Відсотковий ризик

- це ризик того, що вартість фінансового інструме­нту може коливатися унаслідок змін ринкових процентних ставок.

Відсотковий ризик банку може мати такі джерела утворення:

- розбіжність обсягів вимог і зобов'язань банку з фіксованою відсотковою ставкою, що мають однакові терміни виконання;

- несприятлива зміна валової прибутковості фінансових інструментів бан­ку (пов'язана як з розбіжністю термінів призначення процентних ставок, так і з їхніми розмірами за активними та пасивними інструментами);

- базисний ризик, або ризик несприятливих змін вихідних (базових) ста­вок чи індексів, щодо яких коригуються відсоткові ставки за активними та пасивними інструментами банку щодо базової ставки відповідно (дисконтної ставки НБУ, ставок LIBOR, біржових індексів і ін.);

- опціонний ризик, пов'язаний із правом контрагента дострокової зміни (розірвання) умов контракту, якщо зміна відсоткових ставок для нього є несприятливою.

Відсотковий ризик для позичальника, яким може бути, зокрема, банк, виникає внаслідок можливого падіння ринкової ставки відсотка по залучених ресурсах, що спричиняє підвищення вартості позики.

Відсотковий ризик - це також небезпека зменшення обсягу надхо­джень та/або ринкової вартості капіталу банку внаслідок зміни ринкових ставок відсотку. Існують такі складові відсоткового ризику:

- зменшення відсоткової маржі банку, обумовлене більшими темпами ро­сту відсоткових витрат порівняно з відсотковими доходами або ж біль­шими темпами зменшення відсоткових доходів порівняно з відсоткови­ми витратами;

- зменшення ринкової вартості капіталу банку, обумовлене негативною зміною відсоткових ставок.

Для оцінки та контролю відсоткового ризику більшість банків використовує метод GAP-аналізу (геп-аналізу), відповідно до якого оцінюється рівень зміни відсоткової маржі, обумовлений, у свою чергу, прогнозною зміною відсоткових ставок на ринку.

Суть методу полягає у визначенні різниці («розриву» - gap) між обся­гами активів RSA (rate sensitive assets) та пасивів RSL (rate sensitive liabilities), чутливих до зміни відсоткової ставки: GAP — (RSA -• RSL).

При оцінці відсоткового ризику в діяльності банку звичайно викорис­товуються такі показники:

- періодичний геп (PGAP) - різниця між обсягами активів і пасивів, які е чутливими до зміни відсоткових ставок в конкретному часовому періоді;

- сукупний геп (CGAP) - сума PGAP наростаючим підсумком;

- загальний геп (SGAP) - сума CGAP за всіма періодами;

- відносний періодичний геп (RGAP) - рівень періодичного розриву (PGAP) відносно до загальних активів (ЗА) (GAP/ЗА);

- відносний сукупний геп (RCGAP) - рівень сукупного розриву (CGAP) відносно до загальних активів (ЗА) (CGAP/3A);

- відносний відсотковий ризик у фінансовому вирам (RFIRR) — відносна частка, на яку зменшується капітал банку через зменшення відсоткової маржі при несприятливій зміні середньозваженої відсоткової ставки на 1% (SGAP • fir/365, де Я - капітал банку);

- відношення гепу до доходних активів (RNIM) - чутливість чистої відсо­ткової маржі (МІМ) до зміни відсоткових ставок.

Процес оцінки відсоткового ризику в банку, як правило, має 4 етапи:

1) розподіл активів і пасивів на чутливі та нечутливі до динаміки відсот­кових ставок;

2) диференціація активів і пасивів, чутливих до динаміки відсоткових ста­вок, за строками погашення та переоцінки;

3) визначення для кожного строку показників періодичного (PGAP) і су­купного (SGAP) розривів між обсягами активів і пасивів, чутливих до динаміки відсоткових ставок;

4) розрахунок показників відносного відсоткового ризику у фінансовому вираженні (RFIRR) та відношення сукупного розриву (SGAP) до суми доходних активів.

Банк має негативний геп, якщо обсяг пасивів, чутливих до зміни відсот­кових ставок, перевищує обсяг відповідних активів, у протилежному випадку — позитивний геп. Якщо обсяги активів і пасивів дорівнюють один одно­му, мова йде про нульовий гей.

Управління відсотковим ризиком у банку за методом «GАР-аналіз» спрямоване на мінімізацію або максимізацію рівня відсоткової маржі відповідно до характеру динаміки відсоткових ставок.

