§ 3. ФІЛОСОФІЯ ЯК ЗАГАЛ НАУК — ПОЗНАКА ЗАГАЛЬНОСТИ

Є ще одна можливість назвати філософію наукою. До неї доходять ті, що послідовно додержуються тенденції науковости. Філософія може злитися з наукою взагалі. Такий, також доволі частий погляд — ми зустріли його в Паульсена, — заступають і боронять перш за все різні позитивістичні системи.

Тому можемо назвати його «а fortiori* позитивістичним88).

Очевидно, що те злиття не означає повного утотожнення змістів понять « наука » й «філософія ». До науки належить всякий експеримент, кожне окреме спостереження, які важко назвати філософічними. Таке злиття означає, що філософія не володіє ніякою особливішою країною поза межами наук, ні то у вигляді якогось специфічно-філософічного предмета (абсолютна вартість, суть), ні у вигляді поширеного поля гіпотез, та що її можна знайти в самих науках. Філософія — каже М. Шлік 89) — не є « самостійною наукою, яку можна б поставити поруч або понад окремі науки, але філософічні елементи є наявні в усіх науках, як їх справжня душа, і взагалі її силою вони стають науками », — « тому вона — (філософія) — почувається дома в усіх науках », це значить « що до філософії не можна інакше доходити, як лише шукаючи її в батьківщині » 72*).

Отже філософічні елементи, які можна знайти тільки серед окремих наук, відрізнюються від роздрібно-наукових елементів своєю загальністю. Ця познака так само характерна для групи, до якої тепер повертаємось, як для попередньої групи познака гіпотетичности. Закид, який висовує Кант проти неї, тут уже згори без значення. Кант звертає увагу на її (тієї загальности) умовність, яка не дає ясно й точно розмежувати філософію та інші науки. Він порівнює таке розмежування філософії та окремих наук на підставі познаки загальности з рахуванням часу, « яке зуміло б тільки так визначити епохи світу, що поділило б їх на перші століття й ті, що після них » 73*). Такий закид небезпечний тільки для того, хто хоче відокремити філософію від інших наук. Коли ж хто заздалегідь зрікається такого відокремлення й навіть кладе вагу на таке зречення — а так властиво робить напрямок, про який мовиться — тоді ясно, що закид Канта не має сили.

Коли йдеться про те загальне в науках, то тут на перше місце висовується або момент змісту 90), або спільний момент загальности пізнання 91). У першому випадку філософія мусить прийняти форму системи наук, у другому — стати загальною теорією наукового пізнання. Першу форму представляють давніші системи Конта, Стенсера, другу перш за все новіший німецький позитивізм (неопозитивізм).

Для О. Конта 92) філософія це є повна система людських понять. Позитивна наука встановляє факти, спеціяльні закони. Позитивна філософія опрацьовує ці роздрібні позитивності в одну цілість 74*). Вона збирає та впорядковує наукові закони. Такий порядок визначає Контова система у класифікації наук, де вже доходить до голосу вчення про три стадії розвитку людства (теологічну, метафізичну, позитивну) й де новооснована позитивна соціологія займає місце останнього члена системи наук. Звичайно висувають цю класифікацію наук, теорію трьох стадій і заснування соціології, як властиві філософічні досягнення Конта. В кожному випадку треба признати, що цим Конт не прорвався поза рамки програми позитивної філософії як науки. Бо теорія трьох стадій спирається на такий багатий історичний матеріал, що його можна сміло вважати звичайним науковим індуктивним узагальненням. Так само ідея соціології не переступає меж науки. Ба, навіть клясифікація наук, що проводить непорушні границі між окремими ділянками так, що всякий повільний перехід від одної до другої, від процесів, опрацьованих в одній науковій галузі до процесів, якими займається інша, стає неможливий, — навіть вона не виходить з обсягу науковости, хоч попадає в суперечку з теорією еволюції.

Наскільки характеристичні ці думки для контизму, вони всеж таки не вичерпують його. В такому теоретичному охопленні їм бракує іменно того питомого для позитивізму Конта, що здобувало йому гарячих прихильників. Доступу до цього своєрідного треба шукати через соціологію. Родинне життя втримується почуваннями симпатії, для життя суспільности цього не вистачає. Для останнього необхідна ще спільна інтелектуальна база. Католицизм створив таку підставу для середніх віків, але не зумів заспокоїти інтелектуальних потреб, які раз-у-раз прокидались, і впав під тиском критики. Для нової доби повинна й може дати таку основу позитивна наука.

