<<
>>

АНАЛІЗ ЛІКВІДНОСТІ

Ліквідність банку — це його здатність своєчасно викона­ти свої грошові зобов'язання. Визначається збалансованістю між строками і сумами погашення активів та строками і су­мами виконання зобов'язань банку, а також строками і су­мами інших джерел та напрямів використання коштів, на зра­зок видачі кредитів та понесених витрат.

Як відомо, основним джерелом доходу банку є трансфор­мація короткострокових пасивів у відносно довгострокові ак­тиви. Якщо банк перевищує розумну межу розбіжності у строках, він може наразитися на проблему ліквідності. Навіть якщо вона проявляється у щонайм'якшій формі, банк мусить звернутися за позичкою на грошовий ринок (узяти міжбан-ківський кредит). Що ж до різкого розриву у строках, то він може дестабілізувати банк.

Банки повинні володіти доступними ліквідними актива­ми, які можна легко перетворити у готівку, або мати мож­ливість збільшити свої фонди і на першу вимогу виконати зо­бов'язання.

Пошук доступних ресурсів для оперативного підвищення ліквідності — це функція управління як активними, так і па­сивними операціями.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності допомагає оцінити спро­можність банку одночасно погасити всі свої зобов'язання. Оп­тимальне значення коефіцієнта — 0.15—0.20, тобто ризику можуть бути піддані не більше 85% зобов'язань або не мен­ше 15% зобов'язань мають покриватися високоліквідними ак­тивами банку.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності=

Коефіцієнт миттєвої ліквідності дорівнює 0.18 (14273.45 : 76801.28).

Отже, банк може погасити свої зобов 'язання, а.іе значен­ня коефіцієнта небезпечно близьке до критичного, тобто не­обхідно збшьшувати високоліквідні активи.

Аналіз ліквідності проводиться, щоб визначити, чи спро­можний банк відповідати за своїми зобов'язаннями у стро­ки і без втрат.

Найпростіший метод роботи банку — збереження певної частини своїх активів у ліквідній формі.

Скажімо, грошову готівку, залишки на коррахунках у Національному банку, а також в інших банках, державні цінні папери (за можливості швидко перетворити 'їх на готівку).

Існує відповідний взаємозв'язок між ліквідністю та над­ходженнями. Він полягає в тому, що ліквідні активи, як пра-

вило, дають менший відсоток, ніж активи неліквідні (особ­ливо кредити). Відтак банки, які тримають у ліквідній формі значну частину своїх активів, вірогідно, будуть менш рента­бельними. З другого боку, банки, які проводять агресивну політику отримання максимального прибутку, намагаються утримувати ліквідні активи на мінімальному рівні. Правиль­но управляти ліквідністю означає підтримувати її на достат­ньому рівні, щоб банк міг вчасно і без збитків для себе відповідати за своїми зобов'язаннями. За виняткових обста­вин, коли виникає потреба терміново залучити ліквідні кош­ти, керівництво банку може зважитися на продаж активів собі на шкоду, аби лиш виконати зобов'язання, усвідомлюючи, що це негативно позначиться на рентабельності установи.

Отже, як уже мовилося, утримувати певну частку активів ліквідними — найпростіший метод, до якого банкіри вдають­ся за умов слаборозвинутої банківської системи. Але засто­совувати його треба обережно, адже це може негативно по­значитися на обсягах прибутку.

Визначаючи оптимальний розмір ліквідних коштів, слід зважати на два фактори:

1. Як банк виконуватиме свої зобов'язання щодо залуче­них коштів найближчим часом і в майбутньому. Це, як пра­вило, пов'язано зі строками вкладів та інших пасивів і пе­редбачає проведення аналізу обсягів депозитів, які напевно залишаться у банку (основні депозити), а також депозитів та інших пасивів, які будуть зняті з рахунку або терміново спла­чені.

2. Як банк виконуватиме свої майбутні зобов'язання що­до надання кредитів. Наприклад, якщо банк зобов'язався у майбутньому надати позику клієнту, він повинен врахувати це зобов'язання, управляючи ліквідністю.

Із розвитком і розширенням фінансового ринку банки матимуть більше можливостей для управління своєю ліквідністю.

