1.1. ЗАРОДЖЕННЯ БАНКІВНИЦТВА У СВІТІ

Аспекти історичного становлення та розвитку світової банківської системи досліджували вчені різних країн, що дозволило сформувати значну теоретико-методологічну базу банківської діяльності, проте дис- кусійними залишаються питання про час виникнення банків, розуміння їхньої специфічної ролі в економіці різних історичних формацій.

Вивчення особливостей, аналіз факторів виникнення та форму- вання перших банків – все це спрямоване насамперед на дослідження їх практичної ролі в розбудові національного господарства. У період становлення держав появу банків спричинили економічні потреби, які почали виникати з розвитком господарства, товарно-грошових і кре- дитних відносин у різних країнах. Такими потребами насамперед стали: необхідність у надійному збереженні власних заощаджень (дорого-

цінностей, грошей); бажання максимально спростити здійснення різ- них платіжних операцій; необхідність в існуванні постійного “мірила цінностей” при визначенні цін товарів. Отже, процес виникнення й розвитку банків був об’єктивно зумовлений еволюцією кредитних від- носин і став важливим етапом економічного прогресу суспільства.

Банки як установи з відповідною назвою вперше з’явилися у XII ст. і виконували різноманітні функції, обслуговували не тільки споживчі потреби. Виникнення позики як явища економічного життя суспільства, на базі якої виникають банки, відбулося задовго до нашої ери.

Зародження банківської справи відбулося в рабовласницькому суспільстві.

ли позики під письмові зобов’язання та під заставу різних цінностей, здійснювали платежі за рахунок клієнтів, були поручителями за різ- номанітними угодами, брали участь у торговельній справі на пайових засадах, приймали процентні вклади.

Значного розвитку банківська справа набула у Стародавній Греції.

Храми і монастирі, найвідомішими з яких були Делонський, Дель-

фійський, Ефейський, Мілетський, Фокейський, здійснювали функції

зберігання грошей, надання позики, проведення операцій з грошима. Недоторканність коштів, які торговці і приватні особи зберігали у скарбницях храму, гарантувалась шанобливим ставленням до релігії. Розуміючи невигідність простого збереження великих грошей у своїх сховищах, амфіктіоніти, які керували храмами, надавали довірені їм цінності у позику під проценти громадянам і навіть цілим містам. Інтенсивний розвиток ремісництва і торгівлі у Стародавній Греції спри- яв зростанню потреб в обмінних, кредитних операціях і появі приватних осіб, що здійснювали банківські операції. Через використання у торгівлі різноманітних монет, що чеканилися як державами, так і містами, і на- віть окремими особами – спільної грошової системи не існувало. В обігу перебували монети різної форми, номіналу і нерідко нижче зазначено- го у них номіналу. Подібне грошове розмаїття спричинило потребу у появі кваліфікованих фахівців для оцінки монет, надання ділової по- ради щодо їхнього обміну. У даний період з’явилися приватні особи – трапезити (від грецького trapeza – стіл), які здійснювали розмін готів- кових грошей за столами на ринках, надавали кредити під заставу земель, рабів, будівель, рухомого майна з розрахунку від 10 до 36 % річних, заносили дані в особливий реєстр банківської книги. У римлян банкіри, які також розпочали свою діяльність з обміну грошей, на- зивалися менсаріями (від латинського “менса” – стіл).

Отже, на думку істориків, поняття банку, що закріпилося у свідо-

мості людей, ототожнювалося з тими, хто здійснював обмінні операції з грошима та їхніми особливими столами як у Стародавній Греції, так і в Стародавньому Римі.

У Стародавньому Римі банківська діяльність досягла більш ви-

сокого рівня діловодства ніж у Стародавній Греції за рахунок фікса- ції первинних норм банківського і кредитного права, згідно з якими у III столітті до нашої ери римські банки, що спеціалізувалися на міня- льній справі і називалися нумуляріями, мали дозвіл на здійснення кредитних операцій.

Поряд з кредитними операціями банків поступово одержували

розвиток розрахунки з обслуговування вкладників, які виконувалися за допомогою “трансферита”, тобто переносу коштів з однієї табли- ці (рахунку) на іншу. Кожен вкладник у банку мав свій особистий до- кумент – таблицю з позначенням його імені. Усі платежі за клієнта, що вклав гроші на збереження, виконував досвідчений банківський працівник, в якого знаходилися внесок і таблиця з ім’ям вкладника.

Поступово з формуванням єдиної монетної системи грошово- обмінні операції втрачали своє значення. Банки стали виконувати ро- боту з укладання договорів між клієнтами, займалися справами щодо отримання спадщини, розподілу майна, а також були посередниками в торговельних угодах.

Для полегшення розрахунків стали випускатися банківські квит- ки (hudu – “гуду”), що оберталися нарівні з повноцінними грошовими знаками. У даний період проводилися операції, які можна охарактери- зувати як прообраз вексельної торгівлі: з використанням кредитних листів зі зверненням за платежем до банку.

Провідна роль Риму як центру економічного життя великої імперії, яка охоплювала на той час великі території Європи, Африки, Близького Сходу, сприяла бурхливому розвитку банківської справи, концентра- ції в руках банкірів капіталів підкорених країн та наданню цих коштів

у позику різним регіонам. Значні обсяги грошових оборотів сприяли появі філій римських банкірських домів у різних країнах.