Стратегія управління залученими та запозиченими коштами банку

Залучені кошти банку - це сукупність коштів на поточних депозитних та інших рахунках банківських клієнтів (юридичних та фізичних осіб), на рахунках громадських організацій різноманітних суспільних фондів.

Основну суму залучених коштів становлять тимчасово вiльнi грошові капітали, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові накопичення держави, особисті грошові накопичення населення.

Строкові депозити (вклади) — це кошти, розміщені у банку на певний строк не менше від одного місяця і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку. Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказування грошей на розрахунковий (поточний) рахунок або готівкою з каси банку.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати. Сертифікати бувають депозитні та ощадні, депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні — фізичним особам.

Сертифікат — це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат (крім іменного) може бути достроково проданий власником іншій особі (з одержанням певного прибутку) за час зберігання i без зміни при цьому обсягу ресурсів банку. Тодi як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку — втрату частини ресурсів.

Банки можуть залучати за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товар i послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту. Щоб придбати банківський вексель, покупець має перерахувати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує банківський вексель на ім’я покупця і зазначає дату зарахування грошей. Погашення банківських векселів відбувається шляхом їх викупу після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу. У банківських векселях вказується величина прибутку у вигляді відсотка до номіналу що одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі за номіналом, а купуються банком за ціною продажу.

Недепозитнi залучені (позикові) кошти банку — позики на грошовому ринку, якi залучаються у формі міжбанківських кредитів i кредитів Центрального банку (НБУ), операцій з цінними паперам на вторинному фондовому ринку, а також позик на ринку євродоларів. Ці кошти мають суттєве значення для підтримки поточної лiквiдностi і тому активно використовуються комерційним банками України (облігації).

Якщо комерційний банк i на хоче утримувати у своєму обороті кошти, залучені за допомогою облігацій, він вдається до рефінансування попередніх випусків. Це здійснюється шляхом викупу раніше випущених облігацій за рахунок коштів, отриманих від випуску нових незабезпечених боргових зобов’язань

Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі комерційні банки, в яких завжди є надлишок ресурсів.

Ці банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вiльнi ресурси в інших банках. Крім фін. вигоди, банки одержують можливість установлення ділових партнерських стосунків.

Терміни міжбанківських кредитів можуть бути різними — від одного дня до трьох — шести місяців. Відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча, ніж за кредитами, наданими господарникам, і пов’язана з обліковою ставкою НБУ.

НБУ застосовує механізм рефінансування комерційних банків через операції „репо” (54%) та ломбардне кредитування (21%), а також надання кредитів під заставу конверсійних облігацій внутрішньої державної позики (КОВДП) та стабiлiзацiйних кредитів (24%).

Ломбардний кредит надається на строк до 30 днів у межах лiмiтiв, встановлених на квартал НБУ для своїх регіональних управлінь.

Операції „репо” — це операції з цінними паперами, якi складаються з двох частин. для їх здійснення укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ і комерційними банками) про продаж-купiвлю державних цінних паперів на певний строк із зобов’язанням зворотного продажу-купiвлi у визначений термін або на вимогу однієї iз сторін за заздалегідь обумовленою ціною.

Використання НБУ державних цінних паперів для операцій „репо” здійснюється через пряме „репо” — купівлю у комерційного банку державних цінних паперів та зворотне „репо” — обов’язковий продаж державних цінних паперів. У ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів існує потреба підвищення лiквiдностi комерційних банків, НБУ здійснює операції прямого „репо” і на підставі генеральної угоди купує у комерційного банку державні цінні папери на вiдповiдний період з обов’язковою умовою зворотного їх викупу цим комерційним банком у встановлений строк. У разі накопичення надлишкової лiквiдностi в банківській системі, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося, НБУ може продати комерційним банкам через механізм зворотного „репо” державні цінні папери (якi є в його портфелі) на певний період за умови викупу їх комерційного банку на встановлений термін.

Для забезпечення бажаної структури, обсягів та рівня витрат за депозитними зобов’язаннями менеджмент використовує різні методи залучення коштів:

Сутність цінових методів полягає у використанні відсоткової ставки за депозитами як головного важеля в конкурентній боротьбі.

Нецінові методи управління залученими коштами банку базуються на використанні різноманітних прийомів заохочення клієнтів, якi прямо не пов’язанні зі зміною депозитних ставок: реклама, поліпшений рівень обслуговування, комплексне обслуговування, додаткові види безкоштовних послуг, розташування філій у місцях максимально наближених до клієнтів. пристосування графіка роботи до потреб клієнтів тощо. Нецінові методи базуються на маркетингових дослідженнях того сектора ринку, якій обслуговується банком, вивченні потреб клієнтури, розробці нових фін. інструментів та операцій, що пропонуються клієнтам. У цілому застосування нецінових методів потребує значних витрат.

<< | >>
Источник: “Банківський менеджмент”. Лекції. 2016

Еще по теме Стратегія управління залученими та запозиченими коштами банку:

  1. 3. Залучений капітал комерційного банку та його характеристика
  2. 2.4. Недепозитні джерела залучення ресурсів банку
  3. Управління грошовими коштами
  4. Управління грошовими коштами
  5. Управління грошовими коштами
  6. Глава 15 Управління грошовими коштами і ліквідними цінними паперами
  7. 6. Стратегія комерційного банку та складові успіху його діяльності
  8. лЕКЦІЯ 2 Стратегія управління активами і пасивами
  9. Стратегія управління прибутком
  10. лЕКЦІЯ 3 Стратегія управління ризиками
  11. Концептуальні засади та стратегія УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНІМ БОРГОМ УКРАЇНИ
  12. Тема 2. Управління клієнтською базою банку
  13. 2.1. Комплексна система управління клієнтською базою банку
  14. 1.3. Функціональна структура управління комерційного банку
  15. 5. Управління ресурсами комерційного банку