1. Роль науково-технічноїта інноваційної політики у забезпеченні конкурентоспроможності країни

На етапі трансформації економіки розвиток інвестиційно-інноваційного комплексу країни є визначальним фактором як внутрішньої, так і зовнішньої конкурентоспроможності країни.

Становище країни в глобальній конкуренції сьогодні визначають розвиток науки, висока якість життя, розвиток ключових виробничо-технологічних систем нового технологічного укладу, можливості інформаційного середовища, здатність господарського механізму генерувати високу інноваційну активність.

Головною умовою національної конкурентоспроможності є виробництво товарів та послуг, що відповідають вимогам світових ринків при одночасному підвищенні реальних доходів населення та забезпеченні зростання ефективності виробництва на основі використання нових технологій. Тому держава повинна посилити вплив на появу нових моделей управління, в яких використовуються інформаційні можливості працівників «людського капіталу», стимулювати інноваційну активність приватного сектору. Як показує досвід США, зростання вкладень у сферу науки і технологій протягом тривалого періоду не тільки з боку держави, але й приватного сектору (у 1998 - 1999 рр. біля двох третин витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) здійснили приватні корпорації), забезпечує збалансованість усіх ланок національної економіки.

Сьогодні в конкурентній боротьбі виграє той, хто не тільки швидше і якісніше створює нові знання і технології, а й швидко може втілювати їх у конкретний продукт та виходити з ним на світовий ринок. Значення НДДКР збільшується тому, що товар повинен бути створений і виведений на ринок ще швидше і за меншу вартість для того, щоб промисловість могла підтримувати свою конкурентоспроможність. Наприклад, у США комп’ютерна індустрія одержує 78% своїх прибутків від товарів, що знаходяться на ринку протягом двох чи менше років. За останні 5 років цей показник збільшився на 7% [ 8 ].

Інноваційна спроможність сьогодні відіграє вирішальну роль у визначенні кола учасників конкуренції в майбутньому, адже саме інновації дозволяють створити стратегічні переваги в найбільш конкурентних галузях. Здатність ефективно використовувати інновації є для держави найбільш діючим інструментом для досягнення національних цілей (національної безпеки, охорони здоров’я і захисту навколишнього середовища), підвищення продуктивності праці і залучення іноземних інвестицій, а також ключем до постійного поліпшення рівня і якості життя громадян.

Економічна криза, безпрецедентна за глибиною і тривалістю, підірвала внутрішній попит вітчизняних підприємств на нові технології. Ця обставина стала основною причиною розвалу наукомісткого сектору економіки. Продукція обробних галузей виявляється неконкурентоспроможною на світових ринках. У той же час різке падіння попиту підприємств на науково-технічну інформацію у всіх її видах призвело до того, що найбільш передові технології (як у формі патентів і ліцензій, так і у вигляді готових зразків) не можуть знайти застосування. За таких умов належний технічний рівень виробництва неминуче повинен підтримуватися переважно зусиллями держави.

Державні інвестиції в НДДКР розглядаються як вкладення, що мають серйозні економічні та соціальні наслідки. Дослідження повинні бути зорієнтовані на задоволення потреб економіки, а їхнє фінансування має бути достатнім. Так, держави Європи, США, Японія оновлюють свої продуктивні сили, постійно вкладаючи у цей процес величезні кошти. Наші сусіди — Польща, Угорщина, не кажучи вже про Чехію, — постійно виділяють не менше трьох відсотків свого річного внутрішнього валового продукту на інноваційний, науково-технічний поступ. У той же час Україна, де ця проблема особливо загострилась, спромоглася у 2003 році виділити зі свого бюджету для цього десяту частину того, що виділяють Польща чи Угорщина. За нормативами, відрахування на науково-технічний розвиток мають щорічно складати 1,7% від усього суспільного здобутку [ 8 ].

Продовження життєвих циклів технологічних нововведень ускладнило управління інноваційними процесами на підприємствах. Невелика кількість підприємств може дозволити собі закупити окремі зразки нової техніки.

Але якщо врахувати, що ця техніка створена на основі науково-технічної інформації як мінімум 5 — 6 річної давності, то стане ясно, що імпорт елементів основного капіталу свідомо прирікає країну на технологічне відставання, оскільки технологічний відрив провідних країн Заходу зростає. У цих умовах важливим є впровадження державної науково-технічної та інноваційної політики.

Під єдиною науково-технічною політикою держави мається на увазі система цілеспрямованих заходів, які забезпечують комплексний розвиток науки та техніки, впровадження їх результатів у народне господарство.

Перспективність на міждержавному рівні визначається інтелектуальним лідерством. Найважливішими умовами такого лідерства є, по-перше, потенційні можливості розвитку конкурентних виробництв, по-друге, знання і вміння людей, спрямовані на формування перспективного ринку високотехнологічної продукції, тобто інтелектуальний капітал. Багатству і процвітанню сприятимуть принципово нові види бізнесу, нестандартні рішення (використання інтернет-технологій, наявність «цифрової» чи «електронної» корпоративної культури).

Сучасний інноваційний процес у розвинутих країнах характеризується комп’ютерною революцією, формуванням глобальних науково-дослідних мереж, швидким поширенням інтернет-технологій. Разом з тим науково-технічний розвиток світової економіки, як вважають багато експертів, пов’язаний із посиленням соціально-економічної спрямованості нових технологій. Зокрема, в наступні десятиліття може початися революція в охороні здоров’я на основі використання генетичних методів лікування, відбудуться радикальні зміни в принципах і методах природоохоронної діяльності.

