АНАЛІЗ ЛІКВІДНОСТІ
Ліквідність банку — це його здатність своєчасно виконати свої грошові зобов'язання. Визначається збалансованістю між строками і сумами погашення активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками і сумами інших джерел та напрямів використання коштів, на зразок видачі кредитів та понесених витрат.
Як відомо, основним джерелом доходу банку є трансформація короткострокових пасивів у відносно довгострокові активи. Якщо банк перевищує розумну межу розбіжності у строках, він може наразитися на проблему ліквідності. Навіть якщо вона проявляється у щонайм'якшій формі, банк мусить звернутися за позичкою на грошовий ринок (узяти міжбан-ківський кредит). Що ж до різкого розриву у строках, то він може дестабілізувати банк.
Банки повинні володіти доступними ліквідними активами, які можна легко перетворити у готівку, або мати можливість збільшити свої фонди і на першу вимогу виконати зобов'язання.
Пошук доступних ресурсів для оперативного підвищення ліквідності — це функція управління як активними, так і пасивними операціями.
Коефіцієнт миттєвої ліквідності допомагає оцінити спроможність банку одночасно погасити всі свої зобов'язання. Оптимальне значення коефіцієнта — 0.15—0.20, тобто ризику можуть бути піддані не більше 85% зобов'язань або не менше 15% зобов'язань мають покриватися високоліквідними активами банку.
Коефіцієнт миттєвої ліквідності=
Коефіцієнт миттєвої ліквідності дорівнює 0.18 (14273.45 : 76801.28).
Отже, банк може погасити свої зобов 'язання, а.іе значення коефіцієнта небезпечно близьке до критичного, тобто необхідно збшьшувати високоліквідні активи.
Аналіз ліквідності проводиться, щоб визначити, чи спроможний банк відповідати за своїми зобов'язаннями у строки і без втрат.
Найпростіший метод роботи банку — збереження певної частини своїх активів у ліквідній формі.
Скажімо, грошову готівку, залишки на коррахунках у Національному банку, а також в інших банках, державні цінні папери (за можливості швидко перетворити 'їх на готівку).Існує відповідний взаємозв'язок між ліквідністю та надходженнями. Він полягає в тому, що ліквідні активи, як пра-
вило, дають менший відсоток, ніж активи неліквідні (особливо кредити). Відтак банки, які тримають у ліквідній формі значну частину своїх активів, вірогідно, будуть менш рентабельними. З другого боку, банки, які проводять агресивну політику отримання максимального прибутку, намагаються утримувати ліквідні активи на мінімальному рівні. Правильно управляти ліквідністю означає підтримувати її на достатньому рівні, щоб банк міг вчасно і без збитків для себе відповідати за своїми зобов'язаннями. За виняткових обставин, коли виникає потреба терміново залучити ліквідні кошти, керівництво банку може зважитися на продаж активів собі на шкоду, аби лиш виконати зобов'язання, усвідомлюючи, що це негативно позначиться на рентабельності установи.
Отже, як уже мовилося, утримувати певну частку активів ліквідними — найпростіший метод, до якого банкіри вдаються за умов слаборозвинутої банківської системи. Але застосовувати його треба обережно, адже це може негативно позначитися на обсягах прибутку.
Визначаючи оптимальний розмір ліквідних коштів, слід зважати на два фактори:
1. Як банк виконуватиме свої зобов'язання щодо залучених коштів найближчим часом і в майбутньому. Це, як правило, пов'язано зі строками вкладів та інших пасивів і передбачає проведення аналізу обсягів депозитів, які напевно залишаться у банку (основні депозити), а також депозитів та інших пасивів, які будуть зняті з рахунку або терміново сплачені.
2. Як банк виконуватиме свої майбутні зобов'язання щодо надання кредитів. Наприклад, якщо банк зобов'язався у майбутньому надати позику клієнту, він повинен врахувати це зобов'язання, управляючи ліквідністю.
Із розвитком і розширенням фінансового ринку банки матимуть більше можливостей для управління своєю ліквідністю.
