ПРОБЛЕМАТИКА ІСТОРИЧНО-КРИТИЧНОЇ ЧАСТИНИ ПРАЩ ПРО ФІЛОСОФІЮ ЯК НАУКОВИЙ СВІТОГЛЯД

а) СВІТОГЛЯД І СВІТОЗОБРАЖЕННЯ

Проблематика визначення філософії як наукового світогляду, далеко не така складна, як проблематика філософії як науки, бо вона зводиться в основному до релятивно простішої проблеми, як «творчою синтезою» досягнень поодиноких наук створити науковий світогляд, що в об’єднанні наших окремих пізннаь вдоволяв би вимоги розуму і потреби серця (стор.

118 пр.). Якщо результатом «творчої синтези » наук мав би бути світогляд в розумінні Вундта, то попереднє доповнювальне розглянення самого поняття світогляду і його родів, (чого М. Шлемкевич не дає), повинно б сутньо причинитися до чіткости міркувань автора про справу. Йдеться нам при цьому не тільки про розгляд поняття « філософічного » і « наукового » світогляду, але і про інформацію про усі роди світоглядів, яких більше, бо тільки « творча синтеза », сперта на елементах усіх родів світогляду, могла б, якщо це можливо, одночасно задовольнити « вимоги розуму і потреби серця ».

Для чіткішого визначення поняття світогляду («Weltanschauung ») добре наперед усвідомити собі поняття світозобра- ження («Weltbild»). Ми в дійсності знаємо наглядно тільки дрібну частину світа, але не зважаючи на те можемо собі творити і дійсно творимо світозображення, як загал-сукупність сприйнятих нашим світосприйманням предметових змістів, як суму нашого « зображеневого » (наглядного) знання про світ 42), при чому —- за Ясперсом — це світозображення може мати характер змислово-простірний, душевно-« культурологічний », заснований

42) Schischkoff, op. cit., стор. 640.

на зображеннях з ділянки культури, — або метафізичний, в залежності від того, які предметові змісти в ньому переважають. Світогляд, не зважаючи на звучання цього терміну, навпаки не має наглядного характеру «предметових змістів» світозо- браження. Світогляд є завжди «родом вияснення» («Ausle- gung »), інтерпретації феномену світу43). «Він означає цілісне охоплення структури, мети, сенсу, вартости, значення цілости, що у ній усе перебуває, і що у її нутрі проходять усі людські пізнання і дії. При цьому треба підкреслити, що від первісного тлумачення і пояснення цілости світу залежить більшість наших поодиноких роздрібних суджень і постанов, що, очевидно, вказує на надзвичайну практичну вагомість світогляду у нашому житті. Світогляд скриває у собі філософію, бо як філософія він скерований на ціле, універсальне, остаточне та охоплює не тільки знання про космос, але також і вартості та переживання ієрархій вартостей, як теж « формацій життя » 44) (« Lebensfor- men ») способів ведення життя.

Ясно, що філософічний світогляд як інтерпретація, вияснення світозображення, не може обмежуватися до назверхнього, « явищного », тобто феноменального аспекту світу, та мусить в меншій чи більшій мірі вникати у позаявищні його шари і тим самим у метафізичну його глибінь (гл. схему Гессена, стор. 183). Тому роля метафізики у творенні філософічних світоглядів му- сіла стати лейтмотивом міркувань М. Шлемкевича у цій частині праці.

Вирішити питання можливосте « погодити вимоги розуму і потреби серця » вимагає не тільки відклику до метафізики, але й поширення нашого розгляду філософічного світогляду на інші його форми і роди, що деякі з них більш придатні заспокоїти потреби нашого серця.

Проблемою світоглядів в її загальності займались особливо два сучасні філософи — Вільгельм Дільтай 45), на якого М. Шлемкевич дуже часто покликається, та сучасний екзистенція- ліст Карл Ясперс 46).

43) Max Muller, Kleines philosophisches Worterbuch, Freiburg, 1958, стор. 191.

44) H. Meyer, Geschichte der adendlandischen Weltanschauung, Schisch- koff, op. cit., стор. 640.

