Кредитний ризик
обумовлюється невиконанням позичальником кредитних зобов'язань перед банком. Під кредитним ризиком розуміють можливість того, що в певний момент часу вартість кредитної частини банківського портфеля активів зменшиться у зв'язку з неповерненням, неповним або несвоєчасним поверненням кредитів, наданих банком.
У банківській діяльності виділяються такі рівні кредитного ризику:
- за окремою кредитною угодою;
- у цілому кредитного портфеля.
Рівень кредитного ризику — сума, яка може бути втрачена при несплаті або простроченні виплати заборгованості. Максимальний потенційний збиток банку дорівнює повній сумі заборгованості у випадку її несплати клієнтом. Прострочення платежів безпосередньо не призводить до збитків, виникають лише витрати за відсотками (через необхідність фінансувати дебіторів протягом більш довгого періоду, ніж необхідно) або втрати альтернативних доходів у вигляді відсотків, які можна було б отримати в результаті використання повернутих коштів.
Оцінка рівня ризику, пов'язаного з певним позичальником та видом кредиту, базується на оцінці різних видів ризику, які виникають для банку при наданні кредиту.
До факторів, що підвищують кредитний ризик банку, належать:
- значний обсяг сум, що надаються вузькому колу позичальників;
- значна питома вага кредитів, наданих клієнтам, що відчувають певні фінансові труднощі;
- концентрація діяльності банку в маловивчених, нових, нетрадиційних галузях;
- внесення частих та істотних змін до кредитної політики банку;
- ліберальна кредитна політика (надання кредитів без наявності необхідної інформації й аналізу фінансового становища клієнта);
- нездатність одержати відповідне забезпечення для кредиту або прийняття неліквідних цінностей як кредитів;
- надання значних сум позичальникам, які мають тісні господарські стосунки;
- нестабільна загальна економічна та політична ситуація.
Для кількісної оцінки кредитного ризику його визначають як максимальний очікуваний збиток, що може відбутися з певною ймовірністю протягом певного періоду часу в результаті зниження вартості портфеля кредитів банку, викликаного нездатністю позичальників своєчасно їх погасити.
| Найменування ризику | Характеристика джерела |
| Ризик, пов'язаний з позичальником, гарантом, страхувальником | |
| Об'єктивний (фінансових можливостей) | Неспроможність позичальника (гаранта, страхувальника) виконати свої зобов'язання за рахунок поточних грошових надходжень або за рахунок продажу активів |
| Суб'єктивний (репутації) | Репутація позичальника (гаранта, страхувальника), його відповідальність та готовність виконати взяті зобов'язання |
| Юридичний | Недоліки в складанні та оформленні кредитної угоди, угод гаранти та страхування |
| Ризик, пов'язаний з предметом застави | |
| Ліквідності | Неможливість реалізації предмета застави |
| Кон'юнктурний | Можливе знецінення предмету застави за час дії кредитної угоди |
| Юридичний | Недоліки в складанні та оформленні угоди застави |
| Системний ризик | Зміни в економічній системі, які можуть вплинути на фінансовий стан позичальника (наприклад, зміна податкового законодавства) |
| Форс-мажорний ризик | Землетруси, катастрофи, смерчі, страйки, військові ди тощо |
Традиційні методики оцінки кредитного ризику засновані на класифікації кредитів відповідно до їх якості, тобто за ймовірністю повернення позичальниками отриманих кредитів. Формальна оцінка кредитоспроможності позичальника полягає у визначенні «кредитного рейтингу», який залежить від статистики погашення кредитів, наданих у минулому, фінансового стану позичальника, його фінансових зобов'язань перед іншими кредиторами, податковими службами та ін.
Кожний банк використовує власну внутрішню методику присвоєння кожному позичальнику відповідного кредитного рейтингу.Для оцінки сукупного ризику кредитного портфеля банку здійснюється узагальнення (агрегація) величини ризиків індивідуальних позичальників з урахуванням ефектів кореляції.
Оцінка кредитного ризику за методом «знизу вверх» містить такі складові:
1) визначення кредитного рейтингу позичальника відповідно до внутрішньої методики банку;
2) вибір методу розрахунку збитків, обумовлених кредитним ризиком (традиційно розмір збитку, пов'язаного з кредитним ризиком, приймають незмінним за весь період до оголошення позичальником дефолту, після чого втрати розраховуються як різниця балансової вартості кредиту та поточної вартості коштів, що банк реально може затребувати з позичальника. Більш реалістичний метод припускає оцінку кредиту за його поточною ринковою вартістю, що дозволяє визначити зміни у фінансовому стані позичальника);
3) оцінку поточної вартості наданих кредитів;
4) аналіз впливу умов отримання та погашення кредиту на його вартість (необхідність такого аналізу пов'язана з тим, що розмір кредитного ризику може варіюватися залежно від деяких випадкових подій у майбутньому. Наприклад, типовий договір з відкриття кредитної лінії звичайно припускає, що ліміт коштів може бути зменшено у випадку погіршення фінансового стану позичальника);
5) оцінку виду розподілу та його параметрів для розглянутих у моделі факторів ризику;
6) визначення емпіричного розподілу ймовірностей збитків для кредитного портфеля (для цього в більшості випадків використовують метод Монте-Карло та методи аналітичної апроксимації);
7) визначення необхідного розміру капіталу.
Основними методами зниження кредитного ризику банку є:
- оцінка кредитоспроможності клієнта (дозволяє запобігти практично всіх можливих втрат, пов'язаних я неповерненням кредиту. Для визначення кредитоспроможності позичальника існує значна кількість різних підходів, однак найбільш поширеним є метод, заснований на бальній оцінці позичальника.
Цей метод припускає розробку спеціальних шкал для визначення рейтингу клієнта. Критерії, за якими здійснюється оцінка позичальника, є індивідуальними для кожного банку та періодично коригуються, що забезпечує підвищення ефективності аналізу кредитоспроможності);- зменшення розмірів кредитів, що надаються одному позичальнику (застосовується, коли банк не цілком впевнений у кредитоспроможності клієнта. Це дозволяє скоротити рівень можливих втрат у випадку неповернення кредиту);
- страхування, кредитів (повна передача ризику неповернення кредиту організації, що професійно займається страхуванням. Витрати, пов'язані зі страхуванням кредиту, звичайно несуть позикоодержувачі);
- залучення достатнього забезпечення (при цьому розмір забезпечення позики має покривати не тільки суму кредиту, але й відсотки по ньому);
- надання дисконтних позичок (дозволяє дещо знизити кредитний ризик, гарантує як мінімум одержання відсотків за кредитом, а питання про його повернення залишається відкритим, якщо не використовуються інші методи захисту від кредитного ризику) та ін.