До уваги не береться лише утримання значної частини активів у ліквідній формі. Наприклад:• швидкий продаж активів центральному банку (здебільшого у вигляді державних цінних паперів) або реалізація на вторинному ринку відповідних типів активів;
• залучення запозичених коштів інших банків (як правило, на короткий термін), часто у вигляді короткострокових позик;
• залучення коштів шляхом укладення угод про відкриття кредитних ліній на відповідну суму;
• залучення запозичених коштів у центрального банку з метою задоволення потреб стосовно ліквідності на короткий термін або на довгостроковій основі.
Центральний банк тут відіграє роль кредитора в останній інстанції.
Аналізуючи ліквідність, не обмежуються лише коефіцієнтним показником. Необхідна суб'єктивніша оцінка, ніж та, яка випливає з аналізу капіталу, якості активів або надходжень.
При визначенні рівня ліквідності банку варто враховувати такі фактори:
• обсяг термінових вкладів (слід з'ясувати, яку частку депозитів банку можна розглядати як основні депозити — ті, що лишатимуться у розпорядженні банку, — і порівняти її з обсягом вкладів, які вочевидь будуть зняті з рахунків і, вірогідно, без завчасного попередження); ^
• наявність ліквідних активів або таких, які можна швидко перетворити на ліквідні (чим вищий відсотковий показник, тим краща ліквідність);
• роль, яку банк відводить запозиченим коштам, тобто придбаним на міжбанківському ринку, або залученим коштам центрального банку (чим вищий ступінь залежності установи від цих сум, тим ризиковіший стан її ліквідності);
• обсяг зобов'язань банку стосовно надання кредитів у майбутньому (чим їх більше, тим ризиковіший стан ліквідності банку);
• спроможність керівництва банку управляти рівнем ліквідності, а також внутрішня політика банку, сповідування принципів регулювання ліквідності.
Аналіз ліквідності банку складається з двох частин:
• дотримання встановлених показників і нормативів ліквідності;
• визначення експертної оцінки за наведеними нижче критеріями.
Рейтинг 1 (сильний):
• високий рівень ліквідних активів;
• постійно підтримуються показники, які перевищують усі встановлені нормативи;
• високий рівень коштів, залучених як основні депозити;
• спроможність швидко залучати кошти за помірну плату;
• коефіцієнти ліквідності кращі, ніж у інших банків.
Рейтинг 2 (задовільний):
• достатній рівень ліквідних активів;
• постійно дотримуються нормативи ліквідності активів;
• рівень коштів, залучених як основні депозити, вищий від середнього;
• є певна можливість залучати кошти за першою вимогою;
• коефіцієнти ліквідності вищі від середніх порівняно з іншими банками.
Рейтинг 3 (посередній):
• рівень ліквідних активів принаймні на сьогодні — достатній;
• дотримуються нормативні вимоги щодо ліквідності активів;
• рівень основних депозитів щодо загального їх обсягу прийнятний;
• можливості негайного залучення коштів обмежені;
• показники ліквідності середні порівняно з іншими банками.
Рейтинг 4 (граничний):
• відчувається певна нестача ліквідних коштів;
• в окремі періоди часу не виконуються нормативи ліквідності активів;
• залежність від придбаних коштів або тимчасових джерел фінансування;
• неспроможність негайно залучати кошти, за винятком запозичень через центральний банк;
• показники ліквідності повсякчас нижчі, ніж середні показники інших банків. Рейтинг 5 (незадовільний):
• значна нестача ліквідних активів;
• постійно не дотримуються нормативи ліквідності активів;
• значна залежність від коштів, які не є основними депозитами;
• бракує можливостей залучати кошти, за винятком залучень через центральний банк;
• показники ліквідності порівняно з іншими банками надзвичайно низькі.
При визначенні загальної рейтингової оцінки ліквідності банку обов'язково враховуються порушення встановлених нормативів ліквідності (одного чи кількох водночас). За таких обставин стан ліквідності банку вже вважається незадовільним.