Фінансово-бюджетне регулювання

Фінансово-бюджетне регулювання є основним комплексом засобів державного регулювання фінансової системи.

В Україні фінансову систему утворюють: державний і місцеві бю- джети, або так званий консолідований бюджет; фінанси підприємств усіх форм власності; централізовані державні та інші фонди; фондовий ринок.

Кожна ланка національної фінансової системи має свої специфічні завдання і свою сферу функціонування.

Основною ланкою фінансової системи і найважливішим ком- плексом засобів державного регулювання економіки є державні фінанси, які складаються з державного бюджету та позабюджетних фондів. Через них відбувається перерозподіл значної частини ВВП країни: в Японії та Росії — близько 1/3, у Франції та Нідерландах — приблизно 1/2, у Швеції —- понад 2/3. В Україні через державний бюджет перерозподіляється близько 30% ВВП.

Коли фінансова система орієнтована на досягнення певних цілей на рівні держави, то мова йде про державну фінансову політику.

Фінансова політика є частиною економічної політики держави, уряду, курс, що виявляється у використанні державних фінансових ресурсів, регулюванні доходів і витрат, формуванні та використанні державного бюджету, у податковому регулюванні, в управлінніі грошовим обігом і впливі на курс національної валюти.

Фінансова політика може бути двох типів:

1) дискреційна політика, що проводиться безпосередньо державою, і включає такі основні засоби, як держконтракт, держзамовлення, державні інвестиції, соціальні трансферти, зміни у податковому регулюванні, фінансування державних програм;

2) недискреційна політика, яка здійснюється за допомогою вбудованих регуляторів: податків, соціальних виплат, схильності до споживання, ефекту надійності компаній.

Функціонування фінансового механізму передбачає необхідне нормативно-правове забезпечення, яке представлене Конституцією України, законами, а також нормативно-правовими актами. Велике значення в регламентації фінансових відносин мають такі закони: «Про власність», «Про систему оподаткування», «Про бюджетну систему України», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», та інші.

Основними напрямками діяльності держави у сфері реалізації фінансової політики є:

регулювання економіки за допомогою доходів і витрат (фіскальна політика);

регулювання бюджетних процесів, назване бюджетною політикою.

Основним завданням фінансової політики є досягнення макроекономічної рівноваги між сукупним попитом та сукупною пропозицією. У цьому процесі регулювання беруть участь усі елементи фінансової системи, але насамперед необхідно почати з характеристики державних витрат і доходів.

Основна частка державних доходів і витрат здійснюється через бюджетну систему. В Україні бюджетна система складається з Державного бюджету України, бюджету АР Крим та місцевих бюджетів. Організація та принципи побудови бюджетної системи, а також взаємозв'язок між її окремими ланками характеризуються поняттям «бюджетний устрій». Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою та адміністративно-територіального поділу країни.

У загальному розумінні бюджет — це план утворення і ви- користання фінансових ресурсів для забезпечення функцій певної організації.

Державний бюджет — це річний план державних витрат і джерел їхнього фінансового покриття. Взаємозв'язки бюджету з іншими ланками фінансової системи регулюються чинним законодавством.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи, є зведеним бюджетом України.

Консолідований державний бюджет України – бюджет центрального уряду та бюджети місцевих органів влади.

Доходи бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів (далі податків), а також надходжень з інших джерел, визначених законодавством. Платежі, утримані із суб'єктів підприємницької діяльності, перераховуються до бюджету в першочерговому й безспірному порядку.

Доходи бюджетів України поділяються на доходи Державного та місцевих бюджетів. Розмежування загальнодержавних податків між рівнями бюджетної системи здійснюється відповідно до існуючого законодавства. З Державного бюджету України до бюджету АР Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя передається частина доходів у вигляді процентних відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, які стягуються на даній території. Розмір цих відрахувань затверджується Верховною Радою в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік за поданням Президента з урахуванням економічного, соціального, природного таі екологічного стану відповідних територій.

Доходи Державного бюджету України формуються за рахунок:

податкових надходжень (частини податку на додану вартість, частини акцизного збору, податку на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної) та підпорядкування, податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності та підпорядкування, плати за землю, надходжень від зовнішньоекономічної діяльності);

неподаткових надходжень і доходів від операцій з капіталом, що перебуває в загальнодержавній власності (частини доходів від при- ватизації та реалізації державного майна; орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів; надходжень від внутрішніх позик; перевищення доходів над витратами Національного банку України; повернених державі позик, процентів за наданими державою позиками та кредитами; дивідендів, одержаних на акції та інші цінні папери, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств загальнодержавної власності);

доходів державних цільових фондів (Пенсійного фонду України, Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Державного фонду сприяння зайнятості населення та ін.);

інших доходів, установлених законодавством України і віднесених до доходів Державного бюджету.