45) W. Dilthey, нім. філософ, 1833-1911, намагався обґрунтувати методологію гуманістичних наук « критикою історичного розуму » та « підходом розуміння » (verstehen) — в протиставленні до природничого підходу « ег- klaren», «пояснення», розгляду причин (erklaren). Гл. пояси, число 109.

46) R. Jaspers, Psychologie der Weltanschaungen, 1925.

б) ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ ВІЛЬГЕЛЬМА ДІЛЬТАЯ ЯК ВИХІДНА БАЗА «ТЕОРІЇ СВІТОГЛЯДІВ» І РІЧИЩЕ ПОГЛЯДІВ М. ШЛЕМКЕВИЧА НА ФІЛОСОФІЮ

Поглядам Вільгельма Дільтая належиться у розгляді праці М. Шлемкевича особлива увага, як це підкреслює сам М. Шлем- кевич : Коли в Куно Фішера позитивне відношення до філософії сповняло почуттям визволення, то ще глибше проймає ним лектура розвідок Вільгельма Дільтая про поняття філософії (стор. 125 пр.). На іншому місці метафорично : «Неначе тужно очікуваний спокій після базарного крику, де кожний хвалював свій крам як єдиноспасенний, так вражають міркування Дільтая » (стор. 130 пр.). Належному використанню поглядів Дільтая однак стає на перешкоді, як завважує М. Шлемкевич, та обставина, що «уся праця Дільтая дуже поплутана і непрозора » (стор. 132 пр.). Що це критичне завваження звеличника Дільтая має своє виправдання, доказом того є погляд може найкращого сучасного інтерпретатора філософічної думки Дільтая — Отто Фрідріха Вольнова, що в його монографії про Дільтая 47) читаємо : « що сьогодні існують труднощі (у часі, коли писав свою працю М. Шлемкевич вони були далеко більші) для легкого розуміння Дільтая, які зроджує своєрідність («Eigen- artigkeit ») його представлення думок..., його мистецтво аналізувати, яке слідкує за усіми завузленнями проблем », спричинює « заплутане зазублення поставлених питань » 48). Це « заплутане зазублення », на яке звертає увагу М. Шлемкевич, та на яке, мабуть наторкнуться читачі його праці, як на «Silva Rerum» (« гущавину предметів »), куди б краще розплутувати, якщо б в доповненні у «Введенні» передати (хоч дуже коротким викладом) основні напрямні « філософії життя » Дільтая. Можна сподіватись, що наслідком такого доповнення стануть виразнішими «заплутані» аспекти генези, структури і сутности світоглядів, як теж і проблематика сутности самої філософії.

Філософія життя будується — за Дільтаєм — не тільки на клясичній філософічній рефлексії та її історії, але й на думках таких постатей, як Монтень, Емерсон, Ніцше, Толстой, що їх трудно зарахувати вповні до філософів, — як теж « на посередніх звенах між філософією і релігійним письменством», та

47) Otto Friedrich Bolnow. W. Dilthey, Einfiihrung in seine Philosophie, Leipzig-Berlin 1903. Він вважає, що «у філософічній творчості Дільтая » находяться підвалини для « одноцілої перебудови, сьогодні в різні філософічні напрямки розщіпленої філософічної думки».

48) Op. cit., Vorwort, стор. IV.

ставить собі за мету « викласти (auslegen) повноту життя із життя самого », чи інакше, — стати « герменевтикою життя » 49).

« Життя розглядається як текст, що його запропонували філософам і що його вони повинні викласти»; при чому фактично, якщо не теоретично, цей з’ясовуваний текст життя « обмежується лише до людського світу » 50). « Вже засяг органічного не е охоплений Дільтаївським поняттям життя 51), тим паче мертва природа». Дільтай думає, що «в природі є щось чужого » 52). Це « людське життя » у тотальності своїх сил стає творчим джерелом, що з нього вийшов духовий світ у своїй цілості 53), при чому тим не менше життя залишилось у своїй незглибленності (« Unergrundlichkeit »), загадковості (« Ratselhaftigkeit ») та своїй невичерпній багатобічності (« Mehrseitigkeit») — сфінксом із тваринним тілом і людською головою, осідком духовости, нездібної однак збагнути оцю первісну незглибленність життя. За Демокритом — Дільтай визнає, що останнім поясненням світу « є чиста фактичність — так є » (reine Faktizilat) 54).

