СТАВЛЕННЯ ПЛАТОНА І КАНТА ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ФІЛОСОФІЇ

а) ПЛАТОН ПРО ФІЛОСОФІЮ

Перед тим, як перейти до власної концепції філософії у другій систематичній частині, автор на двох конкретних прикладах платонівської і кантівської філософії не намагається, — як можна б собі уявляти, — на основі двох філософічних систем, які репрезентували б визначені і попередньо розглянені типи філософії, визначити точніше окреслені концепції філософії, але — навпаки — бажає доказати, що, не зважаючи на окреслений характер платонівської й кантівської філософії, віднаходимо в них виразніше або менш виразно, принаймні в натяках, усі чи більшість усіх цих різних концепцій філософії, про які попередньо була мова.

У перших рядках розділу про Платона читаємо: « Перша повна і найбільш впливова філософія, платонізм, охоплює теорію вартостей, вона хоче теж дати загальний погляд на світ і життя, але й водночас вимагає, щоб її вважати найпевнішою наукою. Вона так само виконує всі ті різнорідні функції в релятивістичних теоріях».

«У першому періоді творчости Платона... предметом його діялогів є дослід вартостей » (стор. 139 пр.). « Що платонізм залишився найбільш впливовим світоглядом, це вже історичний факт ». « Етично-релігійні, естетичні мотиви втискаються безпосередньо в систему і дають її у найважніших справах особливий аромат » (стор. 140 пр.). « Третє розуміння філософії, де вона мала б означати загал наук, може посилатися на ясні слова Платона » (стор. 141 пр.).

« Залишились ще релятивістичні дефініції. Вони — це можна заздалегідь знати, — мусять відповідати тій філософії, бо саме для цього вони зреклися визначень з якогось систематичного погляду. Навіть найбільш однобічна думка про свідомі фікції (Файгінґер, стор. 142 пр.) і вона знаходить деякі натяки у Платона ». « Здається, що наші владарі муситимуть вживати різних подоб та оман задля користи підвладних » (стор. 142 пр.). В за- ' гальній оцінці платонізму автором це багатство й різноманітність різнорідних підходів Платона до філософічної проблематики •зазначується дуже виразно : Ця (платонівська система) «величавий будинок, де віднаходимо наукові, мистецькі і релігійні мотиви. Бо працювали над ним у найтіснішім єднанні розумове мислення, мистецька уява, почуття і релігійна туга » (гл. стор.

141 пр.).

Цим відслоненням багатющости складових мотивів філософії Платона, автор ніяк не хоче позбавити її, що так скажемо, ядрової одности і не зважаючи на наявність різнорідних мотивів і нюансів тієї філософічної рефлексії підкреслює, що ця філософія хоче бути наукою, безоглядно певним пізнанням і в його (Платона) переконанні справді нею є і залишається. у

За Платоном « його філософія є наукою в повному розумінні слова. Вона займається тим, що справді існує, тим, що « незмінне, пічне » — пише М. Шлемкевич (стр. 142 пр.). « Аж діялектика приводить туди, де для того, що туди дійшов, — є спочинок з дороги і кінець мандрівки » (стор. 143 пр.). Філософія здійснює також вимоги універсальности в подвійному розумінні цього слова. « Філософ розглядається за мудрістю і то саме не за однією, чи другою ні, але за всякою » (стор. 147 пр.) й таким чином узагальнює своє пізнавання, не забуваючи проте надати його досягненням характеру суцільности.

Всебічна концепція філософії Платона доповнюється у Шлемкевича ще психологічного характеру вказанням на «та- ума », здивування, як психологічне джерело, і початок філософії. « Бо саме це є стан приятеля мудрости : здивування » (стор.