Планування державних видатків є складовою частиною бюджетного регулювання. Державні видатки, включаючи чисте кредитування, — це витрати, пов'язані з виконанням державою своїх функцій. Витрати — це платежі, що не підлягають поверненню, не створюють і не погашають фінансових вимог. Вони складаються в основному із закупівель товарів, послуг, оплати праці державних службовців, соціальних виплат і обслуговування державного боргу. До чистого кредитування відносять надання позик і придбання акцій за винятком сум погашених кредитів і доходів від продажу акцій.

Державні видатки здійснюються за статтями на підставі бюджетної класифікації. За функціональним призначенням їх можна об'єднати в п'ять груп.

1. Фінансування державних послуг загального призначення (витрати на державне управління, утримання законодавчих, виконавчих та судових органів, міжнародну діяльність, національну оборону, забезпечення громадського порядку та безпеки і т. д.).

2. Фінансування виробництва суспільних товарів (витрати на на- уку, освіту, культуру і мистецтво, охорону здоров'я, фізичну культуру таі спорт, соціальний захист і соціальне забезпечення, житлово-комунальне господарство, засоби масової інформації і т. д.).

3. Фінансування державних послуг, пов'язаних з економічною діяльністю (витрати на розвиток галузей матеріального виробництва: промисловості, сільського та лісового господарств, капітального будівництва, транспорту, зв'язку тощо; на забезпечення більш високої ефективності господарської діяльності, здійснення структурних перетворень в економіці, створення умов для економічного зростання, на реалізацію цільових комплексних про грам і т. д.).

4. Видатки державних цільових фондів.

5. Інші видатки (виплати процентів і витрати, пов'язані з об- слуговуванням державного боргу, створення резервних фондів, трансферти загального характеру і т. д.).

Згідно з економічними характеристиками видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств (установ, організацій, органів), яка існує на початок бюджетного року, а також фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів.

Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень; фінансування структурної перебудови економіки; субвенції та інші витрати, пов'язані з розширеним відтворенням.

Отже, держава, використовуючи бюджет, здійснює фінансування розвитку окремих галузей, регіонів і сфер діяльності. Крім прямого фінансування та прямих державних інвестицій, витрати Державного бюджету здійснюються у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції. Кошти Державного бюджету витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Законом про Державний бюджет.

Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи держави, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики.

Перевантаження доходів над видатками становить надлишок (профіцит) бюджету. Надлишок бюджету може використовувати уряд за непередбачених обставин для дострокових виплат, погашення державного боргу, кредитування або переведення його в дохід наступного бюджетного року.

Перевищення видатками доходів становить дефіцит бюджету. Граничний розмір дефіциту Державного бюджету та джерела його покриття визначаються Верховною Радою під час його затвердження. У затвердженому бюджеті граничний розмір дефіциту не повинен перевищувати розміру видатків бюджету на розвиток.

Існує багато способів подолання бюджетного дефіциту, всі вони пов'язані з удосконаленням податкової, грошово-кредитної, інвестиційної, цінової, зовнішньоекономічної політики, демонополізацією економіки, зміцненням податкової дисципліни.

Покриття дефіциту здійснюється за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інститутів.

Покриття бюджетного дефіциту може здійснюватися у декілька способів.

1. Спосіб додаткової емісії грошей.

Наслідки грошової емісії загальновідомі: з'являється ризик неконтрольованої інфляції, руйнуються стимули довгострокових інвестицій, розкручується цінова спіраль, знецінюються заробітна плата та збереження населення, відтворюється новий бюджетний дефіцит.

2. Спосіб продажу державних цінних паперів.

Емісія цінних паперів вважається безінфляційним засобом подолання бюджетного дефіциту. Держава в особі своїх органів може випускати цінні папери для задоволення потреб у фінансуванні видатків відповідних бюджетів. Тим самим держава як емітент стає суб'єктом ринку цінних паперів і фондового ринку. До основних державних цінних паперів належать облігації та казначейські зобов'язання. Державними облігаціями є облігації внутрішніх державних позик (ОВДП) та облігації державних місцевих позик.

3) Спосіб державних позик.

Державні позики є менш небезпечними, ніж пряма емісія, але й вони здатні справляти негативний вплив на економіку країни. По-перше, за певних ситуацій держава вдається до примусового розміщення державних цінних паперів, руйнуючи тим самим ринкову мотивацію діяльності суб'єктів господарювання. По-друге, державні позики мобілізують вільні кошти на ринку позикових капіталів та зменшують попит на кредити.

У зв'язку з обмеженістю коштів і невиконанням дохідних статей затвердженого бюджету фактичне виконання Державного бюджету України за останні роки є нижчим за передбачене. Брак коштів постійно змушує вирішувати проблему пріоритетності напрямків їх витрачання. У цих випадках стає неминучим секвестр (скорочення) витрат, тобто їх пропорційне зменшення (крім спеціально захищених). Передусім фінансуються поточні видатки (заробітна плата в бюджетній сфері, трансферти, витрати на медикаменти і т. ін.).