Це не міняє обставини, що людський стосунок до життя є постійною спробою «розуміння» (« das Verstehen»), тобто пізнання життя іншим шляхом як « пізнання природи », опертого на поясненні причин явищ (« Erklarung ») 55). « Розуміння » (гл. пояси. 186) послуговується для охоплення життя і його явищ в особливості його « структури », — специфічними, відмінними, як в ділянці природи « категоріями» (гл. пояси. 163), найзагальні- шими поняттями, що відповідають найзагальнішим аспектам, формам і життєвим проявам.

в) КАТЕГОРІЇ ЖИТТЯ ЗА ДІЛЬТАЄМ ТА ЇХ «РОЗУМІННЯ»

Вихідною базою для встановлення категорій життя є для Дільтая концепція життя як « сили » (Lebenskraft).

«Вартість життя відчувається., передовсім у здійснюванні сили, найвищі його моменти вміщуються в пристрасті, що ворушать цілою особою » 56). Тому призадума над самим собою « всо- бістю» « себесамістю » (Selbigkeit) є одночасно призадумою над

49) «Герменевтикою» називаємо в історично-гуманістичних науках методу вияснення і викладу незрозумілих текстів.

50) Bollnow, op. cit., стор. 34.

51) Ibid., стор. 34.

52) Ibid., стор. 34.

53) Ibid., стор. 15.

54) Bollnow, op. cit., стор. 29-30.

55) Ibid., стор. 38.

56) Ibid., стор. 40.

стосунком (відношенням — Bezug) до назверхньої дійсности 57). Світ е завжди коррелятом « всобости », яка є осередком життєвої сили. Послідовно Дільтай пише про « змагання і хотіння людини, що з них випроміньовують людські дії », про « волю людини, що витягає свої щупальця довкола себе для здійснення і заспокоєння своїх бажань » 58) (гл. Шопенгауер пояси. 248). « Життя є ставленням до світу, життя як таке ставлення є надрядною одністю, що охоплює і людський підмет і його світ». Якщо життя є ставленням до світу і діянням у ньому, не тільки пізнанням, але й перетворюванням, — то життя є історією. «Життя за своєю речовиною є одністю із історією». «Історія є життям, схопленим з точки зору цілости людства, що творить пов’язаність » 59).

Ф. Больнов підсумовує тут тільки натяком передану філософічну характеристику життя трьома його аспектами :

1) « життя » не означає індивідуального буття (Dasein), але й одночасно і первіснішу спільноту життя, що пов’язує людей.

2) життя не означає ізольованої суб’єктивности, але цілість, (« себесамість »), « всобість » та світ охоплюючого відношення.

3) життя не означає безфоремного і пливкого чогось, але в історичному процесі також розгорнену цілість уладів життєвих (Lebensordnung), що до них треба, напр., зарахувати передусім відомі нам уже « системи культури » : науку, мистецтво, релігію, філософію. Оце лише у своїх обрисових аспектах схарактеризоване життя охоплюємо розумінням логічним, технічним, як теж « розумінням виразу эісиття», в стислішому значенні. Предметами розуміння, що відповідають трьом родам розуміння є : 1) « висловлення » (Aussage, — якому відповідає, логічне розуміння) висказаного речення, твердження, 2) технічна споруджувальна чинність, 3) вирази переживання, напр. міміка або людські дії. У першій групі йдеться про висловлені змісти думки, у другій про чинності, що зроджуються під тиском хотіння, щоби чогось досягнути» 60), та що їх тривкі, назверхні наслідки постійно нам можуть служити до реконструкції « внутрішнього життя нутра людини (”das Innere”), з якого вони виникли» 61), та що

57) Ibid., стор., 50, «Всобість» с нашим пропонованим терміном, що мав би відповідати німецькому термінові « Selbigkeit » « Selbstheit « (« pro- prium» людини), уробленому від « selbst». « Всобість » « das Selbst » е основою особи, що її ідентичність являється в різноманітності її актів і проявів волі і думки.

58) Bollnow, op. cit., стор. 40.

59) Ibid., стор. 35.

60) Ibid., стор. 160.

61) Bollnow, op. cit., стор. 160.