До уваги не береться лише утримання значної частини активів у ліквідній формі. Наприклад:

• швидкий продаж активів центральному банку (здебіль­шого у вигляді державних цінних паперів) або реалізація на вторинному ринку відповідних типів активів;

• залучення запозичених коштів інших банків (як прави­ло, на короткий термін), часто у вигляді короткострокових позик;

• залучення коштів шляхом укладення угод про відкрит­тя кредитних ліній на відповідну суму;

• залучення запозичених коштів у центрального банку з метою задоволення потреб стосовно ліквідності на короткий термін або на довгостроковій основі.

Центральний банк тут відіграє роль кредитора в останній інстанції.

Аналізуючи ліквідність, не обмежуються лише коефі­цієнтним показником. Необхідна суб'єктивніша оцінка, ніж та, яка випливає з аналізу капіталу, якості активів або над­ходжень.

При визначенні рівня ліквідності банку варто враховува­ти такі фактори:

• обсяг термінових вкладів (слід з'ясувати, яку частку де­позитів банку можна розглядати як основні депозити — ті, що лишатимуться у розпорядженні банку, — і порівняти її з обсягом вкладів, які вочевидь будуть зняті з рахунків і, вірогідно, без завчасного попередження); ^

• наявність ліквідних активів або таких, які можна швид­ко перетворити на ліквідні (чим вищий відсотковий показ­ник, тим краща ліквідність);

• роль, яку банк відводить запозиченим коштам, тобто придбаним на міжбанківському ринку, або залученим кош­там центрального банку (чим вищий ступінь залежності ус­танови від цих сум, тим ризиковіший стан її ліквідності);

• обсяг зобов'язань банку стосовно надання кредитів у майбутньому (чим їх більше, тим ризиковіший стан лік­відності банку);

• спроможність керівництва банку управляти рівнем ліквідності, а також внутрішня політика банку, сповідуван­ня принципів регулювання ліквідності.

Аналіз ліквідності банку складається з двох частин:

• дотримання встановлених показників і нормативів ліквідності;

• визначення експертної оцінки за наведеними нижче критеріями.

Рейтинг 1 (сильний):

• високий рівень ліквідних активів;

• постійно підтримуються показники, які перевищують усі встановлені нормативи;

• високий рівень коштів, залучених як основні депозити;

• спроможність швидко залучати кошти за помірну плату;

• коефіцієнти ліквідності кращі, ніж у інших банків.

Рейтинг 2 (задовільний):

• достатній рівень ліквідних активів;

• постійно дотримуються нормативи ліквідності активів;

• рівень коштів, залучених як основні депозити, вищий від середнього;

• є певна можливість залучати кошти за першою вимогою;

• коефіцієнти ліквідності вищі від середніх порівняно з іншими банками.

Рейтинг 3 (посередній):

• рівень ліквідних активів принаймні на сьогодні — до­статній;

• дотримуються нормативні вимоги щодо ліквідності ак­тивів;

• рівень основних депозитів щодо загального їх обсягу прийнятний;

• можливості негайного залучення коштів обмежені;

• показники ліквідності середні порівняно з іншими бан­ками.

Рейтинг 4 (граничний):

• відчувається певна нестача ліквідних коштів;

• в окремі періоди часу не виконуються нормативи ліквід­ності активів;

• залежність від придбаних коштів або тимчасових дже­рел фінансування;

• неспроможність негайно залучати кошти, за винятком запозичень через центральний банк;

• показники ліквідності повсякчас нижчі, ніж середні показники інших банків. Рейтинг 5 (незадовільний):

• значна нестача ліквідних активів;

• постійно не дотримуються нормативи ліквідності активів;

• значна залежність від коштів, які не є основними депо­зитами;

• бракує можливостей залучати кошти, за винятком залу­чень через центральний банк;

• показники ліквідності порівняно з іншими банками надзвичайно низькі.

При визначенні загальної рейтингової оцінки ліквідності банку обов'язково враховуються порушення встановлених нормативів ліквідності (одного чи кількох водночас). За та­ких обставин стан ліквідності банку вже вважається неза­довільним.

<< | >>
Источник: Аналіз діяльності комерційного банку. Лекції. 2011

Еще по теме АНАЛІЗ ЛІКВІДНОСТІ: