2. Державне управління процесами приватизації

Одним з елементів економічної політики і однією з найважливіших функцій держави у період переходу до ринку є зміна економічної структури – створення структури змішаної економіки.

Структура змішаної економіки формується через роздержавлення та приватизацію.

Поняття «роздержавлення» і «приватизація» не ідентичні. Роздержавлення – глибший процес, його метою є прискорене створення потрібних для повноцінної ринкової економіки різноманітних суб’єктів підприємницької діяльності, ліквідація майнової монополії держави у підприємницьких відносинах. Воно передбачає роздержавлення економіки (ліквідацію диктату плану, централізований розподіл ресурсів тощо), комерціалізацію діяльності державних підприємств (запровадження принципу самостійного господарювання); демонополізацію виробництва і розвиток конкуренції; приватизацію державної власності, тобто її перехід у приватні форми (власне приватну, індивідуальну, кооперативну, колективну, акціонерну, змішану та ін.).

Зміну форми державної власності провадять через комерціалізацію, корпоратизацію (акціонування) тощо. Це супроводжується зняттям підприємств з державного фінансування і переведенням на приватне кредитування, що розвантажить бюджет.

Приватизацію у країнах з ринковою економікою здійснювали з метою розвитку підприємства. Вона відбувалася за умов сталих ринкових відносин, була орієнтована на вільні грошові кошти громадян, мала локальний характер; відмінними були лише форми, способи і темпи приватизації.

Найповільнішою приватизація була у Великобританії. Головною її формою тут став продаж державних підприємств, який відбувався переважно двома методами: публічним (відкритим) з обов’язковим перетворенням підприємств у відкриті акціонерні товариства і приватним (закритим) без зміни його юридичної форми. У випадку публічного продажу для працівників приватизованого підприємства були передбачені деякі пільги. Продаж підприємств супроводжувався збереженням або створенням нових механізмів регулювання. Уряд резервував так звану «золоту акцію», що давала змогу контролювати нові компанії. Процес приватизації у Великобританії відбувався не лише на національному, а й на регіональному рівнях, тому важливими об’єктами приватизації було житло та муніципальні підприємства.

У Японії приватизацію, розпочату в 1985 р., провадили шляхом перетворення: державних корпорацій у санкціоновані юридичні особи з приватним володінням (санкціоновані компанії); державних компаній - в акціонерні з подальшим продажем частини акцій приватним власникам (спеціальні компанії); державних або приватно-державних корпорацій у приватні (повна приватизація).

Процес приватизації у США відбувався у вигляді передачі приватної власності (повністю або частково) трудовим колективам.

Програма з формування власності працівників ESOP, прийнята Конгресом США в 1974 р., довела свою високу ефективність. Керівники компанії, які мали працівників-власників, що брали участь в управлінні компанії, досягли високих результатів виробництва, високої якості продукції та оцінок споживачів. Закладену у програмах ESOP концепцію застосовують нині більше ніж у 50 країнах світу. У багатьох випадках вона стала складовим елементом денаціоналізації.

У Франції розпочату у 80-х роках приватизацію розгорнули як пріоритетний напрямок економічної політики держави. У її процесі головну роль відводили не приватним, а юридичним особам, що дало змогу організувати шляхом переговорів групу стабільних акціонерів – «міцне ядро». Акціонери «міцного ядра», які володіють 15 - 30% капіталу, забезпечують стабільність управління, тобто реальний контроль за діяльністю підприємства. Інша частина капіталу розділена між індивідуальними акціонерами.

Тому основою економічної структури приватизації у Франції є самоконтроль, перехресна участь і розподіл капіталу.

Отже, приватизація у країнах з ринковою економікою набула таких форм: продаж державних підприємств приватним юридичним і фізичним особам, рекапіталізація державних підприємств за участю приватних інвесторів, продаж частини акцій підприємств, які є власністю держави або які вона контролює; продаж акцій приватних компаній їхнім працівникам.