свідчать про наявність цілей людської чинности. У третій групі предметів розуміння йдеться про « засяг виразу цього, що внутрішнє, — коли виникає потреба... поставити внутрішнє перед самого себе (щось собі усвідомити) або іншим щось довести до відома» 62). Спільною рисою цих трьох форм розуміння є «процес, що у ньому із назверхніх ознак пізнаємо внутрішнє » 63) та з яким в різний спосіб пов’язані вже згадувані « категорії життя ».

Найзагальнішою та найбільш фундаментальною категорією життя є за Дільтаєм переживання (« Erlebnis »). « Переживання » це « по різному характеризований спосіб (модус), у якому дана мені дійсність » 64). Не треба і не можна змішувати переживання, як його розуміє Дільтай з переживанням в загально прийнятому значенні цього слова, як інтенсивного, чисто почуттєвого стану, — найчастіше насолоди 65). Воно є лише « внутрішньою свідомістю якогось стану чи процесу » та як таке є « уприявнен- ням » дійсности, « що його маю у собі як щось, що якось прина- лежне до мене » 66).

Розщіплення на підмет і предмет пізнання, як воно виступає у нашому понятевому (begrifflich), пізнанні, не стосується до переживання : «назверхні об’єкти... є саме складовими частинами переживання »... (інколи навіть, напр., кажемо : так переживаємо море). « Як такі вони належать до життя » 67)... «Бо ж в особистому переживанні міститься душевний стан, але водночас у стосунку до нього — предметовість довкільного світу» 68). Іншими словами : переживання вміщує в собі не тільки суб’єктивний почуттєвий стан, але й якесь пізнання предметів, що цей стан викликали та якесь ставлення do предмета, якесь змагання і хотіння чи нехотіння супроти нього. Це власне складається на згадану предметовість довкільного світу, вміщену у його переживанні.

Важливо зазначити, що переживання є далеко непостійним складником життя людини; далеко не все і далеко не обов’язково і не завжди переживаємо те, з чого життя складається. Переживаємо лише в хвилинах, коли «життя досягає свого завершення »69), бо людина переживає те, що для її майбутнього

62) Ibid., стор. 163.

63) Ibid., стор. 186.

64) Ibid., стор. 85.

65) Ibid., стор. 89.

66) Ibid., стор. 85.

67) Bollnow, op. cit., стор. 85.

68) Ibid., стор. 88.

69) Ibid., стор. 85.

життя важливе, що має для нього значення. Таким чином ми опинились перед другою основною категорією життя, категорією значення і вежливости (Bedeutung, Bedeuthsamkeit). Категорією значення життя визначає те, що в ньому мало б стати предметом переживання, чи як каже Дільтай — мало б бути « доступним для охоплення свідомістю » (« auffassbar »). Само значення Дільтай дефінює так : « Значення є особливим родом стосунку, що в межах життя мають його частини до цілости » 70). « Значущим є переживання, якщо воно визначує пізніше життя» 11), «коли у ньому схоплено плян майбутньої життєвої поведінки», або « коли у ньому завершилась інтервенція особи у цілість життя » 72). Із сказаного виходить, що переживання не творять постійної ткані життя, але можуть бути лише ментами його перебігу.

До життя стосується далі життєва категорія « цілости », а до стосунку частин до цілости, — категорія « пов’язаности » (« Zu- sammenhang»).

Наскільки пов’язаність частин поміж собою із цілістю релятивно тривала, не переходова, прикладаємо до життя категорію « структури» (стор. 132 пр.). У збереженні і розгорненні життя помітна категорія «сили », що виявляється в категоріях « творення » (« Schaffen »), « формування » (« Gestal- ten ») та « розвитку » (« Entwicklung »), що в ньому те, що в перетвореннях триває — підпадає під категорії « сутности » (« We- sen»). Усі ці категорії підпорядковані категорії «часовости». Категорія «розвитку» може мати своєю останньою метою досягнення досконалого стану, який відповідає категорії «ідеалу ».

Не зважаючи на наголошування незглиблености і загад- ковости та багатобічности життя як цілости Дільтай, зрікаючись будь-яких « трансцендентних тверджень» для пояснення цієї, у найвищій мірі іраціональної цілости життя, у житті самому аж ніяк не обмежує ролі розуму і думки (і цим істотно відрізняється від Ніцше). Навпаки за Дільтаєм : « життя владно вимагає, щоб ним керувала думка » 73). Цій авторитетній вимозі життя відповідає саме як життєва функція — творення світоглядів.

