3. Досвід західноєвропейських країн стимулювання інновацій

У 90-ті роки уряди західноєвропейських країн посилили увагу до проблем інновацій, розглядаючи їх як важливий фактор конкурентоспроможності. У прийнятих спеціальних програмах розвитку нововведень передбачалися як прямі, так і непрямі інструменти стимулювання інноваційної діяльності фірм.

Перш за все це заохочення співробітництва університетів і компаній, між фірмова кооперація, поліпшення систем охорони інтелектуальної власності, удосконалення інформаційного обслуговування й антимонопольного регулювання, розвиток сфери освіти, підготовка професійних кадрів та формування управлінських консультативних служб шляхом збільшення мобільності робочої сили, створення науково-технічної інфраструктури. Виходячи із власних можливостей і завдань, які ставляться, кожна країна визначає свої шляхи.

Так, в останні роки країни Західної Європи відчувають нестачу власних кадрів у сфері інформаційної технології. У зв’язку з цим, наприклад, уряд Німеччини запропонував послабити жорстке імміграційне законодавство і дозволити видати “посвідчення на проживання” 20 тис. фахівців із країн, які не є членами ЄС, а також іноземцям – випускникам технічних вузів.

У Великобританії обговорюється питання про «керовану» міграцію, що дозволила б залучити фахівців у сфері науки, новітньої технології і підприємництва.

У Франції в 1999 році набрав чинності Закон про інновації, насамперед формування нового інноваційного бізнесу. Намічено підвищення мобільності наукового персоналу державних дослідницьких центрів і надання їм більшої свободи в організації власних компаній і консультуванні приватних промислових фірм, посилення зв’язків між університетами і промисловістю з метою розвитку малого інноваційного бізнесу. Уряд виділив 100 млн. французьких франків на конкурс проектів з організації нових високотехнологічних фірм.

У Великобританії Міністерство торгівлі та промисловості передбачило збільшити на 2002 рік витрати за статтею «підтримка інновацій і технологій» на 20%, при цьому першорядне значення надається розвитку науково-технічної інфраструктури у всіх галузях господарства. Витрати за даною статтею складають 57% бюджету Міністерства на НДДКР.

Основними напрямками непрямого сприяння розвитку інноваційної діяльності в країнах ЄС є:

захист інтелектуальної власності, підвищення ефективності патентної системи, зокрема авторських прав в інформаційних мережах і поширення патентної охорони в біотехнології;

нормативна база і спрощення адміністративних вимог;

розвиток освіти і професійного навчання, заходи щодо поширення мобільності наукових кадрів і використання інформаційних технологій;

орієнтація програм наукових досліджень на інновації.

Уряд Російської Федерації затвердив федеральну цільову програму «Інтеграція науки і вищої освіти Росії на 2002 - 2006 рр. обсягом фінансування 688 млн. російських рублів (RUR), з них кошти федерального бюджету – 188 млн.RUR, кошти бюджетів суб’єктів РФ – 250 млн.RUR, кошти позабюджетного джерела – 250 млн. RUR.

Основним стратегічним завданням України є реалізація політики економічного зростання, на перехідному етапі якого максимальна увага законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування має приділятись утвердженню в економіці найбільш сприятливого інноваційно-інвестиційного середовища.

Це потребує активної взаємодії держави з приватним сектором економіки з метою прискорення формування і утвердження національного капіталу.

Для вирішення завдань інноваційного розвитку важливо використати наступні переваги економіки України:

значний науково-технологічний потенціал, висококваліфіковані наукові та інженерно-технічні кадри, велику кількість об’єктів інтелектуальної (промислової) власності;

високий рівень системи вищої освіти;

потужний технологічний потенціал оборонних і суміжних з нею. цивільних галузей, особливо машинобудування і приладобудування;

природні ресурси, розвинуту мінерально-сировинну базу і транспортну інфраструктуру.

Інвестиційна політика держави повинна бути спрямована на розвиток наявного потенціалу перспективних високотехнологічних виробництв. Одним із головних завдань України є затвердження на світовому космічному і авіаційному ринках та інших ринках перспективних технологій.

На першому етапі впровадження інноваційної моделі першочергове завдання полягає у підвищенні рівня інформатизації суспільства, за яким сьогодні Україна значно поступається провідним країнам світу.

Вирішального значення набуває структурна перебудова економіки України.

Головним її змістом є прискорений розвиток національних галузей і виробництво, що в змозі забезпечити конкурентні переваги на світовому ринку і поступове прискорення темпів зростання в суміжних галузях економіки. Державна структурна політика має бути зосереджена на:

підвищені частки галузей і виробництв з високим ступенем промислово-технологічної переробки, значною питомою вагою доданої вартості і швидким оборотом капіталу;

стимулюванні інноваційного процесу з метою технологічного оновлення, зниження енерго- та матеріалоємності, підвищенні ефективності вітчизняного виробництва;

скорочені та оптимізації державного сектору економіки, підвищенні ефективності управління державним майном і корпоративними правами;

підвищенні інноваційної активності на мікрорівні, випереджаючий розвиток високотехнологічних виробництв, сприянні процесам інтеграції і створення великих ефективних і конкурентоспроможних компаній, всебічної підтримки малого і середнього бізнесу;

забезпечені прискореного розвитку та інтеграції у міжнародний інформаційний простір ринкової інфраструктури банківських і не банків- ських фінансово-кредитних установ, ринку інформаційної продукції та послуг.

Широке й ефективне впровадження нових технологій, комерційна реалізація результатів досліджень і розробок можливі лише за умов функціонування розгалуженої інноваційної інфраструктури, зокрема таких утворень, як технопарки і технополіси, інноваційні й технологічні центри, бізнес-інкубатори, центри колективного користування унікальним науковим устаткуванням та приладами.

Технологічний парк – це юридична особа або об’єднання на підставі договору про спільну діяльність юридичних осіб (учасників), головною метою яких є діяльність щодо виконання інвестиційних проектів, виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та конкурентоспроможної на світових ринках продукції.

Учасники технологічного парку – це об’єднання юридичних осіб – суб’єктів наукової, науково-технічної діяльності та підприємницької діяльності, що уклали в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, договори про спільну діяльність щодо виконання інвестиційних та інноваційних проектів.

Інноваційний проект технологічного парку – це комплект документів, який включає опис взаємопов’язаних заходів технологічного парку, його учасників, дочірніх і спільних підприємств, співвиконавців та виробників продукції щодо проведення наукових досліджень, технічного, технологічного, конструкторського проектування, випуску дослідних партій та виробництва інноваційної продукції, а також щодо фінансового, кадрового, маркетингового та комерційного забезпечення виробничого впровадження нових товарів та надання послуг.

Технополіси, технопарки, інноваційні центри, як правило, створюються, в першу, з метою забезпечення прориву в принципово нових галузях інноваційної діяльності в регіонах з розвинутим потенціалом академічної, галузевої та вузівської науки, а також АПК, де функціонують наукові центри НАНУ і Міністерства освіти і науки України.

З метою стимулювання створення і функціонування технопарків, технополісів, інноваційних центрів, бізнес-інкубаторів та інших інноваційних структур податкові, митні, валютні пільги, що надаються академічним технопаркам, необхідно поширювати на інші подібні структури.

Інноваційні та інвестиційні проекти, які виконуються у пріоритетних напрямах діяльності технопаркових структур, повинні першочергово отримувати кошти з кредитів, що надаються під державні гарантії іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями.

Для фінансової підтримки малих інноваційних підприємств, що проходять період становлення в бізнес-інкубаторах, важливо створити мережу венчурних (ризикових) фондів.

Метою державної політики в галузі створення сприятливого інноваційного і підприємницького клімату повинно бути заохочення самостійного фінансування НДДКР приватним сектором. Крім прямих капіталовкладень в науку і техніку, важливу роль повинні відігравати податкові кредити і пільгове оподаткування підприємства, що здійснюють державні чи власні програми досліджень.

Загальними напрямками державної політики з підтримки підприємництва в інноваційній сфері є:

забезпечення доступності фінансових інвестиційних засобів;

спрощення процедур реєстрації та ліцензування;

створення сприятливого податкового середовища;

інформаційне забезпечення підприємств.

<< | >>
Источник: С.Є. Гіль, О.А. Дудник, Л.В. Єфремова, М.В. Горобинська, Л.І. Приймак. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. Ч.3 / С. Є. Гіль, О. А. Дудник, Л. В. Єфремова, М. В. Горобинська, Л. І.Приймак. - Харків: Вид. ХНЕУ,2004. - 79 с. (Укр. мов.). 2004

Еще по теме 3. Досвід західноєвропейських країн стимулювання інновацій:

  1. 10.2. Аналіз світового досвіду залучення місцевого співтовариства до локальних інновацій
  2. Тема 5. Досвід державного регулювання економіки в зарубіжних країнах
  3. 3. Держава і ринок: досвід взаємодії в розвинутих країнах
  4. 2.4.2. Становлення державного управління як академічної дисципліни: досвід країн Центральної та Східної Європи
  5. Тема 6. Досвід закордонних країн з управління державним боргом
  6. Глава XII. ІЗ ДОСВІДУ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
  7. Економічне стимулювання
  8. Розділ 6 Стимулювання та захист іноземних інвестицій
  9. Зарубіжний досвід регулювання державного боргу
  10. АНАЛІЗ СВІТОВОГО ДОСВІДУ ОРГАНІЗАЦІЇ МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ
  11. 6.1. Історичний досвід застосування соціальної мобілізації
  12. 5.7. Закордонний досвід державного фінансового контролю
  13. 5.2. СУЧАСНІ ПОДАТКОВІ СИСТЕ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
  14. Аналіз Європейського досвіду.
  15. 11.3. Світовий досвід реалізації інтересів громади через створення обслуговуючих кооперативів
- Бюджетна система України - Бюджетная система РФ - ВЕД України - ВЭД РФ - Государственное регулирование экономики России - Державне регулювання економіки в Україні - Инвестиции - Инфляция - Информатика для экономистов - История экономики - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Макроэкономика - Математические методы в экономике - Международная экономика - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоги и налогообложение - Основы экономики - Отраслевая экономика - Политическая экономия - Региональная экономика России - Товароведение - Философия экономики - Ценообразование - Эконометрика - Экономика отрасли - Экономика предприятий - Экономика природопользования - Экономика регионов - Экономика труда - Экономическая география - Экономическая история - Экономическая статистика - Экономическая теория - Экономический анализ -