2.6.2. ІНСТРУМЕНТИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ
Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулю- вання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комер- ційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій. Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси гро- шей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення про- позиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади) або зберігаються на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок – відбувається зменшення грошей в обігу.
У протилежному разі, якщо політика спря- мована на збільшення грошей в обігу, НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені пере- творювати свої вторинні резерви (кошти, вкладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшу- ються залишки грошей на їхніх кореспондентських рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу.Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредит-
ної політики тісно пов’язане з процентною політикою, але має й певні
власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як “кредитора останньої інстанції”. Комерційні банки звертаються до нього за креди- том найчастіше в разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). За такими позиками банки звертаються, як правило, на короткий строк та одержують їх у порядку переобліку комерційних векселів. НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов’язковій купівлі-продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комер- ційних банків.
Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов’язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів. За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стри-
мати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси. НБУ може продавати цінні папери й іншим суб’єктам (підприємствам, населенню) через сис- тему фондового ринку. У цьому випадку в комерційних банків зменшу- ються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів.
Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення.
Внаслідок такої опера- ції в зазначених суб’єктів збільшуються залишки грошей, зокрема і на їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу. Отже, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж –вилучення їх із обігу.
Політика підтримання обмінного курсу національної валюти вклю-
чає операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ
забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти стосовно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі. Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує про- позицію, це може призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого ва- лютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і відповідно підтримуючи курс національної валюти. Під час продажу частини валютного резерву виникає така сама
ситуація з грошовою масою в обігу, як і в разі продажу цінних папе- рів, тобто вона скорочується, а при купівлі НБУ іноземної валюти ві- дбувається емісія грошей і відповідно збільшення обсягу грошової маси в обігу. До купівлі іноземної валюти на валютному ринку НБУ вдається тоді, коли пропозиція на таку валюту перевищує попит, а це може призвести до ревальвації національної валюти. І девальвація, і ревальвація національної валюти – це відхилення від сталого економі- чного процесу, й тому НБУ прагне або зовсім не допускати таких явищ, або регулювати курс національної валюти в межах заздалегідь визначених коливань.
Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через:
• облік імпорту та експорту капіталу;
• установлення максимальних і мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках;
• установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами, обо- в’язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих боргових зобов’язань в уповноважених банках України.
Експорт та імпорт капіталу супроводжуються припливом і відто-
ком іноземного капіталу.
Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні цінні папери зі спекулятивними цілями. Особливо це стосується вкла- день іноземними інвесторами свого капіталу в боргові зобов’язання держави. Якщо привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відтік іноземного капіталу з країни, що провокує зни- ження курсу національної валюти. Як наслідок, виникає необхідність вжиття з боку НБУ і Мінфіну певних заходів, серед яких – підвищен- ня процентної ставки й рівня дохідності емітованих державою цінних паперів. Одночасно Національний банк України не повинен допускати відтоку за кордон національної валюти, що може виникнути внаслідок відносно заниженої депозитної процентної ставки в країні.