146 пр.). Цей початковий вихідний стан, розгортається у по мистецьки змальованим М. Шлемкевичем платонівським « еросі», змаганні до пізнавчого охоплення і особистого засвоєння, ідей, що по своїй суті є і вартостями. До остаточних філософічних устійнень і визначень доводить остання фаза філософічного пізнання, — діялектика (гл. пояси. 149) «мова і протимова », розглядання суперечностей дійсности в аргументації (« pro » і « contra». « Після творчого божевілля (еросу) наступає систематичний розвиток і поділ понять. Філософічний гін — це порив до правди, а засіб, щоб його добути і мати, є діялектична метода. Все інше провадить тільки до порога філософії. Наукова метода в’яжеться внутрішньо з Еросом в «маєвтиці », у « положничій» методі Сократа, тобто в його « діялогічному розгортанні » змісту поняття

(стор. 142 пр.), що він його, так би мовити, « добуває » з нутра конкретних зображень, досвідів і переживань розмовця, — до деякої міри аналогічно до того, як це діється при породах, з новонародженою дитиною.

б) КАНТ ПРО ФІЛОСОФІЮ

Потвердженням тези автора, доказаної на деяких клясичних прикладах, як, напр., філософії Платона, що філософічні системи, не зважаючи на їхню безспірну приналежність до однієї із розрізнених автором груп (абсолютистичних поглядів на сутність філософії, або релятивістичних та їхніх підгруп, що в них визнається філософію, як окрему науку, або як науковий світогляд, або як загал наук) — можуть, а то й мусять одночасно включати у свою структуру ознаки інших груп, — в однаковій мірі являється переведена автором аналізе системи Канта. Завваживши у вступі, що філософія Канта, як загалом філософія великих систем європейського суходолу (отже в протиставленні до англійської філософії), — залишається під диктатом ідеалу науновости (стор. 150 пр.), М. Шлемкевич відразу стверджує характеристичну роздвоєність кантівської думки, що виникає з прийняття Кантом двох типів філософічної рефлексії 116), « шкільного » і « світового » поняття філософії (гл. пояси. 93). До першого типу філософії, як розумової науки з понять (стор. 152 пр.) до визначення, що відділяє філософію й від емпіричних наук, які виводять пізнання з досвіду і від математики, яка побудовується за Кантом на конструкції понять (гл. стор. 152 пр.) — належать міркування « Критики чистого розуму» Канта. Прикладами такого філософічного пізнання є пізнання з апріорних, бо (в нашій пізнавчій здібності заздалегідь заснованих) категорій, що їх перечисления находимо із гострою критикою стилю Канта (стор. 150 пр.). Зразком цього стилю вважає автор саме текст Канта про категорії від слів « все, що оце є » (річ у просторі або часі)... (стор. 153 пр.) до слів « поза тим у всій метафізиці цих предметів ми мусіли б цілком втриматися від усіх емпіричних принципів, які поза поняттям могли б докласти ще будь-який досвід, щоби з нього брати якісь судження про ті предмети » (стор. 153 пр.). В цьому складному і справді тяжкому для зрозуміння уривкові міркувань Канта йдеться саме про аналізу розумового пізнання з понять, що полягає — за Кантом — на застосуванні до предмета пізнання, а саме в цьому випадку «речі в просторі або часі» різних окреслень, які постають з дванадцятьох категорій, найзагальніших і одночасно найпрості-

116) Теоретичного і практичного унапрямлення філософії.

