ЛЕКЦІЯ 4 Фінансовий аналіз діяльності банку

Фінансовий аналіз діяльності банку - важливий елемент фінансової стратегії. Без проведення цілеспрямованого фінансового ана­лізу неможливо ні визначити нинішній стан банку, його сильні і слабкі сторони, ні сформулювати конкретні фінансові цілі, яких банк прагне до­сягти в майбутньому.

Фінансовий аналіз діяльності комерційного банку включає:

- оцінку етапу та результатів діяльності банку за звітний період;

- порівняння фінансового стану та результатів діяльності банку з резуль­татами діяльності інших банків;

- узагальнення результатів аналізу і підготовку рекомендацій для прийнят­тя управлінських рішень, спрямованих як на поліпшення діяльності окремого банку, так і на досягнення безпеки функціонування банківсь­кої системи в цілому.

При оцінці стану і результатів діяльності банку необхідно:

- здійснити аналіз структури активних і пасивних операцій;

- оцінити значення показників, що характеризують достатність і ліквід­ність капіталу банку, і виконання нормативів, установлених Національ­ним банком України;

- провести аналіз прибутковості діяльності банку.

Виділяють такі етапи аналізу фінансового стану банку:

1. підготовчий етап. Служить для підготовки вихідної інформації й ін­струментів аналізу (методичне і програмне забезпечення). Ця робота має переважно технічний характер. Як правило, у банках розробляють спе­ціальні програмні модулі, що дозволяють отримувати інформацію з еле­ктронних баз даних. Якщо якась інформація міститься на паперових носіях, то матеріали для аналізу підбираються у вигляді досьє. Також на підготовчому етапі тестується вихідна інформація на достовірність. Якість аналізу на даному етапі буде досягатися забезпеченням усієї передбаче­ної вихідної інформації для аналізу, своєчасним виявленням недосто­вірної або застарілої інформації, коригуванням розрахунку показників і програмного забезпечення відповідно до змінених умов завдань;

2.

3. аналітичний етап. На цьому етапі здійснюється аналіз отриманих ре­зультатів розрахунку і дається оцінка фінансового стану банку або окре­мих його характеристик відповідно до визначених завдань. З огляду на складність аналізованого об'єкта і неможливість передбачити усі варі­анти в стандартних методиках під час розгляду отриманих результатів для того, щоб скласти більш повне уявлення про стан справ у банку, нерідко необхідна додаткова інформація (як правило, для проведення більш глибокого факторного аналізу окремих показників).

Після того як фахівець, що здійснює аналіз, на основі розрахованих показників і оцінки додаткової інформації визначив усе коло характери­стик і проблем, проводиться відповідальна процедура аналізу - формуван­ня звітів. Звіт має бути об'єктивним результатом проведеного аналізу і максимально відповідати окресленим завданням.

Основним інформаційним джерелом для здійснення аналізу с баланс банку.

У процесі аналізу балансу банку застосовується декілька методів. Най­більш поширеними є метод порівняння та метод групування, а також ме­тод коефіцієнтів.

Метод порівняння надає можливість визначити причини і рівень ди­намічних змін і відхилень на ліквідність банку і прибутковість його опе­рацій, а також визначити резерви підвищення прибутковості останніх.

Метод групування надає можливість шляхом систематизації даних балансу розкрити сутність явищ і процесів, що аналізуються.

За джерелами і формуванням внесків рахунки балансу поділяються на активні, пасивні і активно-пасивні.

Крім того, проводиться групування рахунків балансу з виділенням власних і залучених коштів, довгострокових і короткострокових фінансо­вих вкладів, видів доходів, витрат і прибутку.

Статті можуть бути згруповані за рівнем ліквідності, прибутковості, вартості.

Метод коефіцієнтів надає можливість визначити кількісний взаємо­зв'язок між різними статтями, розділами або групами статей балансу. Таким чином, виділяються:

- вага певної статті або групи статей у загальній величині активів (паси­вів) або в певному розділі;

- активні балансові рахунки, що можуть порівнюватися з аналогічними рахунками балансів за попередній період;

- співвідношення активних і пасивних статей з однаковими термінами операцій і коефіцієнтом ліквідності.

Метод коефіцієнтів застосовується для контролю рівня ліквідності з боку Національного банку України.

З погляду періодичності проведення аналіз балансу банку класифікуєть­ся таким чином: щоденний, щотижневий, місячний, квартальний, річний.

Залежно від спектра питань, що вивчаються, аналіз поділяється на:

- повний, якщо вивчаються всі аспекти діяльності банку, його зовнішні і внутрішні зв’язки;

- тематичний, якщо вивчається лише вузьке коло питань, що дозволяє виявити можливість поліпшення окремих напрямків діяльності комер­ційного банку.