г) ЖИТТЯ І СВІТОГЛЯД У СВОЄМУ ВЗАЄМОВІДНОШЕННІ : ГЕНЕЗА І СТРУКТУРА СВІТОГЛЯДІВ ЗА ДІЛЬТАЄМ

Ф. Больнов відмічує, що звичайно в німецькій мові єднання погляду на життя і світогляд (« Lebens = u. Weltanschauung »)

70) Ibid., стор. 125.

71) Ibid., стор. 102.

72) Bollnow, op. cit., стор. 71.

73) Ibid., стор. 71.

не мае в собі нічого випадкового. « Не треба розуміти цього єднання так, немов би вони, — погляд на життя і світогляд, — були двома половинками, із з’єднання яких потім випливала б цілість». «Коли Дільтай говорить про світогляд, то він не мас на думці образу назверхнього світу, який би виключав власне життя» 74). Для Дільтая обидва терміни (Lebensanschauung u. Weltanschauung) настільки близькі, що він вживає їх на переміну для визначення квазі-ідентичного життєвого явища філософічної по суті рефлексії людини, щодо світу і життя, даних людині лише і виключно в її одноцілому переживанні, яке заздалегідь зумовлює первісну єдність життєвідчування і світовідчування. «Тому світогляд є частиною самого життя» 75). « Світогляд набрав окресленої постаті в тих проявах культури, в яких доходило до його висловлення і оформлення : в релігії, в літературних і філософічних творах » 76). «В структурі світогляду існує завжди внутрішнє відношення до 1) життєвого досвіду (Lebenserfahrung »), до 2) зображення світа, що з нього можна все вивести, 3) до ідеалу життя » 77). Перший « шар » світогляду творить « зображення світу», що спирається на пізнанні дійс- ности. Другий «шар» твориться життєвим досвідом, в якому при зображенні світу встановлюются (за посередницвом психологічної функції почування) у пізнаній у світозображенні дійсносте « вартості предметів пізнання, оцінки і щаблювання вартостей ». « Це, що визначається тут як стосунок (вартостей) має по правді за свою основу і підвалину дійсність, але людині е дане у почуттєвій поведінці » (« Gefiihlsverhalten ») в почуттєвій оцінці (« іш Gefiihl gesetzter Wertung » 78). На усвідомленні вартостей життя ґрунтується третя і остання « нормативна » пов’язаність (« Zusammenhang »), в якій намагаємось керувати речами, людьми, суспільністю та їх впорядковувати. До неї належать цілі, добра, обов’язки, норми, реґули життя, уся незміренна праця нашої практичної дії в законодавстві, в господарстві, в порядкуванні суспільства, в оволодінні природою 79). У першому шарі світогляду діючим чинником є психологічна функція пізнання, у другому — функція почування, що визначає вартості, — у третьому — хотіння волі. З огляду на перевагу функцій зазна- чуеться першість одного із трьох шарів світогляду, що виразно виявляється у трьох його типах : у типі натуралістично-матерія- лістичному, що в ньому переважає функція пізнавання, « пред-

74) Bollnow, op. cit., стор. 36-37.

75) Ibid., стор. 57.

76) Ibid., стор. 58.

77) Ibid., стор. 58.

78) Ibid., стор. 58.

79) Bollnow, op. cit., стор. 59.

метового сприймання » (« gegenstandliche Auffassung»), у типі об’єктивного ідеалізму, який інтерпретує дійсність з позицій почування і вчування як вияв духу (Goethe, Giordano Bruno), та в типі «ідеалізму свободи», який наголошуючи чинник волі, протиставить людину як підмет свобідної дії, — здетермінова- ному світові, що його людська дія має за завдання перетворити по своєму 80).