ших форм дійсности та нашого висловлення про неї (Aussage- formen), — «форм понять» (« Begriffsformen »). Вони «апріорно» заздалегідь (перед усяким досвідом) засновані в нашій пізнавальній здібності. Це застосування відповідної категорії до нічим ще перед тим невизначеної речі в просторі, поза нами, або до психічного змісту в часі, в нашому нутрі в нас, відбувається, наслідком як каже Кант «Affizierung» (від латинського слова « afficere » — збудити, заторкнути), отже збудження нашого нутра, нашої пізнавальної структури, у ближче невизначений спосіб, непізнавальним чинником « речі самої в собі», отже « чогось » непізнаного і непізпавального. Це непізнавальне, не зважаючи на його непізнавальність, в різних обставинах здогадної інтерпретації тієї « речі в собі », — Кант уявляє собі по різному, про що в М. Шлемкевича теж мова. « Система всього філософічного пізнання » (отже саме такого пізнання із понять), виниклого із категорій (при знехтуванні усіх емпіричних принципів, які поза поняттями могли б докласти ще будь-який досвід, (гл. стор. 153 пр.), — це є філософія — філософія в шкільному розумінні. Вона сперта на критичній методі 117) та з’ясована головне у творі Канта «Критика чистого розуму». Але ця концепція філософії не є в Канта єдиною. Є ще й інша — у « світовому понятті філософії », (« Weltbegriff der Philosophie ») що « являється перед очима мислителя », і яка зумовляє у Канта « незгідність із самим собою ». (гл. 93 пояси.).

Це « світове » поняття філософії, це — за Кантом — « Соп- ceptus cosmicus philosophicus », що у ньому філософія є знанням про відношення всього пізнання до « головних цілей людського розуму » (гл. стор. 154 пр.) А. Шлемкевич додає : « Головні цілі мають своє завершення, свій вершок в остаточній меті, в усьому призначенні людини ».

Філософ не (тільки) розумовий мистець, але законодавець людського розуму (стор. 154 пр.) — зауважує Кант. Метафізична потреба законодавця людського розуму, « це жага, що не дасться погасити ». За Кантом — розум нахилом своєї природи змагає до того, щоби вийти поза свій вжиток в досвіді, зважитись, у чистому, тобто неспертому на досвіді апріорному — за термінологією Канта — застосуванні, при допомозі самих тільки ідей дійти до крайніх меж світопізнання і знайти заспокоєння, щойно я здійсненні свого кола (завдань) у спертому на собі, систематичному цілому (стор. 156 пр.). Правда, перша відміна філософії,

критична філософія (за «шкільним поняттям філософії»)

117) Критична метода Канта полягає на критичному розгляді здібні іетей пізнавання, заки приступити до філософічного пізнавання.

допускає у ділянці метафізики ідеї доведені до крайніх меж світопізнання, тільки як гіпотези, яким знову ж в правді можна протиставити заперечливі твердження, але теж тільки у формі гіпотез (стор. 157 пр.). Тому відповідь на « найважливіші частини нашої жаги знання » — можна знайти в конечній, щоправда, але лише вірі. Критика «мусіла таким чином усунути знання, щоб створити місце для віри ». (Кант стор. 159 пр.). І саме це висловлення Канта промощує шлях для належного вияснення сут- ности філософії, за яке бореться М. Шлемкевич, та належного розуміння її стосунку до релігії і її місця між « системами культури ». Теза нашого автора про допустимість а то й потребу і конечність в кожній філософічній системі побіч наукових елементів, теж і інших, світоглядових, релігійних, практично-етичних, естетичних (які в Канта проявляються завершеною, все- охоплюючою архітектонікою його філософічних конструкцій), потверджується отже теж на вченні другого великого, побіч Платона, представника «клясичних визначень філософії» — Канта. Висновок, що його робить М. Шлемкевич, і що відноситься не тільки до Канта, але й до цілого попередньо змальованого її історичного розвитку видається повністю виправданий.

« Отже з того виходить, що філософічна система не може складатися з одних тільки загальноважливих і конечних наукових правд, але охоплює ще й різні складники віри, які в багатьох місцях стикаются з теоретичними частинами й в’яжуться з ними посередніми ланками ».

Це є те нове в кантівському понятті філософії, хоч воно і не найшло собі вислову в його дефініції. « Ми вже нераз підкреслювали », пише М. Шлемкевич, « що всі видатні системи — це такі будівлі з різнорідних частин. Зразу дивляться на них без- критично, всі вони вважаються науковими, потім критика намагається прогнати ненаукові елементи з філософічної системи; Кант затримує їх, розуміючи їхню велику вагу для життя, для загального погляду, що його вимагають від філософії» (стор. 158 пр.).

