :(Видані кредити + Цінні папери в портфелі банку на інвестиції) х 100%.

Якщо, скажімо, за серпень сума виданих кредитів і цінних па­перів у портфелі банку на інвестиції становила 79660.33 тис. грн., процентні доходи — 1217.31 тис. грн., то середня процент­на ставка дорівнювала 1.53% (1217.31 : 79660.33 х 100%).

Аналогічно визначається процентна ставка за кредитами клієнтів (933.80: 71434.13 х 100% = 1.31%), за міжбанківськими кредитами (208.34 : 6491.60х 100% =• 3.21%). АНАЛІЗ ВИТРАТ БАНКУ

Витрати — це зменшення економічної вигоди у звітному періоді, викликане відпливом чи використанням активів або появою заборгованості, що спричиняється до зменшення власного капіталу і не є наслідком розподілення між акціоне­рами. Витрати — це або збільшення суми зобов'язань без відповідного зростання суми активів, або зменшення суми ак­тивів без відповідного зниження суми зобов'язань.

Якщо доходи збільшують суму капіталу, то витрати її зменшують.

До витрат банку належать:

• процентні витрати;

• комісійні витрати;

• інші банківські операційні витрати (за операціями з філіями, на оперативний лізинг, штрафи, пеня, сплачена за банківськими операціями);

• інші небанківські операційні витрати, у тому числі на ут­римання персоналу (заробітна плата), сплату податків (крім податку на прибуток), утримання основних засобів та нема­теріальних активів, на інші експлуатаційні та господарські по­треби;

• інші небанківські операційні витрати (негативний ре­зультат від продажу основних засобів; штрафи, пеня, спла­чена за господарськими операціями);

• відрахування у резерви;

• непередбачені витрати.

Основні напрями аналізу витрат:

• оцінка рівня всіх та окремих видів витрат і їх динаміки;

• структурний аналіз витрат;

• оцінка загального рівня витрат.

Про обсяг витрат (сукупних та окремих) неможливо суди­ти лише за абсолютною 'їх величиною і темпами приросту. Ад­же з розвитком банку збільшуються його активи, закономірно нарощується й абсолютна величина активів. Тому, щоб з'ясу­вати тенденції зміни окремих видів витрат, використовують відносний показник:

Витратність активів= Витрати : Сукупні активи.

На основі його динаміки можна зробити висновок щодо зростання чи скорочення витрат та їх обгрунтованості.

Як правило, у структурі витрат найбільшу питому вагу мають процентні витрати. Проте, за критеріями Світового банку, слід приділяти значну увагу також іншим небанківським операційним витратам (умовно- постійним витратам)

У країнах, що розвиваються, банки зазвичай працюють не­ефективно. Порівнюючи співвідношення різних фінансо­вих показників цих банків і банків промислове розвинутих країн, зауважуємо, що операційні витрати останніх не вель­ми високі. Аналіз свідчить: майже всі банки у країнах, що роз­виваються, приречені обмежуватися збідненим технічним "раціоном" — вони економлять на вкладеннях в обладнан­ня і кваліфікований персонал, дарма що це — необхідна умова зростання якості послуг та успішної конкуренції на фінансовому ринку.

Оформляють операції і реєструють дані переважно вруч­ну, а надлишкова звітність, особливо пов'язана з директив­ним кредитуванням, потребує ручної обробки значної кількості матеріалу. Трудомісткість цих операцій змушує збільшувати кількість працівників. Та оскільки заробітна плата низька, а обладнання використовується мало, опе­раційні витрати можуть бути невисокими. Низька заробітна плата — слабкий стимул для працівників, тож банк не в змозі залучати й утримувати висококваліфікованих спе­ціалістів.

Трапляється, що є надлишок людей, зайнятих на вико­нанні найпростіших функцій, і водночас бракує фахівців для такої важливої роботи, як управління ризиками і конт­роль за позичальниками. Більше того, багато банків не ба­жає витрачатися на рекламу, оплату юридичних послуг і зовнішній аудит. Проте з розвитком конкуренції на фінан­сових ринках ситуація поступово змінюватиметься.

Зрозуміти структуру витрат банку важливо й для того, щоб оцінити рівень розподілу трудових ресурсів і характер йо­го діяльності. Наприклад, якщо установа робить ставку на платні послуги, такі, як консультації щодо складання та за­повнення акредитивів, і стосовно іноземної валюти, — то опе­раційні витрати у процентному відношенні до активів, які приносять дохід, у такої установи будуть вищими, ніж у іншої, націленої лише на оптове кредитування великих по­зичальників.

Аналізуючи витрати банку, поряд зі структурним аналізом розраховують ще ряд коефіцієнтів. Якщо 'їх порівняти з оп­тимальним значенням, можна зробити певні висновки.

Витрати на оплату праці у сукупних активах — 2%.

Інші операційні витрати у сукупних активах — 1.5%.

Операційні витрати у сукупних активах — 3.5%.

Витрати на банківські резерви для покриття збитків за кредитами у сукупних активах — 0.5% .

Отже, у структурі витрат банку найбільшу питому вагу становлять небанківські операційні витрати — 64. 7% та ви­трати на утримання персоналу — 45.0%.

Для того, щоб зробити висновки, обчислимо співвідношення за витратами.

Співвідношення витрат на утримання персоналу і сукупних активів дорівнює 0.36% (457.95: 126015.59х 100%), що знач­но менше оптимального значення показника.

Інші операційні витрати відносно сукупних активів стано­влять 0.16% (200: 126015.59 х 100%).

Визначивши процентні витрати і підпроцентні зобов'язан­ня, можемо обчислити середню сплачену процентну ставку за формулою:

Середня процентна ставка сплачена =

Із розрахунків випливає, що середня сплачена процентна ставка за серпень становила 0.45% (358.70: 79221.44 х 100%);

процентна ставка за міжбанківськими кредитами — 2.65% (121.98 : 4598.90 х 100%; процентна ставка за витратами за коштами клієнтів — 0.19% (136.72 : 72122.5х 100%).

Повніше проаналізувати доходи і витрати дає змогу ко­ефіцієнт дієздатності, який є прогнозним інструментом для оцінки стабільної діяльності банку. Для життєздатності бан­ку необхідно, щоб операційні та інвестиційні витрати покри­валися за рахунок доходів від усіх операцій.

Коефіцієнт дієздатності = Витрати банку : Доходи банку.

Оптимальне значення цього показника не повинно пере­вищувати 0.95, тобто сума витрат банку має становити що­найбільше 95% від його доходів.

У нашому випадку коефіцієнт дієздатності дорівнює 0.83 (1016.65 •.1217.31), тобто 83% доходів іде на витрати банку, отже, банк має прибуток.