Національні основи інноваційної діяльності в умовах глобальної динаміки виробничих, фінансових і трудових ресурсів істотно модифікуються. У рамках окремих країн формуються й еволюціонують національні інноваційні системи (НІС). НІС - це сукупність інститутів, що індивідуально й у взаємодії один з одним обумовлюють розвиток і поширення нових технологій у межах конкретної держави: інноваційні та виробничі компанії, університети, дослідницькі лабораторії, технологічні концерни, технопарки і бізнес-інкубатори. Інша частина НІС – комплекс інститутів правового, фінансового і соціального характеру, що забезпечують інноваційні процеси і мають міцні національні корені, традиції, політичні та культурні особливості. При цьому технологічний розвиток розглядається як процес взаємодії і зворотних зв’язків між усім комплексом економічних, соціальних, політичних, організаційних та інших чинників, що визначають створення інновацій. При цьому під «інноваціями», або інноваційною діяльністю, розуміють створення і впровадження фірмами нових продуктів і виробничих процесів.

У першій половині ХХ ст. НІС формувались під впливом чисто ринкових сил, тобто завдяки активності підприємницького сектору. Протягом і після Другої світової війни різко посилився вплив держави на всю інноваційну сферу, що призвело до прискорення її зростання, посилення політичних пріоритетів розвитку, розширення взаємозв’язків корпоративної науки з іншими секторами, ускладнення технології наукових установ. У другій половині 80-х років державний вплив починає послаблюватися, підсилюється дія факторів глобального ринку.

Пріоритетність інновацій визначають такі переваги, як наявність висококваліфікованих кадрів, підтримуючих і суміжних видів діяльності (експертного консультування, використання венчурного капіталу чи фінансових ресурсів великих корпорацій), культурної й політичної орієнтації на новаторство, першокласної інфраструктури, високого рівня комфорту для життєдіяльності. Такі переваги мають важливе значення або для підтримки вже проведеної дослідницької та інноваційної діяльності й утримання висококваліфікованих трудових ресурсів, або для створення належного середовища, що сприяє формуванню нових інноваційних центрів, які дозволять залучити кваліфікований персонал і капіталовкладення.

<< | >>
Источник: С.Є. Гіль, О.А. Дудник, Л.В. Єфремова, М.В. Горобинська, Л.І. Приймак. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. Ч.3 / С. Є. Гіль, О. А. Дудник, Л. В. Єфремова, М. В. Горобинська, Л. І.Приймак. - Харків: Вид. ХНЕУ,2004. - 79 с. (Укр. мов.). 2004

Еще по теме 1. Роль науково-технічноїта інноваційної політики у забезпеченні конкурентоспроможності країни:

  1. 2. Пріоритетні напрями інноваційної політики в Україні та джерела їх фінансування
  2. § 1. Організаційно-правові умови впровадження науково-технічних досягнень в інформаційному забезпеченні управлінської діяльності.
  3. ТЕМА 11. Науково-технічна та інноваційна політика
  4. РОЗДІЛ 2 ФІНАНСОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ НАСЕЛЕННЯ ТА ЙОГО РОЛЬ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ
  5. 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ З ПИТАНЬ ПІДТРИМКИ МОЛОДИХ СІМЕЙ
  6. Науменкова С.В., Міщенко В.І.. Системи регулювання ринків фінансових послуг зарубіжних країн. Навчальний посібник. - К.: Центр наукових досліджень НБУ, Університет банківської справи НБУ,2010. - 170 с., 2010
  7. ВИШНЕВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ. ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО ОРІЄНТОВАНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ НА ОСНОВІ ДЕРЖАВНОЇ СТРУКТУРНОЇ ПОЛІТИКИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. Київ –2014, 2014
  8. Еволюція поглядів на роль науково-технічного прогресу в економічному рості
  9. 1. Роль місцевих бюджетів в здійсненні економічної і соціальної політики.
  10. 2. Роль політики доходів і зайнятості в системі фінансової  стратегії держави
  11. 3.2. Фінансовий механізм, його склад, структура та роль у реалізації фінансової політики.
  12. Розділ 4. Недержавні організації їх роль в реалізації соціальної політики в регіоні
  13. 10.2. Суть і види фіскальної політики. Дискреційна фіскальна політика
  14. 10.6. ВИТРАТИ НА НАУКОВО-ДОСЛІДНІ РОБОТИ
  15. Глава IX. ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  16. 3. Досвід західноєвропейських країн стимулювання інновацій
- Бюджетна система України - Бюджетная система РФ - ВЕД України - ВЭД РФ - Государственное регулирование экономики России - Державне регулювання економіки в Україні - Инвестиции - Инновации - Инфляция - Информатика для экономистов - История экономики - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Логистика - Макроэкономика - Математические методы в экономике - Международная экономика - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоги и налогообложение - Организация производства - Основы экономики - Отраслевая экономика - Политическая экономия - Региональная экономика России - Стандартизация и управление качеством продукции - Теория управления экономическими системами - Товароведение - Философия экономики - Ценообразование - Эконометрика - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятий - Экономика природопользования - Экономика регионов - Экономика труда - Экономическая география - Экономическая история - Экономическая статистика - Экономическая теория - Экономический анализ -