Тут уже — говорячи словами Канта — контизм покидає своє шкільне поняття філософії й звертається до світового 93) поняття. Незабаром він розсадить межі, які сам створив для філософії.

Бо для громадського життя не є особливо важливою систематизація пізнаних правильностей у природних процесах, — хай будуть вони й необхідні й загальноважливі. Вони хіба аж за посередництвом техніки й економіки можуть стати могутнім організаційним чинником. Безпосередньо для розбудови суспільности та її установ необхідна систематизація людських почуттів, яка — на гадку Конта — є наслідком систематизацій ідей. Тут щойно бачить Конт головну мету позитивної філософії. В пізнішому віці, коли тенденції, що перед тим були тільки в зародку, хоробливо збільшились, говорить він про редукцію наукової праці до того, що необхідне, що могло б бути побуджен- ням нашої активности. Конт є свято переконаний, що він дав бажану систематизацію людських почувань у своїй релігії людства, яку, пізніше схарактеризували як католицизм без християнства.

В кожному випадку філософія Канта переступила межі встановленої ним дефініції. Вона вже не є системою позитивних наук, але вченням про останні завдання цієї системи, про її мету : служити божеству — людству. Релігійні елементи, що спочатку виключались, повертаються знов і чим більше старіється мислитель, тим до більшого значення вони доходять. Аж ця практично-релігійна віра в призначення людства й позитивної філософії надає полеміці з метафізикою другої стадії розвитку філософії Конта патосу пристрасти, що впадає в несправедливість. І знову ж та сама полемічна протиметафізична тенденція приводить до звуження поняття філософії так що в ньому не вміщається власна система філософа.

Пристрасті реформатора немає в іншого мислителя, який в своїй системі наук також бачить філософію : в Герберта Спенсера 94). «Знання найнижчого роду це необ’єднане пізнання. Наука це частково об’єднане пізнання; філософія — цілковито об’єднане пізнання » 75*). З таким же натиском підкреслює Спенсер познаку загальности. Він каже, що звичайно під філософією мовчки розуміють «пізнання загальне в найвищому ступені». Його синтетична філософія — це спроба досягти цілковито об’єднане пізнання. Ми спитаємо тільки, чи Спенсер, переводячи в діло завдання свого життя, справді залишився в межах встановленого ним поняття, чи може переступив їх під примусом якоїсь іншої ідеї філософії, що провадила його несвідомо. А що так воно є в дійсності, показує його становище до релігії й того, що непізнавальне.

Основні поняття наук: простір, час, матерія, рух, сила сама в собі, досягнення і сутність свідомости — все це на гадку Спенсера — «реальності, яких не можна зрозуміти». Всяке пізнання умовне, бо полягає на тому, що спеціальні правди підводяться під загальніші. Але найзагальніша правда вже не дається підвести під ще загальнішу то значить понятти саме тому, що вона найзагальніша. Також з суб’єктивного боку будь яке пізнання виявляє свою умовність. Кожна думка вміщує в собі відношення, різність, однаковість. Кожне сприймання полягає на відношенні між суб’єктивними станами, що відповідає якомусь об’єктивному відношенню. Одначе умовне саме по собі не дасться зрозуміти, якщо не поставимо проти нього реального абсолюту ; коли цього не зробимо, тоді те умовне саме стане абсолютом. Отак чисто теоретичні основи доводять до припущення якогось реального абсолюту.

Але на те саме вказують і релігії, на підставі того, що вони скрізь і повсякчасно існують і в багатьох думках погоджуються між собою, можуть підносити претенсії деякої правдивости. І саме в тому вони кінець-кінців сходяться, що все, як цілість є тайною містерією. Релігійні символи — це ніщо інше, як завжди невдалі спроби розв’язати цю загадку. Отже, колись мусить виринути свідомість, що ця містерія є абсолютна, що всі означення її даремні. Коли ж об’єктивні дані релігій доходять до непізнавального, так само як об’єктивні дані наук, то й суб’єктивний фактор, релігійне почування, вказує також на існування того абсолюту .Врешті пізнання не має сили змонополізувати духу, навпаки — як виявилоть — воно саме веде поза свої власні межі.

Пізнавати умовне — це завдання науки. Вказувати на абсолют без можливості пізнати його — це справа релігії. Коли обидві вони свідомі своїх завдань і меж, тоді немає між ними причини до суперечок, тоді наступає час замирення. Причиною боротьби між ними була незрілість обох. Наука не хотіла визнати своїх меж, релігія вірила, що своїми догмами схопила абсолютні правди. Розвиток науки, який полягав на тому, що вона підходила щораз вище до щораз загальніших і абстрактніших причин, прочистив релігію від нерелігійних елементів, значить від догм, що виступали з претенсіями пізнання абсолюту. А що

<< | >>
Источник: Микола Шлемкевич. СУТНІСТЬ ФІЛОСОФІЇ. Олександер Кульчицький. ВВЕДЕННЯ В ПРОБЛЕМАТИКУ СУТНОСТИ ФІЛОСОФІЇ. Праці Історично-Філософічної Секції. Париж - Нью-Йорк - Мюнхен 1981. 1981

Еще по теме § 3. ФІЛОСОФІЯ ЯК ЗАГАЛ НАУК — ПОЗНАКА ЗАГАЛЬНОСТИ:

  1. Руководитель секции: кандидат экономических наук, доцент Р.А. ПетуховаРомановский М.В., д-р экон. наук, профессор Петухова Р.А., канд. экон. наук, доцентНАЛОГОВАЯ СОСТАВЛЯЮЩАЯ АКТИВИЗАЦИИ ИНВЕСТИЦИЙ И ИННОВАЦИЙ В ЭКОНОМИКЕ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
  2. Руководитель секции: доктор экономических наук, профессор В.В. БочаровСкобелева И.П., д-р экон. наук, профессор Макарова В.А., канд. экон. наук, доцентМакаров Д.А.ФИНАНСОВЫЙ ПОТЕНЦИАЛ СУДОХОДНЫХ КОМПАНИЙ РОССИИ
  3. Руководители секции: доктор экономических наук, профессор Г.Н. Белоглазова доктор экономических наук, профессор Н.П. РадковскаяБелоглазова Г.Н., д-р экон. наук, профессорСТРАТЕГИЯ РАЗВИТИЯ РЕГИОНАЛЬНОГО СЕГМЕНТА РОССИЙСКОЙ БАНКОВСКОЙ СИСТЕМЫ
  4. Руководитель секции: доктор экономических наук, профессор В.Е. ЛеонтьевБочаров В. В., д-р экон. наук, профессорКаменев И.П.ЛИЗИНГ В РОССИИ СЕГОДНЯ - РАСЧЕТ ЭФФЕКТИВНОСТИ
  5. Самаруха В.И., д-р экон. наук, профессор Сорокина Т.В., канд. экон. наук, доцентПРОБЛЕМЫ РЕСТРУКТУРИЗАЦИИ БЮДЖЕТНОГО СЕКТОРА В РЕГИОНЕ
  6. Бондарев А.К., канд. филол. наук, доцент Дроздов С.М., канд. экон. наук, доцентЭТНОЭКОНОМИКА В ПОСТКРИЗИСНЫХ УСЛОВИЯХ
  7. Мамедов З.Ф., д-р экон. наук, профессор Алиев У., д-р экон. наук, профессорКРИЗИС В БАНКОВСКОЙ СИСТЕМЕ ТУРЦИИ: ПРИЧИНЫ И РЕШЕНИЯ (ИСТОРИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ)
  8. Тема 2. МОДЕЛІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
  9. 2.5. Планування складових бюджетів - загального і спеціального фондів.
  10. 12.1. Загальна характеристика цільових фондів.
  11. Руководитель секции:доктор экономических наук, профессор М.В. РомановскийАхламов А.Г., д-р экон. наук, профессор Осадчук С.В., канд. гос. упр., доцентГолынская О.В.ТЕНДЕНЦИИ РАЗВИТИЯ СИСТЕМЫ ГОСУДАРСТВЕННЫХ ФИНАНСОВ В УКРАИНЕ
  12. 1. Загальне поняття ризику
  13. Учебное пособие подготовили: Бахтеев Ю.Д. - кандидат экономических наук, Захаров В.Ф. - кандидат технических наук, Наумов И.Н. - аспирант (ПГУ).
    . ДОКУМЕНТАЦИОННОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ УПРАВЛЕНИЯ ПРЕДПРИЯТИЙ И ОРГАНИЗАЦИЙ И АРХИВНОЕ ХРАНЕНИЕ ДОКУМЕНТОВ, 2003