Бюджетний процес — це регламентований законодавством порядок складання, розгляду та затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за виконанням. Зміст етапів бюджетного процесу регламентований Конституцією України та Законом України «Про бюджетну систему України».

Етапами бюджетного процесу в Україні є:

складання проекту бюджету;

розгляд бюджету;

затвердження бюджету;

виконання бюджету;

складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету.

1. Складання проекту Державного бюджету.

Бюджетний процес починається з того, що ВР України не пізніше 15 червня поточного року розробляє й надсилає Президентові спеціальну постанову (бюджетну резолюцію) про основні напрямки бю- джетної політики на наступний рік.

Кабінет Міністрів України опрацьовує проект Державного бюджету відповідно до тих засад державного регулювання економічного й соціального розвитку країни на плановий рік, які ви значені в бюджетній резолюції.

Попередній проект зведеного бюджету України складає Міні- стерство фінансів на підставі прогнозних макроекономічних показників на плановий рік. Цей проект доводиться до міністерств, відомств та інших органів державної влади, які розглядають його і в двотижневий термін подають до Міністерства фінансів власні пропозиції щодо проекту бюджетів з відповідними розрахунками та обґрунтуваннями. Міністерство фінансів після розгляду пропозицій готує проекти зведеного та Державного бюджету і подає їх на розгляд Кабінету Міністрів разом з переліком спірних (непогоджених) питань.

КМ України розглядає на своєму засіданні проекти зведеного і Державного бюджетів, ухвалює остаточне рішення щодо проекту закону про Державний бюджет України і подає останній на розгляд Президентові. Президент розглядає його і в разі згоди виносить на розгляд Верховної Ради. Проект закону має бути поданий до ВР України до 15 вересня.

До проекту закону додаються: основні прогнозні макроекономічні показники економічного й соціального розвитку України на плановий рік, зведений баланс фінансових ресурсів, основні напрями бюджетної та податкової політики, пропозиції щодо взаємовідносин Державного й місцевих бюджетів, обсяги централізованих капітальних вкладень із розрахунками та обґрунтуваннями в розрізі окремих позицій і загальні показники зведеного бюджету. Крім того, до проекту закону додаються також необхідні інформаційні матеріали, а саме:

прогноз доходів і видатків Державного бюджету на три наступні роки, розроблений на підставі основних прогнозних макроекономічних показників;

перелік законів, окремих статей законів та інших норматив них актів, що суперечать проекту Закону про Державний бюджет, із зазначенням причин розбіжностей;

перелік податків, зборів, інших обов'язкових платежів із за- значенням ставок і пільг;

перелік загальнодержавних, міжгалузевих та інших програм, що фінансуються з бюджету. У разі, якщо розпорядниками коштів є два суб'єкти (або більше), подаються дані щодо фінансових повноважень кожного суб'єкта і загальні витрати на програму.

2. Розгляд Верховною Радою проекту Закону про Державний бюджет здійснюється в порядку, передбаченому Регламентом ВР України. Проект Закону про Державний бюджет рекомендує на засіданні Верховної Ради Президент України. З докладною доповіддю про проект Закону виступає міністр фінансів або особа, котра виконує його обов'язки.

3. Затвердження Державного бюджету здійснює Верховна Рада. Затвердженню підлягають:

граничний розмір дефіциту Державного бюджету та джерела його покриття;

суми доходів Державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації;

суми видатків Державного бюджету щодо кожного розпорядника коштів відповідно до бюджетної класифікації;

суми дотацій, субвенцій та розміри відрахувань від регулюючих доходів до бюджетів АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

розмір оборотної касової готівки Державного бюджету.

Доходи і витрати цільових загальнодержавних фондів, включених до складу Державного бюджету, затверджуються для кожного фонду окремо. Поточні витрати цільових загальнодержавних фондів затверджуються в межах доходів цих фондів. Видатки розвитку можуть бути скорочені Верховною Радою із спрямуванням вилучених коштів на фінансування інших статей видатків Державного бюджету. Забороняється витрачати кошти Пенсійного фонду на інші цілі, крім передбачених положенням про цей фонд.

4. Виконання бюджету є найважливішою стадією бюджетного процесу. Касове виконання Державного бюджету здійснюється через установи Національного банку України, Державного експортно-імпортного банку, АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», Українського акціонерно-промислово-інвестиційного банку «Промінвестбанк». Названі банки здійснюють касове виконання державних позабюджетних фондів. Пенсійний фонд обслуговує АКБ «Аваль».