Ф. Больнов висловлює деякі застереження, щодо рівноряд- ности цих трьох чинників при творенні світоглядів — пізнавання, почування і хотіння. У Дільтая можна найти свідчення про те, що ніколи не заперечуючи співдії трьох згаданих психічних функцій у формуванні евітоглядів, признають первісну першість функції почування, наскільки світогляди первісно кореняться в почуттєвій сфері «світовідчування», яке виявляється життєвими настроями, отже явищами почуттєвости. « Кожне велике враження показує людині життя із свого власного боку й світ входить тоді в нове освітлення. Якщо такі дізнання (Erfahrungen) повторяються і пов’язуються, тоді постають наші « настрої супроти світу» 81). «Ці життєві настрої (йдеться про частіші і більші узагальнені настрої, чи як каже Дільтай — « універсальні настрої »), ці « незліченні нюанси й відмінності ставлення себе до світу » творять нижчий шар витворювання світоглядів 82). Щойно із почуттєвих реакцій постають відповідні вартості. «Вони полягають на виразній, в судженнях довершеній експлікації того, що в прихованій формі вміщується в почуттях» 83). Таким чином поняттєва й виявлена в судженнях дія цінувань спирається на почуваннях. Світогляд — за дефініцією Дільтая «інтерпретація дійсности », — ґрунтується первісно на почуттєвих реакціях, хоч й завершується при співдії функцій пізнання, якщо йдеться про зображення світу, — при співдії функції хотіння, якщо йдеться про встановлення провідних життєвих вартостей даного світогляду, норм дії і остаточного життєвого ідеалу. Продовженням процесу творення світоглядів стає згодом в рамах категорії «творчости життя », — поняття, — тому, що поняття вміщує в собі « з’єднуючу, усвідомлюючу силу того, що в житті роз’єднане, темряве і пливке » 84). Тим самим приходить до голосу « філософія, що є лише найвищою енергією усвідомлення як свідомість усякої свідомости, знання усіх знань» 85), як

80) Ibid., стор. 59.

81) Bollnow, op. cit., стор. 68.

82) Ibid., стор. 69.

83) Ibid., стор. 64.

84) Ibid., стор. 73.

85) Ibid., стор. 73.

дія, що вивищує життя і його передумує до кінця » 86). Якщо це всеохоплююче і докорінне передумання життя, не лише в площині індивідуальних потреб психік, але й в площині життя (як суспільно-колективного поняття) стає «функцією доцільносте- вого пов’язання суспільства»87) (« Zweckzusammenhang der

Gemeinschaft»), « філософія торкається цілости культури ». Найвищим досягненням філософії стає « піднесення культури доби до самоусвідомлення і систематичної ясности, щоби таким чином звищити міць цієї культури»88). Між таким інтерпретованим поняттям філософії і поняттям метафізики не має для Дільтая стисло окреслених меж: «філософія, чи краще метафізика», — пише Дільтай, — у цьому сенсі є « з’єднуючою свідомістю, чи розсудливістю (« Besonnenheit »), що торкається життя і світу » у їх цілості на відміну до спеціялізованих наук. Унапрямлення на таку « вищу свідомість » завжди було притаманністю філософії 89). Невизначєну і невизначальну межу між філософією і метафізикою переступаємо тоді, « коли піднесений до рівня поняттєвої пов’язаности світогляд обосновується науково і коли він виступає з домаганням бути загально визнаним » ...« Змагання (« der Wille») до загально признаного знання дає цій новій формі світогляду її власну структуру » 90). Зроджуючись із світогляду, метафізика виникає тим самим з життя, що як було сказано, є історією. Метафізика є тому історично обмеженим явищем 91), тоді, коли « метафізична свідомість », « метафізичне первісне прапочування » (« metaphysisches Grundgefiihl»), у нічому нерозпускальний метафізичний настрій е кожночасні » 92). « Метафізика відмовчується... але від зір, коли настане тишина ночі, бренить гармонія сфер »... 93), що на ділі є « полунням невмирущого настрою людських душ »...

У тому сенсі — пише О. Больнов, сама метафізика стає предметом філософічного роздуму. « У тому сенсі довершується своєрідний поворот (« Wendung ») Дільтая, що його він окреслює, як «філософію філософи », «якому присвячений цілий VIII том його писань». « Філософія філософії» є необхідним вислідом його « філософії життя » 94).

86) Ibid., стор. 73.

87) Bollnow, op. cit., стор. 73.

88) Ibid., стор. 73.

89) Ibid., стор. 74.

90) Ibid., стор. 75.