З огляду на мету і характер аналізу балансу виділяють:

- попередній аналіз застосовується при оцінці стану рахунків для вияв­лення можливості здійснення банком певних операцій;

- оперативний аналіз - проводиться в процесі поточної роботи банку для оцінки відповідності нормативів ліквідності й інших показників, здійс­нення термінових заходів для забезпечення їх виконання, а також для одержання достатнього прибутку;

- подальший аналіз - застосовується для визначення ефективності діяль­ності банку за звітний період, а також для виявлення резервів підвищен­ня прибутковості;

- перспективний аналіз - застосовується для прогнозування очікуваних результатів у майбутньому періоді, а також визначення нових видів опе­рацій і внутрішньої банківської полі піки.

Залежно від об'єкта аналізу існує така класифікація видів аналізу:

1. Функціональний аналіз, що надає можливість визначити спеціаліза­цію діяльності банку, його місце в системі розподілу банківських послуг, форми і перспективи взаємодії а іншими контрагентами системи, а також оцінити ефективність і доцільність функцій, що виконує банк.

Такий аналіз здійснюється на основі загальної суми балансу, співвід­ношення розмірів депозитів і кредитів, власних і залучених коштів, а та­кож частини міжбанківських кредитів у загальному обсязі ресурсів і їх­ніх внесків. Питома вага тієї чи іншої операції, що проводиться банком, у загальній сумі балансу характеризує її значимість для банку.

У результаті функціонального аналізу виявляються можливості під­вищення прибутковості і ліквідності банківських операцій шляхом ви­ключення неефективних і пошуку прогресивних методів виконання необ­хідних операцій.

2. Структурний аналіз здійснюється за видами банківських опера­цій. Під час аналізу визначається склад і питома вага економічних контр­агентів по активних і пасивних операціях, а також структура доходів, ви­трат і прибутку банку.

3. Операційно-вартісний аналіз надає уявлення про вартість і рентабе­льність (або збитковість) конкретних операцій. Він дозволяє оцінити значення кожного виду операцій у формуванні прибутку банку і розроби­ти основні напрямки депозитної політики для конкретних контрагентів з метою максимізації доходу.

4. Макроекономічний аналіз балансу, що надає можливість визначити масштабність активно-пасивних операцій і банківського прибутку, а та­кож рівень участі банку або групи банків у формуванні грошової маси, розподілі банківських послуг, регіональному поділі кредитних ресурсів.

Аналіз масштабності активно-пасивних операцій здійснюється шля­хом порівняння масштабів конкретних видів операцій із середнім рів­нем або абсолютним значенням аналогічних показників по банківській системі в цілому.

Серед найважливіших методів аналізу фінансових результатів голов­ним можна вважати структурний аналіз, який здійснюється шляхом визначення кожної позиції у процентах. Зміна питомої ваги позицій у часі свідчить про зміни сфер діяльності банку.

Аналіз коефіцієнтів полягає в зіставленні доходів і витрат із відповід­ними позиціями балансу. Аналіз доходів починається з того, що вони по­діляються на банківські та небанківські.

До банківських доходів належать доходи, безпосередньо пов'язані з ді­яльністю банку, а саме:

- процентні;

- комісійні (за всіма послугами, наданими контрагентам);

- торговельні прибутки (збитки);

- інші банківські операційні доходи.

Небанківськими вважаються доходи, які не стосуються основної діяль­ності банку, але забезпечують її здійснення (доходи від продажу основних засобів, нематеріальних активів та від фінансових інвестицій; надходжен­ня за аудиторські послуги, від орендних операцій тощо).

Структурний аналіз доходів банку провадять з метою визначення питомої ваги кожного виду доходу і тенденцій його зміни. Завдання струк­турного аналізу полягають у:

- виявленні основних факторів дохідності банку;

- дослідженні цільового ринку банківських послуг, які відповідають осно­вному джерелу дохідності, і вивченні можливостей збереження цього джерела в майбутньому;

- визначенні ступеня стабільності доходу,

На основі аналізу структури доходів можна зробити ряд висновків. Відомо, що основна функція банку - залучати кошти й інвестувати їх у продуктивні активи задля отримання процентного доходу. Крім того, банк надає платні фінансові послуги, формуючи таким чином дохід від них та від комісійних. Щоб такий дохід отримати, банк має інвестувати кошти в системи забезпечення цієї діяльності, а також у персонал.

Збільшення питомої ваги комісійних доходів у доходах банку свід­чить про те, що банк уникає зайвих ризиків у своїй діяльності та забезпе­чує надійно джерело постійних надходжень, яке мало залежить від стану ринкової кон'юнктури.

Зростання непроцентних доходів сприяє приросту доходів банку без збільшення балансу. Проте, як правило, платні послуги трудомісткі і по­требують належної кваліфікації персоналу, тому слід бути готовим до того, що зростатимуть операційні витрати. Відтак цілком можливо, що банк, рівень доходів якого від платних послуг вищий за середній, більше витрачатиме на заробітну плату. Швидке зростання доходів від платних послуг може свідчити про те, що даний банк веде ризикову діяльність, якої уникають інші банки (надання гарантій, валютний арбітраж тощо).