Розпорядником бюджетних коштів є Державне казначейство. Згідно з відповідним положенням Державне казначейство:

організовує виконання Державного бюджету і здійснює належний контроль за ним;

здійснює управління наявними коштами Державного бюджету, у тому числі в іноземній валюті, та коштами державних позабюджетних фондів у межах витрат, що їх установлено на відповідний період;

здійснює фінансування видатків Державного бюджету;

веде облік касового виконання Державного бюджету, складає звітність про стан виконання Державного та зведеного бюджетів;

здійснює управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом;

розподіляє між Державним бюджетом, бюджетами АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів за затвердженими нормативами;

здійснює контроль за надходженням і використанням коштів державних позабюджетних фондів.

У разі, коли в ході виконання бюджету рівень дефіциту бюджету перевищує встановлений, Верховна Рада на пропозицію Кабінету Міністрів ухвалює рішення про пропорційне скорочення затверджених видатків щомісячно за всіма статтями бюджету, крім захищених від скорочення.

Організовує виконання Державного бюджету Кабінет Міністрів через Міністерство фінансів, міністерства, відомства та інші органи виконавчої влади. Виконання Державного бюджету провадиться шляхом розписування доходів і видатків зі щоквартальним розподілом, складеним Міністерством фінансів відповідно до показників бюджету.

Фінансування витрат із резервного фонду Кабінету Міністрів здійснюється за постановою КМ України, виходячи з обґрунтованої необхідності та економічної ефективності.

5. Звіт про виконання Державного бюджету складає Міністерство фінансів, а стосовно нижчих бюджетів бюджетної системи — відповідні фінансові органи. Зведений звіт надсилається Верховній Раді. Узагальнені показники зведеного звіту підлягають опублікуванню.

Основними напрямками вдосконалення бюджетної політики в Україні найближчими роками є такі:

реформування податкової системи, посилення податкової дисципліни;

вдосконалення бюджетного процесу через підвищення наукової обґрунтованості прогнозів показників бюджету, запровадження системи середньо - та довгострокового бюджетного планування, скорочення переліку головних розпорядників коштів Державного бюджету, забезпечення прозорості бюджетного процесу, оптимізації обсягів державного боргу;

зміцнення системи управління державним боргом (утримання КМ України від надання урядових гарантій за кредити підприємств, збільшення частки середньо - та довгострокових запозичень);

зменшення обсягів бартерних операцій;

запровадження реалістичної політики державних витрат;

структурна перебудова економіки;

вдосконалення системи приватизації державного майна і т. д.

1.

<< | >>
Источник: С.Є. Гіль, О.А. Дудник, Л.В. Єфремова, М.В. Горобинська, Л.І. Приймак. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. Ч.3 / С. Є. Гіль, О. А. Дудник, Л. В. Єфремова, М. В. Горобинська, Л. І.Приймак. - Харків: Вид. ХНЕУ,2004. - 79 с. (Укр. мов.). 2004

Еще по теме Фінансово-бюджетне регулювання:

  1. ТЕМА 3. ФІНАНСОВО-БЮДЖЕТНЕ І ГРОШОВО-КРЕДИТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ
  2. 2. Принципи регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ в Україні
  3. ТЕМА2. РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ
  4. ТЕМА 2. РЕГУЛЮВАННЯ ТА САМОРЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ
  5. модуль З ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ
  6. РОЗДІЛ IV ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ
  7. ТЕМА 7. ФОРМИ НАЦІОНАЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ПОТОКІВ
  8. 14.5. Державне регулювання фінансового ринку в Україні
  9. Необхідність державного регулювання фінансового ринку
  10. Сутність, структура і функції фінансово - економічного механізму регулювання державного боргу
  11. 1. Мета і форми державного регулювання фінансового ринку
  12. 2. ІНСТРУМЕНТИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВИХ ПОТОКІВ
  13. 3. Уповноважені органи виконавчої влади у сфері регулювання фінансового ринку
  14. 4.3. Методи бюджетного регулювання доходів та видатків
  15. ДУДЧЕНКО ВІКТОРІЯ ЮРІЇВНА. ФІНАНСОВО - ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ, 2008
- Бюджетна система України - Бюджетная система РФ - ВЕД України - ВЭД РФ - Государственное регулирование экономики России - Державне регулювання економіки в Україні - Инвестиции - Инновации - Инфляция - Информатика для экономистов - История экономики - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Логистика - Макроэкономика - Математические методы в экономике - Международная экономика - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоги и налогообложение - Организация производства - Основы экономики - Отраслевая экономика - Политическая экономия - Региональная экономика России - Теория управления экономическими системами - Товароведение - Философия экономики - Ценообразование - Эконометрика - Экономика отрасли - Экономика предприятий - Экономика природопользования - Экономика регионов - Экономика труда - Экономическая география - Экономическая история - Экономическая статистика - Экономическая теория - Экономический анализ -