2. Пріоритетні напрями інноваційної політики в Україні та джерела їх фінансування

Переведення економіки на інноваційний шлях розвитку вимагає відповідного нормативно-правового забезпечення. З цією метою у серпні 2002 року був прийнятий Закон України «Про інноваційну діяльність», в якому визначені мета, принципи інноваційної політики, об’єкти та суб’єкти інноваційної діяльності, заходи державного регулювання у цій сфері.

Згідно з названим Законом, головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних та правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.

Основними принципами державної інноваційної політики є:

орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримки підприємництва у науково-виробничій сфері;

вживання заходів для підтримки міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової та митної політики у сфері інноваційної діяльності;

сприяння розвитку інноваційної інфраструктури;

інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності;

підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Об’єктами інноваційної діяльності є:

інноваційні програми і проекти;

нові знання та інтелектуальні продукти;

виробниче обладнання та процеси;

інфраструктура виробництва і підприємництва;

організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного та іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва та соціальної сфери;

сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

товарна продукція;

механізми формування споживного ринку і збуту товарної продукції.

Суб’єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні та юридичні особи України, фізичні і юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об’єднання осіб, які здійснюють в Україні інноваційну діяльність або залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Для концентрації фінансово-економічних та інтелектуальних ресурсів держави на провідних напрямах науково-технологічного оновлення виробництва та сфери послуг Законом України від 19 лютого 2003 року визначені пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні.

Згідно із вказаним Законом приорітетними вважаються науково, економічно і соціально обг’рунтовані та законодавчо визначені напрями інноваційної діяльності, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній, конкурентоспроможній, економічно чистій продукції, високоякісних послугах, та збільшення експертного потенціалу держави.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності складаються із стратегічних та середньострокових. Стратегічні – розраховані на тривалу перспективу (не менше десяти років) і спрямовані на забезпечення соціально-економічного зростання держави, розроблені на основі науково-прогнозного аналізу світових тенденцій соціально-економічного та науково-технічного розвитку з урахуванням вітчизняного інноваційного потенціалу.

Середньострокові пріоритети - це розраховані на реалізацію протягом найближчих трьох-п’яти років напрями інноваційного оновлення промислового, сільськогосподарського виробництва та сфери послуг щодо освоєння випуску нових наукоємних товарів та послуг з високою конкурентоспроможністю на внутрішньому та зовнішньому ринках. Середньострокові напрями формуються на основі новітніх досягнень вітчизняної і світової науки, аналізу кон’юктури світового та внутрішнього ринків і ресурсних можливостей держави.

За масштабами, спрямованістю та специфікою реалізації середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності можуть бути загальнодержавного, галузевого та регіонального рівнів.

Стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності формуються спеціально вповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності із залученням Національної та галузевих академій наук України. Кабінет Міністрів України проводить їх експертизу і подає Верховній Раді України на затвердження разом із середньостроковими пріоритетами.

Стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності враховуються при розробці державних прогнозів і програм економічного та соціального розвитку України. Реалізація стратегічних напрямів здійснюється через систему загальнодержавних (національних) програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності загальнодержавного рівня враховуються при розробці державних прогнозів і програм економічного та соціального розвитку України і реалізуються на конкурсних засадах через систему державних програм і державного замовлення.

На 2003 - 2013 роки Верховна Рада України визначила такі стратегічні напрями інноваційної діяльності в Україні [ 7 ]:

модернізація електростанцій; нові та відновлені джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології;

машинобудування та приладобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії;

нанотехнології, макроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації;

вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій;

високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості;

транспортні системи, будівництво і реконструкція;

охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища;

розвиток інноваційної культури суспільства (рівень освітньої, загальнокультурної і соціально-психологічної підготовки особистості та суспільства в цілому до сприйняття і творчого втілення в життя ідеї розвитку економіки країни на інноваційних засадах).

З урахуванням вищезазначених стратегічних напрямів Верховною Радою України затверджені середньострокові пріоритетні напрями на строк до 2007 року.

Державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

визначення й підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

формування і реалізації державних, галузевих, регіональних та місцевих інноваційних програм;

створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

захисту прав та інтересів суб’єктів інноваційної діяльності;

фінансової підтримки виконаних інноваційних проектів;

встановлення пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної інфраструктури.

Так, Законом України «Про інноваційну діяльність» передбачені особливості в оподаткуванні інноваційної діяльності. Зокрема, якщо виконання проекту розпочато не пізніше вісімнадцяти місяців від дати його державної реєстрації, оподаткування об’єктів інноваційної діяльності здійснюється в порядку, за яким 50 відсотків податку на додану вартість за операціями з продажу товарів (виконання робіт, подання послуг), пов’язаних із виконанням інноваційних проектів, і 50 відсотків податку на прибуток, одержаний від виконання цих проектів, залишаються у розпорядженні платника податків, зараховуються на його спеціальний рахунок і використовуються ним виключно на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз. Крім того, інноваційним підприємствам дозволяється прискорена амортизація основних фондів встановлюється щорічна двадцятивідсоткова норма прискореної амортизації основних фондів групи 3.

Інноваційні підприємства сплачують земельний податок за ставкою у розмірі 50 відсотків від діючої ставки оподаткування.

Протягом 2003 р. інноваційну діяльність у промисловості України здійснювали 1238 підприємств, або 12,7% від загальної їхньої кількості. Серед підприємств, що займались виробництвом коксу та продуктів нафтопереробки, питома вага інноваційно активних становила 25,0%, у машинобудуванні – 19,9%, хімічниій і нафтохімічній промисловості – 19,7%, у металургії та обробці металу – 14,1%, у харчовій промисловості та переробці сільскогосподарських продуктів – 13,6%, легкій промисловості – 13,4%. Разом з тим лише 6,0% підприємств здійснювали нововведення в целюлозно-паперовій промисловості, видавничій справі, 3,6% – у добувній промисловості, 1,1% – серед підприємств, що займалися виробництвом та розподілом електроенергії, газу й води.

Обсяг інноваційної продукції, виробленої у 2003 році, становив 11,2 млрд. грн., або 5,1% від загального обсягу промислової продукції. На кожному дев’ятому підприємстві, що виробляло інноваційну продукцію, її частка в обсязі промислової становила 25 - 50%, майже на кожному п’ятому – 10 - 25%, майже на кожному третьому – до 10%. Найбільший обсяг інноваційної продукції вироблено підприємством машинобудування – 4,1 млрд. грн. (36,6% від загального обсягу інноваційної продукції), металургії та оброблення металу – 2,2 млрд. грн. (19,6%), хімічної та нафтохімічної промисловості – 2,1 млрд. грн. (18,8%).

Нові засоби механізації та автоматизації виробництва придбали й впровадили 315 підприємств, або кожне четверте інноваційно активне підприємство [22 ].

На 2004 рік передбачені й бюджетні призначення за державною програмою «Розвиток наукового і науково-технічного потенціалу України» в сумі 1327,5 млн. грн., з них за наступними пріоритетними напрямками:

державне замовлення з пріоритетних напрямів науки у фундаментальних дослідженнях – 631,4 млн. грн.;

науково-технологічний, інноваційний та інформаційний розвиток України – 373,8 млн. грн.;

комплексна державна програма енергозбереження України – 3,3 млн. грн. [ 2 ].

Виділених державою коштів на фінансування науково-технічного потенціалу недостатньо, щоб вирішити завдання поточного року із розробки та впровадження інновації, тому слід створювати фонди ризикового (венчурного) капіталу, який відіграє велику роль у кредитуванні інноваційних проектів у більшості розвинених країн світу. Потенційними інвесторами фінансових ресурсів в установі венчурного фінансування можуть бути суб’єкти комерційної діяльності, які шукають засоби захисту капіталів від інфляційних процесів і отримання в майбутньому високої норми прибутку. На сьогодні венчурний каптал не має в Україні відповідного правового забезпечення і ніяк не стимулюється державою. Тому відомі економісти й політики [3] пропонують розробити і прийняти спеціальний Закон «Про основні засади формування і регулювання ринку венчурного капіталу в Україні». У ньому слід передбачити чіткий нормативно-правовий порядок відрахувань і консолідації коштів в інноваційних фондах, а також механізм повернення коштів, заходи державної підтримки венчурних фондів та контролю за їх діяльністю та інше.