Стратегічний аналіз фінансових показників банку також слід прово­дити з урахуванням вимог, які висуваються регулятивними органами країни. За умови виконання даної вимоги можна бути впевненими в тому, що отримані позитивні (чи негативні) результати аналізу не будуть відріз­нятися від оцінки органів, що контролюють банківську діяльність.

На підставі балансу банку та звіту про прибутки і збитки розрахову­ється процентна ставка за виданими кредитами й цінними паперами:

До витрат банку належать:

- процентні витрати;

- комісійні витрати;

- інші банківські операційні витрати (за операціями з філіями; на опера­тивний лізинг; штрафи; пені, сплачені за банківськими операціями);

- небанківські операційні витрати на утримання персоналу, сплату подат­ків (крім податку на прибуток), утримання основних засобів та немате­ріальних актинів, на інші експлуатаційні та господарські потреби;

- інші небанківські операційні витрати (негативний результат від прода­жу основних засобів; штрафи та пені, сплачені за господарськими опера­ціями);

- відрахування у резерви;

- непередбачені витрати.

Основні напрями аналізу витрат:

- оцінка рівня всіх та окремих видів витрат і їх динаміки;

- структурний аналіз витрат;

- оцінка загального рівня витрат.

Оцінювати обсяг витрат (сукупних та окремих) не можна лише за абсо­лютною їх величиною і темпами приросту, адже з розвитком банку збіль­шуються його активи, закономірно нарощується й абсолютна величина активів. Тому, щоб з'ясувати тенденції зміни окремих видів витрат, використовується відносний показник:

На підставі динаміки цього показника можна зробити висновок щодо зростання чи скорочення витрат та їх обґрунтованості. Як правило, у струк­турі витрат найбільшу питому вагу мають процентні витрати. Проте, за критеріями Світового банку, слід приділяти значну увагу також іншим небанківським операційним витратам.

Аналізуючи витрати банку, поряд зі структурним аналізом розрахо­вують ще ряд коефіцієнтів. Визначивши процентні витрати і підпроцентні зобов'язання, можна обчислити середню сплачену процентну ставку:

Повніше проаналізувати доходи і витрати дає змогу коефіцієнт дієздат­ності, який є прогнозним інструментом для оцінки стабільності діяльнос­ті банку. Для життєздатності банку необхідно, щоб операційні та інвести­ційні витрати покривалися за рахунок доходів від усіх операцій:

Оптимальне значення цього показника не має перевищувати 0,95, тоб­то сума витрат банку повинна становити щонайбільше 95% його доходів.

Однією із найважливіших складових аналізу ефективності діяльності банку с коефіцієнтний аналіз. Двома найважливішими показниками ана­лізу прибутковості є показники доходу на активи та доходу на капітал.

За допомогою цього показника визначають рівень рентабельності су­купних активів. Він також застосовується при порівнянні прибутковості різних банків. Мінімальне значення показника 75%.

Цей показник надає змогу визначити ефективність використання кош­тів власників комерційного банку. Його оптимальне значення - 10-20%.

Важливим показником е також чистий спред. Його аналіз пов’язаний із розглядом процентної політики банку, яка відображається у динаміці процентних ставок за активними й пасивними операціями. Узгоджена процентна політика дозволяє мінімізувати процентний ризик за кредит­ними І депозитними операціями. Ступінь такої узгодженості характери­зує чистий спред:

Тобто чистий спред - це різниця між процентними ставками отрима­ними і сплаченими. За його допомогою визначається необхідна мініма­льна різниця між ставками за активними й пасивними операціями, яка дасть змогу банку покривати витрати, але не принесе прибутку (мініма­льне значення показника 0). Оптимальне значення чистого спреду - не менше 1,25%.

Наступний показник чиста процентна маржа. Аналізуючи маржу, слід брати до уваги її призначення: маржа служить для покриття витрат банку і ризиків, у тому числі інфляційного ризику, для створення прибут­ку й покриття договірних угод.

Цей показник допомагає з'ясувати, чи може банк давати прибуток у вигляді доходу від процентної різниці як відсоток до середніх загальних активів. Оптимальне значення показника — 4,5%.

Зменшення процентної маржі сигналізує про загрозу банкрутства. Ос­новними причинами зменшення процентної маржі с: зниження процент­них ставок за кредитними операціями; подорожчання ресурсів; скорочен­ня питомої ваги активів, що приносять дохід, у загальному обсязі; неефек­тивна процентна політика банку.

Цей показник відбиває ступінь залежності банку від непроцентних доходів. Його зростання може свідчити про рівень диверсифікації доходів чи прагнення одержати спекулятивний прибуток з метою приховати не­достатність основного банківського доходу від процентів.