* *

*

Таким загальним висновком завершується історично-критична частина праці М. Шлемкевича, що подавала проблематику сутности філософії, увиразнення і удоступнення якої були завданням нашого «Введення». Тим самим: певною мірою можна б вважати завдання нашої вступної та одночасно доповнювальної праці, яка мала б в деякій мірі заступити поширені в інших народів « Введення у філософію » за здійснене. Та проте поширення нашого « Введення » на систематичну частину праці М. Шлемкевича, одначе не видається зайвим, не тільки тому, щоби облегшуючи виясненнями деякі труднощі тексту, збільшити число тих неспеціялізованих у філософії читачів, що хотіли б віддати честь Покійному, — засвоєнням його думок, — вено буде потрібне ще й з дидактичних оглядів. У першій, критично-історичній частині, вивчаючи сутність філософії, можна було дізнатись дечого про низку філософічних напрямків й філософічних систем. Засвоївши собі не легку до зрозуміння другу частину, що критично, у значній мірі ориґінально, із застосуванням своєрідної « теорії позначування » дозволяє проникнути в різні ділянки і розгалуження філософії як : гносеологію із епістемологією, онтологію з метафізикою, аксіологію із естетикою і філософією релігії, як теж в розгалуження філософії, напр., філософію історії, чи філософію природи і т. д., таким чином можна буде, якщо не « навчитись » філософії (що як ми вже довідались від Канта — неможливо), то хоч в деякій мірі, — навчитись філософування, — філософічного ставлення до проблематики життя і світу.

Характер самої інтерпретації другої частини змінений стосовно до теми настільки, що зваживши на дуже широкий діапазон шлемкевичівських думок, їх багатство та переплітання їх мотивів, немов у музичних варіаціях, у першій мірі звернено увагу на відтворення самого ходу головних думок праці, уникаючи багатьох подробиць. Йшлося, отже про нитку Аріядни в лябіринті складної архітектури думки, а не про ті чи інші її часткові аспекти.

<< | >>
Источник: Микола Шлемкевич. СУТНІСТЬ ФІЛОСОФІЇ. Олександер Кульчицький. ВВЕДЕННЯ В ПРОБЛЕМАТИКУ СУТНОСТИ ФІЛОСОФІЇ. Праці Історично-Філософічної Секції. Париж - Нью-Йорк - Мюнхен 1981. 1981

Еще по теме СТАВЛЕННЯ ПЛАТОНА І КАНТА ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ФІЛОСОФІЇ:

  1. Микола Шлемкевич. СУТНІСТЬ ФІЛОСОФІЇ. Олександер Кульчицький. ВВЕДЕННЯ В ПРОБЛЕМАТИКУ СУТНОСТИ ФІЛОСОФІЇ. Праці Історично-Філософічної Секції. Париж - Нью-Йорк - Мюнхен 1981, 1981
  2. Рационализм Р. Декарта, Г. Лейбница и И. Канта
  3. "Государство" Платона: принцип оптимального брака.
  4. «Государство» и «Законы» Платона
  5. ГЛАВА I Взгляд на текущую реальность торговли Начало - самая важная часть работы. Платон
  6. 8.4. Визначення точки беззбитковості
  7. 6.1. Визначення терміну «бюджет»
  8. 3. Визначення найбільш конкурентоспроможного товару
  9. 11.3. Визначення та аналіз складових прибутку
  10. 2.1. Визначення специфіки «місцевого» у соціальному розвитку
  11. ВИЗНАЧЕННЯ ДЕЯКИХ ТЕРМІНІВ
  12. Визначення вартості грошей у часі
  13. Визначення вартості капіталу
  14. Методи визначення вартості грошової одинииі
  15. 2. Визначення попиту й можливості ринку