При цьому за умов несприятливої зміни відсоткових ставок можливі такі ситуації:

- позитивний геп у випадку зниження відсоткових ставок обсяг активів, які є об'єктом переоцінки, перевищує обсяг відповідної групи пасивів, що обумовлює зменшення відсоткової маржі через перевищення обсягів аб­солютного скорочення відсоткових доходів банку над обсягами скоро­чення відсоткових витрат. Зростання відсоткових ставок спричиняє про­тилежний ефект - збільшення відсоткової маржі банку;

- негативний геп - у випадку зростання відсоткових ставок обсяг пасивів, які є об'єктом переоцінки, перевищує обсяг відповідної групи активів, що обумовлює зменшення відсоткової маржі через перевищення обсягів аб­солютного збільшення витрат банку над обсягами збільшення відсотко­вих доходів. Зменшення відсоткових ставок спричиняє протилежний ефект - зменшення відсоткової маржі;

- нульовий геп динаміка відсоткових ставок стосовно активів і пасивів не впливає на рівень відсоткової маржі, що обумовлює мінімальний рівень відсоткового ризику.

Стратегічне управління відсотковими ризиками в банку орієнтується на використання таких стратегій:

- спекулятивна - свідома підтримка ненульового рівня гепу з метою отри­мання додаткового прибутку за рахунок прогнозованої зміни відсотко­вих ставок: додатковий відсотковий прибуток при зниженні відсотко­вих ставок за умови негативного гену та при зростанні відсоткових ста­вок за умови позитивного гепу;

- мінімізація відсоткового ризику свідоме зведення гену до нуля з ме­тою уникнення ризиків при зміні відсоткових ставок: зменшення обся­гу активів та/або збільшення обсяі у пасивів при позитивному гепу; збіль­шення обсягу активів та/або зменшення обсягу пасивів при негативно­му гепу;

- лімітування (обмеження) відсоткового ризику визначення та дотримання лімітів показників відсоткового ризику.

Відсотковий ризик банку може знижуватися за допомогою застосуван­ня таких методів:

- страхування - повна передача ризику страховій організації;

- використання змінної («плаваючої» ) ставки відсотка - дозволяє гнуч­ко вносити зміни до розміру відсоткової ставки відповідно до ринкових коливань;

- термінові угоди - підписання між банком і клієнтом форвардної угоди про надання в певний день у майбутньому позики у визначеному розмірі та під встановлений відсоток. Таким чином, заздалегідь фіксується дата, розмір майбутнього кредиту, а також плата за користування ним. Укла­даючи таку угоду, банк гаранту? себе від ризику втрат у випадку падіння ринкових ставок відсотка на момент надання позики;

- відсоткові ф'ючерсні контракти - відмінністю від попереднього мето­ду є використання стандартизованих умов угоди, що значно підвищує її ліквідність та, відповідно, популярність як інструмента спекуляцій;

- відсоткові опціони - угоди, що надають їх власнику право, а не зобов'я­зання, як при форвардній угоді, придбати або продати певний фінансо­вий інструмент (короткострокову позику, депозит і т.д.) за фіксованою ціною;

- відсоткові свопи - обмін відсотковими платежами, але не платежами за основною сумою боргу, за кредитними зобов'язаннями, укладеними на аналогічну суму, але на різних умовах, та ін.

Серед зовнішніх ризиків, властивих банківській справі, виділяється також системний ризик, спричинений наявністю умов, у яких поведінка та взаємодія банків сприяє накопиченню ризиків, що й призводить до пе­реростання нестабільності окремих фінансово-кредитних організацій у глобальну нестабільність фінансової системи в цілому.

Внутрішні ризики банку безпосередньо спричинені особливостями його діяльності, розміром, видом та іншими факторами, властивими внутріш­ньому середовищу банку. Основними видами таких ризиків с:

- пов'язані з особливостями клієнтури;

- пов'язані з видом банку;

- ризики банківських операцій.

Споживачі банківських послуг не функціонують цілком незалежно від умов оточення, їхня діяльність не є лише результатом реалізації власних можливостей управління (хоча багато в чому від них залежить), а визнача­ється також і значною кількістю зовнішніх факторів (економічних, полі­тичних і т.д.). Важливим фактором ризикованості, пов'язаної з певним колом клієнтури, є галузь, у якій вона працює (клієнти — юридичні особи), і особливості ринкового сегмента, а відповідно ключові спонукальні моти­ви до придбання тих чи інших банківських послуг (фізичні особи).