У нових індустріальних країнах, наприклад у Південній Кореї, можна визначити п’ять головних напрямів приватизації:

1) уряд, створивши підприємство, надає змогу приватному сектору керувати ним;

2) підприємство або його частину продають одній або кільком юридичним особам (наприклад, через аукціон);

3) акції державного підприємства частково продають приватним особам; 4) державне підприємство ліквідують, у результаті приватні фірми отримують доступ до галузі;

5) проводять опосередковану приватизацію через пільги у кредитуванні й оподаткуванні приватним особам.

Приватизація у країнах Східної Європи, досвід якої для України має найвагоміше значення, відбувалась у двох напрямах: по-перше, через передачу державної власності у приватні руки і, по-друге, через розвиток і виникнення приватного сектору на власній базі. Особливість такої приватизації полягає в тому, що вона відбувається не в ринковому середовищі, а за умов державного монополізму, який поступово демонтують. Характерним для країн Східної Європи є те, що для приватизації у них були створені спеціальні органи впливу на цей процес: у Польщі – Міністерство з перетворення форм власності, у Румунії – Національне агентство з приватизації, у Чехословаччині (нині Чехії та Словаччині) – Федеральне міністерство у справах національного майна і приватизації, в Угорщині – Державне майнове агентство, в Болгарії – Агентство з приватизації, у східних землях ФРН – Опікунське управління державною власністю.

Процеси приватизації в Україні контролює держава. Головним виконавчим органом, під керівництвом якого розробляють і виконують програми приватизації, є Фонд державного майна (ФДМ) України.

У 1994 р.

було прийняте рішення про створення єдиної системи органів приватизації. Зокрема, регіональні відділення Фонду в областях і органи приватизації областей були об’єднані й перетворені у регіональні відділення Фонду. На рівні районів і міських підрозділів органів приватизації були створені представництва Фонду в районах і містах. Це дало змогу вести єдину державну політику приватизації на всій території України. Одночасно з формуванням структури ФДМ України, його регіональних відділень та представництв з’ясовувалися функції і завдання органів державного управління процесами приватизації.

У сучасних умовах ФМД України є головним органом, який формує і провадить політику держави у сфері приватизації, є орендодавцем й продавцем державного майна. ФДМ України підпорядкований Кабінету Міністрів України і підзвітний Верховній Раді України.

Відповідно до головних завдань сформована структура ФМД України і система управління процесами приватизації в Україні в цілому.

Загальна структурна схема організації ФМД показана на рис. 2. Така громіздка структура центрального апарату зумовлена, по-перше, великою кількістю функцій і завдань, які покладені урядом на цей орган, по-друге, неузгодженістю з іншими урядовими структурами, по-третє, швидкими темпами реорганізації економіки України тощо.

У процесі приватизації застосовують такі способи:

викуп об’єктів малої приватизації товариствами покупців, створених їх працівниками;

викуп державного майна підприємства за альтернативним планом приватизації;

викуп державного майна, зданого в оренду;

викуп державного майна, зданого в оренду з викупом;

продаж на аукціоні, продаж за некомерційним конкурсом;

продаж акцій відкритих акціонерних товариств;

продаж з відстрочкою платежу.

Викуп об’єктів малої приватизації – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає товариство покупців, створене його працівниками. Приватизація об’єктів малої приватизації, до яких належать невеликі підприємства переробної і місцевої легкої і харчової промисловості, промисловості будівельних матеріалів, будівництва, торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування населення, окремих видів транспорту, може відбуватися також шляхом продажу на аукціоні і за конкурсом.

Продаж на аукціоні – спосіб приватизації, коли власником об’єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну.

Продаж за некомерційним конкурсом – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає покупець, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об’єкта або за однакових умов – найвищу ціну.

Продаж за комерційним конкурсом – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає покупець, який за фінансових початкових умов запропонував найвищу ціну.

Продаж за конкурсом з відстроченням платежу – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає покупець, який на конкурсних засадах отримав право оплати за придбаний об’єкт з відстроченням платежу на три роки за умови попереднього внесення 30% від його вартості.

Викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним планом приватизації – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта

(або його частини) стає товариство покупців, створене його працівниками, згідно з розробленим товариством покупців планом, що є альтернативним до плану, запропонованого комісією з приватизації.