91) Ibid., стор. 75.

92) Ibid., стор. 76.

93) Ibid., стор. 76.

94) Bollnow, op., cit., стор. 77.

Не можна не погодитись із найвизначнішим з коментаторів Дільтая. Саме тому, що дільтаївська та в основному і шлемке- вичівська « філософія філософії» була необхідним вислідом дільтаївської « філософії життя », — було й необхідно, нехай і схематично, обрисувати у «Введенні » контури дільтаївської «філософії життя». Тим паче, що як правильно підкреслив в багатьох своїх писаннях проф. Іван Мірчук, саме до « філософії життя », як філософічного напрямку, причетні у більшості зародки і спроби української філософічної рефлексії...

ґ) РОЗРІЗНЕННЯ РОДІВ СВІТОГЛЯДІВ ЗА ДІЛЬТАЄМ

За Дільтаєм можна розрізнити три роди світоглядів : релігійні, що мають свою « центральну точку в релігійному переживанні, — яке визначує кожну складову частину світогляду », та « мистецькі світогляди, що беруть свій початок з естетичного переживання », наскільки «поезія вправді не хоче як наука пізнавати дійсности, але бажає виявити вагомість значення подій, людей і речей ». Таким чином вона « зосереджує тайни життя в пов’язаності життєвих відносин, зітканій з людей, їх долей, їх життєвого довкілля». Врешті філософічні світогляди, у яких бажання загально визнаного знання надає цій новій формі світоглядів їхню структуру, що про неї була перед тим мова, та що її саме на прикладах світоглядів Паульсена, Вундта, Кюльпе аналізує М. Шлемкевич. « Тенденцією філософічних світоглядів є створення єдиної загально визнаної системи метафізики», (Дільтай), — що не тільки об’єднала б різні наукові пізнання, але ще й погодила б їх з « потребами серця », найкраще, до речі, висловлених у світоглядах релігійних і мистецьких. Додаймо до цього, що від філософічних світоглядів з одного боку і від сві- тозображення як « сукупности предметових змістів нашої психіки » та від природного образу світу як сукупности зображень матеріяльних речей, розміщених у просторі і часі 95), треба відрізнити науковий, математично-фізичний, квантитативний образ світу, що у ньому речі і якості, барви, тони, запахи, квалітативні прикметності природного світу, заступлені квантитативними визначеннями елементів, атомів, електронів, дрижань, рухів хвиль, та ще світогляди, на основах біологічних і частинно гуманістичних наук. Подані визначення і розрізнення дозволять виразніше усвідомити собі міркування і завваження М. Шлем- кевича, що відносяться до труднощів створення « творчою син- тезою » філософічних світоглядів, які мали б об’єднувати най- загальніші наукові даності людської думки та філософічно-ан-

95) W. Tatarkiewicz, Droga do filozofii, Warszawa, 1971, стор. 13, тропологічні, етичні і релігійні даності і потреби людського серця. Теж і роля метафізики у цій творчій синтезі стає проблемою, що вказує на нові труднощі.

Саме ця співдія метафізики, яка необхідна для того, щоби завершити синтезу дуже відмінних даностей, що їх не можна єднати у сфері наглядностей і явищ, а що їх можна б може об’єднати у позаявищній глибині сутности дійсности, надає обговорюваним філософічним концепціям спільний характер, який М. Шлемкевич називає «познакою гіпотетичносте » (стор. 105 пр.).

Тут знову ж автор достатньо ознайомлений із поняттям гіпотези не вважає за потрібне спинитися на виясненні самого поняття, яке має свої нюанси і відтінки та є у філософії часто дискутоване (напр., Henri Poincare, Science et Hypothese).