Складом клієнтів банку визначається рівень банківського ризику та методи його розрахунку. Дрібний позичальник більше залежить від сти­хійності ринкової економіки, ніж великий. У той же час значні за обся­гом кредити, надані одному позичальнику або їх групі, нерідко е причи­ною банківських банкрутств.

Діяльність банку з державними підприємствами пов'язана з меншим ризиком втрати вкладених коштів, тому що зобов'язання за наданими кредитами несе, по суті, держава, яка навряд чи може збанкрутувати, тобто борг буде повернено з досить високою ймовірністю. Однак державні під­приємства порівняно з приватними є більш інертними до змін ринкових умов, не можуть здійснювати гнучкої економічної політики. У цьому ас­пекті знаходить своє відображення основний принцип ринкової економі­ки: більш ризиковані дії е більш прибутковими, і навпаки. Банки, як і будь-які організації, повинні дотримуватися даного принципу при форму­ванні та реалізації стратегії розвитку, але з певними обмеженнями, зміст яких полягає в неможливості прийняття занадто високого рівня ризико­ваності через необхідність дотримання нормативів НБУ та врахування інтересів вкладників.

Загальний рівень ризикованості значною мірою визначається видом банку. Набори ризиків, філософія стратегічного управління ризиками кар­динально відрізняються в банках спеціалізованих або універсальних.

Спеціалізовані банки дотримуються продуктової орієнтації. Банк на­буває статусу спеціалізованого, якщо більше 50% його активів є активами одного типу. Спеціалізований, наприклад інноваційний, банк характери­зується підвищеними ризиками, пов'язаними з кредитуванням ризикова­них підприємств або технологій. Це потребує особливих методів регулю­вання банківського ризику, зокрема, одержання гарантій від держави, упро­вадження заставного права на нерухомість і т.п.

Спеціалізовані банки несуть ризики за тими специфічними банківсь­кими операціями, що визначають напрямок їх діяльності. Існують інвес­тиційні, іпотечні, депозитні, клірингові та інші спеціалізовані банки.

Інший вид спеціалізованих банків обслуговує певні категорії клієнтів за галузевими (промислові, торговельні, будівельні, сільськогосподарські банки) або функціональними (біржові, страхові, трастові, кооперативні, ко­мунальні банки) ознаками.

Діяльність універсальних банків є диверсифікованою: вони надають практично всі види банківських послуг (кредитні, розрахункові, фінансові і т.д.). Крім того, останнім часом універсальні банки активно здійснюють нетрадиційні операції з цінними паперами, лізинг, факторинг, кліринг і т.д. Тому універсальним банкам властиві практично всі види банківських ризиків.

У цілому підвищеним рівнем ризику характеризуються спеціалізова­ні банки, а найменшим - універсальні банки, що мають можливість хеджувати вдрати від одного виду діяльності за рахунок отримання прибут­ку від іншого.

Сучасні банки здійснюють значну кількість банківських операцій, ко­жна з яких супроводжується певним рівнем ризику. Залежно від харак­теру таких операцій ризики можуть бути пов'язані зі специфікою актив­них або пасивних операцій банку.

Основними видами ризику під час здійснення пасивних операцій бан­ку є депозитний і емісійний ризики.

Різні види депозитів розрізняються за рівнем ризику, який полягає в непередбачуваному зменшенні ресурсної бази через закриття внесків. Наприклад, залучення ощадних і термінових депозитів супроводжується меншим ризиком і є більш вигідним для банку, ніж внески до запитання, для забезпечення яких банк має сформувати резерв ліквідних коштів.

Основними складовими ризику під час емісії акцій є:

- ризик ліквідності — можливість втрат при реалізації цінних паперів унаслідок зниження планової ціни реалізації акцій, або зміни розміру комісійних за реалізацію, або нерозміщення певної частини випуску акцій;

- ризик часу — невдалий вибір часу випуску акцій, затримка в розміщенні акцій та їх погашенні;

- операційний ризик обумовлюється непрофесіоналізмом технічного пер­соналу, який припускає порушення в технологи операцій з цінними па­перами під час здійсненні доручення, а також проблемами в технічних системах емісії.

Основними видами ризиків активних операцій банку, спрямованих на розміщення фінансових ресурсів, є кредитний, портфельний, лізинговий, факторинговий та ін.