Рис.2. Структура центрального апарату Фонду державного майна

Викуп державного майна, зданого в оренду з викупом, – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає орендар відповідно до договору оренди.

Продаж акцій відкритих акціонерних товариств – спосіб приватизації, за яким власниками акцій перетворених у відкриті акціонерні товариства державних підприємств на конкурсних засадах стають покупці, які запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій після реалізації акцій на пільгових умовах.

Акціонування як процес перетворення державних підприємств в акціонерні компанії з розміщенням акцій в інвестиційних банках провадять шляхом випуску в обіг цінних паперів. Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння часткою капіталу, визначають взаємовідносини між організацією, яка їх випустила, та їхнім власником і передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових або інших прав на ці документи іншим особам. Головними видами цінних паперів є облігації та акції. Облігації – це цінні папери, які підтверджують внесення їхнім власником грошових коштів і зобов’язання емітента (акціонерного товариства) покрити їх номінальну вартість у передбачений термін з оплатою фіксованого відсотка, якщо інше не передбачено умовами. Акції – це цінні папери без фіксованого терміну обігу, які свідчать про внесення певного паю до статутного фонду, визначають можливість управління ними, дають право на отримання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також участь у розділі майна у разі ліквідації акціонерного товариства. Акції, які випускають в обіг, бувають різного виду і різної категорії (привілейовані, прості, іменні, закриті, акумулюючі та інші).

Особливим видом державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду, є приватизаційні папери. Вони можуть бути лише іменними.

Для оплати придбаних об’єктів приватизації поряд з грошовими коштами на спеціальних приватизаційних рахунках громадян України застосовують приватизаційні майнові сертифікати. До випуску приватизаційних майнових сертифікатів зазначені платежі ведуть з приватизаційних депозитних рахунків громадян. Ці рахунки відкривають на суму номінальної вартості приватизаційного майнового сертифіката.

<< | >>
Источник: С.Є. Гіль, О.А. Дудник, Л.В. Єфремова, М.В. Горобинська, Л.І. Приймак. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. Ч.3 / С. Є. Гіль, О. А. Дудник, Л. В. Єфремова, М. В. Горобинська, Л. І.Приймак. - Харків: Вид. ХНЕУ,2004. - 79 с. (Укр. мов.). 2004

Еще по теме 2. Державне управління процесами приватизації:

  1. 9.Державна власність. Основні проблеми роздержавлення та приватизації
  2. 4. Поняття та сутність державного управління. Особливості державного управління
  3. 1. Поняття методу державного управління. Класифікація методів управління
  4. § 3. Державно-управлінські відносини та їх правове регулювання як складові предмету теорії державного управління.
  5. Управління бюджетним процесом на підприємствах
  6. Тема 2. Управління бюджетним процесом і бюджетні процедури.
  7. Процес управління грошовими потоками підприємства
  8. 1. Державне підприємництво й управління державною власністю
  9. Процес управління грошовими потоками підприємства
  10. Лекція 6. НАЙДАВНІШІ ДЕРЖАВНО-ПОЛІТИЧНІ УТВОРЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
  11. 2. Державне казначейство України – повноважний учасник бюджетного процесу
  12. Лекція 10. ПРОБЛЕМА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ РЕВОЛЮЦІЙНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ 1917-1920 рр. ПРАКТИКА ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР
- Бюджетна система України - Бюджетная система РФ - ВЕД України - ВЭД РФ - Государственное регулирование экономики России - Державне регулювання економіки в Україні - Инвестиции - Инновации - Инфляция - Информатика для экономистов - История экономики - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Логистика - Макроэкономика - Математические методы в экономике - Международная экономика - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоги и налогообложение - Организация производства - Основы экономики - Отраслевая экономика - Политическая экономия - Региональная экономика России - Теория управления экономическими системами - Товароведение - Философия экономики - Ценообразование - Эконометрика - Экономика отрасли - Экономика предприятий - Экономика природопользования - Экономика регионов - Экономика труда - Экономическая география - Экономическая история - Экономическая статистика - Экономическая теория - Экономический анализ -