д) РОЗГЛЯД «ПОЗНАКИ ГІПОТЕТИЧНОСТИ» У ФІЛОСОФІЧНИХ СВІТОГЛЯДАХ

В найзагальнішому, етимологічному розумінні гіпотезою вважаємо (за А. Ляляндом, який спирається на цитаті платонового твору « Номой ») — « те, що кладеться як основа якоїсь конструкції »96). Приридник фізіолог Кльод Бернар (Claude Bernard) загальниково говорить про гіпотезу як « зроджену з почуття », « антициповану (заздалегідь придуману) інтерпретацію феноменів природи » 97). В дусі Августа Конта, Лялянд98) говорить про гіпотезу як про « сумнівне, але ймовірне припущення, з допомогою якого у ява випереджує пізнання ». Це припущення є призначене на пізнішу провірку (« verification ulterieure »), або безпосередньою обсервацією, або згідністю наслідків (в розумінні згоди логічних консеквенції і висновків, що випливають із припущення — із обсервацією 99) даностей досвіду). Філософічний словник Шішкова найподрібніше розглядає сутність гіпотези « як припущення, що доповнює « несуцільне » (liickenhaft) « емпіричне пізнання на означеному місці », або « пов’язує різні емпіричні пізнання в одній цілости, або становить тимчасове пояснення факту або групи фактів. Гіпотеза буває науковою тільки тоді, коли факти дійсно « вимагають створення гіпотези», hypotheses non fingo — казав Ньютон, « гіпотез не вигадую ». Гіпотезу перевіряється, устійнюється (verifizieren) пізнішими

96) A. Lalande, Vocabulaire philosophique, Paris, PUF, 1956, стор. 428.

97) Ibid.

98) Ibid.

99) Theorie fondamentale de l’hypothese, у творі« Cours de la philosophic positive ».

вислідами досвіду, які погоджуються із гіпотезою, — або ж експериментами 100). За Махом істотною функцією гіпотези є те, що вона провадить до нових спостережень і досвідів, які потверджують, заперечують, або модифікують наше припущення ; таким чином наш досвід поширюється гіпотезою 101). Поданий розгляд змісту поняття гіпотези послужить читачеві для кращого критичного зрозуміння різниці при застосуванні гіпотез в науковій і філософічній площині, у якій умовини перевірки гіпотез дуже відмінні. На цю різницю звертає увагу і наш автор.

100) Schischkoff, op. cit., стор. 258.

101) Ibid.

<< | >>
Источник: Микола Шлемкевич. СУТНІСТЬ ФІЛОСОФІЇ. Олександер Кульчицький. ВВЕДЕННЯ В ПРОБЛЕМАТИКУ СУТНОСТИ ФІЛОСОФІЇ. Праці Історично-Філософічної Секції. Париж - Нью-Йорк - Мюнхен 1981. 1981

Еще по теме ПРОБЛЕМАТИКА ІСТОРИЧНО-КРИТИЧНОЇ ЧАСТИНИ ПРАЩ ПРО ФІЛОСОФІЮ ЯК НАУКОВИЙ СВІТОГЛЯД:

  1. Микола Шлемкевич. СУТНІСТЬ ФІЛОСОФІЇ. Олександер Кульчицький. ВВЕДЕННЯ В ПРОБЛЕМАТИКУ СУТНОСТИ ФІЛОСОФІЇ. Праці Історично-Філософічної Секції. Париж - Нью-Йорк - Мюнхен 1981, 1981
  2. Зобов’язання інвестора про погашення частини боргу шляхом переведення на нього боргу та його відповідальність за невиконання взятих на себе обов’язків
  3. Висоцький О. Ю. , Висоцька О. Є. , Шаров Ю. П.. Основи державного управління: Конспект лекцій. У двох частинах. Частина ІІ. – Дніпропетровськ: НМетАУ,2008. - 52 с., 2008
  4. Висоцький О. Ю. , Висоцька О. Є. , Шаров Ю. П.. Основи державного управління: Конспект лекцій. У двох частинах. Частина І. – Дніпропетровськ: НМетАУ,2008. - 52 с., 2008
  5. ЧАСТИНА 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
  6. Формирование проблематики
  7. 8.1. Історичний та сучасний досвід сталого господарювання в громадах
  8. Истоки проблематики
  9. 10.6. ВИТРАТИ НА НАУКОВО-ДОСЛІДНІ РОБОТИ
  10. Розділ 1 Теорії управління зовнішньоекономічною діяльністю (історичний огляд)
  11.   §7*. ПРОБЛЕМАТИКА ТЕОРИИ ИГР
  12. 6.1. Історичний досвід застосування соціальної мобілізації
  13. Проблематика выбора
  14. Історичний розвиток іпотечних відносин у Центрально-Східній Європі
  15. Розділ 1 ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