Харківська облміськадміністрація також вбачає можливість зниження ризиків втрат для інвесторів та скорочення терміну окупності капіталу у створені венчурного фонду. Він буде використовуватись для часткового або повного фінансування наукових розробок як складової частини інноваційних проектів.

Сформувати венчурний фонд зможуть зацікавлені структури:

облміськадміністрація та виконавчий комітет Харківської міської Ради з використанням бюджетних коштів;

Харківська інвестиційна Рада;

зацікавлені комерційні структури.

Можливі наступні умови фінансування з Фонду :

наявність обґрунтованої науково-технічної ідеї;

наявність економічно обґрунтованого проекту, в рамках якого ця ідея буде реалізована.

Таким чином, фонд буде частково фінансувати проект, оплачувати розробку технічного обладнання або технології. Умови фінансування будуть залежати від особливостей проекту: можливе або зворотне фінансування (відсоткове, безвітсоткове, з відстрочкою платежу), або пайова участь на правах власності [ 6 ].

У сучасній структурі фінансування інноваційної діяльності незначна частка комерційних банків. В інноваційній сфері до цього часу не сформувалися механізми гарантії повернення фінансових коштів та їх страхування. Сучасним законодавством ніяк не стимулюється кредитування комерційними банками цієї досить ризикованої і в той же час надзвичайно важливої для розвитку економіки держави сфери діяльності. Тому слід удосконалювати наше законодавство в цих питаннях. Це дозволить значно активізувати інноваційну роботу вітчизняних підприємств.

<< | >>
Источник: С.Є. Гіль, О.А. Дудник, Л.В. Єфремова, М.В. Горобинська, Л.І. Приймак. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. Ч.3 / С. Є. Гіль, О. А. Дудник, Л. В. Єфремова, М. В. Горобинська, Л. І.Приймак. - Харків: Вид. ХНЕУ,2004. - 79 с. (Укр. мов.). 2004

Еще по теме 2. Пріоритетні напрями інноваційної політики в Україні та джерела їх фінансування:

  1. Джерела фінансування соціальної політики
  2. 9.5 Про пріоритетні напрямки фінансування розвитку науки
  3. 10.4. Напрями реформування МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ
  4. 1. Роль науково-технічноїта інноваційної політики у забезпеченні конкурентоспроможності країни
  5. Джерела фінансування підприємств
  6. Напрями вдосконалення функціонування венчурних фондів в Україні
  7. Тема 1. УПРАВЛІННЯ ДЖЕРЕЛАМИ ФІНАНСУВАННЯ
  8. 4. Джерела коштів Фонду соціального страхування навипадок безробіття та напрями їх використання
  9. Основні напрями бюджетної політики на 2007 рік
  10. 5. Джерела фінансування ремонту основних засобів.
  11. 3.3 Джерела фінансування дефіциту бюджету.
  12. 3. Визначення джерел фінансування та обсягів інвестиційних ресурсів
  13. Статутний капiтал, як джерело фінансування підприємств
  14. 6.4. Перспективні напрями РЕАЛІЗАЦІЇ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
- Бюджетна система України - Бюджетная система РФ - ВЕД України - ВЭД РФ - Государственное регулирование экономики России - Державне регулювання економіки в Україні - Инвестиции - Инновации - Инфляция - Информатика для экономистов - История экономики - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Логистика - Макроэкономика - Математические методы в экономике - Международная экономика - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоги и налогообложение - Организация производства - Основы экономики - Отраслевая экономика - Политическая экономия - Региональная экономика России - Теория управления экономическими системами - Товароведение - Философия экономики - Ценообразование - Эконометрика - Экономика отрасли - Экономика предприятий - Экономика природопользования - Экономика регионов - Экономика труда - Экономическая география - Экономическая история - Экономическая статистика - Экономическая теория - Экономический анализ -